«Кінематографом затопить усю Волинь», – режисер Сергій Шараєвський. Інтерв’ю

У 2014 році відбувся розрив між українським і російським кінематографами, однак остаточно межу було сформовано в момент повномасштабного вторгнення. 24 лютого – це своєрідна точка відліку розвитку українського незалежного кіно.

Відтепер представники українського кінематографа мають тільки один шлях – на захід.

Такої думки дотримується режисер Сергій Шараєвський.

Свій перший фільм «Правда про наркотики» він зняв наприкінці 2004 року. Нині очолює продакшн-студію «Правда PRO», ГО «Волинська кінокомісія» та знімає просвітницьке кіно на історичну тематику.

Про документалістику, перспективи розвитку кінематографа у Волинській області, орієнтування на захід, а не на схід, найближчу прем’єру та радянський союз №2 Сергій Шараєвський розповів в інтерв’ю Інформаційному агентству Волинські Новини.

Далі – його пряма мова.

У НАС БУЛО ДУЖЕ БАГАТО ПЛАНІВ

Наприкінці 2021-го ми гарно стартували з Волинською кінокомісією (це організація, покликана звести регіон і кінематограф). Торік зробили світський раут, підписали меморандум з Одеською кіностудією. Цього року планували реалізувати два спільні проєкти.

Перший – масштабний ролик до фільму про Вітовта, бенкет у Луцькому замку, аби викликати інтерес до створення стрічки. Ми активно готувалися, зустрічалися з продюсерами, режисерами, художниками-постановниками, художниками з костюмів, акторами, підбирали локації. Знімання мали розпочинати наприкінці лютого. Потім перенесли все на початок березня. Розпочалося повномасштабне вторгнення рф, тому проєкт заморозили, можливо, навіть закрили.

До речі, він мав фінансуватися з обласного бюджету. Це була пілотна спроба залучити місцеве бюджетування та показати всій Україні, що кіно можна робити місцевими силами.

Другий спільний проєкт з Одеською кіностудією, який хотіли реалізовувати цього року, – знімання сімейної комедії в Луцьку. Маємо сценарій. Збиралися розпочинати підготовчий процес… Цей проєкт ми закрили.

Разом із продакшн-студією «Правда PRO» планували навесні завершити роботу над документальним фільмом про репресії стосовно християн, зокрема протестантів. Нещодавно відновили роботу над цією стрічкою. У цій картині хочемо показати протистояння віри і безбожництва. Будемо випускати цей фільм не раніше, ніж через пів року.Читати ще: Новий фільм від луцького режисера: про що історія і де знімали головні сцени

На Суспільному оголошували проєкт, ми подалися і в результаті торік зняли чотирисерійний документальний серіал «Українське підпілля на Волині». Потім знову подалися й мали отримати кошти на знімання другого сезону (ще чотирьох серій).

Одна з серій першого сезону була присвячена Колківській республіці. Тому виникла ідея створити художній фільм про це унікальне явище. Ми спілкувалися з Іриною Констанкевич, Андрієм Осіповим з Одеської кіностудії. Остання знайшла сценариста. Було написано синопсис, підібрано референси. Але у зв’язку з війною довелося заморозити проєкт.

Віримо: якщо цю греблю прорве, то кінематографом затопить усю Волинь і в нас постійно будуть знімання. А поки що чекатимемо та сподіватимемося на полегшення, на те, що надаємо ворогу по зубах і далі бачитимемо війну тільки на екранах.

ЛЮДИ ВИЖИВАЛИ ЯК МОГЛИ… МИ ЗРОБИЛИ КОРОТКОМЕТРАЖКУ «ПІДВАЛ» ПРО НИХ

Оскільки всі замовлення зникли, ми як пресслужба працювали і продовжуємо працювати з всеукраїнським «Фондом Добра та Любові».

До речі, цей фонд одним із перших заїжджав в Ірпінь, Бучу, Гостомель, Бородянку, Чернігівську область. Далі – Лисичанськ, Сєверодонецьк… Там проводив евакуацію, надавав гуманітарну, медичну допомогу.

