Голод, обстріли й тіла біля під'їзду: переселенка з Маріуполя розповіла про 34 дні життя в окупації та переїзд до Луцька

Родина Демішів із Маріуполя після початку повномасштабної війни понад місяць прожила в окупації, а потім переселилася до Луцька.

42-річна Наталія Деміш розповіла Суспільному про 34 дні, які вона прожила в окупації, відсутність їжі, постійні обстріли і страх.

«Мимо трупа дівчинки Лізи шести років ми 10 днів ходили воду тягала, мамі її ноги відірвало, батько думали, що загинув. Але зараз завдяки Фейсбуку знаємо, що вижив. Я зі старшою донькою свого чоловіка діставала їжу на складах. Десь горить склад, люди виносять, і ми біжимо туди», – пригадує жінка.

Розповідає: в перші дні повномасштабної війни у Маріуполі не стало зв’язку, електрики, опалення, готували їжу під під’їздами на багаттях, топили лід, зливали воду з батарей. Найбільше, каже, хвилювалася за малих дітей, яких тримали в підвалах через постійні обстріли.«Доньку Поліну нікуди не пускали, їй на той час 10 років було. Посадили – книжку читай, поки світло вдень, а тільки літак – все, на пузі повзком тікай. Щоб не бачила трупи, бо їх біля під’їзду складали», – провадить маріупольчанка.

Читати ще: «Тепер є де чекати чоловіка з війни»: історія переселенки з Маріуполя, яка отримала житло на Волині

Родина Демішів 34 дні прожила в окупації з дітьми та старенькими батьками. Але попри загрозу бути вбитими під час виїзду, вони все ж наважилися покинути Маріуполь.«Ми вже не могли – 34 дні не миєшся, брудний, голодний, вже не маєш сил, свідомість втрачаєш, – пригадує жінка. – І ще сильні обстріли почалися, а їсти нічого».Зі слів Наталії Деміш, одразу виїхати з окупації не вдавалося. Цінні речі ховали на тілі або під підкладкою сумки.«Досі бережу ключі від гаражів та квартири. І от нам кажуть – зачиніть двері в минуле життя, викиньте, а я не можу, – розповідає переселенка. – А оце рушник, який я вишивала, привезла і не можу закінчити. Якщо я його й закінчу, то вже в Маріуполі – у мирному, українському Маріуполі».Читати ще: «Хочемо додому. Більше – нічого». Як переселенці облаштувалися в гуртожитку на Волині

Після переїзду, зізнається, довгий час ходила на зустрічі з психологами, щоб знайти сили знову жити та працювати.

«Для мене було шоком, що тут малі зарплати, до цього треба було звикнути. Робота, яку я шукала, – 10 тисяч мені кажуть. А винаймати житло тут дорого», – зітхає жінка.Зараз родина винаймає житло у Луцьку для себе та батьків, найменша донька ходить в місцеву школу. Тут взяли у сім’ю кота Боню. За словами Наталії Деміш, він дуже схожий на їхнього кота, який загинув під час обстрілів.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---