Ігор Гузь про старих політиків, розчарування в Зеленському, перспективи України та свої політичні плани. Інтерв'ю

Україна глобально рухається у правильному напрямку і має перспективу. Уся надія – на молоде покоління політичних та громадських лідерів, сформованих уже за Незалежності. У цьому певен народний депутат України Ігор Гузь.

В інтерв’ю Інформаційному агентству Волинські Новини політик поділився тим, яким цей рік видався для нього, як його команда працюватиме у Володимирі-Волинському і Нововолинську, як він оцінює владу й опозицію. Розповів про власні політичні амбіції та навіть особисте.

Читати ще: Ігор Гузь про вбивство Януковича, провал Порошенка, перспективи Зеленського, можливості Палиці й власні амбіції

Після останньої нашої зустрічі минув майже рік. Нині тільки лінивий не іронізує з приводу того, що 2020-й був невдалим і важким у всіх сенсах. А яким цей рік був для тебе?

Якщо говорити про політику, то останні пів року я був сконцентрований на виборах у моєму окрузі. Роботи було багато, проте вибори для нашої команди минули успішно, маємо хороші результати.

І саме вибори були одним з найважчих викликів року. Це був індикатор довіри до мене і до нашої команди в окрузі після виборів до парламенту. І як свідчать результати місцевих виборів, довіра до мене і до моїх колег є.Натомість, на жаль, не можу сказати, що такою ж напрочуд успішною була робота у парламенті. Тому що група «ЗА Майбутнє» – ніби й не опозиція, але й не влада. І в такому «середнячковому» становищі ми не завжди можемо ефективно діяти.

Коли ти у жорсткій опозиції – це одна історія і можливості, коли ти у владі чи в коаліції – це інша історія і зобов’язання. Тому десь нас чують, десь не чують.

Треба визнати: за цей період я зробив значно менше в окрузі у зв’язку з тим, що, на жаль, нашу групу обмежили в коштах державного бюджету на соціально-економічний розвиток.

А якщо говорити про загальну атмосферу в державі, то все достатньо печально. Як на мене, наразі все йде не туди, куди потрібно. Песимізму більше, ніж оптимізму. Я бачу, що владна вертикаль абсолютно паралізована і в нашій області, і на загальноукраїнському рівні. Це неприємно. І якби не органи місцевої влади, не місцеві еліти, які завдяки децентралізації отримали набагато більше повноважень, було би ще гірше. А за теперішньої політичної ситуації, я вважаю, вони є цементом країни.Результати виборів теж показали, що майже усі міські голови в країні переобралися. Це говорить про те, що спрацювала децентралізація і що здебільшого люди довіряють тій місцевій владі, яка була. З обласних центрів нові міські голови тільки там, де не балотувалися старі. І у Чернівцях, здається, чинний мер не потрапив у другий тур.

Без сумніву, 2020-й був непростим з точки зору психологічних настроїв людей через пандемію коронавірусу. Загалом рік, що завершується, має свої плюси і мінуси.

А як щодо особистих викликів?

Цьогоріч майже не плавав. Щоправда, на останніх вихідних все-таки вдалося переплисти озеро Сомин на Турійщині. Для когось таке хобі надто екстремальне, для мене ж це – задоволення.І якщо плавав мало, то бігав багато. От у серпні влаштував для себе цікавий виклик. Цілий місяць вставав о шостій ранку і бігав щоденно. Набігав майже 175 кілометрів.

А на початку жовтня відбувся так званий «Залізний похід», уже вдруге я взяв участь у такій пригоді, яку цього разу сам ініціював. Дуже цікавий досвід – 100 кілометрів без сну та їжі. Стартувало нас майже чотири десятки людей, щоправда, не всі дійшли. У декого виникли труднощі, бо це справді достатньо важко. Частина людей подолала 50 кілометрів. Це своєрідне змагання із самим собою, зі своєю силою волі. І коли ти долаєш подібні виклики, то усвідомлюєш, що немає нічого неможливого. Це загартовує найперше характер.Коронавірус став для тебе викликом?

Я особисто переніс цю недугу не надто важко. Легко не було, але й не скажу, що надто складно. Відчуваються ще якісь «нестиковки» в організмі. Біжиться вже зовсім по-іншому.

