«Хотіла б, аби ЛНТУ та ВНУ були, як Mercedes і BMW», – Ірина Вахович про перші місяці роботи, звільнення Савчука і конкуренцію з Лесиним університетом
Луцький національний технічний університет – один з найбільших закладів вищої освіти на Волині. Виш має у своїй структурі три коледжі, а безпосередньо у самому навчальному закладі працює близько тисячі людей, 403 з яких – науково-педагогічні працівники. Навчаються тут нині близько п'яти тисяч студентів.
Протягом останніх п’яти років ЛНТУ очолював Петро Савчук, який наприкінці свого ректорства отримував чималі порції критики через деякі неоднозначні рішення. Проте в середині осені в ЛНТУ відбулися вибори ректора. Наприкінці жовтня у другому турі колектив технічного університету вирішив не давати другого шансу тодішньому ректору та після напруженої виборчої кампанії віддав перевагу Ірині Вахович. Вона стала єдиною жінкою-ректором в Україні, яка очолила технічний виш.
Невдовзі виповниться два місяці, як Ірина Вахович обійняла посаду ректора, тож Інформаційне агентство Волинські Новини завітало в Луцький національний технічний університет та розпитало новообраного ректора про перші успіхи на посаді, як допомагає досвід роботи в облраді, нові проєкти, обіцянку Петра Савчука покинути університет після поразки та конкуренцію з Волинським національним університетом імені Лесі Українки.
Ви – єдина в Україні жінка-ректор технічного університету. Це своєрідний виклик, адже до жінок на таких високих посадах у нашому суспільстві увага особлива. Та й змагалися ви з чоловіком. Тому повернемося трішки назад: яка мотивація у вас була при ухваленні рішення балотуватися на посаду ректора одного з найбільших на Волині університетів?
Я сама колись була студенткою ЛНТУ, протягом п’яти років жила в гуртожитку. А після студентських років фактично пройшла всі етапи в університеті: була доцентом, завідувачем кафедри, деканом, директором інституту, проректором, згодом знову завідувачем кафедри. Тобто є певна етапність мого перебування в університеті, тому я багато чого розумію, зокрема, що відбувається на певних етапах і що потрібно зробити в університеті. Звичайно, сьогодні вища освіта теж потребує величезних змін. Вона й так змінюється семимильними кроками. За останніх півтора роки, коли я відійшла від чітких навчально-наукових обов’язків і займалася іншою діяльністю, відбулися серйозні зміни.
Ректорство – це величезний виклик для мене. На сьогоднішній день університет має великий потенціал, прекрасних науково-педагогічних працівників, і в ньому панує хороша атмосфера. У нас чудові студенти з Волині, які, як правило, не із заможних родин. Ми даємо їм старт в життя. В цьому плані університет виконує достатньо хорошу місію.
Ви якось зізнавалися, що до певного моменту навіть не вельми цікавилися місцевими політичними «розкладами». Проте життя склалося так, що ви не просто стали депутатом, а й замінили Ігоря Палицю на посаді голови облради. Проте на останніх місцевих виборах депутатський мандат вам здобути не вдалося. Чому ви балотувалися в облраду, адже водночас ви боролися за посаду ректора?
Йшли паралельні процеси. Я вдячна долі, яка зробила такі розклади по моїй персоні: що я тут, в освітньому навчально-науковому середовищі. Той досвід, який здобула в обласній раді, насправді був неоціненним. Я сьогодні аналізую, і в мене таке відчуття, що Бог взяв за руку і веде, мовляв, спочатку ти маєш навчитися одному, а потім – іншому. Коли б ректорські вибори відбувалися п’ять років тому, колектив мене і тоді підтримав би, але я тоді не була готова. Будучи проректором, я розуміла всю відповідальність і навіть не розглядала можливості балотуватися. Якщо порівнювати мене зараз і п’ять років тому, то це дві різні людини.
Досвід в обласній раді – це досвід того, як можна вирішити багато питань, дізнатися, які є можливості на обласному та державному рівнях, як можна реалізувати ті чи ті проєкти. Без того досвіду я б могла соромитися навіть щось пробувати. Звичайно, період в облраді – це нові знайомства та нові можливості, які сьогодні акумулюються і які я намагаюся ефективно використовувати, не шкодуючи ні себе, ні їх, аби добре стартувати.
В університеті зараз є величезні інфраструктурні нюанси. Технічні університети в Україні характеризуються такою особливістю, що їхні керівники не турбуються такими питаннями, як осучаснення освітніх, наукових та навчальних просторів. Вони скоріше роблять акцент на лабораторіях.
Наш університет – політехнічний, оскільки має у своїй структурі сім різнопрофільних факультетів. Щоби бути конкурентним сьогодні, потрібно тримати марку, мати хороший вигляд. Я прагну до того, щоб університет став полюсом росту. ЛНТУ – це університет, який генерує кадри.
Під час виборчої кампанії Петро Савчук заявив, що у разі поразки покине університет, але, наскільки мені відомо, він і досі працює. Ви могли б знайти цілком справедливу підставу звільнити його, адже критики на адресу Петра Петровича лунало чимало. Та й порозумітися й ефективно співпрацювати із тим, з ким маєте різні погляди на розвиток і діяльність університету, мабуть, вкрай складно. То які у вас нині стосунки із Петром Савчуком?
Я його не бачу. Час від часу він мені пише, що хотів би мати більше навчальне навантаження. Я розумію, що він десь зараз в пошуках роботи, адже розповідав про це. Думаю, він має виконати те, про що говорив неодноразово під час своєї передвиборчої кампанії. Але це доктор технічних наук. І для університету не є позитивом, коли йдуть доктори наук. Та в цьому випадку доцільніше буде, щоб людина реалізувалася.
Звичайно, що у людини, яка була на посаді ректора, буде своє бачення, від неї буде певна критика, хоча він ще не оговтався від стресу. А далі можуть бути різні нюанси, яких мені не хотілося б допускати. Звісно, він розуміє масштаби і можливості тих проєктів, які ми реалізовуємо. Він – не ворог університету, адже сам уболівав за нього під час ректорства, по-іншому і не могло бути. В нас просто радикально різні бачення, зовсім інший підхід до того, що треба зробити і як треба зробити.
Власне, під час виборчої кампанії ви запрошували до своєї команди інших кандидатів на посаду ректора, з якими у вас були фактично однакові погляди на розвиток університету…
Попередній ректор мав біля себе своїх людей. Звичайно, я хочу мати людей, яким я довіряю, які мене відчувають, чують. Ви розумієте, скільки потрібно часу, щоб підготувати та виграти ті проєкти, які ми подавали? Мені повірили ще з вересня. Фактично від першої моєї заяви, що я балотуюся, біля мене гуртувалися прогресивні люди, які в мене повірили і одразу ж почали генерувати ідеї.
