«Гарної інфраструктури в місті недостатньо для щасливого життя. Треба дбати й про духовність», – пастор Роман Кравчук*

Пастор, керівник молодіжного напрямку Всеукраїнського союзу церков євангельських християн-баптистів Роман Кравчук – людина, яку добре знають у громадському середовищі Луцька та всієї України. І не лише тому, що чимало часу приділяє роботі з молоддю й служінню.

Сім років він навчав правил дорожнього руху багатьох майбутніх водіїв, був інструктором з водіння. «Напевно, випустив на дороги тисячі людей», – усміхається. І при цьому ніколи не відступав від одного з головних своїх принципів: «Хай що ми робимо в житті, маємо це робити, як каже Біблія, як для Бога».

А ще Роман – турботливий тато та чоловік. На запитання, як вдається усе встигати, усміхається, пригортаючи донечку: «Головне – правильно все спланувати».

Романе, розкажіть свою історію. Як для пастора, вона у вас не зовсім класична.

Почну з того, що я – корінний лучанин. Насправді моя історія дуже проста. Як і більшість дітей, у дитинстві багато часу віддавав спорту. Закінчив музичну школу. Середню освіту здобував у школах №14 та №24, два роки навчався у банківському ліцеї. Потім шість років провчився на факультеті бізнесу в ЛНТУ, успішно закінчив магістратуру.

Працював у багатьох місцях. Ніколи не боявся роботи. Одне слово, випробовував і шукав себе. Був у моєму житті період, коли я перекваліфікувався з економіста у викладача – сім років викладав правила дорожнього руху в автошколі, потім став професійним інструктором і навчав людей водіння. Цій справі загалом присвятив років з десять. Довелося попрацювати викладачем ПДР і для майбутніх поліцейських у Сокиричах. А далі створив приватну автомобільну справу й навчаю людей уже як приватний інструктор з водіння.

Паралельно з усім цим я дуже рутинно й детально займався духовною сферою. Це завжди було дуже важливою частиною мого життя. У 15 років я усвідомлено ухвалив рішення бути тим, ким є сьогодні. Тоді я прийшов у церкву і всерйоз замислився над тим, для чого живу на цій землі. Мені, п’ятнадцятилітньому, вистачило розуму, щоб збагнути, що я не хочу повторити історію своїх ровесників, бо багато хто з них був у місцях позбавлення волі, мав різні залежності. Я вирішив, що не хочу так жити.

Наразі ви очолюєте молодіжний напрямок Всеукраїнського союзу церков євангельських християн-баптистів.

Так. У 16 років я прийняв хрещення. А в 17 став лідером молоді в одній із помісних церков міста Луцька. Організував клуб для молоді, куди люди приходили, спілкувалися на різні теми, організовували табори, соціальні проєкти і заходи.

Потім я став працювати з молоддю в центральній церкві міста Луцька, через якийсь час очолив молодіжне служіння у Волинській області, це був 2007 чи 2008 рік. Під моєю опікою було кілька тисяч молодих людей. Ще за кілька років керував молодіжним служінням Західної України. А п’ять років тому, 9 жовтня, очолив молодь усієї України.

Я мав переїхати до Києва, але вирішив зробити центр молодіжної роботи в Луцьку. Бо люблю своє місто й не хочу його покидати. Хоча мав шанс виїхати і в США.

Які ваші обов’язки?

Це робота з молодіжними лідерами всіх областей України – стратегічна, просвітницька, організація різних заходів, формування правильних життєвих та сімейних цінностей. А кілька років тому я став пастором у Луцькій біблійній церкві. І це ще одна сфера діяльності, яка є важливою у моєму житті.

Окрім того, що керуєте молоддю, розвиваєте власну справу та є пастором, у вас є ще одна дуже важлива частина життя – це ваша сім’я. Вистачає часу на найдорожчих?

10 років тому я одружився. А зустрів свою дружину 17 років тому. Їй на той час було 13, мені – 16. Але вже тоді я вирішив, що вона стане моєю дружиною. Так і сказав їй про це. Освідчився. І вона відповіла мені «Так». А потім я сім років чекав, доки вона виросте. Мені треба було закінчити університет, залагодити питання з нашим житлом та багато іншого.

У нас дві прекрасні донечки: старшій Аніті шість років, молодшій Меланії – рік і вісім місяців.

Мене часто запитують, як я все встигаю. Насправді секрет успіху простий і полягає в плануванні часу та розстановці пріоритетів. Якщо це є в житті, то можна бути багатогранним. А можна ж ходити на одну роботу й нічого не встигати.

Ви активно пропагуєте сімейні цінності…

Так. Тому що у мене перед очима зруйнувалося дуже багато сімей. Проблема в тому, що зараз іде величезна атака на сімейні цінності в Україні. І карантин показав слабкість сімейної політики в Україні й загалом сімейних цінностей, тому що він тотально збільшив кількість розлучень. Люди почали більше часу проводити під одним дахом і не знали, про що говорити. Бо ж раніше ще втікали кудись на роботу, а тут раптом довелося більше часу бути разом.