Навіть був змушений взяти місячну перерву й обмежити себе у фізичних, бігових навантаженнях. Через тиждень, як хвороба відступила, я знову спробував бігати і зрозумів, що дуже важко. Тому й вирішив зробити паузу. Медики доречно радять не зловживати навантаженнями.Пандемія коронавірусу, без сумніву, стала викликом року для всього світу. І якщо спершу люди масово були переконані у тому, що вірус – вигадка, світова змова абощо, то тепер, коли майже в кожного є знайомі, друзі й родичі, які хворіли або навіть померли від ковіду, скепсису поменшало. На твою думку, наскільки це явище серйозне і чому людство виявилося не зовсім готовим прийняти цей удар?

До пандемії коронавірусу я ставлюся абсолютно серйозно. Це однозначно виклик для світу, з яким ми раніше не стикалися. Як наслідок маємо економічне, комунікаційне сповільнення, глобалізаційне і так далі. Та я не вважаю, що світ був неготовим.

На початках і Україні було важко, та це закономірно. Але зараз, під час другої хвилі, ми могли би бути більш підготовленими. Вина – на уряді, міністрі охорони здоров’я. Хоча нині ми бачимо, що ліжко-місця все-таки є, апарати ШВЛ потрохи закуповують тощо.

Я не є панікером в цьому контексті, не можу сказати, що «все пропало». Треба реалістично дивитися на ситуацію. А вона загалом досить спокійна. Є сподівання, що все буде гаразд.Щодо локдауну, то такі обмежувальні заходи приносять свої результати, проте, на жаль, це великий удар по економіці. Так, Верховна Рада нещодавно голосувала за списання боргів до 3600 гривень і виплати по 8 тисяч гривень окремим категоріям підприємців. Це, звичайно, допомога бізнесу, але її недостатньо, треба шукати додаткові механізми, щоби підтримати бізнес, особливо малий і середній.

Попри коронавірусні перипетії, в Україні таки відбулися місцеві вибори. І для тебе як для політика вони знову відбулися успішно. Втім одна справа – виграти вибори, інша – виправдати надію людей на зміни. То чому ж Пальонка і Карпус кращі за Саганюка і Сапожнікова?

Впевнений, що вони будуть кращими однозначно. Але їм треба довести це роботою. Тому думаю, що упродовж 2021 року люди побачать, чому вони кращі, і зможуть оцінити свій вибір.Зрозуміло, що це зовсім інше покоління. Тому що Петру Саганюку – 70, Віктору Сапожнікову – 66, і це справді люди минулого, які формувалися в Радянському Союзі, які не змінилися, у яких стрижень був там.

Все-таки 41-річний Ігор Пальонка та 37-річний Борис Карпус – зовсім інші люди, і не тому, що набагато молодші. Вони відкритіші, енергійніші, прогресивніші, активніші за своєю суттю. І вони йдуть в ногу з часом, стежачи за тим, що відбувається навколо, розуміючи, як розвивається світ, які нові акценти і так далі.

З яким настроєм ваша команда йшла на вибори у цих містах?

Я вірив у перемогу. Звісно, не на сто відсотків, але вважав, що шанси достатньо великі: менше – у Нововолинську, тому що там була складніша історія, більше – у Володимирі.

Але з кожним тижнем виборчої кампанії моя віра в те, що ми перемагаємо, збільшувалася. А все тому, що я добре відчуваю людей.Разом із кандидатами ми провели близько 150 зустрічей. Фідбек від людей відчувався, вони хотіли змін й здебільшого не мали до мене, до нашої команди, до кандидатів якогось негативу і несприйняття. Я відчував, що у переважної частини виборців є готовність підтримати нас.

До речі, в сукупності інші кандидати, які хотіли змін, не враховуючи чинних на той момент голів, взяли 75% у Нововолинську і майже 80% у Володимирі. Запит на зміни був, і вони відбулися.

Люди справді вирішили, що потрібні зміни. Вони не відчували, що зміни відбувалися при Саганюку й Сапожнікову останні п’ять років. І причин цьому дуже багато. Скажімо, Петро Саганюк майже не виїжджав за межі міста, не відстоював його інтересів у Києві, на рівні обласному, не реагував, не зустрічався з трудовими колективами. Я вже не кажу про зустрічі в дворах і так далі. Дуже багато таких факторів.Люди хочуть бачити міського голову активним, який втручається у все, виїздить, ознайомлюється з найрізноманітнішою проблематикою і як наслідок – дієво реагує. Можливо, люди не так втомилися від старих керівників, як просто потребували змін. І вони почули меседж нашої команди про зміни. Тепер наше завдання – виправдати цю довіру.

Яких змін потребують Володимир-Волинський і Нововолинськ?

Першочергове питання – боротьба з корупцією і максимальне викорінення всіх тих корупційних проявів, які діяли за минулої влади. Механізм є і він дуже простий – це відкритість, прозорість. Саме на це ми робимо ставку.

