Кілька штрихів до міського повсякдення лучан 400 років тому

Повсякденну історію Луцька творило поспільство – міська громада лучан. По правду, коли хтось скривдив, вони ішли до судів: ґродського, як належали до старостинської юрисдикції, чи міського, коли підпорядковувалися самоврядній владі міста. Завдяки означеним візитам залишилися окрушини свідчень про луцьке повсякдення чотирьохсотлітньої давнини.

1 листопада 1566 року перед урядниками ґродського суду з’явився луцький писар Богуш Ванкевич. Збентежений міський канцелярист декларував скаргу проти двох євреїв – Іллі та Шмойла. 6 жовтня 1566 року чоловіки завдали неабияких клопотів лучанам.

У тому часі в Луцьку вирувала епідемія чуми. Одним із порятунків, що його бачили й застосовували люди, був алкоголь.Євреї-товариші напідпитку, попри засилля людей на площі Ринок, наїхали на багатьох міщан, які просто прийшли придбати собі риби у місцевих рибалок.

Читати ще: Про міщанина Матвія Демковича, який не схотів бути владцем 400 років тому

Тоді постраждала писарева сестра – Милуха Ванківна. Родич навідався до влади. Йому ішлося про відновлення справедливості й покарання винуватців у численних ранах і забоях лучанки. Міський служебник твердив: «Не знає, чи з тих ран вона [сестра] живою лишиться».24 грудня 1566 року, якраз перед святом Різдва, здійснили напад на Войтеха Красовського ‒ воротного Луцького замку. Ганна Ксалковичова, озброївшись «невідомим гнівом», побила чоловіка. Дізнавшись, що його дружина Тетяна (Татяна) мала намір скаржитись до маґістрату – перепинила дорогою ще й її. Локацією нападу обрала домівку пріора (настоятеля чоловічого монастиря).Красовський свідчив: «Жона Ксалковичова Ганна, мало на тім, що мене зранила, але ще й дружину мою Тетяну рожном збила і за груди вхопивши, заколоти хотіла».Двоє чоловіків – луцький ювелір Ян Золотар і одружений з нападницею Федір Ксалкович – не могли впоратися із нею.

Читати ще: Як обирали міську владу Луцька 400 років тому

Після припинення сутички-суперечки міщанка Тетяна виявила втрату тридцяти талярів. Про це просила зробити відповідний запис до актових книг.Наступна історія – свідчення насиченого міського повсякдення Луцька – відбулася у листопаді 1596 року. Посеред Ринкового майдану в ратуші на виконання смертельного вироку чекали Ганна Войтехова і Станіслав Хрустель. Вона – дружина луцького ремісника-столяра. Він – королівський підданий, лікар-балвер, виходець із соляного міста Велички неподалік Кракова.

У часі судового процесу прояснилися обставини піймання горе-коханців на перелюбі. Знаючи напевне про дружинині походеньки, столяр Войтех спочатку заручився допомогою міських слуг-сторожі та луцького бурмистра. Потім о третій годині вночі подався до власної домівки. Проникнув до господи, запалив вогонь і побачив Станіслава у світлиці під лавою. Під ліжком в кімнаті знайшли черевики балверчика. А в постелі виявили його пояс і шапку.Очевидці розповідали про відчайдушні вчинки, на які Станіслава штовхало гріховне кохання до чужої дружини. Одного разу втяв собі середній палець на лівій руці «за здоров’я» коханої. А через певний час взагалі до Стиру топитися ходив.

Войтех кілька разів просив суперника облишити жінку в спокої. Спроби припинити зустрічі коханців не увінчалися успіхом. Свою вину жінка спочатку заперечувала. Лише складаючи присягу, Ганна визнала інтимний зв’язок із Станіславом. Обох, за нормами міської маґдебургії, належало стратити мечем. Цікаво й не зовсім зрозуміло розвивалися події далі. Жінку скарали, а от Станіславу вдалося лишитися живим.

Оксана ШТАНЬКО

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---