Інклюзія – не ілюзія. Вікторія Колодяжна – про успіхи луцького інклюзивного хабу «Простір дії»

Ось уже рік у Луцьку в приміщенні бібліотеки Волинського національного університету імені Лесі Українки діє унікальний навчальний центр – інклюзивний хаб «Простір дії».

Заснування та діяльність хабу стала можливою завдяки об’єднанню зусиль небайдужих до інклюзивного поступу нашої держави людей.

Однією з таких людей є директорка хабу Вікторія Колодяжна.

Минув рік, відколи у Луцьку запрацював інклюзивний хаб «Простір дії». Як вдалося реалізувати цей напрочуд важливий соціальний проект?

Про створення інклюзивного хабу я мріяла п’ять років. Розпочалося все з ідеї створити простір, де могли б займатися, розвиватися, реалізовувати себе діти та молоді люди з інвалідністю. Але ідея полягала в тому, аби вони не самі там займалися, а щоб це був інклюзивний простір, щоб вони могли спілкуватися зі своїми здоровими однолітками. А найкраще таке спілкування відбувається у творчій взаємодії.Ще раніше, до створення хабу, ми реалізували кілька проектів як громадські ініціативи: «Сонячні люди роблять сонячні справи», «Місто різних – місто рівних». І вони були сконцентровані саме на творчому підході, на творчій взаємодії: коли знайомилися молоді люди й діти з інвалідністю і без, коли вони щось спільно малювали або виготовляли, влаштовували якесь музичне свято тощо.Коли люди з інвалідністю у такій творчій атмосфері взаємодіють зі здоровими людьми, тоді зникають якісь упередження й страхи. Зрештою між ними виникають дружні взаємини, вони товаришують та допомагають один одному. А головне – це найкращі умови для комунікації, соціалізації та творчої самореалізації дітей і молоді з інвалідністю.

Успіх будь-якого проекту чи не найбільше залежить від людей, які його реалізовують. Ви співпрацюєте із Фондом Ігоря Палиці «Тільки разом». Як зародилася ця співпраця?

Із нинішньою керівницею Фонду «Тільки разом» Катериною Шкльодою ми знайомі давно й мали позитивний досвід співпраці. Вона звернулася до нас із пропозицією, аби ми спільно підготували проектні заявки до Українського культурного фонду. Відтак УКФ підтримав два наші проекти: «Створення інклюзивного хабу» та «Інклюзивні мистецькі вікенди «Простір дії». І ці два проекти були успішно реалізовані.
До створення інклюзивного хабу долучився і Волинський національний університет імені Лесі Українки. Нам надали приміщення, у якому коштом Фонду Ігоря Палиці «Тільки разом» було зроблено ремонт. Також з допомогою Фонду були придбані меблі, музичні інструменти, тобто Фонд цілком подбав про матеріальну частину. А вже Український культурний фонд своєю чергою фінансово забезпечував заходи, роботу спеціалістів, запрошених тренерів.

Чим нині живе хаб, хто його відвідує, які проекти втілюєте?

Наразі у хабі діє Студія елементарного музикування, де в інклюзивному форматі відбуваються заняття для дітей та молоді з інвалідністю. Також працює театральна студія «Сонячний промінчик», яку відвідують нормотипові діти, діти з синдромом Дауна та іншими нозологіями. Вони успішно готують театральні постановки, творчо розвиваються. Також у нашому хабі є логопед, вона працює з дітками, які мають труднощі з мовленням, допомагає їм навчитися правильно вимовляти звуки та й загалом запускає мовлення.