І найближчим часом оголосимо про ці кроки, починаючи від того, що сесія міської ради і засідання виконкому мають транслюватися у прямому ефірі, закінчуючи тим, що міські голови мають щотижнево у Facebook інформувати про те, що відбувається.

Так само всі закупівлі, тендерні процедури, на які було дуже багато нарікань, мають бути прозорими. А не як у Нововолинську, де один підрядник, наближений до міського голови, неякісно виконує роботи, всі знають про це, але ніхто не може вплинути. Крім того, має бути конкуренція.

Друге – питання залучення ресурсів, інвестицій. Тому що, на жаль, упродовж останнього десятиріччя великих нових підприємств у Володимирі й Нововолинську не з’явилося. А сьогодні ми розуміємо, що міста мають заробляти.Ще одна важлива річ – питання відкритості й тіснішої взаємодії з громадою. Люди роками не бачили міських голів у дворах багатоквартирних будинків. Усе-таки це не народний депутат чи міністр, це міський голова. Він мусить знати, що відбувається у мікрорайонах, яка проблематика, що турбує мешканців. Так, це часто дрібні комунальні питання – смітники, дитячі майданчики, освітлення, прибудинкова територія і так далі. Але це і є буденна робота мера.

Також треба активніше братися за міжнародну діяльність. Вона вся зводилася до того, що на день міста хтось їхав за кордон чи приймали офіційну делегацію у себе, і цим все обмежувалося. Міжнародну співпрацю треба неодмінно активізовувати, вона має давати результати для міста, в першу чергу фінансово-економічні, знову-таки, нам потрібні ті ж інвестиції.

Крім того, маємо сподівання на більш активну і конструктивну роботу міських голів з депутатськими корпусами, тому що раніше якось не складалося. Обрано двох нових молодих секретарів, тому в цьому контексті мають бути зміни на краще, на конструктив.Також є багато амбіційних інфраструктурних проєктів. На це треба шукати гроші, частина є. Будемо їх потроху втілювати, це наші спільні обіцянки.

Ще важлива зміна структури, тому що сама система і люди, які там працюють по десять-двадцять років, давно потребують нових підходів. З багатьма людьми, які там лишилися, зміни неможливі.

Ми подивилися і зрозуміли, що структура дуже архаїчна і у Нововолинській міській раді, і у Володимир-Волинській. Вона не відповідає сучасним підходам. Для того аби якісно змінити ці речі, ми дуже тісно працюємо з нашим колегою – волинякою Владиславом Стемковським, який, до слова, родом із Володимира-Волинського і свого часу чотири роки був заступником Луцького міського голови, а останні роки є заступником міського голови Тернополя. Він багато нас консультує, адже має величезний досвід й уболіває за рідне місто. А ми натомість дослухаємося й придивляємося до тих прогресивних у багатьох сферах життєдіяльності речей.

Тобто в принципі бачення розвитку є, будемо рухатися. Думаю, що за пів року налагодимо роботу.Тебе як людину, яка все життя в політиці, не розчаровує, що українці з року в рік демонструють такий невисокий інтерес до виборів, про що свідчить щонайменше низька явка? І це при тому, що наші люди досить заполітизовані.

У мене в цьому плані немає песимізму. Причина того, що явка була досить невисока на останніх місцевих виборах, полягає у пандемії. Звісно, розчарування політикою також присутнє, але воно не настільки критичне.

Мене радує інше: те, що в депутати пішло дуже багато молодих активних людей. Дуже яскраво проглядається Західна Україна. Середній вік депутатів і очільників громад помолодшав. Навіть на Волині мери чотирьох міст обласного підпорядкування достатньо молоді люди. І цей факт вселяє оптимізм – молоді, толкові, адекватні, прогресивні люди пішли в депутати, стали мерами. І це добре.

Під час нашої останньої розмови ти зізнався, що в нинішньому парламенті тобі подеколи нецікаво, мовляв, надто багато навколо випадкових людей, які нічого не тямлять ні в політиці, ні в законотворчості. Це відчуття утвердилося за майже півтора року роботи у цьому скликанні?

Справді, в цьому скликанні не так цікаво, як у минулому. Це відчуття зберігається, і тут нічого приховувати. Але я – людина відповідальна. Мене обрали на п’ять років. Вважаю, що працюю непогано. Можливо, дещо зменшилися можливості, і я вже не можу так, як раніше, допомагати округу в залагодженні тих чи тих питань.Водночас я не приховую, що мені достатньо цікаво долучатися до розв'язання муніципальної проблематики. У тих же Володимирі й Нововолинську. Рік тому була деяка мова з приводу виборів Луцького міського голови, але команда вирішила, що найбільш гідним кандидатом на цю посаду буде Ігор Поліщук. Громада його обрала, і це достойний вибір.

