Князь Любарт, його велике князівство і розбудова Луцька

Князь Любарт Гедимінович для Луцька і Волині має велике символічне значення. Розуміння цієї постаті залежно від контексту може відрізнятися, але для історії Луцька і Волині це однозначно позитивний герой. Він мав великий ступінь незалежності і дбав про Волинь як про рідну землю, розбудовував і самовіддано оберігав її від ворогів, воював з німецькими лицарями і татарськими ордами. Любарт розбудував Луцьк, помістив тут свою резиденцію і державну еліту. Давав щедрі пожертви на оновлення старих та будівництво нових храмів.

В 1314 році хан Узбек прийшов до влади в Орді, що стало значною загрозою для Галицько-волинського князівства. Тоді волинські князі виділили під владу Льва Юрійовича Луцьке князівство, яке мало бути свого роду захисною зоною між Ордою і Волинню. З північного боку були постійні змагання з литовським князем Гедиміном, особливо за Брестську землю. Під час одного з походів Гедимін уклав договір із Львом Юрійовичем про майбутній шлюб його дочки Агрипини і сина Гедиміна Любарта.

Після успішного походу на Волинь 1320 року Гедимін видав свою дочку Марію за тверського князя Дмитра Михайловича. А після цього велика делегація поїхала на Волинь для святкування одруження волинського воєводи Данила Васильковича із Василісою, сестрою Гедиміна. Під час цих відвідин відбулися заручини 12-річного Любарта із 6-річною Агрипиною. Наступного дня було християнське свято великомученика Дмитрія Солунського, тому Любарту надали хресне ім’я Дмитро. На цих урочистостях було чимало гостей з Волині.Ці та інші подібні династичні поєднання значно зблизили Волинь і Литву. Гедимін мав домовленості з князями Андрієм та Левом про спільну боротьбу проти татар.

Майбутній шлюб Любарта і Агрипини деякий час залишався невизначеним через передчасну смерть Лева, батька дівчини. Проте ближче до 1331 року справи стали налагоджуватися. Любарт поїхав на Волинь на охорону кордону із Золотою Ордою. Серед заболоченої місцевості правого берега річки Случ Любарт із загоном Данила викопали рів й утворили штучний острів. На ньому було збудовано невеликий дерев’яний замок, який пізніше переріс у сторожовий загін. Тут Дмитро-Любарт заклав церкву на честь святого Дмитра. Згодом поселення переросло у містечко Любар.1331 року довгоочікуваний шлюб відбувся.

Через 9 років Любарта обрали великим князем Волинського князівства. Фактично, внаслідок нападу польського короля Казимира на галицькі землі і Львів перестало існувати Галицько-Волинське князівство. Любарт почав довготривале змагання з Казимиром за спадщину цього князівства.

До сьогодні збереглася пам’ятка тих часів і подій. На дзвіниці собору святого Юра у Львові висить найстаріший дзвін в Україні. Саме його виготовили у 1341 році за кошти князя Любарта. Він дав щедру пожертву на відбудову цієї церкви і лиття нового дзвону після погрому Казимира.Любарт започаткував карбування власних монет. Для впорядкування роздрібної торгівлі на волинських ярмарках виготовлялися динарії із зображенням хрестата лева на аверсі та реверсі. У місті Володимирі, яке було центром Волинського князівства, князь відновив міські укріплення.

Кінець 1340-х був не дуже добрим часом для Любарта. Під час битви на річці Стреве загинуло дуже багато волинських рицарів і брат Любарта Наримунт. Невдовзі померла його дружина Агрипина, а відтак – і сестра Марія. Угорський король Роберт заявив свої права на Галичину. Але вже скоро Любарт разом із Кейстутом відтіснили поляків із волинських замків, здійснили успішний похід на Сандомирську землю.

1350 року Любарт одружився вдруге – із Ольгою, дочкою ростовського князя Костянтина.

Наступні десятиліття минули в постійні боротьбі з ворогами і в пошуку союзників. Територія володінь Любарта постійно змінювалася, він то втрачав то здобував частини князівства.

Після одруження з Ольгою Любарта став розбудовувати Луцьк. Це було непросте завдання, оскільки саме укріплене поселення розташовувалося на острові, довкола болта та річки, які не давали широких можливостей для розбудови. Всі ділянки на острові на той момент уже були зайняті. Наявна структура поселення не відповідала вимогам головного міста Луцького князівства. Територія дерев’яного замку була невеликою. Тут мусили тіснитися княжий двір, суд, церква Івана Богослова, господарські і оборонні споруди. Дитинець вимагав реконструкції. Любарт розпочав її наприкінці 1340-х років.