До роботи хабу ми залучаємо різні культурні, мистецькі організації міста Луцька. Цьогоріч у нас відбувалося кілька театральних показів. І ми дуже вдячні за ці незабутні емоції зразковій театральній студії «Бешкетники» Палацу культури і Творчій студії Наталії Журавльової.А от наші заняття з елементарного музикування трансформувались у доволі цікаві перформативні покази. З ними ми виступали, зокрема, на міжнародному онлайн-фестивалі «Бабусине Різдво» й отримали відзнаку. Виступали ми і на фестивалі «Барви творчості», який також відбувався у Луцьку. В основному там були задіяні дітки з ДЦП, а також брали участь студенти ВНУ, які одного разу прийшли як волонтери, аби побачити, що це таке, і залишилися, й тепер беруть участь у всіх наших заходах.Здебільшого наш хаб відвідують лучани і мешканці сусідніх громад. У нас займаються дітки від трьох років, є навіть повнолітні. Загалом це близько 30-35 постійних відвідувачів, є й такі, що мають змогу навідуватися до нас хіба зрідка.

Минулоріч влітку було реалізовано направду вагомий проект «Інклюзивні мистецькі вікенди «Простір дії». В чому унікальність цього проекту?

Річ у тім, що у літній період перед батьками, які опікуються дітьми з інвалідністю, постає дуже гостра проблема – якісне і змістовне дозвілля їхніх дітей. Адже такі діти не можуть поїхати в табір, не мають змоги проводити час з ровесниками в інклюзивному середовищі. Відтак батьки лишаються сам на сам з такими дітьми.І ось в рамках цього проекту ми планували організувати такий творчий літній табір, наповнивши дозвілля дітей та людей з інвалідністю новим змістом та давши змогу батькам дещо відпочити й зайнятися власними справами. На жаль, у зв’язку з карантином нам довелося переформатовувати початковий задум, проте це не завадило успішній реалізації проекту.Зрештою ми провели чотири театральні вікенди, на яких зустрічалися творчі колективи людей з інвалідністю і здорові молоді люди, дитячі колективи. Там було місце і для імпровізації, і для емоцій, а головне – для творчої комунікації.Перший вікенд був дитячий: наші юні артисти створювали казку, сюжет якої вигадали самі. Навіть костюми для виступу вони створювали самотужки. Всю цю історію вони промальовували, для цього застосовувалися арт-терапевтичні практики.Усі вікенди мали спільну тему – шафа можливостей, і кожен діставав із неї те, що бажав. Вікенди фільмувалися і насамкінець був створений міні-фільм.До слова, минулоріч ми реалізували ще один соціальний проект «Тріада успіху: діти – батьки – педагоги», але вже у співпраці з Луцькою міською радою. В рамках цього проекту відбувалися заняття з дітьми та батьками і тренінги для педагогів, адже взаємні зусилля дають найкращий результат.Співпраця громадської організації «Інклюзивні студії» з Українським культурним фондом та Фондом Ігоря Палиці «Тільки разом» продовжилась і цьогоріч. Що це за проекти?

