«Хочу швидше стати на ногу та далі двіжувати»: 22-річний воїн з Волині проходить реабілітацію на Дніпропетровщині

22-річного військового з Волинської області реабілітують в одній із лікарень Дніпропетровщини. Віктор після завершення строкової служби встиг побути вдома кілька місяців. Каже: розпочалося повномасштабне вторгнення РФ, тож вирішив піти добровольцем.

Хлопець весь час воював на Херсонському напрямку. В лютому 2024 року автівку, в якій він їхав, атакував російський дрон. Друг Віктора загинув на місці, а його врятували бійці іншої бригади. Військовий втратив праву ногу та переніс понад 10 операцій. Про процес реабілітації та плани Віктора – у матеріалі Суспільного.

Військовий згадує: коли сталася атака, їхали до одного із населених пунктів, але не вистачило кілометра. Найважче для нього, зізнається, не поранення, а загибель друга під час обстрілу.

«Я вибіг з машини, став на ноги і відчуваю, як в мене кістки тріщать. Мені перебило артерії в паховій зоні, знизу. Кров у різні боки, один турнікет, другий, третій. Їхали хлопці, якби не вони, то я теж загинув би», – каже він.Далі Віктор пройшов 14 операцій у лікарнях Херсонської та Одеської областей. Ногу не змогли врятувати через тяжкість поранення, розповідає хірург Сергій.

«Першим етапом формується кукса. Вона має бути придатною до протезування, щоб куксоприймач щільно сидів на нозі, не турбував його, потрібно довжити, і він міг ходити. Це вже завдання хірургів, вони його виконали», – каже лікар.

Читати ще: У Львові хірурги витягнули уламок від снаряду з грудної клітини волинського військового

Зараз Віктору допомагають підготувати мʼязи, суглоби та залишки ампутованої ноги до рухів у протезі. А також відновлюють його фізичну силу. Процес тривалий, каже фізіотерапевт Владислав.

«Працюємо ми на підвісній системі «Левітас» зараз. Ускладнюють нам роботу болі, які в нього періодично виникають. І фантомні болі. Дещо виходить в нього краще, дещо гірше. Кожен день – це результат», – каже фізіотерапевт.Раніше на фронті Віктор отримував легкі поранення. Багато про травми рідним не розповідав. Окрім нього, в сімʼї ще шестеро дітей. Старший брат воював під час АТО. Каже: поки що додому не їде. Але в нього є мотивація, щоб швидше завершити реабілітацію.

«Треба швиденько ставати на ногу та продовжувати двіжувати, як кажуть. До своїх, там же чекають мене», – усміхається Віктор.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---