«Гарний смак мають не лише багатії», – луцький художник Юрій Чайка

Малювати Юрій Чайка любив з дитинства. Але тривалий час ховав свою творчість у блокноті. Вчився на історика, грав у місцевому КВНі, а паралельно створював у робочому записнику начерки олівцем. Він розповідає, що ще й досі у творчому пошуку. Малює на різних матеріалах – полотнах, дереві, склі. А свої картини художник пише лише тоді, коли має натхнення.

«Малюю, що відчуваю. Роблю це, коли надихаюсь, – зізнається він Волинським Новинам напередодні Дня художника, який цьогоріч відзначають 13 жовтня. – У цьому і весь секрет. Нікуди не поспішаю – я насолоджуюсь процесом».

Юрій Чайка вірить, що усі народжуються талановитими. Однак дуже важливо не загубити свій талант і розвинути його. Він переконаний: без віри у свої сили, стати успішним художником годі.

Юрію, коли зрозуміли, що вже можете називати себе художником?

Я навіть зараз не можу назвати себе художником. Бо ще й досі експериментую в усьому і не працюю в одному напрямку. Більше того, я називаю себе аматором, який постійно щось шукає, риється в собі, в своїх можливостях. Роблю те, що мені подобається і отримую задоволення. А коли й людям це до вподоби, то я тільки тішуся з цього. Що не робив би, завжди повертаюся до малювання. Малював на уроках у школі і на парах в університеті. Якось запитав себе, що ж я люблю найбільше. Відповідь була очевидною – малювати. З того часу і пишу картини. А вже активно почав працювати, коли дізнався, що у мене народиться дитина. Тоді за ніч намалював картину. З цього моменту малюю постійно і вже не можу зупинитися.Може художник в Україні заробляти лише своєю творчістю?

Звісно, може. Це велике щастя заробляти на життя тим, що любиш найбільше. Для цього потрібно мати бажання та бути дуже наполегливим. Також художник має себе популяризувати, заявляти про себе і не лінуватися. Щоб бути успішним, треба ще й вірити у себе. Хто і що б не говорив, але не менш важливим є і везіння. А ще слід пам’ятати, що гроші і слава не зваляться на тебе просто так. Це результат щоденної та наполегливої праці.

Знаю, що зараз працюєте не лише художником, а й дизайнером.

Так, разом з другом Віктором Горбачем створили студію меблів GС WOOD. Це столи та стільці з натурального дерева і епоксидної смоли.

Вважається, що художники – люди дивакуваті. Наскільки цей стереотип, за вашими спостереженнями, відповідає реаліям?

Звісно, серед людей творчих професій частіше трапляються мрійники і диваки. Але насправді це не що інше, як справжнісінький стереотип. Художники – такі ж люди, як і всі інші. Просто в чомусь вони можуть бути більш вільні. Не бояться виходити за рамки. От і все.

Під впливом чого творилися кращі роботи?

У мене так давно трапляється, що достатньо захотіти написати добротну картину і мені то вдається. На інтуїтивному рівні твориш те, що виявляється актуальним через роки. Щоб писати картини, треба мати лише позитивні емоції. Коли настрій похмурий, то навіть не намагаюся працювати. Тоді роблю якусь технічну роботу.

Можете окреслити власний художній стиль?

Ніколи не давав визначення власній творчості. Я малюю так, як мені подобається. Навіть, якщо це не дуже правильно з точки зору техніки. Навіть схильний думати так: якщо дилетантство щире, то воно справжнє. Для художника дуже важливо експериментувати, творити з любов’ю.Буває таке, що прокидаєтеся вранці і відчуваєте потребу взятися за пензля? Який він – процес народження ідеї і бажання її негайно втілити?