Тобто сьогодні ми маємо перші результати тієї роботи, яка була пророблена командою раніше. Ми ще не знали, як воно буде на тому етапі, але вони повірили і вже тоді щось робили для розвитку університету. Просто хтось вірить тобі, хтось – ні. Я вдячна людям, які свого часу багато робили для університету, але сьогодні інший час. Колектив дав мені цей шанс, і я його використовую для колективу і студентства.
Чого чекати ЛНТУ від ректорства Ірини Вахович? Який план роботи на п’ятирічну каденцію? Які плани на нинішній рік? Які першочергові потреби вишу?
Ви знаєте, у нас п’ятирічка за місяць (сміється, – ВН). Я б так назвала те, що у нас зараз робиться, і яка динаміка руху. Мабуть, люди, які у мене вірять і які найближчі, втомилися від такої динаміки, вони просять трішки призупинитися та зробити паузу. Але я кажу, що ми не можемо зупинитися, адже у нас дедлайни по проєктах, ми не маємо на це права. Тобто все вимагає достатньо серйозних зусиль, часу та підтримки людей.
Я дуже вдячна Ігорю Петровичу Палиці, Ірині Мирославівні Констанкевич, Вячеславу Володимировичу Рубльову, Степану Петровичу Івахіву, ОДА, яка допомогла по ДФРР. Тобто моя робота в обласній раді не минула даремно. Якби це було п’ять років тому, то я не мала б таких можливостей, адже могла просто про них не знати. Я навіть по-іншому спілкувалася б із представниками міністерства. З посадовцями потрібно спілкуватися на результат. Ми контролюємо кожен етап, і я знаю, на якому етапі може бути хиба.
У нас з’явився новий відділ: інформаційно-видавничий відділ ми переформатували у відділ іміджу та промоції. Це дуже потужний осередок. Ми зараз повністю змінюємо брендбуки, у нас новий логотип університету, нові логотипи факультетів в одному стилі. Ми повністю змінюємо підхід до формування й популяризації інформації про університет. Адже розуміємо, що без реклами не може бути розвитку, попиту на нас. Тому нам потрібно про себе заявляти, адже ми того варті – ми дуже потужний університет і маємо величезний потенціал. Луцьк формують певні бюджетоутворювальні підприємства, але важливою складовою є наш університет, адже це виш, який має прикладний характер. Ми – не теоретики, ми випускаємо людей, готових до роботи.
Ми вже захистили у міністерстві проєкт по Будинку офіцерів. Також 18 лютого був історичний день для університету, адже, як ви знаєте, ще будучи головою обласної ради, я подала проєкт на Державний фонд регіонального розвитку щодо модернізації спорткомплексу і будівництва сертифікованого стадіону, якого в нас немає, хоча 2 липня університету виповниться 55 років. Цей проєкт набрав найбільше балів по Волинській області. ОДА захищала цей проєкт в Мінрегіоні, і його підтримали одноголосно. Я дякую усім, починаючи від розробників і закінчуючи тими, хто підтримав цей проєкт.
Окрім того, ми виграли проєкт по корпусу «Меридіан», який 30 років чекає свого часу. Проєкт реалізовуватиметься протягом трьох років, там буде центр інноваційної інфраструктури SMART Volyn Hub, який включатиме дві кібер-зони, це буде середовище IT, бізнес-центру. Тобто ми хочемо робити центр лабораторій. Ще за ректорства Віктора Володимировича Божидарніка планувалася ця будівля, там буде конференц-зал, адже зараз в університеті найбільша аудиторія вміщає 300 осіб, а цього мало. Ми зараз обговорюємо, чи це робити як частину гуртожитку, адже потрібно трішки збільшити кількість місць, чи робити конференц-зал. Водночас розуміємо, що на тій території ми все ж будемо робити інноваційний простір. Він подібний до музею науки за своєю суттю. Але якщо музей здебільшого призначений для дітей та молоді з залученням студентів, які проводитимуть екскурсії, то тут призначення для молоді, яка розвиватиметься та робитиме свої стартапи.
Я сподіваюся, що ми увійдемо в проєкт термомодернізації, який був започаткований, але ми зараз його поновлюємо, оскільки з невідомих причин вилетіли зі списку. Це допоможе облаштувати екстер’єр наших будівель, які потребують оновлення.
Загалом є над чим працювати. Немає такого, що ти все зробив і можеш тішитися. Сьогодні ми змінюємо простори, за можливості ремонтуємо аудиторії, коридори, санвузли. Корпус на Потебні також потребує величезних капіталовкладень.
На вулиці Польовій ми маємо військову кафедру, там велика територія, яка була передана нам. Там є чотириповерхова будівля, яка не використовувалася з 1991 року, коли нам її передали. Це промислова зона, тому цю будівлю ми хочемо здавати в оренду через тендер. Сподіваюся, що в березні на сесії облради нам дадуть на це дозвіл. Попередньо до нас приходили потенційні орендарі, які хочуть започаткувати там текстильне виробництво. Нам би це дуже підійшло, адже факультет митної справи, матеріалів та технологій включає в себе легку промисловість. Це нова кафедра, яка невдовзі проходитиме акредитацію. Цей простір ми могли б використовувати для дуальної освіти.
Сьогодні ми також створюємо студентські бюро із ремонту автомобільного транспорту, будівництва, виробництва меблів. Знову ж таки, редакційний відділ на сьогоднішній день є витратним, а він мав би бути бізнес-ідеєю, яка надає послуги. В такому стані, як це є зараз, це просто витрачання державних коштів. Таким чином ми і реалізовуємо програми полюсу росту Волині. Я її зроблю разом із командою.
Кожен університет має наглядову раду, в яку входять поважні люди. Такі люди зацікавлені у розвитку вишу, допомагають, сприяють. Наглядова рада ЛНТУ – дієвий орган? Хто у неї входить і чи будуть якісь зміни?
Відповідно до законодавства кожні п’ять років склад наглядової ради переглядається. Я б дуже хотіла, аби голова наглядової ради Степан Петрович Івахів залишився. Ми не так давно з ним знайомі, але знайшли з ним спільну мову. Ця людина – мій однодумець, він перейнявся нашим університетом. Степан Петрович неодноразово був у нас на перемовинах, ми плануємо, що робимо і робитимемо. Зараз ми готуємо певні заходи підтримки, про це окремо повідомимо. Нам мають надати грошову допомогу, перший транш – два мільйони гривень, і ми розглядаємо, куди спрямувати ці кошти. Степан Петрович наполягає, щоб це був студентський навчальний простір.
