«Групи смерті» у соцмережах: поради батькам від волинського психолога

Що робити, якщо у дитини-підлітка змінилася поведінка? Як вберегти дитину від «груп смерті» та депресивних спільнот? Чому взагалі дітям приходять в голову думки про самогубство і чому вони цікавляться цією темою?

Ось уже більше двох років в соцмережах діють спільноти, які закликають підлітків вступити в небезпечну гру, результатом якої має стати самогубство. Лише нещодавно кіберполіція активно почала повідомляти українців по небезпечні «групи смерті».

Тому саме зараз – розмова з практичним психологом Волинського обласного дитячого медичного об’єднання Аллою Мацюк про те, чому підлітки вступають у ці спільноти і що з цим робити.

Як наголошує психолог, першою чергою батькам потрібно звернути увагу на себе й поставити собі декілька запитань. І вже після цього спробувати зрозуміти дитину, яка починає дорослішати.

Чому саме підлітки є найбільш вразливою групою?

Це вікова особливість: діти відділяються від батьків, для них важливою стає думка колективу. Причому це може бути не надто соціально прийнятна група за нашими мірками. Скоріше навпаки: важлива думка соціально неприйнятних груп, де випивають, палять, роблять якісь дорослі або заборонені досі речі. А батьки відходять на другий план.

Підлітки дуже вразливі, бо вони переживають кризовий період, шукають себе, своє місце в житті і відчувають себе подвійно. Дитині здається, що вже вона доросла, нетерпимо ставиться до вказівок, критики. І в цьому її підтримують в таких спільнотах. А ось відповідальність брати діти не готові в цьому віці.

Ці діти легко підпадають під вплив якогось «лідера». Є підлітки, які перебувають в групі ризику, бо це діти в яких є чи були непорозуміння з батьками, які не навчилися налагоджувати певні відносини. Це ті діти, які страждають від невиражених емоцій, від того що вони не були прийняті в свій час сім’єю.

Якщо батьки не вміли налагоджувати стосунки з дітьми змалечку, то в підлітковому віці ці проблеми поглиблюються. І тому діти вступають в соцмережах в такі спільноти: тебе прийняли в щось загадкове, щось «на грані». Це заманливо. А потім вже немає назад шляху, бо їм погрожують, шантажують.

Що робити батькам у таких випадках? Як попередити біду?

Батькам треба цікавитися життям своїх дітей. Як можна не побачити, наприклад, що в дитини порізана рука? Це значить, що батьки не приділяють їй достатньо уваги.

Я б радила на початку поговорити. Звісно, підліток буде такі речі приховувати. Приховують же вони, що почали палити, вживати алкоголь. Але часто підліток зацікавлений у тому, щоб на них більше звертали уваги. Багато дітей, які належать до групи «уявних суїцидів»: так діти намагаються привернути увагу, сподіваються, що батьки все-таки почнуть цікавитися її життям.

Такі речі треба виявляти всіма доступними способами. Можна подружитися з дітьми в соцмережах, щоб бачити, чим вони цікавляться.

Батьки мають звертати увагу на те, що дитина змінилася, погано спить, стала агресивною, на руках з’явилися невідомі порізи. Розширені зіниці, неадекватна поведінка, погана мова, зміна емоційного стану. Це точно батьки мають бачити і це має бути сигналом, що наступним кроком має бути довірлива розмова.

Ця розмова має бути щирою: «Я зараз дуже турбуюся. Я хвилююся, що ти виснажена. Мені не байдуже, що ти втомлено виглядаєш». Навіть якщо дитина нічого не каже – це привід поспостерігати за дитиною,побачити спить вона чи ні.

У довірливих стосунках між батьками і дітьми видно і відчутно, коли стаються погані речі.

Але часто батьки піддаються паніці. Починають кричати, карати дитину. Це – правильний підхід?

Якщо мама чи тато в розмові керуються емоціями – в цій ситуації це хибне рішення. Емоції важливі. Але якщо це страх чи злість – то тут вони не порадники.

Батьки найперше мають розібратися в своїх емоціях, спитати самих себе, чому вони сердяться. Відповіддю може бути «мені страшно за свою дитину» або ж «я серджуся, бо мені треба на це відволікатися». Тому кожен з батьків має відповісти на свою емоцію і навчився її правильно виражати. Коли ти зрозумів свою емоцію - знайдеш правильну відповідь що робити.

Якщо відповідь на питання «чому ти сердишся» - «бо треба відволікатися», то вибач, дитину ти вважаєш зайвою. Якщо відповідь «страшно», то це означає, що ти не підготував дитину до життя, ти боїшся, що дитина безпорадна.

Ця історія про те, що ні злість, ні страх не є порадником, а є прокурором для батьківської совісті. Після того як ти усвідомиш свою емоцію ти наполовину вирішив проблему з підлітком.

Я завжди пропоную батькам освоїти техніку «активного слухання», яку чудово описала психолог Юлія Гіппенрейтер в своїй книзі «Спілкуватися з дитиною як…». Книга видана російською мовою, але це аж ніяк не зменшує її цінності.

Ця техніка допомагає знімати неврози. Якщо нею оволодіти на самих початках спілкування з дитиною, то і в підлітковому віці ця методика стає в нагоді. Бо ти обов’язково знайдеш спільну мову з дитиною. Тоді батькам ніякий підлітковий вік не страшний.

Ці довірливі стосунки не дадуть дітям різати себе, не спати ночами, бажати таких квестів. Таких проблем не буде з людиною, бо вона розуміє, що це щось не те, що це не геройський вчинок.

Тобто калічити себе означає для них геройство?

Звичайно, частина дітей, яка є в групі ризику готова наносити собі тілесні ушкодження. Бо до 15 років вони жили з величезним почуттям провини. Адже маленька дитина сердитися на батьків не може, а коли щось не так, приймає всю агресію на себе.

Якщо так вона сприймала все у 5 років, то в 15 вона готова для таких маніпуляцій. «Виріж собі малюнок на руці - ти будеш героєм. Це важко, а ти зміг». Але насправді ці рани означають, що в душі дитина собі їх уже наносила.

У благополучних сім’ях, де панують довірливі стосунки, дитина знає, яка вона цінна. Вона розуміє, що героїзм насправді полягає в любові, в прийнятті, терпінні, у розумінні іншого, а не лише себе.

А чому діти наважуються на крайнощі?

Наскільки я розумію ситуацію з цими спільнотами, то діти не сплять по декілька днів, вони вже самі не розуміють своїх дій. Крім того, деякі з них - суїцидально готові. Деякі діти вірять, що вони нікому не потрібні. Моя перша практика – 13-річний хлопчик, який повісився у шафі на рушнику. Тоді не було ще соцмереж, подібних квестів. Але є частина підлітків, які готові померти – вони настільки малоцінні в своїх очах, думають, що все своє життя житимуть в таких жахливих умовах. Це невеликий відсоток дітей, але, як правило, це діти, які піддавалися різним видам насилля: як морального, так і фізичного.

Тому найголовніша порада: не будьте байдужими до своїх дітей, навчіться з ними говорити і будувати довірливі стосунки.

Спілкувалася Юлія МАЛЄЄВА

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---