«Дитині важливо відчувати, що ми є поруч», – корекційний педагог з Луцька

Як налаштовувати свій мозок на ефективне навчання? Що робити, коли вчитися вже геть не хочеться, а треба? Напередодні ЗНО та загалом закінчення навчального року це питання дуже актуальне.

Психолог та корекційний педагог Світлана Кириленко в ефірі програми «Психолог і я» телеканалу «Аверс» розповіла про різницю між молодшими школярами й підлітками, про нюанси дистанційного навчання, про те, хто такі аудіали та візуали, та як же взятися за голову, аби незабаром успішно скласти ЗНО та іспити.

Розпочнімо з того, що вміння навчатися – це така навичка, яку потрібно формувати з дитинства.

Однозначно. Психологи стверджують, що перші елементи навчання дитина отримує, коли мама приносить її з пологового будинку і наступного дня лягає біля неї й читає їй книжку. А загалом, є така тріада понять в педагогіці – знання, вміння й навички. Так от: вміння вчитися – це вміння ефективно використовувати ресурси мозку. Туди можна віднести інтелект, це пам’ять, увага, мислення, вміння долати перешкоди, вміння ставити собі певну мету, досягати її, ну і планування – це теж важливо.

Кажуть, навіть емпатія впливає на це?

Безперечно. Перелік цих складових дуже великий, хоча ми намагаємося їх згрупувати, щоб коректно можна було пояснити це, як то кажуть, на пальцях.

Які переваги й мінуси дистанційного навчання?

Для діток молодшого, середнього віку це, мабуть, гірше, а от для випускників, як на мене, – нагода надолужити щось, попрацювати більше з репетитором. Навіть якщо це буде онлайн, вони більш відпочилі, мають здатність більше запам’ятовувати, тому що у них трохи змінений ритм і вони займаються більше собою і своїми справами. Тобто є різні думки і на різні вікові категорії це по-різному впливає.

Читати ще: «Пряма закінчилася й почався зиґзаґ», – психолог з Луцька про майбутнє професій

Ми звикли поділяти дітей на гуманітаріїв та математиків. Як переналаштуватися гуманітарію і перепрошити свій мозок на те, щоб добре знати математику?

Передусім є чотири складові, від яких потрібно відштовхуватися. Перше – це мотивація, діти мають знати, для чого вони навчаються. Безперечно, тут і тип сприйняття дуже впливає, от ви сказали, що є математики і гуманітарії. Це дуже легко визначити. Тому для того, щоб перелаштувати дитину, треба знати мотиваційні прийоми, як це зробити, треба вміти планувати свій день.

Є такий принцип – не можна читати багато текстової літератури, тому що мозок засинає, треба її чергувати з виконанням якихось вправ або задач, знову ж таки, тут плавний перехід можна робити.

Окрім планування, є організація. Якщо для молодших школярів – це організація робочого столу, що дуже важливо. Ми можемо це спостерігати навіть в сім’ях, де є маленькі діти, які, як тільки звільнилось робоче місце, намагаються туди сісти, бо знають, що там треба робити серйозні справи.

Для середніх школярів – це знайти ті методи, які допоможуть вчитися, ті прийоми, засоби.

А якщо це старшокласники, майбутні абітурієнти, то вони використовують методи дієві. Або вони цього навчені, або потребують допомоги, запитують у психологів, педагогів. Тому оці складові дуже важливі. Так різко ми не перейдемо, діти вже мають спрямування або математичне, або гуманітарне, тому різко переплановувати я не радила б. Треба прямувати тим шляхом, який найкраще дитині вдається, від того відштовхуватися вже й під час вибору професії, варто і захоплення враховувати, тобто якусь ціль все-таки тримати, якоюсь векторною прямою рухатись.

Ви зауважили, що ефективне навчання можливе лише за умови мотивації самого учня.

І не тільки учня, батьки мають бути мотивовані й зацікавлені, виявляти якісь елементи контролю. Є мотивація, яка сприяє успіху, а є мотиваційні прийоми, які це приглушують. Якщо говорити про ті, які не сприяють адекватній і правильній мотивації, то це невідповідність віку, коли дитина іде до школи.