З 1 січня в ЛНТУ почали функціонувати нові факультети та кафедри. Чим зумовлена така реорганізація?
Ми переформатували усю структуру. Серед назв факультетів збереглася лише назва факультету архітектури, будівництва та дизайну. Всі інші змінили назви, ми переформатували їх за спеціальностями, галузями, ідеями, за тим, які можуть бути кластери між кафедрами, щоб створити більші можливості.
Наприклад, фізичне виховання і спорт у нас раніше були на технологічному факультеті, хоча жодного стосунку один до одного вони не мали. Зараз ми маємо назву – цифрові, освітні та соціальні технології. Там в нас і фізичне виховання, і освітні технології комп’ютерної науки, тобто ми готуємо вчителів-комп’ютерників, також у цей факультет входить лінгвістика, соціальне забезпечення. Тобто є блок такого, що раніше не було об’єднане в одну локацію.
Факультет бізнесу та права взяв до себе всі економічні напрямки плюс право, раніше це були факультет бізнесу та факультет фінансів, обліку, лінгвістики та права. Це було нелогічним, а сьогодні в цьому є логіка.
Якщо говорити про факультет митної справи, матеріалів та технологій, то тут об’єднуються два напрямки – продовольчий і непродовольчий.
Факультет архітектури будівництва та дизайну і був у такому ключі. Сподіваюся, що архітектура та дизайн будуть у нас розвиватися, адже є досить багато студентів, і ми зможемо відділити додатково від цього факультету ці напрями, оскільки це трошки інше, ніж будівництво. До цього факультету додалася електрична інженерія, оскільки будівництво включає облаштування електрики.
Факультет комп’ютерних наук та інформаційних технологій зараз має назву факультет комп’ютерних та інформаційних технологій. Ми додали сюди напрям автоматизованого виробництва, який раніше був на технологічному факультеті.
Також з’явився новий факультет – аграрних технологій та екології. В нас були аграрні науки, їх потрібно розвивати, а для цього потрібна земля.
За ректорства Петра Савчука в університеті робили ставку на відкриття нових спеціальностей, зокрема і гуманітарних та таких, які фактично дублюють спеціальності у ВНУ. Чи продовжуватимете і далі роботу в цьому напрямку, на які спеціальності робитимете ставку?
Однозначно ми робитимемо ставку на технічні та інженерні спеціальності, на IT, тобто на те, чого вимагає сьогодні ринок. Гуманітарний блок дуже гарно представлений у Волинському національному університеті імені Лесі Українки. Мені дуже хотілося б, аби ВНУ прислуховувався до цих моментів, і ми разом вибудовували б стратегію. Ходять чутки, що Волинський національний університет хоче відкрити військову кафедру. Як на мене, це недоцільно. По-перше, це витрачання державних коштів, по-друге, це дуже складна процедура, по-третє, військова кафедра є у нас, тому цю послугу ми можемо надавати для усіх студентів, зокрема і ВНУ. Якщо говорити про систему, то не можна розглядати якусь локальну вигоду, потрібно розглядати вигоду для регіону та держави. Витрачати державні кошти для створення в іншому університеті потужної військової кафедри не є раціональним. Це те саме, що й відкриття в ЛНТУ гуманітарних спеціальностей за ректорства Петра Савчука. Це неправильний підхід, адже має бути спеціалізація, нам можна поділитися цими спеціальностями. Кожен має конкурентні переваги в своїх галузях. Наприклад, у нас економічна підготовка серйозна, хороша, прикладна, і про це знають всі у Луцьку і на Волині. Тому, хотілося б, щоб інженерні напрямки були за нами, а гуманітарні – за ВНУ. Окрім того, у ВНУ амбітні плани щодо медичного факультету. Ми тут конкурувати не будемо, це територія ВНУ. Педагогічний, філологічний напрямок також. Ми маємо педагогічний напрямок лише в ІТ-сфері та сфері фізичного виховання. Можна також сперечатися, чи доцільно було відкривати у нас напрямок фізичного виховання, але у нас був спорткомплекс з басейном, ми маємо прекрасні результати спортсменів. Я думаю, що для здоров’я нації це лише плюс.
Насправді розвиток вищої освіти у регіоні є надзвичайно важливим і ми тішимося розвитком і перемогами обох університетів. Вчимось один в одного. Я за співпрацю між двома закладами.
Якщо говорити про право, то це достатньо специфічна сфера, вона брендова, до неї особлива увага. Це напрямок, який лобіюється багатьма навчальними закладами. Для технічного ЗВО відкриття цієї спеціальності є певним чином сумнівним. Однак на даний час на цій спеціальності у нас зібрався дуже хороший кадровий потенціал. Цей напрям очолює доктор юридичних наук, яка приїхала з Ужгорода. Унікальність підготовки правників у нас полягає у прикладному характері навчання відповідно до освітніх програм, за якими ми навчаємо. Попит на ринку величезний. Тут ми не говоримо про адвокатську чи суддівську практику, ми говоримо про прикладних юристів у кожній сфері, зокрема будівельній, IT, аграрній, економічній, транспортній. Це наша індивідуальність.
Якщо говорити про інші гуманітарні напрямки, наприклад, лінгвістику, психологію, то зрозуміло: якщо я критикую, то десь обмежую своїх колег, які розвивають ці напрямки. Ми нічого закривати не будемо. Це може бути лише на рівні домовленостей між двома навчальними закладами: коли кадровий потенціал і студентів ми передаємо та ліквідовуємо одне, а вони – інше. Тобто таким чином ми можемо перетасовувати.
Наприклад, в нас дуже розвинений напрям дизайну – ми маємо і дизайн інтер’єру, і графічний дизайн. На сьогодні у ВНУ немає напряму дизайн, але ще за попереднього ректора три людини, які працювали на нашій кафедрі, перейшли туди, напевно, з метою відкриття такої ж кафедри. Як на мене, це недоцільно робити, оскільки цей осередок ефективний у нас, технічний університет дає прикладний дизайн. Не хотілося б, аби ВНУ відкривав цей напрямок і створював нам конкуренцію.
Вони мають свої пріоритети, на яких їм варто акцентувати увагу. Я сподіваюся, що ми, своєю чергою, більше не будемо розвивати педагогічні напрямки. А технічні та прикладні, звичайно, потрібно розвивати. Наприклад, до нас звертається підприємство «Волиньприродресурс», оскільки хочуть, щоб у нас була геодезія. Проте така освітня програма є у ВНУ. Тому все слід розглядати з позиції доцільності. Переконана, що з ректором ВНУ Анатолієм Цьосем все обговоримо і спільно приймемо правильні рішення.
