Ігор Палиця: «Мій принцип роботи – щоб ніхто не крав, не брав хабарів і щоб жодної копійки не витрачали марно»*

Голові Волинської обласної ради, засновнику Фонду «Тільки разом» Ігорю Палиці, який є кандидатом у народні депутати в одномандатному виборчому окрузі №22 (м. Луцьк), пророкують впевнену перемогу на позачергових парламентських виборах. Він і сам налаштований рішуче, адже прагне відстоювати інтереси волинян у найвищому законодавчому органі держави.

– Ще кілька тижнів тому йшлося про те, що позачергових виборів може не бути. Але Конституційний Суд усе-таки вирішив інакше. Що ви думаєте з цього приводу? Нам справді потрібні позачергові вибори до парламенту влітку?

– Є дві речі. Перша: вся Україна, весь український народ вже не довіряють цьому парламенту. Його давно треба було розпустити й переобрати. І друга причина – прийшов новий президент, у нього є свій курс і йому потрібна виконавча влада. А отримати і виконавчу, і законодавчу владу, аби виконати всі свої обіцянки, він може тільки таким шляхом. Для нього таке рішення було правильним, для народу України – також правильним.
– Нині тривають дискусії з приводу доцільності існування мажоритарної системи. Що думаєте з цього приводу? Ви все-таки балотуєтеся в мажоритарному окрузі.

– Коли в окрузі є мажоритарник, то саме ця людина відповідальна за нього. І всі виборці знають, хто депутат, до кого звернутися, з кого питати за обіцянки. Я вважаю, що за округом має бути закріплений депутат, але він має йти у відкритих партійних списках.

– Із перемогою Володимира Зеленського на виборах вам пророкували посаду прем’єр-міністра.Але ви все-таки вирішили балотуватися до парламенту, причому самовисуванцем. Чому ухвалили саме таке рішення?

– Зі мною ніхто ніколи про це не розмовляв. Це велика відповідальність. А право висувати прем’єра має та політична сила, та фракція, яка переможе на парламентських виборах. Думаю, це буде президентська фракція. Чому самовисуванцем? Поки нема прямих відкритих партійних списків, я не хочу залежати від жодної політичної сили. Хочу відповідати тільки перед виборцями свого округу.

– Як ви себе бачите у парламенті? У якому комітеті плануєте працювати, якщо вас таки оберуть?

– Хотілося б сформувати, якщо вдасться, невелику депутатську фракцію або групу, яка буде вболівати за округи і за людей. Перебуваючи на посаді голови обласної ради, ми не дали нікому з депутатів красти з обласного бюджету. Ми випрацювали такі принципи, що на засіданнях обласної ради всі питання настільки досконало обговорені і напрацьовані, що сесії відбуваються за три-чотири години.

Справді, мені вдалося переконати депутатів обласної ради, що не варто розподіляти гроші по 100-150 чи 300 тисяч на кожен депутатський округ, а варто братися за справи, які можна довести до кінця. Як-от інфекційна лікарня, перинатальний центр, будівництво доріг, спортивних майданчиків. І я дякую депутатам, що вони мене в цьому підтримали.

Але є одна проблема: ми всі, депутати обласної ради великої перспективної Волинської області, гарно розташованої області, ділимо 200-250 мільйонів гривень на рік обласного бюджету розвитку, а це менше, ніж місто Луцьк. Тому що задекларований експрезидентом Порошенком та сьогоднішнім прем’єром Гройсманом курс на децентралізацію не доведений до кінця. Це хороша річ для великих міст, як Київ, де є понад 12 мільярдів бюджету розвитку, як Одеса, де понад 5 мільярдів бюджету розвитку. Але ті міста, де нема великих підприємств, як Луцьк, ділять 250-300 мільйонів разом із якимись кредитами НЕФКО.

Тому моє бачення – йти в парламент, формувати там волинську команду, яка буде боротися за те, щоб довести децентралізацію до кінця, яка буде боротися за кожну копійку із державного бюджету, щоби Волинь не ділила 250 мільйонів, а хоча б мільярд.

Я хочу, щоб ніхто не заважав волинянам видобувати корисні копалини, з яких будуть заробляти волиняни, а не якісь приватні компанії. У нас є великі плани. Я хотів би, безумовно, залишитися головою обласної ради. Мені подобається ця робота, мені подобається результат цієї роботи. Мені подобається дивитися в очі людям, коли ми ухвалюємо якісь рішення. Але мені не подобається те, що нам не все до снаги.

Люди очікують, що всі їхні проблеми, включаючи будівництво шкіл, садочків, доріг, буде залагоджено, що електроенергію буде проведено до сіл. Та в нас насправді нема таких повноважень. Сьогодні на Волинь спускають з Києва представника геокадастру, який ділить тут землі, віддає приватним особам з Львівської, Тернопільської областей, можливо, з Волинської, бере за це гроші, відвозить половину наверх і вони вирішують, кому має належати волинська земля.