Почалися мулярські роботи зі зведення стіни та вежі. Будівництво з цегли велося за межами тісного дитинця навколо однієї з його стін. Таким чином, площа дитинця була розширена. Проте будівництво не обмежувалося лише самим замком. Спорудили дамбу і підйомний міст над ровом перед вежею. Було зведено чотири мости: два через річкові русла і два через замкові перекопи. До сьогодні попід замком пролягає вулиця Плитниця. Тут в часи Любарта був великий склад цегли із князівських цегелень. Із цих виробів будувався замок. Любарт був причетний до влаштування неподалік замку нової річкової пристані.Після військових подій 1366 року і втрати столичного міста Володимира Любарт переносить столицю князівства до Луцька. Відтоді реконструкції та нарощування фортифікацій тут продовжилися. Висоту В'їзної вежі замку підвищили на один ярус, над нею влаштували шатровий дах. Почали мурувати другу вежу з аналогічними контрфорсами на зовнішніх кутах, як на В'їзній. Вежа була вимурувана тільки на рівень з оборонними мурами. Більше половини північної та східної стін замінили цегляними мурами. Цеглу, яку використовували будівельники, була наближеною до єдиного стандарту, кращою на випал та з кращої сировини. Щоб фундамент не зсовувався з валу, будівельники використовували вирівнювання у вигляді ступінчастих терас. Вони мали свій фірмовий знак — тонкі прорізи на швах розчину.Поряд із замком на острові розвивалося так зване окольне місто, де проживала решта населення, купці та ремісники. Воно було в 6 разів більшим за територією за замок. Замок відділявся від окольного міста ровом. Тут розташовувалося кілька храмів та торговий майдан. Поруч – церкви святої Катерини, святого Петра. Ця територія була обнесена дерев’яними укріпленнями. Вони складалися з двох типів: городні та оборонні вежі. Городнями називали фрагменти стін між вежами, які складалися з окремих дерев’яних брусів.Поруч із Любартом у Луцьку проживали канцеляристи і судді, бояри і їхні службовці, то ж з часом територія Окольного замку трансформувала в місце поселення привілейованих мешканців – наближених до князя урядовців, духовенства, канцеляристів тощо. А власне міське населення витіснилося за межі Окольного замку. Саме в найбільш укріпленій частині острівного Луцька працювали установи, необхідні для адміністративного керівництва князівством. За часів Любарта в луцькому замку, який складався з верхньої і окольної частин, зосередилися церковні, законодавчі, виконавчі, судові органи управління Волинським князівством. Від XIV століття Верхній та Окольний замки стали таким собі «урядовим кварталом», де зосереджувалася державна влада.

Любарт власним коштом відновив церкву святого Дмитра, яка розташовувалася посеред Окольного замку. Храм існував до кінця ХІХ століття і зберігся на деяких зображеннях і фотографія Луцька того часу.З іменем князя пов’язані дві давні писемні релігійні пам’ятки. Луцьке Євангеліє – пам'ятка галицько-волинської книгописної школи та пам'ятка української мови. Євангеліє було написано у Красносельському монастирі біля Луцька. Цей монастир мав стратегічне значення в комунікації між Луцьком і західною частиною князівства. Любарт почав масштабні роботи зі спорудження греблі до монастиря для кращого сполучення. Роботи не були завершені. Любарт був причетний до заснування цього монастиря, хоча безпосередньо фундуш зробив його вірний слуга Порфирій, якого згадано в одному із маргінесних записів на сторінках Луцького Євангеліє. Йому притаманний орнамент з міфічними тваринами, птахами і плазунами, що є одним із перших прикладів такого використання на українських землях. Оригінал зберігається в Російській державній бібліотеці в Москві.Друга пам’ятка – Луцький псалтир. Він походить з 1384 року. Його замовили сини Любарта на річницю смерті батька. Псалтир був написаний у церкві святої Катерини, яка розташовувала біля самої брами Любартового замку. У пам’ять про князя збірник псалмів був переданий собору у замку, де його щоденно читали за упокій душ Дмитрія-Любарта і його волинських побратимів. Зберігається у флорентійській бібліотеці Лауренціана.

Ближче до закінчення свого життя князь Дмитро-Любарт зумів повернути місто Володимир. Під час волинського походу Людовика Угорського Любарт втримав князівство, за винятком деяких земель, які він повернув 1382 року після смерті Людовика.

Любарт помер 1383 року. Його поховали у соборі Івана Богослова в луцькому замку. У цинковий саркофаг, привезений з Константинополя, поклали дорогоцінні прикраси і меч. В наступні століття поховання Любарта втратилося і до сьогоднішніх днів не збережене.

Олександр КОТИС

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---