Наскільки зрозумів із запитів від роботодавців, зокрема щодо того ж таки «Волиньприродресурсу», університет буде готувати спеціалістів, акцентуючи увагу на місцевий ринок праці?
Ось наші інженери, наприклад, працюють на «Modern Expo». Ми не маємо проблем з працевлаштуванням наших студентів. Але потрібно розуміти, як студент хоче вчитися, які його мотиви. Дуже багато залежить від студента. Є такі спеціальності, на яких із третього курсу майже усі працевлаштовані та навчаються на індивідуальних програмах. Мабуть, правильно було б забезпечити дуальну освіту, аби три дні вони навчалися в університеті, а три дні працювали. Це був би ідеальний формат, адже вони ще мають вчитися новому, вони мають навчитися певних технологій і вже застосовувати їх на роботі.
Сьогодні дуальна освіта розвивається, але навіть у законодавчому полі не всі моменти прописані. Але ми будемо іти в ногу з часом. Наша конкурентна перевага прикладного характеру нашого навчання має вилитися в дуальній освіті.
ЛНТУ – це не лише університет, а й три коледжі: у Луцьку, Ковелі і Любешеві. Яка там проблематика, яких покращень їм чекати?
У Ковелі була виправна колонія для молоді, яка зараз закривається. Там функціонувала СТО, яка була призначена для навчання ув’язнених. Сьогодні ми працюємо над тим, аби це майно отримав у власність ковельський коледж, адже будівлі близько розміщені.
У Любешеві найбільша проблема – це стіна. Ми хочемо зробити її за рахунок залишків освітньої субвенції, адже це величезна проблема, яку потрібно залагодити.
У Луцьку таких серйозних питань немає, але потрібно облаштувати паркан та територію, потрібно трішки оновити лабораторний фонд. Однак коледж у Луцьку в більш-менш непоганому стані, та й гуртожитки хороші.
Роками тривають перипетії із Будинком офіцерів, на реконструкцію якого в ЛНТУ немає коштів. Там хотіли зробити то хостел, то офіцерську школу, то освітній простір. Сьогодні ж є ідея створити у ньому музей науки. Розкажіть про це детальніше.
Жодних хостелів, адже це заборонено. В паспорті пам’ятки архітектури в паспорті прописано, що ми можемо зробити. Там не може бути місце для проживання.
Вчора (розмова відбувалася 19 лютого, – ВН) ми з проректором Надією Ковальчук перебували в міністерстві у Києві, захищаючи проєкт із реставрації Будинку офіцерів. Його було успішно захищено на міністерському рівні. Ідея полягає в тому, що Будинок офіцерів, який є пам’ятником безгосподарності у центрі міста з суб’єктивних та об’єктивних причин, потрібно приводити до ладу. Три тижні тому в мене відбулося знайомство з керівником Малої академії наук в контексті співпраці з університетом. Тоді зайшла мова про музеї науки, і я вперше почула інформацію, що є бачення розбудови музеїв науки, і президент це підтримує. Мінрегіоном було направлено доручення в обласні державні адміністрації вивчити місця, де можна облаштувати такі локації.
Звичайно, я захопилася цією ідеєю. Зараз в мене чіткий пріоритет, все інше – додаткове, зараз я хочу зробити це. Відповідно спочатку ми розробили концептуальну записку. На центральному рівні долучалася МАН, адже це буде спільний проєкт.
Його навіть важко буде назвати музеєм у класичному розумінні цього поняття, це скоріше інтерактивний простір освіти і науки, де гостей зустрічатимуть роботи, де будуть проводити фізичні, хімічні, біологічні експерименти. Також будуть лабораторії, конференц-зали, столові, релакс-зони. Він буде схожий на музей Коперника у Варшаві.
У Києві також відкрився подібний музей під патронатом Малої академії наук. Він вже показує свою ефективність, діти захоплені. Суть музею в тому, що для кожного регіону будуть різні експозиції. Наприклад, їх будуть пів року показувати у нас, потім передислокують в інший музей, а нам прийдуть інші експозиції. З МАН ми будемо робити спільні наукові дослідження, тут проводитимуть різні конференції, заходи локального й міжнародного характеру. Ми – прикордонна територія, нам важливо, щоб туристи мали таку локацію, тим більше, що вона знаходитиметься у самісінькому центрі міста.
На сьогодні Будинок офіцерів – це державне майно, яке належить Міністерству освіти і науки в особі оперативного управління нашого університету. Земля вже теж передана завдяки міській раді, яка оперативно спрацювала минулого року. Тобто на сьогодні в нас все узаконено, потрібно закочувати рукави і працювати над проєктом.
Наразі є підтримка від усіх волинських нардепів. Ігор Петрович Палиця також дуже зацікавлений проєктом. Коли в мене з’явилася ця ідея, я з ним порадилася, чи ми просуваємо його і чи зможемо реалізувати, адже це дуже великі гроші: кошторисна вартість становить 232 мільйони, з яких 84 – на обладнання, інші кошти – на реставрацію. Оскільки це пам’ятка архітектури, хоч і місцевого значення, вона все одно вимагає, щоб ми все робили так, як було раніше. В нас є ескізні проєкти, передпроєктна пропозиція, але проєктно-кошторисна документація буде розроблятися детально у нових програмах.
Все, що від нас залежить, ми робимо. Навіть владика Михаїл надавав нам лист підтримки. Сьогодні на сайті Міністерства освіти та науки йде громадське обговорення, яке триватиме до 26 лютого. У міністерстві кажуть, що ще не мали такої кількості листів підтримки (сміється, – ВН).
Питання корупції в нашій державі, на жаль, актуальне у всіх сферах, зокрема і в освіті. Не секрет, що ЛНТУ останні десятиліття мав славу вишу, у якому з багатьма викладачами можна «домовитися» про складання заліку або іспиту. Чи можливо викорінити або бодай мінімізувати хабарництво і що для цього потрібно зробити?
Підхід змінюється, ми не маємо права давати фальші, потрібно виконати свою основну місію – дати якість освіти. Я виступаю абсолютно проти будь-яких проявів корупції в університеті. Певні кроки, які відчув колектив, вже були зроблені. Нам потрібно дбати про якість освіти. Повірте, ці антикорупційні кроки, які ми ввели, є абсолютно дієвими. На сьогоднішній день багато людей вже не наші колеги через такі моменти.
Водночас за цих два місяці до нас приєдналося чотири доктори наук. Це ті доктори наук, які раніше йшли з університету з тих чи інших причин. Тепер вони повернулися в університет через сприятливі умови розвитку. Знову ж таки народжуються нові доктори наук, ми стимулюємо наших науковців до цього. Якщо захист десь буде назовні, то ми оплатимо їм цю процедуру.
