Кілька штрихів до історії луцьких вірменів чотириста років тому

Луцьк віддавна був поліетнічним містом. Однією із народностей, яка формувала його обличчя, були вірмени.

Точний час появи вірменів у Луцьку невідомий. Кондак (вірменська булла) від 1364 року католікоса Месропа І львівській вірменській громаді про призначення єпископа Грігора визначав межі вірменської єпархії. Сюди входили Львів, Володимир з їхніми уділами та Луцьк.

Відомі також згадки про вірменську парафію у Луцьку в документах від 1375, 1380, 1383, 1384, 1388 та 1390-х років. Окремі вірмени-поселенці Луцька зафіксовані у міських книгах Львова від 1406 року.Вірменські центри в українських землях епізодично перетворювалися на єпископські столиці. Луцьк вважався столицею вірменського єпископа за традицією, що зберігалася у Львові другої половини ХVII століття. Цей переказ зафіксував Луї-Марі Піду де Сент-Олон: «Місто Луцьк після Києва є столицею вірменського архиєпископства».

Читати ще: Доброзичливість і приязнь у мові волинян чотириста років тому

Луцькі вірмени мали свою церкву – собор святого Стефаноса, збудований у 1376-1378 роках. У 1437 році великий князь Свидригайло дарував у власність вірменському владиці село Цеперово (нині село Цеперів у Луцькому районі). З часом володіння громади розширилися, і в користування перейшло ще кілька маєтностей. У першій половині ХVII століття нечисленна луцька вірменська спільнота віддала себе під захист львівській громаді.Одним із центрів переселення вірменів до Луцька була Волоська земля. На це чітко вказує «Лист вірменам міста Луцького на визволення їх від плати деяких податків до десяти років» (1561 рік). Після того як мине десять років, було зазначено у королівському листі, луцькі вірмени, як і решта міщан, поверталися до обов’язку сплачувати усі міські/замкові плати.Представники вірменської громади Луцька брали безпосередню участь у міському житті. Так, у 1639 році луцькими шафарями були славетні Бальтазар Вірменин та Самійло Лебідь. Шафарями називали тих, хто відповідав за міську скарбницю, контролюючи її доходи й видатки. 12 січня 1640 року ці чоловіки, уже як старі луцькі шафарі, складали присягу на луцьке міщанство.

Читати ще: Різні за вірою й походженням: мультикультурний Луцьк 400 років тому

Перед безпосереднім виголошенням урочистого юраменту колишні служебники маґістрату зазначали, що вони мешкали під ратушною юрисдикцією та разом з іншими міщанами несли податкові повинності. Крім того, рік урядували на шафарській службі. Тому просили дозволити їм «веселитись тією вольністю, якою все місто радіє з щедрої ласки королів наданої, від сплати мит позбавлення в Короні Польській, як і у ВКЛ, так на сухій дорозі, як і на воді».

Вірменкою-міщанкою була і дружина міського писаря Яна Томковича Марта Іванисівна. 20 червня 1639 року жінка приходила на ратушу, аби з дозволу чоловіка-опікуна внести до актів Луцького маґістрату запис про продаж частини ґрунту і халупи на Вірменській вулиці львівському міщанину Івашкові Бернатовичу за 70 польських золотих.Актові документи, загалом, промовисто свідчать про етнічну, а з тим – і конфесійну строкатість Луцька раннього Нового часу. Вона передбачала співіснування в соціумі міста різних народностей (русинів-українців, поляків, євреїв, караїмів, вірменів). Це обумовлювало постійний діалог їхніх культур.

Оксана ШТАНЬКО

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---