Іноді батьки кажуть: «Моя дитина не за віком розумна». Але інтелектуально готова і психологічно готова дитина – це різні речі. Важлива готовність дитини виконувати те, що скаже вчитель , а не те, що хоче робити вона.

Якщо йдеться про біологічну готовність, то її теж батьки собі в домашніх умовах можуть визначити. Це зміна зубів, це розвинена дрібна моторика, що дуже важливо.

Є така думка: коли дитина до портфеля кладе хоч одну іграшку, вона ще психологічно не готова до школи.

Вона хоче гратись, так.

Тому не треба в дітей забирати дитинство, правильно?

Не треба, однозначно. В дитячих садочках є перелік методик, які сертифіковані, які є обов’язковими, і вони визначають рівень готовності дитини до школи. Можна звернутися до психолога, а можна і визначити це вдома. Елементарно, беремо листочок в клітинку і пропонуємо дитині в кожній клітинці поставити крапочку. Якщо малеча поставить хоча б 70 крапочок, вона готова до школи.

Читати ще: «Людина боїться майбутнього тоді, коли вона незадоволена собою сьогодні», – психолог з Луцька

Тобто це перевірка на терпеливість?

Це про вольові зусилля. Вона може висидіти, може взяти свою силу в кулачок і витримати той урок, вислухати, використати його в правильному руслі. Тобто є такі моменти, на які варто зважати.

Що ще потрібно для молодших школярів?

Вміння спілкуватися. Діти, які не відвідують дошкільні заклади, мають проблеми зі спілкуванням. Вони не можуть порозумітися, не можуть розв’язати шкільні й проблемні питання міжособистісного характеру.

Дуже важливе питання єдності у вихованні і в навчанні, коли, наприклад, тато каже, що треба розв’язувати задачу, а мама – що це їй в житті не знадобилась, може, і дитині не знадобиться. Тобто як в тій байці: тягнуть ту дитину в різні боки.

Загалом, батьків умовно можна розділити на чотири категорії. Перша – це батьки, які стверджують: «Мене виховали, навчили, я дам собі раду і своїй дитині дам раду, я знаю, як навчати, і не треба мені ваших порад». Друга категорія – це батьки, які перекладають все на вчителів і психологів, інколи й директорів. Третя – це батьки, які в принципі не цікавляться навчанням і вихованням, дитина як билиночка собі росте, навчається і дає собі раду. І четверта категорія – це батьки, які всіляко допомагають дітям у навчанні й ведуть правильний стиль виховання. Я дуже сподіваюся, що ось ця четверта категорія – найбільша серед нас.

Але ж є ще й позитивні мотиваційні моменти. Це створення ситуації успіху, коли батьки весь час вихваляють дитину, хоча похвала теж має бути заслужена. Ти молодець, я вірю в твої сили, ти впораєшся, я тобі допоможу, я завжди буду поруч.

Читати ще: «Добре, щоб у ваших перлинок були свої мушлі», – психолог з Луцька про те, як пережити підлітковий вік

Дуже важливим аспектом є врахування індивідуальних особливостей. Часто батьки кажуть, мовляв, та це вже в мене друга донька і я знаю, що нею робити. Ні, це зовсім різні діти, і підхід має бути до них різний. Спостерігаємо, десь питаємо поради, десь ідемо за вчителем, десь ідемо за потребами дитини.

Важливим позитивним аргументом є спільна робота вчителя і батьків, об’єктивне оцінювання. Не може бути такого, що мама вдома хвалить, а вчитель десь робить зауваження, тоді мама буде хороша, а вчитель – поганий. Ну і не чекати швидких результатів, це клопітка праця і з боку батьків,

і з боку вчителів, і з боку дитини однозначно.

Що ще має бути, крім мотивації батьків, мотивації учнів?

Має бути планування свого робочого дня, робочого тижня, це має бути в системі, в такому життєвому графіку дитячому, шкільному. Дитина має знати, що коли є мотивація, вона йде до школи, приходить і має певні обов’язки, виконує їх, готується до школи, питає поради батьків, просить допомоги, з настроєм чекає наступного дня, тому що там є спілкування і нові знання.