Ми вже згадували про однакові спеціальності у ВНУ та ЛНТУ. Нині з’являються розмови про укрупнення вишів, а відтак і об’єднання Луцького національного технічного університету з Волинським національним університетом. На якому етапі ця реформа, які плюси і мінуси?
Ми в ринковій економіці. Щоб була якість, потрібна конкуренція. Ми не маємо 50 навчальних закладів, як деякі міста. Щодо Волині, то хотілося б більше не гратися в перетягування спеціальностей, які не є типовими для певного профілю. У нас з Анатолієм Васильовичем Цьосем прекрасні відносини, я сподіваюся, що у нас буде порозуміння та гарна співпраця. Попередньо перемовини з ним вже були. Звичайно, кожен хоче брати свої конкурентні переваги і нарощувати їх. Але я хотіла б, щоб ми були, як BMW та Mercedes.
Цьогоріч Луцький національний університет відзначатиме 55-річчя. Як готуєтесь до ювілею і чим плануєте здивувати колектив, студентів, випускників?
Зараз на Український культурний фонд ми подали фестиваль, який хочемо проводити в липні з нагоди 55-річчя університету. Сподіваюся, що і цей проєкт буде вдалий. Зараз центром молодіжної політики керує Сергій Скулинець – дуже прогресивна та хороша людина. Вже зараз ми маємо гарні проєкти в співпраці зі студентами, проводимо заходи.
Також ми хочемо трішки модернізувати наше середовище, зосередитися на головному корпусі. Водночас наші проєкти, які ми сьогодні робимо, вимагають співфінансування. Нам потрібно розуміти до кінця березня, чи ми зможемо потрапити в проєкт із термомодернізації. Якщо зможемо, то нам треба буде передбачити кошти для співфінансування. Ми не маємо права ризикувати і не дати своєї частини, якщо в університету з’явиться така можливість. Тут ми десь обмежені – чи витрачати кошти на поточку чи давати їх далі. У всякому разі планів чимало й ми докладаємо максимум зусиль, аби їх втілити.
Олександр ЗЕЛІНСЬКИЙ
Фото Олени ТРЕТЯК
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу
Протягом останніх п’яти років ЛНТУ очолював Петро Савчук, який наприкінці свого ректорства отримував чималі порції критики через деякі неоднозначні рішення. Проте в середині осені в ЛНТУ відбулися вибори ректора. Наприкінці жовтня у другому турі колектив технічного університету вирішив не давати другого шансу тодішньому ректору та після напруженої виборчої кампанії віддав перевагу Ірині Вахович. Вона стала єдиною жінкою-ректором в Україні, яка очолила технічний виш.
Невдовзі виповниться два місяці, як Ірина Вахович обійняла посаду ректора, тож Інформаційне агентство Волинські Новини завітало в Луцький національний технічний університет та розпитало новообраного ректора про перші успіхи на посаді, як допомагає досвід роботи в облраді, нові проєкти, обіцянку Петра Савчука покинути університет після поразки та конкуренцію з Волинським національним університетом імені Лесі Українки.
Ви – єдина в Україні жінка-ректор технічного університету. Це своєрідний виклик, адже до жінок на таких високих посадах у нашому суспільстві увага особлива. Та й змагалися ви з чоловіком. Тому повернемося трішки назад: яка мотивація у вас була при ухваленні рішення балотуватися на посаду ректора одного з найбільших на Волині університетів?
Я сама колись була студенткою ЛНТУ, протягом п’яти років жила в гуртожитку. А після студентських років фактично пройшла всі етапи в університеті: була доцентом, завідувачем кафедри, деканом, директором інституту, проректором, згодом знову завідувачем кафедри. Тобто є певна етапність мого перебування в університеті, тому я багато чого розумію, зокрема, що відбувається на певних етапах і що потрібно зробити в університеті. Звичайно, сьогодні вища освіта теж потребує величезних змін. Вона й так змінюється семимильними кроками. За останніх півтора роки, коли я відійшла від чітких навчально-наукових обов’язків і займалася іншою діяльністю, відбулися серйозні зміни.
Ректорство – це величезний виклик для мене. На сьогоднішній день університет має великий потенціал, прекрасних науково-педагогічних працівників, і в ньому панує хороша атмосфера. У нас чудові студенти з Волині, які, як правило, не із заможних родин. Ми даємо їм старт в життя. В цьому плані університет виконує достатньо хорошу місію.
Йшли паралельні процеси. Я вдячна долі, яка зробила такі розклади по моїй персоні: що я тут, в освітньому навчально-науковому середовищі. Той досвід, який здобула в обласній раді, насправді був неоціненним. Я сьогодні аналізую, і в мене таке відчуття, що Бог взяв за руку і веде, мовляв, спочатку ти маєш навчитися одному, а потім – іншому. Коли б ректорські вибори відбувалися п’ять років тому, колектив мене і тоді підтримав би, але я тоді не була готова. Будучи проректором, я розуміла всю відповідальність і навіть не розглядала можливості балотуватися. Якщо порівнювати мене зараз і п’ять років тому, то це дві різні людини.
Досвід в обласній раді – це досвід того, як можна вирішити багато питань, дізнатися, які є можливості на обласному та державному рівнях, як можна реалізувати ті чи ті проєкти. Без того досвіду я б могла соромитися навіть щось пробувати. Звичайно, період в облраді – це нові знайомства та нові можливості, які сьогодні акумулюються і які я намагаюся ефективно використовувати, не шкодуючи ні себе, ні їх, аби добре стартувати.
В університеті зараз є величезні інфраструктурні нюанси. Технічні університети в Україні характеризуються такою особливістю, що їхні керівники не турбуються такими питаннями, як осучаснення освітніх, наукових та навчальних просторів. Вони скоріше роблять акцент на лабораторіях.
Наш університет – політехнічний, оскільки має у своїй структурі сім різнопрофільних факультетів. Щоби бути конкурентним сьогодні, потрібно тримати марку, мати хороший вигляд. Я прагну до того, щоб університет став полюсом росту. ЛНТУ – це університет, який генерує кадри.
Я його не бачу. Час від часу він мені пише, що хотів би мати більше навчальне навантаження. Я розумію, що він десь зараз в пошуках роботи, адже розповідав про це. Думаю, він має виконати те, про що говорив неодноразово під час своєї передвиборчої кампанії. Але це доктор технічних наук. І для університету не є позитивом, коли йдуть доктори наук. Та в цьому випадку доцільніше буде, щоб людина реалізувалася.
