Ігор Лех: «Моя совість чиста: я не займався корупцією, не лобіював власних інтересів, я відстоював волинян»*

Ігоря Леха на Волині знають насамперед як успішного бізнесмена, який зумів започаткувати власну справу й не лишень втриматися на плаву, а й плідно працювати два десятки років.

Проте шукати легких шляхів – це не про нього. Саме тому вже друге скликання поспіль його обирають депутатом Волинської обласної ради. Як і в минулій каденції, Ігор Лех найбільше уваги приділяв екологічним питанням, адже є заступником голови профільної депутатської комісії з питань екології та раціонального використання природних ресурсів.

Про екологічні загрози, комунальні підприємства, політичні протистояння та компроміси – в інтерв’ю Інформаційному агентству Волинські Новини.

Невдовзі добігає завершення ваша друга каденція у Волинській обласній раді. Як оцінюєте роботу нинішнього скликання?

Загалом позитивно. Обласна рада робила все, що було нам під силу. Проте треба визнати: було надто багато політичних протистоянь. Хотілося б, аби їх було менше, і щоби вони були конструктивні.

На жаль, можливості обласної ради обмежені. Адже всі питання зводяться до грошей. Я – людина бізнесу і звик мислити прагматично. Можна багато запланувати й наобіцяти, але коли є постійний дефіцит коштів, це нереально. І тому маємо такий принцип короткої ковдри – завжди на якісь потреби бракує фінансування. Проте ми намагалися діяти раціонально.Як оцінюєте свою роль у найвищому органі представницької влади в регіоні?

Якщо порівнювати із моєю першою каденцією, то тоді на початках було складніше, адже у мене не було депутатського й політичного досвіду і доводилося швидко вчитися. Деякі речі видавалися відверто дивними, цікаво було спостерігати за процесами з середини.

Тоді я був в опозиції, адже при владі була Партія регіонів. То був цікавий час. Але озираючись, можу щиро сказати, що мені не соромно за той період, за позицію, яку я відстоював, за голосування в той доленосний час, особливо у 2013-2014 роках. Прогинатися не довелося.

Нині ж, завершуючи вже другу депутатську каденцію, кладучи руку на серце, я спокійно можу говорити про те, що політика і депутатство мені не потрібні для відстоювання якихось власних інтересів, особистого зиску. Моя совість чиста: я не займався корупцією, не лобіював власних інтересів. Я відстоював інтереси своїх виборців і волинян загалом.Ви найбільше опікуєтеся Ківерцівським районом, в якому були обрані. Що вдалося зробити для тамтешніх жителів?

Я морально зобов’язаний перед округом, в якому обирався депутатом. Тому, безперечно, першочергову увагу приділяв саме моєму 13-му округу. Але це не означає, що я ігнорував решту волинян, навпаки – мене цікавить уся проблематика, яка є в області. Я активно долучався всюди, де був потрібен.

З 22 сіл мого округу практично в кожному селі було зроблено освітлення, десь допоміг із дорогами, десь із ФАПами, із ремонтами в школах і дитсадках. Мені не соромно їхати до людей і дивитися їм в очі. Результати нехай і не грандіозні, але вони є.

Можна, звісно, гарно обіцяти й говорити багато красивих слів, але від слова «халва» в роті не стає солодше. А в цілому, якщо говорити про мій округ і Ківерцівщину загалом, то якби перевести всі ті гроші, які заробляють на незаконних лісозаготівлях і пилорамах, то район розцвів би.Парадоксальна ситуація виходить: деякі райони мають суттєве представництво в обласній раді, а деякі взагалі не мають депутатів.

Справді, вважаю великим мінусом те, що не всі райони мають своїх представників в обласній раді, це несправедливо. Ківерцівський район має аж сім депутатів, це добре. Але що робити тим районам, у яких депутатів менше або взагалі нема? Це вже прогалини виборчої системи, на яку ми не маємо впливу. Звісно, коли йдеться про лобіювання якихось питань, то ти в першу чергу дбаєш про свій округ.Чого конкретно вдалося досягти обласним депутатам у нинішній каденції? Які були прогалини в роботі? Чим ви не задоволені і що вважаєте успіхом?

Важливе досягнення – це наведення ладу із санаторієм «Пролісок». Хай скільки шуму було навколо цього комунального закладу, але у 2019 році прибуток санаторію збільшився вдесятеро. Це свідчення того, що позиція обласної ради була правильною, а закиди старому керівництву були цілком справедливими.

І я для себе твердо зрозумів, що нам потрібно мінімум таких комунальних закладів, які насправді є прибуткові, але прибутку не приносять. Звісно, про соціальні установи тут не йдеться, як-то лікарні, школи тощо. Але такі заклади, як санаторії «Пролісок» й «Лісова пісня», комплекс «Будинок приїжджих «Круча», не мають бути тягарем для обласного бюджету й не повинні спричиняти жодних інтриг та суперечок.