Найбільша проблема в тому, що наші українці дуже вміють вражати весіллям: гарні лімузини, шикарні заклади, розкішні декорації. А от спільним життям часто-густо не можуть вразити. Тому, власне, я як представник церкви, я як особистість відстоюю сімейні цінності. Усі знають: щоб бути успішним лікарем, викладачем, косметологом, візажистом тощо, треба багато вчитися. А сімейного життя ж також потрібно вчитися, нічого само по собі не буває.

Для того щоб бути добрим чоловіком чи дружиною, потрібно вчитися, докладати зусиль, бо сім’я – це велика праця. Потрібно мати мудрість і баланс. Чоловік, який вступає в шлюб, має розуміти свою колосальну відповідальність за жінку, за дітей, а жінка має розуміти свої пріоритети в житті і свої обов’язки. І коли двоє людей вступають у шлюб підготовленими, вони розуміють, як їм жити, залагоджувати конфлікти, щоб бути не просто сім’єю за штампом у паспорті, а бути корисною сім’єю, як кажуть, жити на одній хвилі, бути партнерами і друзями, а не просто чужими людьми з одним прізвищем під одним дахом.

Якщо в сім’ї трапляється криза в стосунках, чи приходять до вас?

Так, люди звертаються. Здебільшого приходять жінки, вони в цих питаннях сміливіші. Дуже багато сімей зараз живуть під такою собі зовнішньою оболонкою, створюють вигляд, що все гаразд, але всередині немає життя насправді. Фото в Instagram та Facebook – це гарна картинка, але коли заглянути за лаштунки соціальних мереж, усе геть не так.

Наше завдання полягає в тому, щоб допомогти цим людям знайти баланс, побачити, де стався якийсь надлом в сім’ї, повернутися туди і відмотати час, щоб можна було все з’ясувати. Можна сказати, це така християнська психологія, заснована на біблійних цінностях. Тому що я не вірю в саму психологію. Вона не діє – ми це перевірили. Коли ти використовуєш прийоми психології, які викладають в університеті, вони діють, може, на раз, а біблійні принципи діють завжди.

Читайте ще: «Сучасна молодь має інтернет в голові й Instagram у крові», – пастор з Луцька

Поговорімо про стереотипи. Дуже часто доводиться чути шаблонну думку, що політика і релігія – це паралельні реальності. Я так розумію, ви мислите не так.

Я поясню, чому ухвалив рішення йти в політику. Мене тепер часто запитують, для чого йду туди, де брудно й дуже темно. І справді, що може бути спільного в християнина, ще й пастора, лідера молоді з політикою? Я завжди наводжу біблійний приклад: коли Ісус був на землі, він сказав дуже просту і влучну річ: «Ви є світло для світу, ви є сіль землі. Лікаря потребують не здорові, а хворі люди». Я маю на увазі те, що моє рішення як людини, яка любить місто, яка активно задіяна не лише у релігійному, а й у громадському житті, мотивоване тим, що я не можу збоку дивитися на процеси, які відбуваються в Луцьку.

Вважаю, що прихід у політику людей, які мають позицію, дуже потрібен, тому що хтось має відстоювати біблійні цінності, хтось має казати правду про деякі речі, які інколи не хочеться говорити. І Біблія говорить, що світильник, який запалюють, ніколи не ставлять десь під ліжко, щоб його ніхто не бачив, його ставлять на видне місце, щоб він світив і освічував усім шлях. Моя відповідальність у тому, щоб принести це світло місту Луцьку, людям, які живуть тут.

Гарної інфраструктури в місті недостатньо для щасливого життя. Треба дбати й про духовність. Тому що самі матеріальні цінності не роблять тебе щасливим, треба це поєднати.

Тож відповідаючи не це питання, скажу дуже просто: Ісус заповідав світити там, де темно. Якщо люди вже називають політику темрявою, то там треба світити, там потрібні люди з християнською позицією. Це рішення не суперечить моїм моральним цінностям, не суперечить моїм пріоритетам в житті. Я вибрав цю дорогу і вважаю, що все можна поєднати, якщо мати мудрість.

А вдома як до цього поставилися?

Удома дуже цікаво сприйняли цю позицію, зізнаюся, не з великим захватом. Тому що десь, напевно, дружина за роки життя зі мною знає, що якщо я в якусь справу вливаюся, то це дуже серйозно, глибоко, з повною віддачею. Але вона мудра жінка. Знає, що її може очікувати в разі, якщо я стану депутатом Луцької міської ради. Вона спробувала мене відмовити, але почувши, наскільки це для мене важливо та серйозно, просто сказала: «Добре, я з тобою».