Звичайно, що у людини, яка була на посаді ректора, буде своє бачення, від неї буде певна критика, хоча він ще не оговтався від стресу. А далі можуть бути різні нюанси, яких мені не хотілося б допускати. Звісно, він розуміє масштаби і можливості тих проєктів, які ми реалізовуємо. Він – не ворог університету, адже сам уболівав за нього під час ректорства, по-іншому і не могло бути. В нас просто радикально різні бачення, зовсім інший підхід до того, що треба зробити і як треба зробити.
Власне, під час виборчої кампанії ви запрошували до своєї команди інших кандидатів на посаду ректора, з якими у вас були фактично однакові погляди на розвиток університету…
Попередній ректор мав біля себе своїх людей. Звичайно, я хочу мати людей, яким я довіряю, які мене відчувають, чують. Ви розумієте, скільки потрібно часу, щоб підготувати та виграти ті проєкти, які ми подавали? Мені повірили ще з вересня. Фактично від першої моєї заяви, що я балотуюся, біля мене гуртувалися прогресивні люди, які в мене повірили і одразу ж почали генерувати ідеї.
Тобто сьогодні ми маємо перші результати тієї роботи, яка була пророблена командою раніше. Ми ще не знали, як воно буде на тому етапі, але вони повірили і вже тоді щось робили для розвитку університету. Просто хтось вірить тобі, хтось – ні. Я вдячна людям, які свого часу багато робили для університету, але сьогодні інший час. Колектив дав мені цей шанс, і я його використовую для колективу і студентства.
Ви знаєте, у нас п’ятирічка за місяць (сміється, – ВН). Я б так назвала те, що у нас зараз робиться, і яка динаміка руху. Мабуть, люди, які у мене вірять і які найближчі, втомилися від такої динаміки, вони просять трішки призупинитися та зробити паузу. Але я кажу, що ми не можемо зупинитися, адже у нас дедлайни по проєктах, ми не маємо на це права. Тобто все вимагає достатньо серйозних зусиль, часу та підтримки людей.
Я дуже вдячна Ігорю Петровичу Палиці, Ірині Мирославівні Констанкевич, Вячеславу Володимировичу Рубльову, Степану Петровичу Івахіву, ОДА, яка допомогла по ДФРР. Тобто моя робота в обласній раді не минула даремно. Якби це було п’ять років тому, то я не мала б таких можливостей, адже могла просто про них не знати. Я навіть по-іншому спілкувалася б із представниками міністерства. З посадовцями потрібно спілкуватися на результат. Ми контролюємо кожен етап, і я знаю, на якому етапі може бути хиба.
Ми вже захистили у міністерстві проєкт по Будинку офіцерів. Також 18 лютого був історичний день для університету, адже, як ви знаєте, ще будучи головою обласної ради, я подала проєкт на Державний фонд регіонального розвитку щодо модернізації спорткомплексу і будівництва сертифікованого стадіону, якого в нас немає, хоча 2 липня університету виповниться 55 років. Цей проєкт набрав найбільше балів по Волинській області. ОДА захищала цей проєкт в Мінрегіоні, і його підтримали одноголосно. Я дякую усім, починаючи від розробників і закінчуючи тими, хто підтримав цей проєкт.
Окрім того, ми виграли проєкт по корпусу «Меридіан», який 30 років чекає свого часу. Проєкт реалізовуватиметься протягом трьох років, там буде центр інноваційної інфраструктури SMART Volyn Hub, який включатиме дві кібер-зони, це буде середовище IT, бізнес-центру. Тобто ми хочемо робити центр лабораторій. Ще за ректорства Віктора Володимировича Божидарніка планувалася ця будівля, там буде конференц-зал, адже зараз в університеті найбільша аудиторія вміщає 300 осіб, а цього мало. Ми зараз обговорюємо, чи це робити як частину гуртожитку, адже потрібно трішки збільшити кількість місць, чи робити конференц-зал. Водночас розуміємо, що на тій території ми все ж будемо робити інноваційний простір. Він подібний до музею науки за своєю суттю. Але якщо музей здебільшого призначений для дітей та молоді з залученням студентів, які проводитимуть екскурсії, то тут призначення для молоді, яка розвиватиметься та робитиме свої стартапи.
Загалом є над чим працювати. Немає такого, що ти все зробив і можеш тішитися. Сьогодні ми змінюємо простори, за можливості ремонтуємо аудиторії, коридори, санвузли. Корпус на Потебні також потребує величезних капіталовкладень.
На вулиці Польовій ми маємо військову кафедру, там велика територія, яка була передана нам. Там є чотириповерхова будівля, яка не використовувалася з 1991 року, коли нам її передали. Це промислова зона, тому цю будівлю ми хочемо здавати в оренду через тендер. Сподіваюся, що в березні на сесії облради нам дадуть на це дозвіл. Попередньо до нас приходили потенційні орендарі, які хочуть започаткувати там текстильне виробництво. Нам би це дуже підійшло, адже факультет митної справи, матеріалів та технологій включає в себе легку промисловість. Це нова кафедра, яка невдовзі проходитиме акредитацію. Цей простір ми могли б використовувати для дуальної освіти.
Сьогодні ми також створюємо студентські бюро із ремонту автомобільного транспорту, будівництва, виробництва меблів. Знову ж таки, редакційний відділ на сьогоднішній день є витратним, а він мав би бути бізнес-ідеєю, яка надає послуги. В такому стані, як це є зараз, це просто витрачання державних коштів. Таким чином ми і реалізовуємо програми полюсу росту Волині. Я її зроблю разом із командою.
Кожен університет має наглядову раду, в яку входять поважні люди. Такі люди зацікавлені у розвитку вишу, допомагають, сприяють. Наглядова рада ЛНТУ – дієвий орган? Хто у неї входить і чи будуть якісь зміни?
Відповідно до законодавства кожні п’ять років склад наглядової ради переглядається. Я б дуже хотіла, аби голова наглядової ради Степан Петрович Івахів залишився. Ми не так давно з ним знайомі, але знайшли з ним спільну мову. Ця людина – мій однодумець, він перейнявся нашим університетом. Степан Петрович неодноразово був у нас на перемовинах, ми плануємо, що робимо і робитимемо. Зараз ми готуємо певні заходи підтримки, про це окремо повідомимо. Нам мають надати грошову допомогу, перший транш – два мільйони гривень, і ми розглядаємо, куди спрямувати ці кошти. Степан Петрович наполягає, щоб це був студентський навчальний простір.
Ми переформатували усю структуру. Серед назв факультетів збереглася лише назва факультету архітектури, будівництва та дизайну. Всі інші змінили назви, ми переформатували їх за спеціальностями, галузями, ідеями, за тим, які можуть бути кластери між кафедрами, щоб створити більші можливості.