Так само ми не можемо сьогодні ніяк зрозуміти, чому донині не закрито біоетанольну установку на цукровому заводі, чому весь Луцьк має дихати цим смородом? Тому що керівник управління екології Новохатський має якісь зобов’язання перед Галькевичем – чи взяв гроші, чи ще якісь причини, чи був дзвінок з Києва? Ніхто не може мені сказати, як вийти з цієї ситуації.

І таких питань дуже багато. Я не можу зрозуміти, чому митниця досі бере хабарі, заробляє мільйони на місяць собі в кишеню, пропускає бурштин, пропускає сюди все, з чого не платять податків. Замість того, щоби бути бюджетоутворювальним органом і наповнювати обласний бюджет, цілком підпорядковується Києву й робить усе, що хоче. Митники сьогодні найкрутіші бізнесмени в області.

Оце все мені не подобається. І тому ми, я і команда людей, яких я підтримую, йдемо у Верховну Раду, аби Волинь нарешті зацвіла, а не стояла на колінах і не просила в когось подачок.

– Кого ви підтримуєте і як оцінюєте своїх конкурентів в окрузі?

– Оцінювати мають лучани. Всі, напевно, достойні люди, в кожного є програма, тому нехай виборці визначаються. Кого б я хотів бачити депутатами від інших округів? У 23-му окрузі я підтримую Ірину Констанкевич. Я бачив її роботу у Верховній Раді, мені подобається, наскільки вона вболівала за освітню реформу, за професійно-технічну, освіту. Вона фахівець у цій сфері і розуміє, як зробити так, щоб діти, які отримують дипломи, не йшли на біржу праці, або не їхали у Польщу чи інші країни, а мали можливість працевлаштуватися вдома. А для цього освіта має бути якісною. Вона знає, як це робити, знає регіон, і я переконаний, що буде стояти за Волинь і вибивати кожну копійку, відстоювати інтереси волинян.

Хоча до цього в нас були якісь перетягування канатів зі Степаном Івахівим, ми з ним обговорили бачення розвитку Волинського краю. Десь я погодився з його баченням, десь він із моїм, тому я вважаю, що такий депутат, як він, буде надбанням для Волині, щоб відстоювати інтереси волинян. Він має досвід, знає свій округ і проблеми волинян. І якщо виборці довірять йому голоси, ми радо будемо працювати з ним у Верховній Раді.

У 19-му окрузі я буду підтримувати і бажаю перемоги Ігорю Гузю. Це людина, яка знає весь округ і кожне село. Людина настільки патріотично налаштована, що не дасть нікому реваншу. І весь час він навіть мені не давав жити з обласною радою – весь бюджет віддайте йому на 19-й округ.

У 20-му окрузі я буду підтримувати Вячеслава Рубльова. Це людина, яка знає як, яка хоче допомогти, розібратися, знає кожне село і буде, я переконаний, відпрацьовувати той рівень довіри, який має. І якщо його оберуть, зможе чесно дивитися людям в очі.

– Сподіваємося, що не тільки у мажоритарних округах будуть представники Волині, а й за списками. З цими людьми ви теж готові домовлятися?

– Безумовно, але не домовлятися, а запроваджувати правила гри, працювати і співпрацювати заради Волині, а не партій, від яких їх буде обрано. Я підтримую систему, коли кожен волинянин буде знати, до кого звертатися, телефонувати, з кого питати. Але паралельно з цим, з відкритими списками, відкритими виборами з прив’язкою до округів, треба обов’язково ухвалювати закон, щоб виборці мали право відкликати народних депутатів.

– Приємно чути такий оптимізм, але все-таки трішки скепсису. Щоразу перед виборами ми чуємо одну і ту ж пісню, мовляв, ось тепер оберемо кращих. Голосуйте за нас, хороших. Зрештою ми таки обираємо нових депутатів, а в парламенті все лишається по-старому: кнопкодавство, невідвідування сесій, політичні протистояння і навіть бійки. Ви справді вірите, що нове скликання Верховної Ради буде якіснішим і конструктивнішим?

– Я дуже сподіваюся, що воно буде конструктивнішим. Про якість поговоримо, як завершаться вибори. Мені не зовсім подобається те, як формували партійні списки, те, що ми читаємо в інтернеті, як вони одне одного обливають брудом. Та я все-таки дуже сподіваюся, що прийдуть якісні депутати. Але коли лідери партій нам розповідають про «тільки нові обличчя», про «ніхто ніде не був», то ми вже бачили у 2014 році, скільки нових людей прийшло з Майдану в парламент. Вони прийшли пішки, а рівно через півроку поїхали на мерседесах і БМВ. Тому нові обличчя – це не обов’язково відповідальність. Я дуже хочу, щоб ті нові люди, які прийдуть, були відповідальними. Причина проста – Україна вже втомилася помилятися. І якщо цього разу вона помилиться, вже ніхто нікому вірити не буде. Я налаштований оптимістично. Думаю, все вийде.

