«Дитина малює з народження», – директор Луцької художньої школи про мистецьку бацилу, курси для дорослих і те, чому не всі стають художниками

Педагоги в художній школі не повинні вчити дітей малювати, адже кожна дитина починає малювати від народження. Передусім у рамках занять із образотворчого мистецтва діти мають учитися вільно мислити, аби в подальшому робити самостійний зважений вибір.

«Не можна вчити суто технічному процесу. Найголовніше в будь-якій освіті – вчити свобідного мислення. Творча людина обов’язково повинна мислити свобідно, інакше творчості не буде», – впевнений директор єдиної в Луцьку художньої школи Іван Гаврилюк.

Історія створення цього культурно-мистецького освітнього закладу, чим живе школа сьогодні, які виклики та зміни чекають на колектив найближчим часом – про це та багато іншого Інформаційне агентство Волинські Новини розпитало в багаторічного очільника Луцької художньої школи.

Художню школу в Луцьку відкрили у 1961 році. Це був перший заклад такого штибу на Волині. Заснуванню школи передувало створення студії при тодішньому Палаці піонерів (нині Палац учнівської молоді на вулиці Шопена).

ІСТОРІЯ ПОЧАЛАСЯ З ОДНОПОВЕРХОВОГО БУДИНОЧКА НА ПУШКІНА

Першим директором художньої школи був Петро Костянтинович Сензюк. Людина, за словами Івана Гаврилюка, надзвичайно віддана справі, яка фактично взяла на себе місію зі створення школи. Приміщення школи спершу містилося в одноповерховому будинку в центрі міста.

«Уся історія почалася з цього будиночка на вулиці Пушкіна. Школа тоді нараховувала близько 60 учнів. Це був заклад початкової образотворчої освіти. Звичайно, основою організації навчального процесу були викладачі, хоча в той період не так то й просто було їх знайти: приїжджали випускники вищих навчальних закладів із різних міст України. Саме на їхні плечі лягли ці обов’язки. Школа розвивалася за чотирирічною програмою, яка ґрунтувалася на вивченні основних дисциплін: рисунок, живопис, композиція, скульптура та історія мистецтв. У принципі це те ж, що ми і зараз продовжуємо вивчати, але в іншому масштабі та вираженні, відповідно до часу», – розповідає Іван Миколайович.Очолює школу він із 1989 року. За ці роки бувало по-всякому, адже, наголошує, в кожному діянні є свої плюси та мінуси. На 90-ті припали нелегкі випробування для усього колективу: питання функціонування художньої школи в Луцьку було під великим питанням, адже виникли проблеми з приміщенням. На той час (до 1995 року) школа містилася у стінах колишньої семінарії при теперішньому Свято-Троїцькому соборі. Згодом це приміщення передали релігійній громаді.

А ДЕ БУТИ ШКОЛІ?

«Я теж випускник школи. Усе відбувалося на моїх очах. Ніколи не думав, що буду директором. Так сталося. 13 років я пропрацював головним художником Художнього комбінату, а після його закриття мав свою фірму. Але коли Петро Костянтинович ішов на пенсію, запропонував мені перейняти керівництво. Хотів, аби школа збереглася. Думав, попрацюю рік-два. Але почалося оце митарство з приміщенням, тож я не міг усе кинути. Як кажуть, коней на переправі не міняють. Тоді все змінювалося, і коли приміщення передавали релігійним громадам, постало питання: де бути школі? А без приміщення школа не могла існувати. Почалися пошуки. Була пропозиція розмістити школу в різних будівлях, із чим я був абсолютно незгідний, тому що розпорошити – значить знищити у своєму задумі…

«Сільгосппроект» будував нове приміщення на Шопена, вирішили, що там буде художня школа. Вже була розроблена документація. Я працював із проектантами, аби приміщення пристосувати під художню школу. Але сталося не так, як хотілося: це приміщення продали «Соцбанку». Ми знову стали перед дилемою: що вирішувати зі школою? Головний архітектор «Сільгосппроекту» розповів мені про приміщення 42-го садочка (його діти колись відвідували цей садок). Ця будівля, в якій зараз міститься художня школа, – це колишній 42-й садочок меланжевого комбінату. Оскільки він тоді був практично недієвий, я звернувся з пропозицією облаштувати його під художню школу до мера Антона Федоровича Кривицького. Пам’ятаю, коли озвучив йому цю пропозицію, він із радості аж підскочив на кріслі (усміхається, – ВН). Направду так було», – каже Іван Гаврилюк.ПОЧАЛИ ЛАМАТИ СТІНИ

Аби встигнути пристосувати будівлю колишнього дитсадка під художню школу до нового навчального року, будівельникам і всім причетним доводилося працювати навіть уночі.

