Коли ілюзія кохання вартує більше за життя: у Волинському театрі ляльок відбулася прем’єра «дорослої» вистави. Фото

У Волинському академічному обласному театрі ляльок презентували виставу, створену на основі поетичної драми Федеріко Гарсія Лорки. «Як кохався дон Перлімплін з Белісою в саду» – це спроба дослідити через майстерність акторів живого плану і гру ляльок природу кохання, пристрасті, зради.

Про цю виставу почали говорити ще до її прем'єри. Одна з причин – вибір для постановки класичного твору. А отже, й тем, які, як вважають, лежать поза площиною театру ляльок. Інша – зазначені вікові обмеження, адже на виставу запрошують глядачів, старших за 16 років. Чи справді на сцені розгорнеться еротичне дійство, сповнене малозрозумілих символів? Волинські Новини розповідають, якою видалася нова постановка.«Наш театр – місце для сімейного відпочинку. Це не лише означає, що сюди цікаво прийти усім разом. Це ще й про те, що у репертуарі мають бути актуальні твори для дорослих. Зрештою, це своєрідний пережиток радянщини, коли театр ляльок позиціонувався як місце лише з дитячими виставами. Максимум – «універсальні» твори: щоб і вчителі подивилися, і учнів можна було привести. Досвід роботи провідних світових театрів ляльок свідчить – на вистави для дорослих звертають надзвичайну увага. Тому, коли до нас із пропозицією співпраці звернувся режисер, ми розглянули цю ідею на художній раді. І ось – до кількох «дорослих» творів у нашому репертуарі додався ще один», – пояснює очільник театру Вадим Хаїнський.Справді, твір Федеріко Гарсії Лорки «Як кохався дон Перлімплін з Белісою в саду» ставили різні театри світу. Алегорія самотності у трагічному коханні, дослідження людських стосунків здобула прихильність глядачів. Вони високо оцінюють поетичність образів, оздоблених музичним супроводом і танцями. Жанри таких постановок різноманітні: від класичної трагедії і ледь не до еротичних фантастичних комедій.Однак йдеться про постановки драматичних театрів – без ляльок. А як вдалося передати настрій твору та його ідеї за допомогою маріонеток? Про це запитуємо режисера постановки – харків’янина, який навчався в Києві, а нині працює у Львові, Валентина Гуру.

«Цей твір прийшов до мене інтуїтивно. Він наче завібрував у мені, коли шукав матеріал для постановки. Відчув: це моя вистава. Наступною прийшла ідея реалізувати образ кохання нитками. І вже після цього не сумнівався, що обрав правильний твір. Знайшлися ідеї, система і думки, як це все цікаво сценічно втілити. Найважче, що було, – робота з текстом. Зрозуміти, як це все правильно подати, аби не втратити поетичність і разом з тим – мати чітке розуміння, що роблять герої. Чи задоволений результатом, зараз сказати важко, але робочий процес точно сподобався. Закритим показом задоволений десь на відсотків 70. Але колеги стараються, і вірю, що все вдасться», – усміхається Валентин Гура.Максимальна простота і витонченість. Гармонія кольорів, які традиційно символізують пристрасть та страждання. Троянди і маски, що відіграють дуже важливу роль. Зрештою, цей твір ґрунтується на деталях, символах, нюансах. І саме це у поєднанні з грою акторів і маріонеток створює неймовірну атмосферу. На окрему увагу заслуговують хореографічні елементи постановки. Це – окремий пласт чи вимір твору. Через мотиви фламенко, пластику й танець акторів розкривається частина символів.Слово доктору філософії, викладачу хореографії та артисту балету Миколі Цапяку.