І багато ще таких аспектів, які треба індивідуально до кожної дитини знаходити. Не можна на загал сказати, що ось це є універсальним і все. Мабуть, жоден психолог не скаже, що це є універсальний набір, ці три правила і вони допоможуть вашим дітям добре навчатися й досягати успіху в подальшому.

Зараз надскладна навчальна програма і молодші школярі дуже завантажені, як правильно вчинити батькам, чи потрібно їх додатково навантажувати якимись студіями, гуртками, аби якось урізноманітнити їм життя, чи все-таки, якщо дитині складно трішки вчитися, хай просто тягне школу і все?

Знову ж таки, тут багато факторів. Я не маю нічого проти раннього розвитку, я тільки за. Зараз настільки багато різноманітного дидактичного матеріалу, прекрасні книжки, роздруківки, є альбоми для розвитку, це все дуже добре. Але потрібно враховувати індивідуальні особливості, інертність нервової системи, наскільки дитина може в цьому русі працювати, і все-таки зважати на те, як реагує дитячий організм, дитяча психіка.

Я знаю батьків, які в силу престижності дитину водять на багато гуртків, а ще й школа вранці, ввечері це дитя падає з ніг. Усе має бути в міру у молодшому шкільному віці, а в подальшому потрібно спостерігати, які пріоритети вибирати.

Читати ще: «Треба визнати, що онлайн – це частина нашого реального життя», – психолог з Луцька

Якщо дитина буде дуже часто хворіти, треба на це зважити, можливо, це психосоматика і організм перенаситився. Якщо дитина сідає за якусь справу, навіть виконання якогось домашнього завдання і ми на хвилинку відволіклись, а вона вже спить, це вже маленький дзвіночок того, що організм втомився, значить, треба щось скоротити, можливо, на свіжому повітрі більше побувати.

А якщо надмірна активність і рухливість, то однозначно відправити на спортивну секцію для того, щоб дитина там цю енергетику в правильне русло скерувала.

Тобто все-таки потрібно кожному з батьків спостерігати за дитиною і це їхня зона відповідальності?

Так.

Хотілось би поговорити про ефективні типи сприйняття. Діти інформацію черпають хто на слух, хто більш наочно. Може, є у вас якісь тести для батьків, як це можна перевірити?

Розпочнемо з того, що в дитини розвинені всі види відчуттів і сприйняття. Але є провідні, на які варто звернути увагу. На це зважає вчитель і в організації уроку задіює різні типи, але мають про це знати і батьки.

Діти-аудіали, тобто ті, які сприймають на слух, дуже люблять історії, вони прекрасно вчать вірші, вони декламатори. Але в них є одна особливість: під час виконання завдань, роботи з текстом вони упівголоса мусять проговорювати це. Тому, скажімо, вдома це дозволити можна, а в школі треба все-таки це розмежовувати або давати дитині ознайомитися з текстом напередодні.

Може заважати сусіду по парті?

Так, але це є особливість такої дитини.

Але це є нормальним явищем?

Це нормально, нічого страшного в цьому немає. Є діти-візуали, які сприймають зоровими аналізаторами. Для них найкраще – яскраві картинки, фотографії, використовують відео, навчальні мультфільми. І так вони сприймають і запам’ятовують.

Але є, знову ж таки, особливість: в такої дитини під рукою має бути маленький блокнотик чи записничок, тому що те, що запам’ятовує, вона мусить прописати, якесь головне слово, якісь свої позначки індивідуальні. І подивившись на свій блокнотик, вона тоді може згадати цю інформацію.

Є діти, в яких розвинене тактильне відчуття, таких на порядок менше. Тобто їм важливо спробувати структуру, об’ємну фігуру. Якщо вони, наприклад, вчать цифри чи букви, то обов’язково мусять їх чи виліпити з пластиліну, відчути руками, на дотик.Є діти-кінестетики, які дуже рухливі, іноді в школі їх називають гіперактивними дітьми. Нам може здаватися, що дитина і рухається, і не слухається, крутиться, але вони достеменно можуть повторити всю інформацію, яку ми їм прочитали. І гарно орієнтуються в просторі. Таким дітям ми рекомендуємо і вдома, і в школі вчителі це використовують, давати такі коротенькі доручення. Поки діти пишуть число, класна робота в зошиті, він напише на дошці і тим самим задовольнить свою рухову активність.