Мій оператор Юрій Ребрик майже постійно перебував у Києві. Він виїжджав, знімав діяльність фонду і набирав матеріали про те, що там відбувається, як живуть люди. Одного разу під час поїздки в Сєверодонецьк він потрапив у підвал, де з 24 лютого без світла, тепла та інших умов перебували люди. Вони виживали як могли. Він зняв матеріал і ми зробили короткометражний фільм «Підвал».Потім відбулася окупація. У той підвал потрапила бомба. Ми не знаємо, чи хтось загинув, але відомо, що люди постраждали. Оператор навіть впізнав у сюжетах закривавлених людей, яких виводили з того підвалу…

Оператор від студії «Правда PRO» Євгеній Васильцов їздив у Чернігівську область, де в одному селі знімав документальне кіно. Фільм зараз у процесі монтажу. Він зняв дуже цікаві матеріали: село після окупації, що там було, як люди все відновлювали.

МАТЕРІАЛУ ДЛЯ ДОКУМЕНТАЛІСТИКИ ЗАРАЗ БУДЕ ДУЖЕ БАГАТО

Висвітлювати реалії війни, звірства росіян, деокупацію, зокрема через документальне кіно, потрібно. Це привертає увагу до України, до того, що тут відбувається, що тут відбулося. Це сприяє тому, що інші країни нам допомагають.

Потрібно, щоб це робили також іноземці, тому що вони везуть ці фільми до себе додому, там їх сприймають як своїх, які все бачили й можуть сказати правду. Бо ми для них все одно чужі. І коли вони бачать те, що відбувається в нас, нашими очима, то в них може бути певний скепсис: а що каже інша сторона? Коли ж усе показує хтось свій, то ідеться про зовсім інше сприйняття.

Зараз матеріалу для документалістики буде дуже багато. Я впевнений, що саме кінематограф привертатиме увагу до проблеми, буде розбурхувати в людей патріотизм, почуття власної гідності, ще більше привертатиме увагу до ситуації.

Час, обставини диктують тематику. Однозначно з’явиться багато фільмів, пов’язаних із війною. Потрібно розуміти, що не всі будуть якісні. Будуть і шедеври, і такі собі, і не дуже правдиві.Україна переможе, закінчить війну й настане момент, коли ми перенаситимося і захочемо чогось іншого. Це закономірно. Люди не зможуть постійно дивитися на біль, драму, трагедію, вони захочуть інших жанрів, чогось легшого, веселішого чи більш моторошного. Нині ж недоцільно робити комедії на якісь ліві теми. Як? Коли люди навколо гинуть, ми будемо сміятися?

Упевнений, настане час, коли ми зможемо повернутися до різних жанрів, коли знову запускатимемо феєрверки і проводитимемо фестивалі.

КОЛИ ВИХОДЯТЬ І ГОЛЛІВУДСЬКИЙ БЛОКБАСТЕР, І УКРАЇНСЬКИЙ ФІЛЬМ, ТО, ЗВІСНО, МИ ПРОГРАЄМО

Український кінематограф несе в собі і світові тенденції, і власні, локальні.

У період COVID світовий кінематограф був у занепаді. Це відчули всі. Багато хто відклав релізи, бо кінотеатри були порожні. Великі компанії шукали можливостей продати своє кіно: не те, щоб заробити, а хоча би не втратити або втратити обмаль. Тому досить добре зараз розвиваються різні стрімінгові платформи.

Netflix звернув увагу на нас, і на платформі нарешті з’явилося українське кіно. Це великий плюс. Це можливість десь виставляти свої фільми, десь їх продавати, адже кіно – дорога річ.

Справді, кіно в Україні переважно дотаційне. Тільки завдяки державним коштам (наприклад, УКФ, Держкіно) або коштам окремих спонсорів воно може розвиватися. Цьому є багато причин. Одна з них – у країні недостатньо екранів, аби український фільм міг заробити. Тому якщо на рік три-чотири українські фільми збирають касу, то це дуже добре. (Зазвичай ідеться про низькобюджетні фільми на кшталт якоїсь комедії). В основному ж українські фільми не заробляють, тому що не можуть перекрити свої витрати. Якщо на знімання комедії достатньо п’яти-десяти мільйонів гривень, то для історичного фільму може забракнути 20-40 мільйонів. А от для Голлівуду це смішні гроші. І коли в прокат виходять і голлівудський блокбастер, і український фільм, то, звісно, ми програємо.