«Це вже не перша наша робота з театром ляльок, і щоразу отримую купу задоволення і вражень від професіоналізму акторів. Ця вистава надзвичайно зацікавила форматом, адже потрібно було втілити запальні манери та характери. Довго обговорювали з режисером нюанси, працювали у танцювальному класі, підшуковували реквізит і знову доопрацьовували танці й таки дійшли до гарного результату. Світлана Криворучко і Алла Скрипічук – молодці. Після закритого перегляду їх сприймали вже не лише як актрис, а й як справжніх танцівниць. Вони перевиконали мої сподівання!» – не стримує емоцій Микола Цапяк.Читати ще: «Ненароджені для війни»: у Луцьку показали виставу від 3-ї ОШБр ЗСУ

Як описати виставу, аби глядачам було цікаво прийти і подивитися її? Хто читав твори Лорки, добре знає, що їх тематика і лейтмотиви зумовлені не в останню чергу біографією митця. Зрештою, «Як кохався дон Перлімплін з Белісою в саду» – трагедія про невзаємне кохання, страждання, моральні дилеми і трішки про зраду. Однак зраду без маніпуляцій, зраду вимушену, яку й сам автор твору, видається, не засуджує.

Уявіть: живе серед своїх книг поважний і заможний дон Перлімплін, який в усьому звик довіряти думці своєї служниці. І коли та вирішує, що йому варто одружитися з сусідкою – молодою і гарною Белісою – дон не опирається. Адже літа йдуть, а він так і не пізнав кохання, а шлюб «таїть у собі певні чари».А що ж Беліса? Її думкою особливо ніхто не цікавиться – матір, ласа до багатства сусіда, вирішує видати доньку за нього. Чи є перспективи у такого шлюбу? Питання риторичне. А відповідь отримуємо під час першої шлюбної ночі, коли на ранок дон кличе дружину піти й помилуватися сходом сонця, якого він ніколи не бачив. І водночас розпитує, чому під балконами знайшов аж п’ять драбин.Зрештою Беліса закохується у таємничого молодого й гарячого незнайомця у червоному плащі. Він – повна протилежність її чоловіка, а ще пише такі чудові листи, сповнені бажання. Розв’язка настане у саду троянд, і вона буде несподіваною та, без перебільшення, трагічною. Дон, який усе розуміє і готовий до прощення, запропонує юній дружині вихід із ситуації.Художниця-постановниця вистави Олеся Іщук розповідає про новий досвід, адже тут грають ляльки-маріонетки, які у репертуарі театру майже не задіяні.

«Цікаво було продумувати образи героїв. Вони дуже неоднозначні та різні. Хотілося передати контрасти у віці, темпераменті й характерах Беліси та дона через візуальне рішення. Я запропонувала створити простір, де діють ляльки, у вигляді спідниці. Розробила ескізи, а режисер підтримав їх. До речі, це його ідея, аби у виставі грали маріонетки. Вийшло дуже символічно, адже ними керують за допомогою ниток, а в творі інколи проходить думка, що часом люди є такими ж маріонетками. Щоб ви уявляли складність та інтенсивність – робота над сценографією і ляльками тривала більш як півроку», – пояснює художниця.Що ж, постановка досить складна, з доволі незвичною формою та змістом. Зрештою, як і більшість класичних творів, спрямованих на дослідження екзистенційних питань. Насиченість образів та їх алегоричність вимагають уваги. Добре, що хоч знайомство з літературною першоосновою не обов’язкове. Віковий ценз стосується насамперед чутливих тем – зі сцени не лунає жодного лайливого слова, однак юний глядач може не зрозуміти усіх нюансів. Символи ж пристрасті й тілесного кохання подано лише через витончені натяки.То який висновок?

Кохання може бути жертовним і руйнівним. Але водночас – надихати. Кохання може приносити біль, якщо побудувати його на обмані. Кохання ще раз свідчить про людську слабкість. І в той же час підносить над буденністю, дарує втіху від замилування повсякденними речами. Такими, як, наприклад, схід сонця, танок фей на кінчику пальця чи плетиво троянд, пелюстки яких нагадують краплини свіжої крові.

Олександр ДУРМАНЕНКО

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---