Зараз мені цікаві оці трансформаційні процеси у Володимирі й Нововолинську. Я майже до всього долучаюся, допомагаю змінювати ці міста і запрограмовувати ці зміни наперед.

Щодо парламенту, то я така людина: якщо я в опозиції, а це для мене природна історія, то дію принципово. Хоча я вже давно не відчував себе в опозиції. Тут все зрозуміло: ти критикуєш, наступаєш, у тебе є аргументи, ти хочеш, аби тебе чули. Якщо ж ти у владі, то конструктивно маєш будувати.

Роль групи «ЗА Майбутнє» у парламенті доволі невизначена. Повторюся: ми ніби й не в опозиції, але ніби й не влада, ми не в коаліції.

Не можу сказати, що у мене немає мотивації. Вона присутня, але просто зміщені акценти. Тому моє особисте зацікавлення як людини, як громадянина, як політика зараз більше в оцих змінах у Володимирі й Нововолинську – містах, за які я вболіваю і якими опікуюся. Ну і, звісно ж, цікавлять території цілого округу, зараз там всюди створено ОТГ, я там теж допомагаю.Дуже багато критики лунає на адресу президентської вертикалі. Як оцінюєш роботу нинішнього голови Волинської облдержадміністрації?

Я вважаю, що Юрій Погуляйко – випадкова людина в області, чесно. В мене є досвід, я пам’ятаю дуже багатьох голів адміністрацій.

При всьому моєму несприйнятті Володимира Гунчика Юрій Погуляйко значно гірше працює. Я не бачу ні візії, ні стратегії, ні активності. У мене теж немає комунікації з ним. Ми спілкувалися одного разу всього-на-всього. І то це була нарада щодо завершення децентралізації.

Як на мене, він дуже слабенький і як політик, і як управлінець. І тим паче не знаю його як людину. Те саме й щодо команди. Оці нескінченні скандали з приводу призначення на Волинь сумнівних людей із Луганська й Донецька, їхні конфлікти, хамство, якісь оборудки. Тим часом область дуже багато втрачає, нам усі ці перипетії тільки в мінус.

Усе це свідчить про те, що отаке двовладдя на місцях громадам не на користь. Коли на зміну адміністраціям прийдуть виконкоми, чи реально це взагалі?

Це ж прописано в стратегії завершення повноцінної децентралізації. Для цього треба, щоб парламент ухвалював рішення, йдеться про зміни до Конституції. Вважаю це закономірною історією.Ми давно говоримо про префектів – представників президента. Про те, що при обласних радах мають бути створені виконкоми. Вони будуть складатися з людей, яких призначать депутати обласної ради, тобто обранці громади.

Думаю, що у 2021 році ми маємо рухатися в цьому напрямку. Сподіваюся, що Володимир Зеленський не створюватиме перешкод. Петро Порошенко ставив. Він не був зацікавлений, щоби була сформована інша вертикаль. А все тому, що доведеться віддавати значні повноваження на місця.

Загалом я оптимістично дивлюся на ці перспективи. Треба разом із нашими західними партнерами переконувати парламент й президента вносити зміни в Конституцію – і вперед.

За останній рік у тебе якось змінилося ставлення до Зеленського й Порошенка? Чи вимальовується розуміння того, що далі буде з Україною, які політики претендуватимуть на першість?

До Порошенка ставлення не змінилося, але водночас я мушу визнати, що бракує сильної опозиції. Сьогодні об’єктивно він є опозиціонером номер один до Зеленського, підібравши достатньо сильні кадри і у фракції, і загалом по Україні.

Проте на місцевих виборах Порошенко довів те, що я й передбачав. Те, що в нього є стеля і вище від неї електорально він скочити не може. Тому на ще один президентський термін сподіватися годі.

Заразом Зеленський суттєво мене розчарував. У першу чергу тим, що я не відчуваю від нього розуміння того, що відбувається в країні. Він не відчуває того, що вибудував правильну вертикаль. Той самий бездарний уряд, недолугі представники президента на місцях. Надто часто відбуваються зміни голів ОДА і так далі. Вертикалі й системи влади у нас немає.Думаю, що суспільство уже буде придивлятися до нової політичної фігури. І в мене є думка, що ні Зеленський, ні Порошенко не стануть президентами вдруге. Хто може стати – важко сказати наразі. Думаю, що не до кінця розкрита роль Віталія Кличка. Вважаю, що у нього є політичні перспективи. Однак турбулентність буде зберігатися.