Однак трапляються дива, коли українські фільми збирають касу. До того ж, українські фільми гарно себе показують на різноманітних кінофестивалях, отримують нагороди.

COVID І ВІЙНА ПРИБИЛИ КІНО

Зараз немає фінансування на кінематограф. Єдине – Netflix оголосив конкурс на написання сценарію і спільно з Українською кіноасоціацією виділив кошти.

Дуже мало фільмів зараз крутять у прокаті. Ніхто не ризикує, хіба з відчаю.Я люблю українське кіно. Дивлюся його, вчуся, бачу помилки колег. Нещодавно був на фільмі «Максим Оса». У нього цікавий жанр – детектив. Це один із тих фільмів, які позбавлені шароварщини. Там зовсім інший погляд на козаків, на ті події. Він вартий перегляду.

Звісно, є фільми, на які ми всі чекаємо. Мої колеги з Києва із Fresh Production Group зняли «Будинок «Слово». Уже є документальний фільм, а тут вони зняли ігрове кіно. Це історія про харківський будинок, де жили прозаїки, поети, яких потім репресували. Цей фільм дуже гарно заявив про себе на кінофестивалях. В Україні вже було кілька закритих показів. Думаю, цю стрічку варто подивитися.

Так само всі чекаємо на «Довбуша» Олеся Саніна, але розуміємо, що він не вийде найближчим часом. Цей фільм направду достойний того, щоб його гарно прокрутили в кінотеатрах і щоб він зібрав касу.

24 ЛЮТОГО – ЦЕ ТОЧКА ВІДЛІКУ РОЗВИТКУ УКРАЇНСЬКОГО НЕЗАЛЕЖНОГО КІНО

Ми досі залишаємося жертвою «старшого брата». Ми постійно перебували в тіні росії. Російськомовний контент не просто був присутній – він домінував. Він давав можливість заробити. Україномовний контент не давав такої змоги (тому що люди не були готові платити за нього), допоки на державному рівні не розпочалося певне регулювання.

У росії кінематограф розвинутий потужніше. Там більше екранів. Росіяни завжди вкладалися в пропагандистське кіно. Багато українських режисерів працювали на російські компанії, адже в нас тільки-но все зароджувалося.

У 2014 році відбувся розрив. Продюсери, режисери мусили зробити вибір. Акторам було простіше: вони могли сидіти на шпагаті – і в москві, і в Києві. Потім відбулася природна фільтрація. Глядачі почали обурюватися. Це був додатковий тиск. І повномасштабне вторгнення поставило чітку межу. Думаю, це точка відліку розвитку українського незалежного кіно.

До того часу, навіть попри вісім років війни, багато хто одним оком зиркав на росію. Велику роль грала мова: легше знати російську, ніж вивчити англійську. Тому багато хто йшов простішим шляхом.Ніхто не звертав уваги на те, що, наприклад, у Польщі кінематограф розвинутий не менш потужно, ніж у росії (може, навіть потужніше). Ми знали польських режисерів світового рівня (Роман Полянський, Єжи Гоффман, Анджей Вайда та інші), але чомусь у цей бік дивилися менше. Зараз, думаю, все зміниться, для багатьох відчиняться двері на захід. Ми будемо змушені туди піти. Ми будемо шукати нові шляхи, бо шляху на схід у нас немає. Коли ми змінимо свої орієнтири, погляди, нам може щось вдатися.

Локальне західне кіно – це зовсім інший рівень. Там є дуже хороші фільми, на які варто орієнтуватися. І там варто шукати партнерів.

МИ НЕ МОЖЕМО ДОЗВОЛИТИ СОБІ ТАКУ РОЗКІШ, ЯК ДРУЖБА З ВОРОГОМ

Не знаю, що ще має відбутися, аби люди перестали шукати «хороших русскіх». Ми не можемо дозволити собі таку розкіш, як дружба з ворогом. Поки триває війна, потрібно обірвати всі зв’язки. Одна справа спілкуватися з родичем, другом, який не підтримує війну, інша – підтримувати російську економіку, слухаючи музику, дивлячись фільми, серіали.