Наприклад, фізичне виховання і спорт у нас раніше були на технологічному факультеті, хоча жодного стосунку один до одного вони не мали. Зараз ми маємо назву – цифрові, освітні та соціальні технології. Там в нас і фізичне виховання, і освітні технології комп’ютерної науки, тобто ми готуємо вчителів-комп’ютерників, також у цей факультет входить лінгвістика, соціальне забезпечення. Тобто є блок такого, що раніше не було об’єднане в одну локацію.
Факультет бізнесу та права взяв до себе всі економічні напрямки плюс право, раніше це були факультет бізнесу та факультет фінансів, обліку, лінгвістики та права. Це було нелогічним, а сьогодні в цьому є логіка.
Якщо говорити про факультет митної справи, матеріалів та технологій, то тут об’єднуються два напрямки – продовольчий і непродовольчий.
Факультет архітектури будівництва та дизайну і був у такому ключі. Сподіваюся, що архітектура та дизайн будуть у нас розвиватися, адже є досить багато студентів, і ми зможемо відділити додатково від цього факультету ці напрями, оскільки це трошки інше, ніж будівництво. До цього факультету додалася електрична інженерія, оскільки будівництво включає облаштування електрики.
Факультет комп’ютерних наук та інформаційних технологій зараз має назву факультет комп’ютерних та інформаційних технологій. Ми додали сюди напрям автоматизованого виробництва, який раніше був на технологічному факультеті.
Також з’явився новий факультет – аграрних технологій та екології. В нас були аграрні науки, їх потрібно розвивати, а для цього потрібна земля.
Однозначно ми робитимемо ставку на технічні та інженерні спеціальності, на IT, тобто на те, чого вимагає сьогодні ринок. Гуманітарний блок дуже гарно представлений у Волинському національному університеті імені Лесі Українки. Мені дуже хотілося б, аби ВНУ прислуховувався до цих моментів, і ми разом вибудовували б стратегію. Ходять чутки, що Волинський національний університет хоче відкрити військову кафедру. Як на мене, це недоцільно. По-перше, це витрачання державних коштів, по-друге, це дуже складна процедура, по-третє, військова кафедра є у нас, тому цю послугу ми можемо надавати для усіх студентів, зокрема і ВНУ. Якщо говорити про систему, то не можна розглядати якусь локальну вигоду, потрібно розглядати вигоду для регіону та держави. Витрачати державні кошти для створення в іншому університеті потужної військової кафедри не є раціональним. Це те саме, що й відкриття в ЛНТУ гуманітарних спеціальностей за ректорства Петра Савчука. Це неправильний підхід, адже має бути спеціалізація, нам можна поділитися цими спеціальностями. Кожен має конкурентні переваги в своїх галузях. Наприклад, у нас економічна підготовка серйозна, хороша, прикладна, і про це знають всі у Луцьку і на Волині. Тому, хотілося б, щоб інженерні напрямки були за нами, а гуманітарні – за ВНУ. Окрім того, у ВНУ амбітні плани щодо медичного факультету. Ми тут конкурувати не будемо, це територія ВНУ. Педагогічний, філологічний напрямок також. Ми маємо педагогічний напрямок лише в ІТ-сфері та сфері фізичного виховання. Можна також сперечатися, чи доцільно було відкривати у нас напрямок фізичного виховання, але у нас був спорткомплекс з басейном, ми маємо прекрасні результати спортсменів. Я думаю, що для здоров’я нації це лише плюс.
Насправді розвиток вищої освіти у регіоні є надзвичайно важливим і ми тішимося розвитком і перемогами обох університетів. Вчимось один в одного. Я за співпрацю між двома закладами.
Якщо говорити про інші гуманітарні напрямки, наприклад, лінгвістику, психологію, то зрозуміло: якщо я критикую, то десь обмежую своїх колег, які розвивають ці напрямки. Ми нічого закривати не будемо. Це може бути лише на рівні домовленостей між двома навчальними закладами: коли кадровий потенціал і студентів ми передаємо та ліквідовуємо одне, а вони – інше. Тобто таким чином ми можемо перетасовувати.
Наприклад, в нас дуже розвинений напрям дизайну – ми маємо і дизайн інтер’єру, і графічний дизайн. На сьогодні у ВНУ немає напряму дизайн, але ще за попереднього ректора три людини, які працювали на нашій кафедрі, перейшли туди, напевно, з метою відкриття такої ж кафедри. Як на мене, це недоцільно робити, оскільки цей осередок ефективний у нас, технічний університет дає прикладний дизайн. Не хотілося б, аби ВНУ відкривав цей напрямок і створював нам конкуренцію.
Вони мають свої пріоритети, на яких їм варто акцентувати увагу. Я сподіваюся, що ми, своєю чергою, більше не будемо розвивати педагогічні напрямки. А технічні та прикладні, звичайно, потрібно розвивати. Наприклад, до нас звертається підприємство «Волиньприродресурс», оскільки хочуть, щоб у нас була геодезія. Проте така освітня програма є у ВНУ. Тому все слід розглядати з позиції доцільності. Переконана, що з ректором ВНУ Анатолієм Цьосем все обговоримо і спільно приймемо правильні рішення.
Ось наші інженери, наприклад, працюють на «Modern Expo». Ми не маємо проблем з працевлаштуванням наших студентів. Але потрібно розуміти, як студент хоче вчитися, які його мотиви. Дуже багато залежить від студента. Є такі спеціальності, на яких із третього курсу майже усі працевлаштовані та навчаються на індивідуальних програмах. Мабуть, правильно було б забезпечити дуальну освіту, аби три дні вони навчалися в університеті, а три дні працювали. Це був би ідеальний формат, адже вони ще мають вчитися новому, вони мають навчитися певних технологій і вже застосовувати їх на роботі.
Сьогодні дуальна освіта розвивається, але навіть у законодавчому полі не всі моменти прописані. Але ми будемо іти в ногу з часом. Наша конкурентна перевага прикладного характеру нашого навчання має вилитися в дуальній освіті.
ЛНТУ – це не лише університет, а й три коледжі: у Луцьку, Ковелі і Любешеві. Яка там проблематика, яких покращень їм чекати?
У Ковелі була виправна колонія для молоді, яка зараз закривається. Там функціонувала СТО, яка була призначена для навчання ув’язнених. Сьогодні ми працюємо над тим, аби це майно отримав у власність ковельський коледж, адже будівлі близько розміщені.
У Любешеві найбільша проблема – це стіна. Ми хочемо зробити її за рахунок залишків освітньої субвенції, адже це величезна проблема, яку потрібно залагодити.