Але я не вірю в тих політиків, яких заведено називати старими. Ні в Юлії Тимошенко, ні у Віктора Медведчука, ні в когось подібного немає шансів сколихнути електорат настільки, щоби претендувати на ключову роль в українській політиці – роль президента. Хто буде – поки зі знаком питання.

А свою роль у політиці надалі як бачиш? Поза політикою, схоже, себе вже не уявляєш?

Якщо чесно, у мене в планах наступне. Найближчі пів року будуть транзитними для Володимира-Волинського і Нововолинська, за які ми командою взяли відповідальність. Тому багато часу і зусиль спрямовуватиму на налагодження системи змін – такої конкретної і довгострокової. Тому що від того, як ти налагодиш коліщатка, залежить те, як цей механізм поїде. І мені це цікаво, це головне.Надалі бачу себе на загальноукраїнському рівні. Я думаю, що мій потенціал не розкритий. Спробую його надалі розкривати. І мені це більш цікаво, ніж волинська історія. Мені треба робити ривок у бік столиці. Думаю, що я до цього вже дозрів.

Із «ЗА Майбутнє» можуть бути нові політичні проєкти?

Ні для кого не секрет, що я в команді з Ігорем Палицею, у нас нормальні стосунки уже не один рік. Щодо більшості питань ми сходимося, відповідно, я думаю, що найближчі роки це буде спільна робота. У нього є свої плани як загальноукраїнського лідера, який уже сформувався, що засвідчили місцеві вибори.В Україні уже сформувалося нове покоління політиків, новий істеблішмент?

На жаль, з виборами Зеленського ця історія дискредитувала себе. Оці нові люди, нове покоління. Та загалом я оптиміст. Попри певні негативні сценарії, пов’язані із тим же Зеленським, Україна рухається в правильному напрямку. Я відчуваю це. І ці зміни провадять люди, народжені уже в Україні.

У січні мені виповниться 39 років. Я розумію, що моє покоління, яке формувалося вже за незалежної України, має із пересторогою, у позитивному сенсі, озиратися на тих, хто вже народжений в Україні.

У наступному році буде 30 років Незалежності. Я бачу потенціал в Україні. Бачу масу молодих людей, які активні, тверезо мислять, нові у підходах, у сприйнятті того, що відбувається, які тримають руку на пульсі.Тому в мене є оптимізм, що Україна має шанс, зокрема й завдяки місцевому самоврядуванню. Це теж дуже багато. Відслідковую зміни в регіонах і бачу, що зміни творять великою мірою саме представники молодого покоління.

Ти згадав, що невдовзі матимеш 39 років. А на скільки себе відчуваєш?

Такий цікавий вік, коли на 40 ти себе не відчуваєш, але паспорт свідчить про інше. Відчуваю себе на 25-27.

Хоча у мене такого ніколи не було – ніколи критично не відчував свого віку, ні в які періоди. І фізично, і психологічно, і розумово. Криза середнього віку не знайома.

Навпаки – прийшла якась така розсудливість, спокій, глибина. Впевнено можу сказати, що за останні кілька років я змінився.

Вже неодноразово говорив, що захоплююся філософією стоїцизму. І це дещо змінило мої підходи до багато чого. До багатьох речей, які колись сприймав з надривом, сьогодні ставлюся абсолютно спокійно.Зізнаюся, є певне відчуття, що треба уже завершувати історію усіх цих запливів, треба уже десь пристати до берега, пришвартуватися. Але не можу сказати, що берег видно. Хоча ні, берег видно, але незрозуміло, де моя стоянка (сміється, – ВН).

Звичайно, жіночу увагу відчуваю. І достатньо велику, кажу чесно. Хоча я не є, так би мовити, завсідником різних тусовок, закладів, аби навмисно там з кимось знайомитися. Це не про мене. Відпочинок для мене – це побути в спокої, наодинці, з близькими, поїхати десь в ліс чи деінде. Мені сповна вистачає тієї громадсько-політичної тусовки, у якій я пів життя.

Звісно, як і в кожної нормальної людини, у мене є потреба знайти своє, створити сім’ю й бути щасливим. Вірю, що попереду ще багато хорошого. На все свій час.

Розмовляла Ірина КАЧАН

Фото Олександра ЗЕЛІНСЬКОГО

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---