По-різному буває. Коли розумію, що маю і силу, і натхнення, і часу достатньо, то одразу ж розпочинаю працювати. А буває й таке, що і часу вдосталь, і натхнення є, але ідея сира. Тоді мушу її виносити у собі. Без цього ніяк. Краще все обдумати кілька днів, або й тиждень, не починати нічого, підготуватися максимально, а вже потім братися за роботу. Тоді усе легко і швидко дається. Якщо картину мучити, то вона може малюватися роками. І не факт, що буде завершена.

У вас є такі картини?

Так, є. Тому ніколи не малюю одну картину, а одразу кілька. Роблю це для того, щоб з однієї картини можна було переключитися на іншу. Часом це навіть п’ять картин. Усі вони мають різні жанри, тони та напрямки. Це рятує мене від утоми.

Як гадаєте, вміють українці цінувати мистецтво?

Вміють, але більшість українців не можуть собі дозволити дорогі картини. Часто люди приходять лише подивитися, поставити лайк художнику, а тоді йдуть ні з чим. Кажуть, що обов’язково куплять собі картину у майбутньому, але не зараз. Бо зараз їм бракує грошей на дорогі картини. У нас була дизайн-студія The Room. Там ми намагалися піднімати дух простих волинян, хотіли, аби і вони могли мати вдома хороші картини. Казали, що у нас є різна цінова категорія. Стартували від 300 грн. Хіба це гроші, коли йдеться про мистецтво? Але для когось і це багато. Якось прийшла до мене жінка. Вона побачила картину, яка вартувала три тисячі, але не мала змоги її купити. Сказала, що працює учителькою і не може віддати усю суму одразу. Зійшлися на тому, що вона щомісяця приноситиме по сто гривень із зарплати, аж поки не виплатить усю суму. Коли вона принесла півтори тисячі, я подарував їй ту картину. Це класний приклад того, що гарний смак мають не лише багатії. Є й небагаті люди, які дуже цінують мистецтво.

То все-таки які смаки в українців?

Я так і не зрозумів. Бо українці мене постійно дивують. Якось до мене прийшла бабуся і купила для себе дуже яскраву сучасну картину – бульдога кислотного кольору. Завжди був переконаний, що його купить лише молодь. А іноді молодь купує серйозні картини, які розраховані на старше покоління. Тобто смаки поціновувачів мистецтва різноманітні. Це не може не тішити. Світ змінюється. Люди змінюються і мистецтво також.

Що найчастіше замовляють?

Абстракцію. Живопис, який потрібно вписати у кімнату. Картина має підходити за кольоровою гамою, і до стін пасувати.Були замовлення, за які братися не хотілось?

Так. Але я люблю працювати з клієнтами в унісон. Коли ти із замовником на одній хвилі, то все вийде і всім усе сподобається.

Як ставитеся до масового продукту?

Для мене не існує антимистецтва. Все, що створено, має право на існування та оцінку. А праця кожного автора має цінуватися.

Що вважаєте вершиною сучасного мистецтва?

Гадаю, її не існує. До вершини завжди всі будуть прагнути. Уявіть: художник осягнув вершину. Це ж для нього стане божевіллям. Куди ще вище? Нікуди. Якщо перестанемо до чогось рухатися, то розпочнеться деградація. Світ зупиниться. Завжди є менше тих, хто творить, і більше тих, хто споживає. Це нормально. Так було і буде.

Талант можливо розвинути?

Щодо таланту скажу таке: кожна середньостатистична людина народжується з ним. Багато залежить від батьків, від того, чи підтримують вони своїх дітей. Дуже велика справа – віра. Треба підказувати людині, допомагати, підставляти дружнє плече. Нехай навіть тобі кажуть, що малюєш погано, не можна зупинятися, треба розвивати свій талант, треба вірити. Гріх – закопати свій талант. Обов’язок – його розвинути.

А доньці ваш талант передався?

Поліні лише дев’ять років. Важко сказати. Вона у пошуках, хоч малювати любить. Навіть має свій маленький мольберт, приходить до мене у майстерню і ми разом малюємо. Більшість своїх картин вона підписує: «Поля любить тата».Лілія Бондар

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---