«Кручу» взагалі треба було давно продати. Сьогодні найкращий бізнесмен – це приватник. Там, де є держава, є корупція. Бізнесмен зацікавлений працювати без збитків. Адже бізнес контролює зо два десятки контролюючих органів.

Щойно ти кажеш, що треба щось продати, то на тебе дивляться скоса, мовляв, хочеш щось вкрасти. Але я не боюся власної думки. Тому я за те, аби продати ці санаторії. Нехай це буде приватний бізнес, який сплачує податки. Бо державна чи комунальна власність – це поле для корупції.Серед досягнень – максимальна прозорість у процесі призначення керівників комунальних установ. Ще коли головою обласної ради був Ігор Палиця, він відмовився в міжсесійний період підписувати кадрові питання. Ми змінили регламент, створили кадрову комісію і тепер всі кадрові питання неодмінно розглядають на сесії. Це реальний позитивний результат.

Знаковим у цій каденції було рішення про створення комунального підприємства «Волиньприродресурс», за що я особисто і члени моєї фракції постраждали політично – нас за це виключили з партії. Ми донині не можемо збагнути, чому з нами так вчинили. Натомість у Житомирі за таке ж підприємство партія давала нагороду.

Я не бігав по партіях, прийшов у політику, будучи в лавах «Батьківщини». Але на власному досвіді довелося переконатися, що в політиці часто спрацьовують подвійні і навіть потрійні стандарти, й аж ніяк не завжди все відбувається справедливо.

Проте моє сумління чисте – у своїй депутатській діяльності я завжди керувався інтересами волинян і нашого краю.

Помилки якщо й були, то скоріше несвідомі. Чи можна було зробити більше? Без сумніву. Меж вдосконаленню немає, завжди можна більше, краще і швидше. Однак проблеми не вичерпуються, потреб в області чимало у різних сферах.Чи складно було знаходити компроміси у політичних протистояннях?

Заважало великою мірою тривале протистояння з облдержадміністрацією, що аж ніяк не сприяло залагодженню низки проблем. Візьмімо хоча б той же «Волиньприродресурс», якому не давали працювати. Коли ми створювали підприємство, нам закидали абсурдні речі, звинувачували у тому, що маємо свої інтереси щодо бурштину.

А що ми маємо сьогодні? Бурштин нині суттєво впав у ціні, підприємство так і не запрацювало, відтак наш регіон втратив колосальні суми. Тим часом нелегальний видобуток корисних копалин триває. А він міг би відбуватися прозоро й обласний та місцеві бюджети наповнювалися б.

Нас, депутатів, навіть викликали на допити в СБУ, мовляв, ми щось не так зробили. Ледь не державну зраду нам приписували за підтримку «Волиньприродресурсу». Хоча я переконаний, що зрадою державних інтересів була позиція тодішньої виконавчої влади. І нині ми все одно продовжуємо ходити по колу й констатувати, що нам бракує коштів на лікарні, школи, дороги тощо.То яка доля і перспективи «Волиньприродресурсу» нині?

Це питання справді об’єднало депутатів, адже ідея була абсолютно раціональна. В цьому рішенні не було брехні, приватного інтересу чи якогось хитрого задуму. 25% від прибутку мало лишатися в ОТГ чи сільській раді, 25% – в районі, ще 50% – у комунальному підприємстві. А це, своєю чергою, дало б можливість втілювати в життя низку позитивних змін. Особливо це стосується екологічної проблематики, яка, на жаль, завжди лишається другорядною.Проте екологічні проблеми з часом можуть накопичитися до критичної межі…

Це гірка правда. Й мало хто замислюється над тим, що ми живемо в час, коли може трапитися екологічна катастрофа. Фахівці вже зірвали голос, застерігаючи нас. Природозахисників ніхто не хоче чути й помічати.

Наша біда – стихійні сміттєзвалища. Наприклад, в Італії, яка займає площу, як половина України, близько 50 сміттєспалювальних і сміттєпереробних заводів. У нас – один, здається, на Київщині, це мізер. Для того аби впоратися з тим обсягом сміття, яке нині продукується в Україні, нам потрібна сотня таких заводів.

І якщо у містах є сміттєзвалища, полігони, які ще так-сяк дають собі раду, то в сільській місцевості, віддалених селах із цим справжня біда. У кожному селі є стихійне сміттєзвалище, і держава не займається цим питанням.Важливо розуміти, що нинішнє сміття не таке, як було 30 чи 50 років тому. Тепер більшість відходів токсичні й становлять небезпеку для довкілля та здоров’я людини. І перед цією проблемою ми безсилі. А потужний сміттєпереробний завод – це сотні мільйонів гривень.

Протягом останнього десятиліття неодноразово йшлося про те, що на Волині може з’явитися такий завод. Вели перемовини з інвесторами, проте все це нічим не завершилося. Чому?