Таким дітям треба великий простір. Удома можна давати фізкультхвилинку ту, яку в школі вони робили. Тобто десь свою активність в правильне русло скерувати.

Читати ще: «Основна функція мами – любити свою дитину», – психолог з Луцька

І є діти-дигітали, або по-іншому – діти-логіки. В них чітко встановлений план, перед тим, як щось сказати, вони думають, не бовкають зопалу, вони встановлюють причинно-наслідкові зв’язки. Тобто в них немає слів «а можливо», «було б добре», в них так або ні, конкретика є, біле, чорне і ніякого більше.

Але в цих дітей є особливість – вони не люблять фізкультури. Тобто не варто давати дитині завдання, коли вона не те що неспроможна зробити, а це не приносить їй задоволення. Це тільки дискомфорт, це якесь розчарування. Тобто в той момент треба дати їй можливість організувати щось, а не виконати.

Щодо того, як батькам визначити тип сприйняття дитини, то є така проста методика. Можна вмоститися разом з дитиною на зручний диван, заплющити очі на одну-дві хвилини й уявити себе в лісі, а потім попросити дитину розповісти, що ж вона бачила, коли уявляла це.

Діти-візуали будуть описувати яскраві фарби, велетенські дуби, зелені ялини, шишки яскраво-коричневого кольору. Діти-аудіали відчують спів пташок, дзюркотіння струмочка, тобто те, що можна сприйняти на слух. Діти-кінестетики відчують свіжий подих повітря, можливо, навіть скажуть, що промінчик сонця торкнувся їхньої руки. А діти-логіки, діти-дигітали конкретно скажуть, коли вийшли з маршрутки, приблизно 300 метрів пройшли прямо, тоді повернули ліворуч і на галявині було три ялинки, які стояли у вигляді трикутника. Тобто у них все дуже чітко, точно і правильно.

Батьки, зробивши таку невеличку діагностику, можуть побачити, як правильно налаштувати себе на співпрацю з дитиною.

А чи є змішані типи, коли помічаємо і одні, й інші риси?

Є. Можливо, я вас здивую, але є діти, в яких абсолютно всі типи сприйняття розвинені на високому рівні. Я сподіваюся, це майбутні фізики, хіміки, дослідники.

Чому вчені вважають однією з головних і важливих складових частин навчання сон?

Поясню вам. Учитель іноді, спілкуючись з батьками, каже: «От ви знаєте, ми вчили невеличку скоромовку і так довго вона не могла вивчити, і так їй не вдавалось, а на письмі взагалі відмовилася писати, а тут, поки я спохопилася, дитя вже спить». Це той дзвіночок, який свідчить, що треба організму на якусь секунду відключитися.

У цей момент вся інформація в нашому мозку відкладається і запам’ятовується. У мене в дитинстві таке було, ми перед сном читали вірші, а ще в нас така була традиція – книжку класти під подушку. Це тільки такий алгоритм дій, сама книжка однозначно нічим не допомагала, але тут особливість в тому, що для того, щоб засвоїлась інформація і перейшла в довготривалу пам’ять, треба великий проміжок часу. То саме нічний сон плюс певні хімічні реакції, які відбуваються у мозку тільки під час сну, спонукають, щоб ця вервечка певних подій, певних моментів склалася в єдине і вранці ми встаємо, щось і краще знаємо.

Ще чула я про такі типи навчання, як сконцентроване і розсіяне.

Сконцентроване – це зосереджене конкретно на чомусь, коли ми ставимо собі мету. Розсіяне – це коли ми займаємось спортом, коли йдемо до маршрутки, щось собі плануємо, коли є такий вільний простір, ми інколи задумуємось, інколи вибудовуємо свої плани.