Ще на початку літа стартував проєкт «Орф-підхід для людей з інвалідністю. Теорія і практика». Це освітня онлайн-програма, що дозволить українським педагогам та працівникам культури підвищити кваліфікацію, опанувавши Орф-методику, а дітям та молоді з інвалідністю допоможе розкрити творчий потенціал. Під час реалізації проекту ми створили дистанційний навчальний курс для підвищення кваліфікації педагогів та провели серію тренінгів для закріплення теоретичних знань.Орф-підхід – це такий дуже цікавий і прогресивний спосіб навчання музики, під час якого в центрі навчальної моделі завжди стоїть дитина, її інтереси, вподобання, розвиток. І всі ті інструменти, які використовують педагоги, якраз і відповідають цьому дитиноцентричному підходу.В Орф-підході мені дуже імпонує те, що тут є багато місця для творчості і самовираження дитини. Тобто це не просто заучування або повторювання за педагогом, це і максимальна рухова активність, і гра на музичних інструментах, і музично-ритмічні вправи. І ось саме у такий спосіб дитина в ігровій формі може легко і без примусу опанувати найскладніший музичний твір. Тому що постійно змінюється діяльність, їй повсякчас цікаво взаємодіяти, вона дізнається нове. А ще на Орф-заняттях завжди є імпровізація і творчість.Орф-підхід дуже гарно зарекомендував себе у роботі з дітьми з інвалідністю. За кордоном цю методику використовують уже понад 30 років, причому для людей з дуже різними нозологіями. Також Орф-підхід використовують у роботі з людьми похилого віку, з людьми, які мають психологічні проблеми та психічні розлади. І власне як музикотерапія він також дуже гарно діє.Розуміючи потребу, ми вирішили створити такий навчальний курс, який дав би можливість нашим українським педагогам відкрити Орф-підхід саме в інклюзивному контексті. А оскільки до нас надходило надзвичайно багато заявок з усієї України на участь у минулорічних тренінгах, то ми вирішили не обмежуватися Луцьком і поставили перед собою таку амбітну мету.В рамках проекту ми провели шість дводенних тренінгів для 90 спеціалістів з усієї України. Крім того, підготували і лекції, і фрагменти занять, розробили і тестові завдання, і самостійні роботи. Невдовзі всі ці матеріали у вигляді дистанційного курсу будуть завантажені на сайт хабу, вони будуть у вільному доступі, й кожен зацікавлений фахівець зможе ним скористатися.Також цьогоріч наша громадська організація «Інклюзивні студії» за підтримки Фонду БЕАР /The BEARR Trust та Фонду Ігоря Палиці «Тільки разом» реалізовувала проект «Інклюзивні мистецькі практики». У межах проекту відбулася серія інклюзивних музичних та театральних занять, де молоді люди з інвалідністю та без мали змогу одержати нові знання та навички для створення та показу театрального інклюзивного перформансу «Історії мого міста».

Ви працюєте в інклюзивному хабі на громадських засадах. Треба визнати: справа благородна. Та зазвичай таку соціальну місію беруть на себе люди, які самі зіткнулися з такою проблемою – соціалізація близької людини з інвалідністю. Звідки у вас, викладача правознавчих дисциплін, інтерес до роботи з дітьми та молоддю з інвалідністю, до інклюзивних практик? Як життя звело вас з інклюзією?

Я родом з Черкас. До Луцька приїхала у 1989 році, вступивши до Волинського педагогічного інституту. Моя перша освіта – вчитель початкових класів і вчитель музики.

Після закінчення університету працювала музичним керівником у дитячих садочках, і саме тоді мала нагоду попрацювати з дітьми з інвалідністю. Займалася з дітками, які мали труднощі із мовленнєвим розвитком, проводила заняття з логоритміки.Згодом, перебуваючи у декретній відпустці, відчула, що хочу розвиватися далі й спробувати себе ще у якійсь сфері.

Здобула фах юриста й залишилась працювати в університеті. Написала кандидатську дисертацію, захистила її, отримала звання доцента.

Одначе, вочевидь були ще якісь незакриті гештальти, як то кажуть. До того ж, мені завше подобалося працювати з дітьми: і дошкільнятами, і студентами. Вони завжди заряджають, тримають у тонусі, стимулюють у розвитку і змушують йти в ногу з часом.Робота з людьми з інвалідністю – це така собі місія поза основною роботою, яка приносить мені задоволення. Коли я відкрила для себе Орф-методику, вона мені настільки запала в душу, що я просто загорілася бажанням її застосовувати, втілювати в життя, вчити інших, розвивати цей напрямок.

Заразом для мене це нагода змінювати ставлення студентів до людей з інвалідністю, допомагати долати стереотипи стосовно них, формувати толерантне ставлення. І я дуже тішуся з того, що мої студенти, знайомлячись у тому ж таки хабі з дітьми та людьми з інвалідністю, позбуваються цих стереотипів.

Ви як людина, яка майже щодня має справу з людьми з інвалідністю, як ніхто знаєте про те, як їм живеться. Чи змінюється все-таки ставлення суспільства до таких людей?

Коли зовсім маленькі дітки бавляться у пісочниці, то вони не помічають жодних візуальних та поведінкових відмінностей, поки їм на це не вкажуть. І хто? Звісно ж, дорослі. Промовисто, правда ж?

