«Хочу вижити з тим болем»: спогади дружини загиблого бійця з Волині Андрія Прозапаса

Олена Прозапас із чоловіком Андрієм прожили у шлюбі майже 10 років. Подружжя виховувало сина Давида та доньку Уляну. Чоловік був столяром, виготовляв меблі, а після початку повномасштабного вторгнення пішов у місцеву територіальну оборону, потім в ЗСУ.

Суспільному жінка розповіла: її коханий загинув 2 серпня 2023 року на Харківщині.

Зі слів Олени Прозапас, уже з квітня 2022 року Андрій воював на сході. Брав участь в обороні Херсонської, Миколаївської, Донецької та Харківської областей. У Донецькій області в 22-му отримав поранення під Берестовим, після нього було тривале лікування. Андрій втратив на руці пальцеві суглоби, реабілітація тривала пів року.У лютому 2023-го чоловікові знову довелося стати в стрій. Відтоді він воював на Харківщині. 5 серпня Олена мала їхати у Харків на зустріч з чоловіком, але 2 серпня під час мінометного обстрілу Андрій отримав важкі осколкові поранення.«Побратими давали 80%, що Андрій виживе, він до останнього був при свідомості, до останнього боровся. У нього були дуже посічені ноги осколками. Побратимів просив мені передати, що він нас з дітьми дуже сильно любить», – розповідає Олена.

Читати ще: Прочитали кожен лист: понад сто дітей загиблих бійців з Волині отримали подарунки

Олена сама поїхала у Харків забирати тіло чоловіка. Поки не побачила Андрія загиблим, каже, що не вірила в його смерть і дітям нічого не казала.«Моя розмова почалася з того, що я сказала: «Давиде, я зараз скажу тобі те, що мені не хочеться тобі говорити». Він мене випередив і сказав: «Що наш тато помер?» Я тільки кивнула головою. Давид сильно почав плакати та не сказав жодного слова. Дитина просто моментально на кілька років стала доросліша», – каже Олена.

Після смерті чоловіка Олена дізналася, що він брав участь у багатьох боях, потрапляв під обстріли фосфорними бомбами, не раз ночував в окопах і з ризиком для життя виходив з нульових позицій. Про все розповіли побратими, а от сам Андрій, каже жінка, оберігав її від таки розмов.«Мені так хотілося викликати у нього посмішку, хоча б телефоном, бо я бачила, що з кожним місяцем, з кожним тижнем важче і важче було її викликати, тому що те, що бачили його очі, було страшним. Я старалася бути для нього отою ниточкою зв’язку із цивільним життям», – розповідає дружина.

Нині, каже Олена, вчиться жити без Андрія. Самостійно давати собі та дітям раду з простими побутовими речами. А як накриває хвиля смутку, не забороняє собі плакати. І коли діти питають у неї, чому вона плаче, відповідає чесно, що сумує за чоловіком і їхнім батьком. Тоді, каже Олена, син і донька огортають її міцними обіймами та туга відпускає.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---