Казимир Школьницький: архітектор луцьких вілл для інтелігенції

Архітектор Казимир Школьницький до певної міри є загадковою персоною, про яку на диво мало збереглося інформації. І це ще більш дивно з огляду на той великий спадок діяльності, який він залишив.

Це був один із найпопулярніших архітекторів у Луцьку протягом 1920-1930-х років. До його послуг вдавалися заможні власники, які хотіли звести великі й пишні маєтки, приватні інвестори для своєї комерційної забудови, а також органи влади, які доручали йому будівництво важливих муніципальних об’єктів.

Станом на сьогодні вдалося встановити його причетність (автор, співавтор, реконструкція) до майже 70 споруд у Луцьку, із яких щонайменше 12 збереглося до нашого часу.

Про Школьницького поки що не вдається знайти біографічних відомостей. Чи походив він з місцевої публіки, точно невідомо. За освітою був інженером, який мав право проєктувати всі типи споруд, крім монументальних будівель. Знаємо, що у 1921 році він уже жив у Луцьку. Тоді ж його обрали членом місцевого польського товариства Ognisko.

Читати ще: Луцькі вілли 1920-х. Елітний міський квартал для інтелігенції

Мабуть, одним із перших його громадських об’єктів було керівництво роботами зі спорудження сиротинця Teresinek край дороги на Дубно на східній околиці міста. У 1924 році там заклали фундаменти, а за два роки будівлю здали в експлуатацію. Наступна робота – перебудова колишнього театру «Одеон», який в 1920-х став міським кінотеатром, для розміщення на його базі Луцького міського театру імені Юліуша Словацького у 1925 році. Архітектор зробив незначну реконструкцію, в основному – збільшив сцену.Третім відомим його громадським проєктом стала пристань Луцького веслярського товариства, яке заснували у червні 1923 року. Спочатку товариство налічувало всього 20 членів, які з ентузіазмом намагалися розвивати водний спорт у Луцьку. Першим жертводавцем товариства був Януш Радзивілл, який став почесним членом товариства. Вже 4 серпня 1924 року відбулося урочисте відкриття пристані. Для потреб закупили кілька човнів різних типів, у тому числі спортивних.

За рік товариство налічувало вже 400 членів. Через будівництво дамби ділянку пристані були змушені перенести в інше місце у 1927 році. Тоді Казимир Школьницький накреслив проєкт самої пристані, яка й закарбувалася на багатьох фотографіях того часу.Відомо, що у той час архітектор мав власне інженерне бюро, яке надавало послуги з проєктування споруд, інженерного нагляду за будівництвом, керування роботами, влаштуванням інженерних мереж. Серед маловідомих різних власників, для яких Школьницький проєктував мережі, виділяється будівля караїмської громади на вулиці Караїмській.

Читати ще: Луцька вілла адвоката Черевка: коротка історія унікального будинку

Вдалося відстежити принаймні п'ять адрес, де розміщувалося бюро Школьницького, постійно мігруючи з якихось причин. Сьогодні це центральні вулиці: Лесі Українки (колись – Ягеллонська, 18, потім – 70), Ковельська (Костюшка, 2), Братковського (Королеви Ядвіги, 12), Богдана Хмельницького (Сенкевича, 26).Школьницький у 1928 році став автором триповерхового житлового будинку для працівників державної поліції. Будівлю мали збудувати на вулиці Шевченка, але з невідомих причин її так і не реалізували.Казимир Школьницький брав участь в розбудові і деяких промислових об’єктів. Наприклад, він був автором реконструкції круподерні Chlebosłod на вулиці Фабричній, яка раніше входила в комплекс будов броварні Шнайдерів.

Читати ще: Промисловий дух забутої вулички Фабричної

Безумовно, найбільшою спадщиною Школьницького стали його вілли. Після Першої світової війни в Луцьку сформувався окремий квартал, де зводили елітну нерухомість для інтелігенції.Це були приватні вілли, які потопали у фруктових садах і зелені, а часто ще й з довгими лугами, що тягнулися від будинків дуже далеко. Будували їх переважно лікарі, інженери та успішні підприємці.

Переважно ідеться про будівлі з романтичними рисами, з певними античними фантазіями, вираженими в наявності широких балюстрад, колон, з заграванням до архітектури попередніх епох, натяками на форми і образи народного будівництва. Все це давало еклектичні вілли, що своїм виглядом видавали певну ґлорію життю, якою насолоджувалися за їхніми стінами.Головним районом концентрації вілл була ділянка довкола тоді вже закритого єврейського цвинтаря на місці нинішньої школи №1. Ділянка була спокійною, тут не було так багато міської метушні, водночас головна артерія міста – нинішня вулиця Лесі Українки – пролягала не так далеко.

Читати ще: 100 років модернізму. Луцьк у глобальній архітектурі

Замовниками розкішних садиб у Школьницького стали помітні особи в житті тогочасного Луцька. Вілла кондитера Цезаре Розаліні розташувалася на нинішній вулиці Заповітній. Поряд із сучасною школою №1 була садиба лікаря Рафаловського. За нею, де зараз приміщення управління освіти Луцької міської ради на вулиці Шевченка, – маєток рабина Мойсея Глікліха. За готелем «Україна» не збереглася вілла Міни Кронштейн.

Будиночок лікаря Володимира Липинського на вулиці Богдана Хмельницького проєктував інший архітектор, але Казимир Школьницький керував роботами з його будівництва. Ще одну віллу авторства Школьницького – нотаріуса Кшиштофа де Норманд на П’ятницкій гірці – не було реалізовано.Це були нетипові будинки, які й сьогодні переважно не втратили привабливості. Запроєктовані не з нужди чи вузької можливості містобудівної ситуації, ці вілли стали виразником самої суті життя заможної інтелігенції та її світогляду в Луцьку 1920-х років.

Розглядаючи усі майже 70 проєктів архітектора, помітно, що Казимир Школьницький як митець тяжів до раніших форм, прийомів і стилів. Він не був великим прихильником модернізму, хоча в його творчості й такі будівлі знайдуться. Загалом таких є всього кілька, серед них – одна модерністська вілла, яка не збереглася до нашого часу.

Подальша доля Казимира Школьницького невідома. Він творив будівлі у Луцьку до самої війни. Нижче – ще кілька збережених будинків за його проєктами.

Олександр КОТИС

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---