«І баштові зубці неначе розривають хмару»: ще одна цікава луцька локація запрошує гостей. Фото

Нещодавно музей «Лесина вітальня», розташований у Старому місті, відчинив двері для усіх охочих. Чим цікаве це історичне місце, яке доповнилося новими експонатами, дізнавалися журналісти Інформаційного агентства Волинські Новини.

«У цьому будинку, а точніше – службовій квартирі, родина Косачів поселилася на початку жовтня 1890 року, – розпочинає розповідь молодший науковий співробітник адміністрації Луцького історико-культурного заповідника Валентина Коляда. – Це було своєрідним покаранням Петру Косачу – його з Новограда-Волинського відсилають до нашого міста, яке у той час вважалося околицею імперії. Будинок має П-подібну форму. Косачі проживали в одній його половині до 1891 року. У іншій частині будівлі розташовувалося «воїнське присутствіє», говорячи сучасною мовою – призовний пункт».Одразу можемо уявити, які сцени бачила Леся Українка через вікно, що виходило у внутрішній двір установи. Смуток і сльози чоловіків, які прощалися з рідними перед тим, як їх забирали до війська, звичайно, залишили слід у душі, а згодом вилилися в повість «Одинак». Загалом, вікна у цьому будинку відігравали особливе значення. Але про це згодом.«А ось це і є Лесина вітальня, – пояснює Валентина Коляда, – улюблена її кімната в цілому будинку. Тут збиралися усі члени родини: читали, спілкувалися, слухали музику. А ще тут Олена Пчілка вчила дітей грамоти. До речі, не лише своїх, але й сусідських».Зараз тут можна побачити своєрідну родинну галерею – портрети усіх Косачів. Світлини колоризували, тому вони мають сучасний і дуже цікавий вигляд. Уважні відвідувачі одразу можуть помітити атрибути, які є практично на всіх світлинах Лесі Українки. Це – неодмінні віночок та коралі.А ще, повертаючись до теми вікон, звідси видно фасад кафедрального костелу, яким його бачила Леся. Через ці вікна до неї долинала органна музика, яку дуже любила майбутня поетеса.

Читати ще: Веснянки у Старому місті розігнали хмари над Луцьком. Фоторепортаж

Звичайно, з предметів побуту, які використовували Косачі, тут не лишилося нічого. Адже родина забрала усі речі під час переїзду. Однак меблі, приладдя, посуд, прикраси, піаніно приблизно того ж періоду. Тому можна легко уявити щоденне життя великої родини. Атмосферності додають і світлини старого Луцька, яким його бачила Леся Українка, копії її улюблених книг, автографів.Запитую про знакове місце в будинку – найцікавіше чи пов’язане з якоюсь історією. Пані Валентина не вагаючись підводить до бічного вікна.

«Ось це місце найбільше любила маленька Леся, – показує. – Подивіться, який вигляд відкривається звідси навіть зараз. Можна лише уявити, як гарно було у часи її життя – замок та ясен біля нього. І коли темні хмари перед негодою пропливали над вежею, Леся Українка завжди уявляла, як зачепляться вони за зубці й розірвуться. І тоді настане кінець світу. Однак щоразу негода минала, і над будинком знову світило сонечко».Хтозна, як вплинули на творчість майбутньої поетеси отакі переживання. Можливо, вони багато в чому й визначили характер її творчості – дивовижне поєднання трагічності та сили, скорботи, тягарів і життєствердності, сили волі та оптимізму... Зрештою, нині ми маємо чудову нагоду побувати в історичному місці, відчути особливу атмосферу минувшини й подивитися через вікна, крізь які дивилася на світ велика Леся Українка.

Олександр ДУРМАНЕНКО

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---