У Луцьку таких серйозних питань немає, але потрібно облаштувати паркан та територію, потрібно трішки оновити лабораторний фонд. Однак коледж у Луцьку в більш-менш непоганому стані, та й гуртожитки хороші.
Жодних хостелів, адже це заборонено. В паспорті пам’ятки архітектури в паспорті прописано, що ми можемо зробити. Там не може бути місце для проживання.
Вчора (розмова відбувалася 19 лютого, – ВН) ми з проректором Надією Ковальчук перебували в міністерстві у Києві, захищаючи проєкт із реставрації Будинку офіцерів. Його було успішно захищено на міністерському рівні. Ідея полягає в тому, що Будинок офіцерів, який є пам’ятником безгосподарності у центрі міста з суб’єктивних та об’єктивних причин, потрібно приводити до ладу. Три тижні тому в мене відбулося знайомство з керівником Малої академії наук в контексті співпраці з університетом. Тоді зайшла мова про музеї науки, і я вперше почула інформацію, що є бачення розбудови музеїв науки, і президент це підтримує. Мінрегіоном було направлено доручення в обласні державні адміністрації вивчити місця, де можна облаштувати такі локації.
Звичайно, я захопилася цією ідеєю. Зараз в мене чіткий пріоритет, все інше – додаткове, зараз я хочу зробити це. Відповідно спочатку ми розробили концептуальну записку. На центральному рівні долучалася МАН, адже це буде спільний проєкт.
Його навіть важко буде назвати музеєм у класичному розумінні цього поняття, це скоріше інтерактивний простір освіти і науки, де гостей зустрічатимуть роботи, де будуть проводити фізичні, хімічні, біологічні експерименти. Також будуть лабораторії, конференц-зали, столові, релакс-зони. Він буде схожий на музей Коперника у Варшаві.
У Києві також відкрився подібний музей під патронатом Малої академії наук. Він вже показує свою ефективність, діти захоплені. Суть музею в тому, що для кожного регіону будуть різні експозиції. Наприклад, їх будуть пів року показувати у нас, потім передислокують в інший музей, а нам прийдуть інші експозиції. З МАН ми будемо робити спільні наукові дослідження, тут проводитимуть різні конференції, заходи локального й міжнародного характеру. Ми – прикордонна територія, нам важливо, щоб туристи мали таку локацію, тим більше, що вона знаходитиметься у самісінькому центрі міста.
Наразі є підтримка від усіх волинських нардепів. Ігор Петрович Палиця також дуже зацікавлений проєктом. Коли в мене з’явилася ця ідея, я з ним порадилася, чи ми просуваємо його і чи зможемо реалізувати, адже це дуже великі гроші: кошторисна вартість становить 232 мільйони, з яких 84 – на обладнання, інші кошти – на реставрацію. Оскільки це пам’ятка архітектури, хоч і місцевого значення, вона все одно вимагає, щоб ми все робили так, як було раніше. В нас є ескізні проєкти, передпроєктна пропозиція, але проєктно-кошторисна документація буде розроблятися детально у нових програмах.
Все, що від нас залежить, ми робимо. Навіть владика Михаїл надавав нам лист підтримки. Сьогодні на сайті Міністерства освіти та науки йде громадське обговорення, яке триватиме до 26 лютого. У міністерстві кажуть, що ще не мали такої кількості листів підтримки (сміється, – ВН).
Підхід змінюється, ми не маємо права давати фальші, потрібно виконати свою основну місію – дати якість освіти. Я виступаю абсолютно проти будь-яких проявів корупції в університеті. Певні кроки, які відчув колектив, вже були зроблені. Нам потрібно дбати про якість освіти. Повірте, ці антикорупційні кроки, які ми ввели, є абсолютно дієвими. На сьогоднішній день багато людей вже не наші колеги через такі моменти.
Водночас за цих два місяці до нас приєдналося чотири доктори наук. Це ті доктори наук, які раніше йшли з університету з тих чи інших причин. Тепер вони повернулися в університет через сприятливі умови розвитку. Знову ж таки народжуються нові доктори наук, ми стимулюємо наших науковців до цього. Якщо захист десь буде назовні, то ми оплатимо їм цю процедуру.
Ми вже згадували про однакові спеціальності у ВНУ та ЛНТУ. Нині з’являються розмови про укрупнення вишів, а відтак і об’єднання Луцького національного технічного університету з Волинським національним університетом. На якому етапі ця реформа, які плюси і мінуси?
Ми в ринковій економіці. Щоб була якість, потрібна конкуренція. Ми не маємо 50 навчальних закладів, як деякі міста. Щодо Волині, то хотілося б більше не гратися в перетягування спеціальностей, які не є типовими для певного профілю. У нас з Анатолієм Васильовичем Цьосем прекрасні відносини, я сподіваюся, що у нас буде порозуміння та гарна співпраця. Попередньо перемовини з ним вже були. Звичайно, кожен хоче брати свої конкурентні переваги і нарощувати їх. Але я хотіла б, щоб ми були, як BMW та Mercedes.
Зараз на Український культурний фонд ми подали фестиваль, який хочемо проводити в липні з нагоди 55-річчя університету. Сподіваюся, що і цей проєкт буде вдалий. Зараз центром молодіжної політики керує Сергій Скулинець – дуже прогресивна та хороша людина. Вже зараз ми маємо гарні проєкти в співпраці зі студентами, проводимо заходи.
Також ми хочемо трішки модернізувати наше середовище, зосередитися на головному корпусі. Водночас наші проєкти, які ми сьогодні робимо, вимагають співфінансування. Нам потрібно розуміти до кінця березня, чи ми зможемо потрапити в проєкт із термомодернізації. Якщо зможемо, то нам треба буде передбачити кошти для співфінансування. Ми не маємо права ризикувати і не дати своєї частини, якщо в університету з’явиться така можливість. Тут ми десь обмежені – чи витрачати кошти на поточку чи давати їх далі. У всякому разі планів чимало й ми докладаємо максимум зусиль, аби їх втілити.
Олександр ЗЕЛІНСЬКИЙ
Фото Олени ТРЕТЯК
Знайшли помилку? Виділіть текст і натисніть
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу
У Луцьку авто збило 14-річну дівчину, її госпіталізували
Сьогодні 09:51
Сьогодні 09:51
Різдвяне диво для дітей військових: у Луцьку показали виставу учням молодших класів. Фото
Сьогодні 09:00
Сьогодні 09:00
За добу окупанти втратили майже дві тисячі вояків, – Генштаб
Сьогодні 08:44
Сьогодні 08:44
У Луцьку відбувся передноворічний турнір з важкої атлетики
Сьогодні 08:27
Сьогодні 08:27