Але і те, і те дієве, воно може чергуватися?

Однозначно.

З якого віку починаємо вчити дитину і що таке зона найближчого розвитку?

Вчити дитину починаємо з пелюшок. Коли мама читає книжечку, коли мама співає пісеньки, коли мама емоційно реагує, а дитина за цим спостерігає, тобто з перших хвилин. Можливо, після таких маминих з дитиною взаємозв’язків малюку прищеплюється бажання до читання, до книжки. На першому етапі це просто гортання, розглядання картинок, а пізніше це вже читання і вивчення різних віршів тощо.

На наступному етапі – розвиток дрібної моторики. Ви, можливо, спостерігали за теперішніми першачками, які приходять до школи і в них там липучка, тут кнопка, застібка, мало в кого є шнурівки, а якщо вони і є, то неналежно зав’язані.

І мами з татами не дуже хочуть себе обтяжувати, так зручніше.

Так, але у житті це не мине. Тому в дошкільному віці є багато різноманітних прийомів, коли діти нанизують, вкладають втулки, розкладають і сортують. До речі, дуже ефективна методика на розвиток міжпівкульної взаємодії, коли одночасно ми беремо ручку і обводимо певні доріжки, або пальчиками обводимо, у мене є така методика.

Розвиток дрібної моторики дуже важливий. Важливо розвивати увагу на таких вправах, наприклад, в молодшому шкільному віці, коли вони вчаться читати, складати слова докупи зі складів. Готують спеціальні закладки з прорізами, де дитина бачить межі слова, потім словосполучення, потім речення. Тобто це такі прийоми і засоби, які допоможуть батькам на певному етапі, це вивчення різноманітних скоромовок.

До речі, зараз кажуть, що настав час не мовних дітей. І саме дрібна моторика дуже тісно пов’язана з певними центрами головного мозку, де розвивається мовлення, тож наскільки в дитини вміло буде розвинена дрібна моторика, настільки вона і краще буде спілкуватися.

Читати ще: «Для дитини головне – щоб батьки були емоційно доступні», – психолог з Луцька

Є такі цікаві вправи, які дуже люблять діти, тому що це з практики, коли, скажімо, не римований вірш, а набір слів, які так мелодійно звучать або мають однакове закінчення, але їх можна використати, наприклад, якщо вчать тему «Особові займенники». Такі коротенькі слова лама, ложка, лук, зола, слон, слониха, слоненя. Коли дитина в своїй пам’яті пригадає такі слова, вона відразу зрозуміє, що тут особові займенники, розставить по місцях.

Дуже гарно розставлені у дітей логоритмічні вправи, оцей розвиток такий різнобічний, коли дитина використовує рухи, коли під час цих рухів вона промовляє слова, які взаємопов’язані між собою, зосереджує увагу і вона потрапляє в ритм разом зі всім класом, наприклад, я будиночок будую, рівні стіни там мурую, дах трикутний, ще й віконце, щоб туди дивилось сонце. Геометричні фігури ми бачимо, ми бачимо чіткість рухів і одночасно вимовляння правильне та проговорювання цього.

Багато таких є засобів, які можна використати, починаючи з молодшого шкільного віку. Це і вміння організовуватись свій час, свій робочий простір. До речі, коли дитина потребує вашої підтримки під час виконання домашнього завдання, одне з правил – виконувати його з дитиною, а не за дитину. Тому що дуже часто ми бачимо в зошитах так гарно виконану домашню роботу, а класна не така.

Ми виконуємо завдання не для вчителя, а в першу чергу для дитини. Тому важливий цей простір, коли дитина відчуває, що ми допомагаємо. Ліктем торкатися ліктя дитини, щоб вона просто відчула, що ми є поруч. А потім, коли ми бачимо, що дитина вже навчена вчитися, помаленьку цю віддаль збільшуємо. Ми відсуваємось, але ми є і ми поруч, надамо допомогу. Цю відстань ми збільшуємо, потім відсідаємо, потім робимо свої справи і, знову ж таки, йде научуваність. Дитина вчиться вчитися.