– У своїй передвиборній програмі ви багато обіцяєте з приводу розвитку Луцька. Ми побачимо, чи виконаєте ви свої обіцянки, й неодмінно колись у вас про це запитаємо. Цікавить ваша думка з приводу національних пріоритетів, планів більш глобальних. Йдеться про забезпечення миру, припинення війни, про сприяння подоланню корупції, про тарифи, ціни, про рівень життя. Цікава ваша думка як політика, як державника, як все-таки вам конкретно, маючи депутатський мандат, боротися з цими явищами?

– У програмі, з якою я балотуюся, вказані аж ніяк не всі справи, які я планую втілити. Для подання документів у ЦВК ми обирали найнагальніші речі. Програма для міста Луцька – це розвиток до європейських стандартів. Щодо якості підходів, результатів. Ця програма буде реалізовуватися, я зроблю все, що зможу, адже вона великою мірою залежить від фінансового ресурсу, який буде скерований на Луцьк. Я буду боротися, щоб вибивати ці гроші. І, звісно, дивитися, щоб міська рада оптимально правильно вкладала їх.

Щодо національних пріоритетів і завдань, то я дуже сподіваюся на президента Володимира Зеленського. Я знаю його, багато з ним спілкувався, але жодного разу свідомо не спілкувався з ним після виборів. Знаю, що це чесна і порядна людина. Хай там хто і що каже, але я знаю, що Зеленський – державник, людина, яка хоче жити в Україні і хоче, щоб його діти жили в Україні. І щоб в Україні все було чесно і правильно.

Я переконаний, що ми вже йдемо до миру. Це непростий шлях, бо за останні п’ять років президент Порошенко настільки свідомо поділив країну на російськомовних і україномовних, за географічним принципом. А там, де люди починають ненавидіти одне одного, можна красти на війні, заробляти на блокаді, на «Укроборонпромі», та на всьому. Бо коли люди гризлися між собою, вони тихенько заробляли.

Зеленський цього робити не буде. Але досягти миру треба дипломатичним шляхом, без кулуарних домовленостей, як це робили за Мінського формату, коли писали Мінськ-1, Мінськ-2. Ми ж навіть не знали, про що там йшлося. Навіть сьогодні Порошенко піариться на кіборгах, які вижили в Донецькому аеропорту, хоча він свідомо, коли підписував Мінськ-1, бачив, що ДАП відійшов на територію, яку тимчасово захопили бойовики і російські найманці. Він же це знав, а наші діти, які там загинули, цього не знали, вони воювали за Україну.

Новий парламент теж має шукати шлях до миру. Тільки відкритим діалогом, навіть з представниками ДНР/ЛНР, з ким завгодно, аби українці більше не гинули. У цьому я повністю підтримую президента Зеленського.

– Скажіть, кого ви довше знаєте: Петра Порошенка чи Володимира Зеленського?

– Краще як людину я знаю Зеленського, більше з ним спілкувався. З Порошенком також спілкувався до його президентства. Коли був головою Одеської ОДА, спілкувався з ним кілька разів. У них не було питань до Одеської області. У 2014 році головою ОДА мене призначав Турчинов. Порошенко мене так і не перепризначив, я був в.о. Коли я працював головою ОДА, він свідомо не призначив жодного з 16-ти голів РДА. У мене був один заступник і жодного призначеного голови РДА. Він робив усе, щоб я сам пішов з посади.

Йому була потрібна область, контрабанда, йому потрібно було дерибанити гроші на будівництві доріг, на сільськогосподарському секторі. Він просто клептоман. Він хотів усіх садити в тюрми, забирати в них бізнес, щоб його всі боялися. Сьогодні це все відбувається з ним. Ніколи не копай іншому яму, бо сам у неї потрапиш. Хай він сьогодні насолоджується тим, що за п’ять років наплодив у суспільстві ненависть. Усе повертається.

– Ви припускаєте думку, що можете розчаруватися і у Володимирові Зеленському? Якщо раптом так станеться, як будете реагувати?

– Я не хотів би в ньому розчаруватися. Але якщо так станеться, буду говорити публічно і прямо. Безумовно, може бути все. Бо це великий іспит – бути президентом країни, мати такі важелі впливу, мати можливості призначати, звільняти, ухвалювати рішення. Я не хочу в ньому розчаруватися і сподіваюся, що не розчаруюся.

– Мене завжди дивувало, для чого успішному бізнесмену йти в політику, витрачати власні кошти на благодійність. Ви справді вірите, що здатні змінити ситуацію в країні?

– Людина, яка не має амбіцій, живе даремно. У мене амбіції дуже великі, я навіть не хочу про них розповідати. Вони будуть більші або менші у певний період. Я зрозумів одне: ми ніде нікому не потрібні, крім своєї країни. Ми можемо бути туристами або гостями, але ні нас, ні наших дітей, які отримують західну освіту, ніхто там не хоче бачити. Так, хай здобувають якісну освіту на Заході, але нехай із цими знаннями повертаються додому, щоби розвивати свою країну.

Іншого місця проживання для нас, наших дітей і внуків у світі нема й не буде. Тому моє завдання – зробити так, щоб усі жили так, щоб могли любити одне одного, щоб не було взаємної ненависті, щоб мої діти, внуки і правнуки почувалися комфортно в своїй країні. Оце моє бачення і бажання.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---