Інвестори цікавилися неодноразово. Ми навіть ухвалювали відповідну стратегію. І там тільки почали говорити про те, щоби виділити землю під відповідний проєкт.

Я скажу чесно: з себе відповідальності не знімаю за те, що це питання так і не зрушило з місця. Можна говорити багато, але помилки визнають сильні. І я ставлю собі питання: чому за 30 років незалежності ми не спромоглися бодай відвести земельну ділянку під сміттєпереробний чи сміттєспалювальний завод? Хоча б на перспективу треба було про це думати. А це направду теж дуже складний процес.Інвестору потрібні не обіцянки, йому потрібні гарантії і чіткі правила гри. То як інвестор може зацікавитися, якщо ми навіть не забезпечили найелементарнішого? Іноземний інвестор не буде вкладати в нашу область чи державу, якщо ми самі цього не прагнемо.

Але світло в кінці тунелю з’явилося тоді, коли ми розробляли програму «Стратегія 2020-2027», в якій передбачили відведення землі під ці потреби. Однак треба визнати: втрачено багато дорогоцінного часу.

Тим часом маємо приховану тиху катастрофу – зростає рівень онкозахворювань, токсичний вплив на довкілля від сміття з кожним днем збільшується.Які ще першочергові екологічні проблеми ви виокремили б?

Найперше – це незаконне вирубування лісу. Влада на це дивиться крізь пальці. Благо, цю проблему добре бачать журналісти й активісти.

Страшних масштабів набуває й незаконне видобування піску. Як це перевірити? Візьмімо об’єкти, збудовані у межах нашої області, скажімо, за 2019 рік. А ми часто чуємо про те, скільки ДАБІ бере відкатів за здавання в експлуатацію того чи того об’єкта. Отож, не важко вирахувати, скільки квадратних метрів здано і скільки у них є піску. І ось можна порівняти, скільки податків сплачено і скільки здано житла. Повірте, різниця буде в сотні, якщо не в тисячі разів.Що в цьому контексті може вдіяти обласна рада?

Ми неодноразово піднімали це питання. Я запрошував на нашу екологічну комісію представників правоохоронних органів, але вони розводять руками. До того ж, сума штрафу за незаконний видобуток піску настільки мізерна, що не виправдовує витрачених зусиль і ресурсів на стягнення штрафу. Тобто тут все-таки потрібні зміни до законодавства.

Ще одна гостра екологічна проблема – незаконний відбір води зі свердловин. У нас, мабуть, 95% свердловин є незаконними. Всі ми пам’ятаємо про Світязь, у якому останніми роками суттєво знизився рівень води. Але треба розуміти, що мінімум 700-800 свердловин на прилеглій території влаштовані безконтрольно. І це впливає на ситуацію в озері.

Правильно це робити централізовано: має бути одна головна свердловина, яка матиме мережу, має бути каналізація. Але завжди чуємо, що немає фінансування. Тим часом землю в Шацьку дерибанять, а от на каналізацію і центральну мережу грошей немає.

Та це стосується не лише Світязю. Всюди, де немає центрального водопостачання, є незаконні свердловини. Більше того, я переконаний, що зазвичай не роблять і аналізу води, починаючи її споживати. Тобто це цілком безконтрольний процес.

Не хочеться, звісно, ділитися песимізмом, але направду болить те, що залагодити ці питання зусиллями лише обласної ради годі. Протистояння, відсутність політичної волі, корупція заважають втілювати чимало важливих змін.Часто проводять паралель між Світязем і Буковелем, мовляв, і на Волині можна було б створити таку туристичну перлину, яка могла б стати улюбленим місцем відпочинку українців, і відповідно заробляти. Проте із безконтрольним виділенням земельних ділянок на Світязі атовцям ця перспектива стала ще примарнішою. Як із цим бути? Чи має Світязь туристичну інфраструктурну перспективу?

Справді, все це зухвальство відбувалося під носом у правоохоронців, адміністрації. По два гектари землі видавали часто навіть не волинським атовцям, а людям з інших областей.

Обласна рада ще на чолі з Ігорем Палицею неодноразово піднімала це питання, подавала відповідні звернення у Держгеокадастр, вимагали звільнення керівництва структури. Але все марно.

Нагадаю, що дерибан землі відбувався і на Маневиччині, де могли бути поклади бурштину. І близько 200 гектарів через атовців перейшли в одні руки.Тому ще раз наголошую: відчувається безсилля, оскільки немає єдиної стратегії розвитку нашої області та якісної співпраці обох гілок влади. Про який конструктив може йтися, якщо нинішнє немісцеве керівництво Волині їздить по області з «джіпіесом»?

Влада буде змінюватися, але це не має впливати на стратегію розвитку Волинського краю, вона має бути цілісна. Щоразу починати з нуля не можна, це біг на місці.

Розмовляла Ірина КАЧАН

Фото Олександра ДУРМАНЕНКА

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---