Часто батьки скаржаться на те, що в дітей немає зосередженості, уваги належної. Якось один фахівець мені радив, що можна зробити таку вправу: знайти будь-який текст, навіть якусь стару книгу і дитині дати завдання, наприклад, знайти букву А і підкреслювати. Оце ніби розвиває посидючість, уважність, зосередженість і допоможе під час виконання домашнього завдання.

Ця методика називається коректурна проба, ми її використовуємо. І не тільки букви, на такому ранньому етапі дошкільному, в молодшому шкільному віці картинки можуть бути різні – квіточка, сонечко, будинок тощо. Або, наприклад, вона має в квіточці намалювати серединку, в будиночку – віконечко і так на всіх рядочках. Це ми працюємо над зосередженістю уваги.

А ще є дуже багато лабіринтів, коли треба дитині знайти якісь елементи, і щоразу ми цю кількість елементів збільшуємо. Спочатку дитина має знайти дві собачки, потім – чотири котики і два крокодили. Ну і вона починає зосереджуватись, ми вчимо поетапно.

Якщо ми в коректурній пробі, вчимо дітей по рядочках працювати, а не стрибати хаотично по тексту. Різних технік достатньо.

Як налаштувати мозок на ефективне навчання, коли це діти середньої ланки і старші?

Потрібно знайти першопричину, чому саме дитина не хоче вчитися. Або немає тої ключової особи, яка мотивувала б правильно. Можливо, це певні академічні прогалини, коли дитина чи багато хворіла, чи пропустила, чи через те, що саме немає зосередженості і вона не може осягнути весь цей матеріал.

Ну і, знайшовши першопричину, знову ж таки, ми не дамо п’ять правил, які завтра кардинально змінять дитину, вона сяде й вивчить все і буде працювати активно на уроці. Ні, до кожного – індивідуальний підхід.

У кожного предмету теж є особливості. Наприклад, раніше, коли вчили історію, ми підкреслювали олівчиком. Принаймні я це пам’ятаю, головні тези ми підкреслювали. То сьогодні радять відштовхуватися від чотирьох основних вказівок. По-перше, запам’ятати дату, головних героїв у цій даті, де вони брали участь і висновок, що змінилось після цього. Це, скажімо, на уроках історії.

Читати ще: «Булерами стають недолюблені діти», – психологиня з Луцька розповіла про наслідки булінгу і мобінгу

Якщо це гуманітарні науки і дитина не може виконати вправу, то тут все-таки ми радимо дуже дієві своєрідні шпаргалки. Клаптик паперу приблизно 8 на 8 см заповнювати текстом певної тематики дитина може або на уроці, якщо встигає, а якщо не встигає, то вдома. Коротенько вона має собі записати або тезу, або скласти табличку, або якийсь графік стрілочками показати, про що говорила вчителька на уроці. Маючи так звані шпаргалки з певних тем, потім і до ЗНО легше готуватися.

Це і фізичне навантаження, однозначно не треба забороняти спілкуватися з друзями, тому що це важлива складова – вони спілкуються, вони радяться. Якщо говорити про ті засоби, які не тільки допомагають дітям вчитися, тобто ноутбуки, планшети, телефони, то встановлювати регламент, якісь певні обмеження.

На вашу думку, наскільки гаджети заважають ефективному навчанню?

Вони є великим помічником зараз, по-перше. Плюс і в тому, що коли навіть щось пропустив на уроці, можна в YouTubeувімкнути урок і зупиняти, і повертатися знову. Якщо вони заважають і весь час дитина намагається переглянути в інстаграмі, чи є нові фотографії, і це весь час її відволікає, то тут все-таки треба поставити якесь табу, принаймні на той час, поки дитина навчається.

Хотілось би дізнатися про методи і прийоми, які допоможуть підготуватися до ЗНО.

Ну, знову ж таки, сказати, що в 11 класі сядемо і вивчимо весь матеріал, нереально ні дітям, ні навіть дорослим. Тому треба планувати свій робочий день. Є така особливість, коли ми відкладаємо в глибокий ящик те, що нам неприємне, що ми не хочемо вчити, що не приносить нам емоційного задоволення.