У чому мудрість жінки?

На мою думку, мудрість жінки полягає в тому, що вона допомагає своєму чоловікові стати тим, ким він має бути. Кажуть, що за кожним сильним і успішним чоловіком стоїть не менш сильна і успішна жінка. Якщо чоловік чогось досягнув у житті, він завжди має подякувати за це своїй жінці, тому що без неї він навряд чи зумів би це зробити. Але вся правда в тому, що чоловіки не хочуть цього визнавати.

І так доля розпорядилася, що чоловіки інколи мають більше шансів для реалізації, ніж жінки. Моя дружина не раз мені каже, що, по суті, принесла себе в жертву, щоб я міг бути тим, ким є. І це правда, я їй дуже за це вдячний. Тому що процес виховання дітей, піклування про дім – на її плечах. І вона молодець, що це робить.

Мудрість жінки полягає в тому, щоб дати шанс чоловікові працювати, тому що це обов’язок дружини згідно з Біблією. Я ніколи не казав, що жінка у правах менша, ніж чоловік, це неправда. Жінка з чоловіком є рівні. Просто Богом закладено, що за чоловіком має бути останнє слово. Це не означає, що жінка не має права думки, прав голосу, права заперечити. Просто в момент відповідальності пріоритет ухвалити рішення – за чоловіком.

У нас часто все відбувається навпаки: жінки лідирують, домінують, а чоловік, буває, просто вдома сидить, дивиться футбол, добре ще, коли зарплату принесе. А жінка опікується домом, дітьми, школою, університетом, власною кар’єрою. Проблема в тому, що часто чоловіки не беруть відповідальності за свою сім’ю, за дітей. Можливо, іноді так трапляється через те, що жінці забракло мудрості дати йому цю відповідальність.

Мудрість жінки полягає в тому, щоб дати йому шанс помилитися. Натомість вона інколи бере все в свої руки і каже: «Ти не можеш, краще я сама за це візьмуся». І чоловік капітулює перед нею. А мудра жінка не візьме роль чоловіка на себе.

Хто вас запросив приєднатися до партії «ЗА Майбутнє»?

Скажу відверто, що є люди, яких я дуже поважаю. Це Ігор Палиця, з яким ми познайомились, коли він тільки заходив уперше як депутат в місто Луцьк. Але ще до знайомства з Ігорем Петровичем я мав і маю добрі дружні стосунки з головою правління Фонду «Тільки разом» Олександром Товстенюком. Ми багато років товаришуємо і, власне, уперше від нього я почув, що церква не може стояти осторонь життя міста. Я над цим розмірковував довгий час.

А спробувати свої сили у ролі кандидата в депутати Луцької міської ради мені запропонував Ігор Поліщук. Ми з ним п’ять років товаришуємо, маємо багато спільних проєктів. Я попросив трохи часу, щоб подумати. І спочатку думав, що, напевно, мені не варто йти в політику. Але коли почав шукати аргументи на підтвердження цього, то жодного більш-менш адекватного не знайшов. І тоді вирішив приєднатися до команди «ЗА Майбутнє». Я вірю в професійних людей, людей з позицією і великою любов’ю до міста.

У разі обрання депутатом міської ради в якій галузі ви себе бачите задіяним?

Я для себе чітко окреслив три сфери, де буду залучений в разі обрання мене депутатом. Пріоритет номер один – це духовна складова, тобто я хочу в міській раді відстоювати біблійні цінності. Це не просто теорія, це дуже практичні речі. Сюди належить лобіювання і відстоювання законопроєктів, які не дадуть знищити моральність, духовність, сім’ю і інституцію біблійних позицій.

Друга позиція в питанні духовності – це те, що нам потрібно впливати на дітей, молодь для того, щоб ми не працювали потім з наслідками. Треба працювати на випередження. Ідея дуже проста: ми хочемо, щоб в місті Луцьку у всіх школах були факультативи просвітницької роботи – проти алкоголю, наркотиків, абортів, за правильні стосунки між молодими людьми тощо. Ми хочемо достукатись до серця кожного молодого лучанина і лучанки, з цими людьми попрацювати, щоб вони потім не наробили дурниць і помилок, про які будуть шкодувати.

Третя позиція – це питання підготовки до сімейного життя. Ми дуже хотіли б мати співпрацю з нашим РАЦСом для того, щоб допомогти їм кваліфіковано, правильно готувати молодих людей до шлюбу. І четверте – це організація різних заходів, які будуть сприяти духовним цінностям в місті Луцьку.

Друга важлива сфера – це безпека дорожнього руху. Я професійний інструктор, людина, яка розуміє і знає, як зробити безпечним місто Луцьк у плані побудови дорожньої інфраструктури. Я був у різних країнах, бачив різний досвід, спілкуюся з викладачами та інструкторами, можу навколо себе згуртувати цих людей, щоб випрацювати дорожню карту міста Луцька в безпечних умовах.