Готуємо нині новий проект, який матиме назву «Уроки толерантності». Формуємо таку методичну розробку, якою зможуть послуговуватися вчителі для проведення відповідних занять у школах. Ці уроки ми хочемо апробовувати тут, у хабі, також. І це має бути взаємодія молодших школярів і діток з інвалідністю, щоб вони могли один з одним познайомитися, потоваришувати, разом провести час у гарному настрої та творчій взаємодії.Що раніше ми почнемо виховувати у дітей толерантне ставлення до інших, у чомусь відмінних від них людей, то менше буде стереотипів і негативу.

Треба визнати: ще десять років тому про людей з інвалідністю майже не говорили. Та й державна політика зводилася до сегрегації. Діти або молоді люди з інвалідністю навчалися в окремих закладах, для діток з різними нозологіями були окремі дитячі садочки. Тобто люди з інвалідністю жили своїм життям, а здорові люди – своїм. І глобально ніхто майже не звертав увагу на те, як живеться їм у тому паралельному світі.

Проте зараз завдяки інклюзії, завдяки тому, що активну позицію зайняли батьки, ситуація змінюється. Зрештою наша держава доросла до ухвалення нормативно-правових актів, якими врегульоване питання інклюзії в освітніх закладах.Інклюзія уже є в дошкіллі, цей аспект враховує вже і Нова українська школа. Дещо гірша наразі ситуація з позашкіллям, тому що поки у нас вкрай мало фахівців для роботи з дітьми з інвалідністю. Тобто є над чим працювати, але ситуація направду змінюється на краще.

Нині, якщо якийсь державний службовець чи посадова особа дозволяють собі нетолерантні вислови чи поведінку, то це набуває значного резонансу. І це дуже добре, це свідчення того, що є поступ.

Нетолерантне ставлення – це прояв страхів і незнання. Ми остерігаємося того, чого не знаємо.

Дуже актуальним лишається питання інфраструктурної доступності громадських місць для людей, які пересуваються на візках, але і тут є поступові зрушення.

Справді, нині уже багато зроблено. Однак хочеться, щоб ті ж нормативно-правові акти повноцінно запрацювали. Зараз пані Олена Зеленська працює над розробкою стратегії безбар’єрності, яка включає в себе кілька напрямків. Це і економічна, і освітня, й інфраструктурна безбар’єрність. Дай Бог, щоб вона запрацювала.

Люди з інвалідністю стали більш помітними, про їхні проблеми частіше говорять. Та й вони самі стали сміливіші.

Які плани має інклюзивний хаб?

Розвиватися і тільки розвиватися. До речі, ми написали ще два проекти на House of Europe. Це грантова програма Європейського Союзу, яка підтримує і громадські організації, і культурні установи. Вони підтримали інклюзивний хаб інфраструктурним грантом. Відтак ми змогли закупити і проектор, і комп’ютер та інше обладнання, завдяки якому, якщо почнеться карантин, зможемо проводити заняття онлайн.Ще на один індивідуальний грант House of Europe я подавалася вже як науковиця і керівниця інклюзивного хабу. Йдеться про створення методичного посібника по Орф-підходу спільно з австрійською фахівчинею Ширлі Сальмон. Це Орф-педагогиня, муз-терапевтка, з якою ми вже працювали.

Зрештою, наш інклюзивний хаб є хорошою базою для практики наших студентів, особливо з педагогічного факультету. До нас приходять студенти, які навчаються на спеціальності «Спеціальна освіта». Вони мають змогу побачити, як відбуваються заняття з дітьми, які мають особливі освітні потреби, можуть поволонтерити і загалом брати участь у житті хабу.

Ми відкриті до співпраці з усіма, кому небайдужа проблематика людей з інвалідністю. Адже наша мета – крок за кроком й рік за роком долати усі бар’єри, аби інклюзія не була ілюзією.

Ірина КАЧАН

Фото Олександра ДУРМАНЕНКА

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---