«Хтось каже, що ми адреналінові наркомани», – лучанин про службу в армії та виконання бойових завдань

46-річний волинський доброволець Максим Бутолін сьомий рік захищає Україну на сході. Військовослужбовець служить старшим сержантом танкового батальйону 54-ї окремої механізованої бригади.

Суспільне поспілкувалися із захисником у його рідному місті Луцьку, куди чоловік приїхав у нетривалу відпустку. Нині боєць відправився знову на службу.

Як змінився світогляд з 2014 року

З його слів, аби потрапити до війська, довелося переконувати ТЦК, що придатний до служби. Контракт, із його слів, на проходження військової служби уклав із власної ініціативи, потрапивши в четверту хвилю мобілізації.

«Трошки допомагали армії, але потім прийшло розуміння, що цього мало. В принципі я був не придатний до військової служби. Моя війна почалася ще з мобілізації 15-го року. На короткий термін я повернувся додому після демобілізації, але потім знову заключив контракт, і ось до цього часу ніяк уже не можу дібратися додому», – сказав воїн.За період служби в АТО/ООС лучанин був кулеметником. Максим Бутолін пригадав, як у червні 2015 року заїхав із побратимами в місто Попасна Луганської області: місто було безлюдне – ні магазинів, ні людей. Зі слів бійця, у першу ж ніч потрапив під двогодинний артилерійський обстріл.

«У першу же ніч мене послали на чергування: не було ні автомата, не видали поки, ні бронежилета, якісь чужі речі понадавали, чужий автомат дали», – зазначив лучанин.Зі слів бійця, у першу ж ніч потрапив під двогодинний артилерійський обстріл зі зброї 152 калібру – з побратимом вдалося сховатися й перечекати в підвалі.

Читати ще: Не тільки побратими, а й брати по крові: історія мінометників з волинської сотки

«Мабуть, обстріл був прицільний саме по нас. Це були перші військові спогади. Сказати, що боявся – нічого не сказати, бо людина, в яку ніколи не стріляли, просто не зрозуміє тих емоцій. Я був з таким хлопцем на позивний «Бетмен». Він робив вигляд, що він не боїться, і я робив вигляд, що я тримаюся», – сказав воїн.

Історія родини та сім’я Бутоліних

Максим Бутолін – лучанин, навчався у школі № 9, котра на той час була російськомовною. У чоловіка є дружина та двоє дітей: старший син і молодша донька.

«В мене батько народився в Кемеровській губернії, він не етнічний росіянин, він з сім’ї сильних українців, які з Волинської області були вислані в Сибір. Мама батька одружилася там з місцевим, в мене дідусь мій удмурт по національності. Сталін помер, їх реабілітували, і дозволили повернутися», – сказав чоловік.До 2014 року чоловік був російськомовним, та відтоді, розповів, прийняв рішення про перехід на українську, навчив своїх дітей спілкуватися українською, а також займається «лагідною українізацією» у своєму підрозділі.

Читати ще: Позивний – Доцент: волинянин перекваліфікувався із викладачів у військові, щоб боронити Батьківщину

«Ось і зараз займаюся лагідною українізацією в себе в підрозділі, бо бригада, ППД наше, було в Бахмуті. Дуже багато мешканців Донецького, Луганського регіону, в більшості випадків усі російськомовні. Вимушено переходять в спілкування на українську, тому що одразу сказав, що я російської не розумію», – сказав воїн.Участь у повномасштабній війні

Повномасштабне збройне вторгнення РФ в Україну застало Максима Бутоліна в місті Мар’їнка на Донеччині. З його слів, ротація мала відбутися в березні 2022 року, проте бригада перебуває в зоні бойових дій уже три роки.

«24 лютого о 4-й ранку без оголошення війни, все повторюється. Був дуже сильний обстріл, Мар’їнка була цивільна. Місто просто стирали з лиця землі: вони (російська війська – ред.) почали з приватного сектора, за яким були позиції наші. Ми стояли на околицях, але за тиждень наші позиції були стерті з лиця землі», – каже воїн.Основна проблема в нинішній війні, зазначив захисник Максим Бутолін, – це брак кадрів у Збройних силах України та нестача боєприпасів.

Читати ще: Підполковник з позивним Майор: історія командира Камінь-Каширського батальйону Волинської бригади ТрО

«Нема кому в окопах сидіти в нас, бо хочеш – не хочеш, втрати є. Навіть якщо це не 200, то санітарні втрати. Евакуація пораненої людини забирає ще двох людей... Противник змінюється – вони вчаться в нас. Вже не можна їх назвати «чмонями» – це люди, які, в принципі, вже навчилися воювати», – зазначив боєць.Лучанин розповів, що на фронті було декілька випадків, коли доводилося стирати дані з телефона до заводських налаштувань, адже до російських окопів та солдатів залишилося до 30 метрів.

«Три рази я прощався з життям... Сутки були в оточенні, ледве вибились, але вийшли звідти. В оточенні можна стріляти в будь-кому напрямку, і потім для себе треба підібрати час, і зробити прорив. Хтось каже, що ми адреналінові наркомани. Служба в армії – такий якби обов’язок кожного чоловіка», – зазначив боєць.

Світогляд волинського захисника в армії змінився на 100 відсотків, говорить Максим.

«Є багато різних думок: кінчиться війна, як вона кінчиться. Я питаю в хлопців своїх, як ти думаєш, як вона кінчиться, ну ми дійдемо до своїх кордонів, заберемо Крим. У військового керівництва є своя якась думка, зрозуміло, що зробимо якусь демпферну зону, щоб хоча б артилерія нас не діставала, але це не кінець війни», – сказав боєць.Військовослужбовець зазначив, що завершення війни, на його погляд, звершиться у тому випадку, коли «розвалиться» РФ і зміниться політичний устрій.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---