Цього робити не можна. Є такий прекрасний метод, який називається з’їсти жабу на сніданок. У тайм-менеджменті саме жабами називають ті неприємні справи, які ми не хочемо робити, відкладаємо на завтра. Треба організуватися і починати ранок з ліквідації таких жаб. Тобто встали, ми бадьорі, в настрої, виспані, одразу беремось за найскладнішу справу. Так само вчимо найскладніший параграф, найскладніший предмет, який є.

Стосовно абітурієнтів, то не відкладайте надовго, тому що потім воно накопичується і це трошечки дестабілізує нас, ми всього не вивчимо і від цього знання буде неякісне.

До речі, якщо є така нервозність і дитина не може себе вгамувати, даємо читати текст, причому

попередньо його позначаємо. Кілька речень синім кольором, ну, скажімо, крапочку ставимо, кілька речень зеленим і в кінці – червоним. І умову ставимо: при зміні кольору ти міняєш інтонацію, харизму, силу голосу, емоції. Коли дитина починає читати помаленьку, а потім підсилює і показує це емоційно, десь та тривога опускається наниз, емоції переважають, дитина знову сідає за роботу.

Якщо говорити про абітурієнтів, вони мають спланувати свій робочий день. Окрім того, психологи стверджують, що треба в інтер’єрі додати жовтого або фіолетового кольору. А ще буквально дві-три краплі лимонного масляного ароматизатора, це плюс 20% ефективної розумової праці.

Є прекрасний метод під назвою поїдання слона. Ми уявляємо слона: це величезна тварина, те саме діти собі уявляють з інформацією, яку мають опанувати, а для того цього слона треба поділити на частини. Сьогодні першу частину параграфа, завтра другу, післязавтра третю. Але особливість цього методу, що ми маємо проходити систематизовано і одна за одною частини.

А прийом швейцарського сиру – уявляємо сир, що весь в таких дірках, такий метод варто використовувати в суботу, в неділю, коли вже трохи розслаблені, даємо собі час для відпочинку і поїдаємо цей сир так, як хочемо. Такими клаптиками: сьогодні захотіли фізику, завтра – біологію, післязавтра прочитали літературу.

Або прийом помідора, коли ми вимикаємо всі гаджети, ставимо таймер на 25 хвилин і ефективно, плідно, стиснувши кулачки, працюємо, після 25 хвилин – 5 хвилин перерви. Знову 25 хвилин працюємо, 5 хвилин перерви. І так чотири прийоми. Після того можемо зробити собі перерву на 15-20 хвилин і сюрпризний момент: попити чаю, переглянути стрічку в інстаграмі. Це теж спрацьовує.

Напевно, настає момент, коли батьки мають трішки відійти і дати можливість дитині самостійно ухвалювати рішення. Гіперопіка в старших класах може зашкодити. Коли потрібно трішки збільшити дистанцію, щоб дитина не відчувала, що ніби як звітується постійно перед батьками, щоб все-таки її відпускати в самостійне життя, адже попереду – навчання у вишах, часто в інших містах?

Кожен з батьків вирішує для себе сам, коли настає такий момент. Є діти настільки дисципліновані й відповідальні, що їх можна вже відпустити і в 5-6 класі, а є діти, яких і в 9-му треба весь час смикати за ниточку і казати, що підходить же час і потрібно кудись вступати.

То це виховний момент не так відбувався чи це індивідуальні особливості кожної дитини?

Це індивідуальні особливості, плюс накладається режим, планування, вміння організовувати свою роботу. Знаєте, коли вдома все чітко, я не скажу, що це перфекціонізм, але мають бути якісь рамки. Це абсолютно індивідуально, як батьки вирішать, але повертаємося до мотивації.

Є категорія батьків, які хвалять дитину, кажуть: «У тебе все вийде, ти молодець». Інші кажуть: «Не будеш вчитися – не здобудеш професію, тобі будуть мало платити, а треба буде утримувати сім’ю». Третя категорія батьків взагалі фізично карають за погані оцінки. І це все є та спонукає дітей до вибору.

Оксана ГОЛОВІЙ

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---