Іван Уривський про успіх, систему та смак: відверта розмова із відомим режисером у Луцьку. Фото

Його ім’я без перебільшення стало символом сучасного українського театру. Сучасного, але такого, що береться за переосмислення класики. Коло його творчих експериментів надзвичайно широке: від містичної драми, про яку нині не згадує лише лінивий, «Конотопська відьма» до мюзиклу на основі опери Миколи Леонтовича «На русалчин Великдень». А ще він отримав Національну премію імені Тараса Шевченка у неповні 35 років.

Ексклюзивна розмова з Іваном Уривським відбулася напередодні вечірнього показу. Цього разу в Луцьку – «Безталанна» від Національного драматичного театру імені Івана Франка. Попередня вистава, яка йшла 27 листопада 2024 року, «Конотопська відьма» двічі зібрала повну залу обласного драмтеатру. Тоді квитки розкупили майже миттєво і довелося організувати додатковий показ.До слова, як виявилося під час розмови, вільних квитків на «Безталанну» також вже не було. І це ще один привід для запитання: то що ж так цікавить глядачів – класичний твір, його режисерська інтерпретація чи модне прізвище на афіші?Успіх постановок Івана Уривського пояснити складно. Ба навіть сам режисер не дуже охоче береться за цю невдячну справу. Залишається лише звернутися до фактів.

Прем’єра «Конотопської відьми» за однойменним твором Григорія Квітки-Основ’яненка, яка відбулася 28 квітня 2023 року в Театрі Франка, стала без перебільшення культурним феноменом. За цю роботу Уривський отримав Національну премію України імені Тараса Шевченка. Благодійна вистава, що відбулася 4 березня, зібрала 2,3 млн грн, які пішли на потреби наших захисників. Фрагменти вистави демонстрували на першому Саміті миру в Швейцарії. А ще вона постійно збирає аншлаги та популярна у молоді – хештег #КонотопськаВідьма набрав понад 35 мільйонів переглядів у TikTok.І при цьому режисер Іван Уривський продовжує експериментувати із жанрами й не любить, коли його представляють лише як автора цієї вистави.

Одразу переконуємося в цьому. На презентаційному слайді його підписано як автора «культової «Конотопської Відьми». Іван Уривський заперечує: «Не подобається, коли мене так презентують. Вважаю, що поставив і більш концептуальні твори».Хай там як, але годі не говорити про цей твір. Як сталося, що вистава, не побудована на скандалах, шокувальних сенсаціях чи неймовірних експериментах, здобула таке визнання?

«Насправді тут немає відповіді. Розумієте, театр викликає інтерес у людей хвилеподібно, і театр існує давно. Вистави, які збирали багато людей, були й раніше. І зараз просто збіглося дуже багато факторів. Але я не знаю яких… Просто одного дня усі квитки на «Конотопську відьму» викупили за 10 хвилин. Я часто сварив цю виставу, а тепер передивився і бачу, що там усе склалося. У мене були різні емоції, ідеї. Хотілося нових світлових рішень – дати світло людям. Аби реально забутись… І тепер бачу, що все вдалося. Це вже – частина історії», – розмірковує Іван Уривський.У Луцьку режисер вдруге. Колись був проїздом. Підкреслює, що місто йому видається дуже комфортним для життя. У контексті цього виникає запитання: можливо, ми будемо бачити Уривського частіше? Наприклад, якщо його роботи поставить наш драмтеатр.

Режисер каже, що мав кілька розмов про це, але переказувати їх зміст не буде, хоча вони були дуже цікавими: «Я свого часу написав багатьом театрам з пропозицією поставити мої вистави. Але так сталося, що зараз немає можливості все реалізувати. Пропозиції є, але складно на все виділити час. Є певні завдання і робота в інших містах».Наприклад, одна з останніх – мюзикл на основі опери Миколи Леонтовича «На русалчин Великдень». І хоч постановка отримала неоднозначні оцінки, незважаючи на оригінальність – чого лише варта арія Козака з надувним рожевим фламінго, чи популяризацію творчості Леонтовича (багатьом відомого лише як автора «Щедрика»), Уривський ставиться до цього спокійно.

«Мені дуже подобається жанр опери. Класно, що почали говорити про Леонтовича. А хейт – я його колекціоную. Коли прокидаєшся зранку після прем’єри, почуваєшся виснаженим. Але вмикаються фейсбучні критики, і починаю це все читати. Щось схоже було і з «Хазяїном», де змінив прізвище економа із Зеленського на Залуського...» – пригадує Іван Уривський.Читати ще: «Дуже свіжа, зовсім інакша, динамічна»: в Луцьку показали ту саму «Конотопську відьму»

Режисер розповідає, як відбувається пошук текстів для постановки і подальша робота над нею.

«Театр – це така штука, що ти завжди не знаєш, що робити. Це все по-різному. Буває, що два місяці, а є і до двох років, якщо повертаєшся до чогось давнього. По-різному, звісно, це починається, але кожен текст має певний імпульс для режисера. От я зараз, наприклад, вже і не пригадаю, чому обрав «Безталанну». Звичайно, є і прагматичні речі, що це один із найкращих драматургічних творів української класики. У нас «Украдене щастя» – перше місце, «Безталанна» – на другому. Це за моїм особистим рейтингом. Вони дуже класно вибудувані. Прибрати цю сільську історію – це достатньо світові сюжети. Тому я і «Украдене щастя» ставлю, і «Безталанну», бо сама драматургія кайфова, ти кайфуєш від цього.Ти, коли вчишся на режисера чи на актора, вже заочно знайомий з цим текстом. Дивишся інші постановки, читаєш і розумієш, що тебе зачіпає цей трикутник. Ще, звичайно, смак. Смак – це найголовніше в роботі режисера. Команда дуже важливу роль відіграє. Неймовірно важливі талант та імпровізація акторів. І взагалі, що краще ти зшив виставу, змонтував її, то довше вона проживе. Кожна вистава має певні ритми – її грають один-три рази на місяць. Три – це дуже добре, бо актори тримають спектакль у тонусі», – наголошує Іван Уривський.

Усе це і зійшлося у «Конотопській відьмі». Її, за словами режисера, грають 5-10 разів на місяць, а днями відбулася сота постановка.

Окремий простір діяльності режисера – педагогічна. Розповідає, що викладає у цирковій академії, де йому дали повну свободу. Іван Уривський вирішив навчати так, аби максимально стимулювати творчість.«Я набрав кілька малих груп: по 8-12 людей. Максимум практики і самовираження… Колись під час навчання я впав у депресію і зрозумів, що мені нецікаво і хочеться чогось іншого. Тоді вирішив вступати на актора, адже дивився звичайні криворізькі вистави і сприймав їх як щось неземне…У мене з часів навчання нема жодного конспекта з теорії. Не може жодна система стати ні режисером, ні актором. Це так просто назвали у радянський час, бо гарно звучало – «система Станіславського». Всі ми можемо скласти свою систему, але це все не працює на інших. Кожна людина має свою голову і свої емоції. Звичайно, певні моменти треба знати, але це не дає тобі нічого. Я кажу через власний досвід – мені теорія нічого не дала. Вірю в індивідуальний підхід», – підсумовує режисер.

Олександр ДУРМАНЕНКО

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---