«Коли прийдуть наші – віддаси»: в Ізюмі окупанти викрали письменника, він закопав щоденник війни в саду

Письменник та волонтер Володимир Вакуленко під час окупації Харківщини писав щоденник і закопав його в садку напередодні свого викрадення і попросив батька: «Коли прийдуть наші – віддаси».

Про це йдеться в ТСН.

Він не приховував своєї проукраїнської позиції, тож до письменника окупанти прийшли додому з обшуками за доносом місцевого мешканця села Капитолівка на Ізюмщині. Про місцеперебування Володимира Вакуленка досі нічого невідомо.

Письменник та волонтер Володимира Вакуленко жив із батьком і 14-річним сином Віталієм, який має розлад аутичного спектра. Окупанти перевернули дім догори дриґом, забрали книжки сина Володимира – він писав українською, білоруською, перекладав литовською, видавав також дитячі книжки. 23 березня чоловіка та хлопчика, який не говорить, окупанти забрали на допит, однак ввечері їх повернули. «На одному смартфоні в нього було «Путін-ху***», і вони зразу за нього взялися», – розповідає син.

По соцмережах Володимира Вакуленка було зрозуміло, наскільки у нього активна громадянська позиція. Останній допис датований 3 березня, він про обстріли окупантів. Як зник інтернет, Володимир Вакуленко почав писати щоденник. Володимир відчував, що за ним прийдуть вдруге. 23 березня він поставив крапку у своєму щоденнику і покликав батька в садок, щоб заховати щоденник. «Він ховав при мені. «Батьку, щойно прийдуть наші, віддай», – переказує слова сина батько.

Батько про щоденник вперше розповів письменниці і документаторці воєнних злочинів Вікторії Амеліній. Щоденник передали на розшифровування до літературного музею Харківщини.

38 аркушів то дрібним – в кожній клітинці – почерком, то навпаки – розмашистим. Весь щоденник нині не розшифрований, і поки невідома доля його автора, його не будуть оприлюднювати. Це важливий документ для слідства – тут зафіксовано, коли і як заходили окупанти, а також цінне історичне джерело про російсько-українську війну.

«Написав в кінці «все буде Україна, я вірю в перемогу». Людина розуміла, що за нею прийдуть, але він все одно написав «я вірю в перемогу», – каже Амелія.

Володимир Вакуленко волонтерив, допомагав військовим. Був учасником революції Гідності, його поранили у Маріїнському парку 18 лютого 2014 року під час сутичок з «тітушками». Найдорожче, що було у них вдома для Володимира, каже батько, – це прапори з Майдану, які він сховав, щоб окупанти не могли знищити.

У щоденнику тільки раз згадується про страх. Володимир Вакуленко ставить запитання, що буде з його сином, якщо з ним щось трапиться. Нині про хлопчика піклується бабуся – мама письменника. Пані Олена каже – шукала сина ще від кінця березня, як тільки його викрали. Вона ходила до окупаційної влади, просила повернути сина.

Читати ще: На деокупованій Харківщині знайшли 22 катівні, людей вивозили мордувати до РФ

Коли деокупували Ізюм, пані Олена сподівалася дізнатися новини про Володимира. Натомість весь світ дізнався, що в Ізюмі росіяни катували і розстрілювали українців. Під час окупації похованням займалося єдине ритуальне бюро. На місці масового поховання були тільки хрести з номерами, їх записували до спеціальної книги, а навпроти номерів зазначали прізвища, якщо знали. «Там є запис Вакуленко Володимир, захоронений під номером 319», – розповідає мама письменника.

Однак нині, коли всі тіла ексгумували, в могилі під номером 319 не знайшли Володимира. «Дійсно, Вакуленко вказаний під номером 319, але під час ексгумації саме в цій могилі 319 було тіло жінки», – кажуть слідчі.

Читати ще: Соснові хрести і запах смерті. Репортаж зі звільненого Ізюма

З цього масового поховання ексгумували 447 тіл – 22 військових, 425 цивільних, 5 із них – діти. В журналі чимало невідповідностей, каже речник Харківської обласної прокуратури. Є порожні могили, а є такі, де поховані одразу двоє чи троє. Тому треба ідентифікувати всі тіла з масового поховання, щоб розуміти, як у записах з’явилося прізвище Володимира Вакуленка. А ДНК наразі здали тільки кілька десятків рідних, тому процес цей буде тривалим. Поки ж немає доказів, пані Олена вірить, що її Володя живий, і сподівається на маленький, але все ж таки шанс, що її син у російському полоні.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---