Багато де в нас немає знаків, правильних розміток, можна за невеликі кошти виправити ситуацію, щоб не було так багато заторів. Десь треба змінити рух, десь додати смугу, десь встановити світлофори. У цій сфері я готовий попрацювати дуже активно, об’єднати викладачів, професійних інструкторів, автокритиків, автолюбителів, щоб зробити Луцьк дуже комфортним для їзди.

Читайте ще: В «Агапе» на Волині реабілітують і тіло, і душу

І третя дуже важлива сфера – це соціальна складова. Ідея називається дуже просто: «Луцьк без бар’єрів». Поясню, в чому її суть. Жодне місто в Україні не можна назвати прикладом того, що люди з інвалідністю, мами з візками мають можливість пересуватися комфортно. Якщо уважно подивитесь, більша частина закладів, місць відпочинку тощо не пристосовані для людей з інвалідністю.

Я переймаюся цим питанням, оскільки маю дружні стосунки з реабілітаційним центром «Агапе» в Боратині. Добре знаю сім’ю Больчуків, які присвятили життя цим людям. Напевно, це взірець не тільки для Луцька, а й всієї України. І в мене є ідея спільно з ними, з громадськими організаціями, які є дотичними до цих процесів, реалізувати проєкт під назвою «Луцьк без бар’єрів», щоб було створено максимально комфортні умови для людей з інвалідністю: зроблено спеціальні тротуари, щоб ці люди не стрибали з бордюрів, щоб вони спокійно з’їжджали, виїжджали в будь-якому місці.

У цьому плані треба подбати і про мам з візками. Поки я не мав дітей, то цього не розумів. Але коли сам почав возити донечок у візку, побачив: щоб перейти якусь дорогу, потрібно чималих зусиль докласти. У Луцьку дуже багато дітей, багато мам молодих з візочками гуляє. І нам дуже потрібно зробити так, щоб і мами, і люди з інвалідністю їхали й насолоджувалися містом.

Також у рамках проєкту «Луцьк без бар’єрів» хотілося б облаштувати пандуси не тільки біля під’їздів, а й біля кав’ярень, ресторанів та інших закладів міста. Ще один пункт – облаштування ліфтів для людей з інвалідністю. Я мрію, щоб Луцьк був показовим містом, містом без бар’єрів. Якщо ми це зробимо, це буде хорошим прикладом. Можливо, це надихне інші міста зробити так само.

Ну і четверта складова міста без бар’єрів – напевно, варто об’єднати всі громадські організації, які працюють із людьми з інвалідністю, з дітьми, які мають обмеження – аутизм, синдром Дауна тощо. Треба створити платформу, щоб можна було реально щось зробити в місті для цих людей. Якщо ми це зробимо, то буде колосальний прорив.

Ви не боїтеся, що це буде дуже складно втілити?

Під час зустрічей з виборцями я нічого нікому не обіцяю, тому що розумію, що за свої слова потрібно відповідати. Я озвучив три сфери, яким готовий присвятити свій час, зусилля і вміння. Якщо зумію навколо себе об’єднати цих людей, щоб зробити в цих трьох сферах прорив, це буде колосальне досягнення. Навколо себе готовий об’єднувати депутатів, людей зацікавлених, готовий їх просто заражати в доброму сенсі цими словами, цими ідеями, тому що це реально зробити. І я хотів би, щоб це сталося.

Чи достатньо в Луцьку таких активних людей, як ви? Нерідко доводиться чути про те, що українці інертні, не надто люблять брати ініціативу на себе й щось робити заради блага інших…

Скажу так: є два види генералів. Один генерал командує: «Вперед!» і відправляє військо у бій, а інший каже: «За мною!». Ось що найважливіше. Тобто якби я просто з місця сидів і казав би «Друзі, треба змінити місто, потрібно впливати на дороги, на сферу духовну» й не показав приклад, ніхто не повірив би.

Сьогодні люди шукають авторитетів, тих, хто готовий протоптати цю дорогу і стати першим, піти вперед. Зараз неможливо кидати лозунги й закликати людей до чогось. Я можу багато розповідати, але в цьому немає жодної логіки, потрібно просто взяти і почати робити. У Луцьку багато дуже талановитих, розумних, ініціативних людей. Просто комусь потрібно стати тим мотиватором, який об’єднає їх навколо себе і дасть поштовх до дій.

Я вірю в потенціал нашого міста, в команду, з якою йду на вибори. Вірю в активних небайдужих людей. І думаю, нам усе вдасться, якщо ми на всіх рівнях почнемо працювати в цих напрямках.

Спілкувалася Оксана ГОЛОВІЙ

Фото Олександра ДУРМАНЕНКА

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---