«Хотіла бути корисною своїй країні», – військова медсестра з Волині

Звістка про початок повномасштабного вторгнення Росії застала Ярославу Видерко із села Цир Камінь-Каширського району за кордоном. Але дівчина відразу кинула заробітки та приїхала додому.

Про це пише газета Нове життя.

«Я вирішила повернутися – хотіла бути корисною своїй країні. Тим більше, що свого часу здобула освіту фельдшерки, а згодом ще й заочно почала навчатися фармацевтичної справи. Тому розуміла, що можу стати військовою медичною медсестрою», – каже Ярослава.

І все ж на ухвалення такого важливого й відповідального рішення у дівчини пішло трохи часу. Бо ж коли про цю її ідею дізналися рідні, почали відмовляти. Особливо – мама, яка неабияк переживала.

«Мене всі просили, аби я добре подумала перед тим, як ухвалювати остаточне рішення. Адже і рідні, і я сама розуміла, що колись потраплю у саме горнило війни. Але для мене найважливіше, що вся родина все-таки прийняла мій вибір. Їхню підтримку я відчуваю постійно, вона мені дуже допомагає. Тому за кожної нагоди намагаюся обов’язково щодня вийти на зв’язок із найріднішими, аби вони менше хвилювалися», – розповідає захисниця.

Читати ще: «У перемогу вірю, але й готуюся до вічної боротьби»: волинський пластун та бойовий медик Віктор-Микола Гаврилюк

10 жовтня 2022 року вона таки мобілізувалася. Стала військовою медичною сестрою у 51-му батальйоні 100-ї бригади територіальної оборони. Взимку служила на Любешівщині. А вже наприкінці березня разом із побратимами вирушила на схід.

«Зізнаюся, мене туди тягнуло відразу. Я не хотіла бути в тилу. Бо розуміла, що саме на фронті можу стати корисною, допомагати нашим бійцям», – каже військова медсестра.У самому пеклі війни Ярослава перебуває вже понад пів року. За цей час із медичної частини її перевели в групу персоналу, тобто зараз вона опікується кадровими питаннями. Але все ж, зізнається, сумує за військовою медициною і мріє, що таки повернеться в цю сферу діяльності. Бо ж таким чином може рятувати життя побратимів. Хоча водночас це і дуже складно морально.

«Досі не звикла до болю, коли дізнаюся, що хтось із наших є трьохсотий чи, не дай Боже, двохсотий. Це для мене найважче. Тим більше, зараз отримую таку інформацію однією з перших. Тоді вже місця собі не знаходжу, поки не маю всіх даних, чи не тяжке поранення, в якому стані хлопці. Адже за час служби вони всі стали для мене рідними», – зізнається військослужбовиця.

Читати ще: «Не міг залишатися вдома, коли донька – військова», – воїн з Камінь-Каширщини

Дівчина каже, що жодного разу не пошкодувала про свій вибір стати на захист України.

Разом із Ярославою несуть почесне звання захисниці України й кілька інших волинянок. Тому, зауважує дівчина, несправедливо казати, що військо – не жіноча справа. Так, переважають представники чоловічої статі. Але поряд із ними служать і жінки.

«Скажу відверто: спочатку переживала, як буду в чоловічому колективі. Мені ж усього 22. Але реальність показала, що мої побратими цінують і поважають нас, жінок. А ми теж для них є підтримкою, хорошими співрозмовницями, що важливо на війні», – розповідає Ярослава.Тим більше, каже вона, тепер і забезпечення в армії уже більш-менш пристосоване до жінок. То раніше військовослужбовицям доводилося одягати чоловічу форму малих розмірів. А тепер їм видали жіночу. Та й придбати таку теж нині вже не проблема. І тут головне, за словами захисниці, – якість та зручність, від яких залежить безпека.

Загалом же, за словами Ярослави Видерко, попри постійне перебування у небезпеці, зовсім недалеко від фронту, вона ні на мить не засумнівалася у своєму життєвому виборі. І навіть тут, серед жорстоких воєнних буднів, намагається помічати маленькі дрібниці, з яких складається наше життя, віднаходити у них прекрасне. Це просто допомагає морально та додає оптимізму, що невдовзі світло переможе.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---