Навіть є люди, які намагаються в їхньому шовінізмі знайти якусь нотку любові до України.

Нещодавно в YouTube натрапив на пісню Олександра Малініна. В нього є цілий альбом україномовних пісень, який вийшов на початку 2000-х. І Кучма після цієї платівки надав йому звання народного артиста України.

Я почав гуглити, що Малінін сказав про війну. І він нічого не сказав про війну. Він живе десь за кордоном, на Заході, що «загниває», але в нього – жодного допису про війну. Для мене це бар’єр. Я не буду слухати його музику.

ЦЕ МОЖЛИВО – РОЗВИВАТИ ЛОКАЛЬНЕ КІНО В УКРАЇНІ

Упевнений, що це можливо – розвивати локальне кіно в Україні. Для цього є місцеві кінокомісії. Це не наш унікальний досвід. Це світова практика. Ба більше, якщо ми переважно розділяємо кінокомісії за областями, обласними центрами, то на заході кінокомісія може бути в маленькому містечку, яке згодом може стати центром кінематографа певної країни чи регіону. Це характерно для Франції, Італії, Німеччини та інших країн. У них досить потужні кінокомісії, які допомагають кіношникам організовувати знімання на їхній території.Ми теж зробили певні кроки до цього. Крім того, що їздили на різні зустрічі, представляли Волинь як привабливий для кінематографа регіон, налагоджували співпрацю з міською та обласною владою, почали товаришувати з Одеською кіностудією, маємо гарні зв’язки з київськими продюсерами, намагалися привозити їх сюди, аби вони побачили наші локації.

Ми планували знімати кілька кінопроєктів тут. Також потрохи набираємо команду, вчимо людей, знаходимо тих, хто починає відчувати себе кіношником (і операторів, і освітлювачів, і художників тощо). Знаємо, де можна взяти костюми, що в нас є, який історичний період можемо закрити.

Подавали на фінансування з обласного бюджету проєкт – фото- і відеокаталог локацій Волинської області, аби представляти їх продюсерам. Але все обірвалося з початком великої війни.

У КІНЕМАТОГРАФІ МАЙЖЕ ЗАВЖДИ ДРУГА ЧАСТИНА ГІРША ЗА ПЕРШУ

Ми створюємо не так чисту документалістику, як просвітницьке кіно. Це відгалуження неігрового документального кіно. Ми маємо на меті навчити людей. Не просто викликати якісь почуття, а ще й дати їжу для розуму. Я думаю, нам дуже потрібно розвивати просвітницьке кіно. Не пропагандистське, а саме просвітницьке, яке відкривало би правду, допомагало би людям задуматися, викликало би дискусії. Не давало би готові відповіді, не нав’язувало би певні погляди.

Я хотів би, щоб люди дивилися такі фільми. Тем – безліч: від здоров’я до історії.

Зараз ми вибрали нішу історичного кіно, тому що без знання минулого не зможемо побудувати майбутнього.

Паралель між радянським союзом і теперішньою росією чітка. Росіяни навіть не приховують, що хочуть зробити радянський союз, версія 2.0. Скажу: в кінематографі майже завжди друга частина гірша за першу. Тому впевнений, що буде набагато гірше, бо вони врахують усі помилки срср, з’ясують, де допустили якийсь прояв демократії, аби більше не повторити цього. Це буде ультратоталітарна держава. Навіть Північна Корея цуратиметься цієї держави.

Усе, що було в минулому, росія зараз повторює: методики роботи нквс, партійної системи, замість піонерів – юнармія, аби зробити з дітей покірних зомбі, репресії, переслідування неугодних, катівні. Тому людям потрібно розуміти, що це вже було. Це не щось нове. Росіяни мавпують те, що було, але роблять його набагато потворнішим.

Ольга ШЕРШЕНЬ

Фото з особистого архіву Сергія Шараєвського

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---