«Діє принцип: як започаткуєш, як поведеш, так воно й далі буде. Було сказано зробити марафет, щось підмазати, підфарбувати, а я пішов іншим шляхом – почав ламати стіни. Все було пристосовано під дитячий садочок, тому треба було б проходити через класи. Почалася мерва, думав, як прийдуть, глянуть, то мені мало не здасться. Але ніхто не прийшов до відкриття (сміється, – ВН). Ми провели реконструкцію і врешті школа у 1995 році опинилася в цьому приміщенні. Так розпочався новий етап розвитку та організації навчального процесу. Очевидно, виникло питання розширення школи. Вона стала нараховувати вже 420 учнів, що навчалися на бюджеті.

Відповідно до навчальної програми, основний курс – чотирирічне навчання, п’ятий-шостий класи – це спеціалізація для дітей, які готуються вступати у вищі навчальні заклади. Школа почала розвиватися. Крім того, аби задовільнити потреби молоді, охочих містян, ми відкрили підготовчі курси та дворічне навчання. Ми набираємо дітей із восьми років і готуємо їх до вступу в перший клас художньої школи. Адже, згідно з положенням, приймаємо дітей із 10 років. Ця практика гарно себе зарекомендувала, тому що в перших класах маємо підготовлених дітей і вже сьогодні формуємо контингент майбутніх вступників. Також відкрили дворічне навчання для дітей старшого віку, для тих, які вже не можуть вступити в перший клас. Ці діти за два роки закінчують чотирирічну програму і можуть вступати в п’ятий клас, а після нього – у вищий навчальний заклад. Ця система, яка практично більше ніде в Україні не діє, теж гарно себе зарекомендувала», – зазначає Іван Миколайович.На навчання до художньої школи дітей приймають на конкурсній основі, тому що охочих значно більше, ніж заклад може прийняти у своїх стінах. Обов’язкові предмети: рисунок, живопис, композиція, скульптура, історія мистецтв. Також літня практика – пленери просто неба. Директор школи переконаний, що пленер – це те ж саме навчання. Тільки якщо аудиторія замикає простір, то просто неба учень по-іншому сприймає форми.

ДИТИНА МАЛЮЄ З НАРОДЖЕННЯ

Іван Гаврилюк акцентує: в художній школі не вчать дітей малювати, адже кожна дитина малює від самісінького народження. Завдання образотворчої освіти – вчити мислити та робити зважений вибір.

«Не можна вчити суто технічному процесу. Найголовніше в будь-якій освіті – вчити свобідного мислення. Творча людина обов’язково повинна мислити свобідно, інакше творчості не буде. А весь процес навчання в подібному закладі – це творчий процес, адже тут дитина творить. Якщо в музичній школі дитина вчиться відтворювати музичний твір по нотах, то в нас немає подібної азбуки. Тут дитині підказують, допомагають вивчити все в комплексі та навчають мисленню. Рисунок іде паралельно з живописом. Скульптура, розуміння пластики, об’єму, кольору – це ціла система, яка передусім повинна виховувати у своїй суті. Наше завдання – не заставляти, а спонукати, викликати інтерес. Коли є інтерес, тоді хочеться щось робити. Очевидно, з тих дітей, які закінчують нашу школу, не всі стають митцями. За 60 років понад чотири тисячі учнів закінчили школу. Багато це чи мало? Якщо говорити в масштабі естетичної та культурної освіти, то це дуже мало, але якщо говорити виключно про образотворче мистецтво, то, мабуть, достатньо», – підкреслює співрозмовник.Сьогодні після закінчення Луцької художньої школи багато дітей вчаться за кордоном, наприклад, у Польщі, Німеччині, Великобританії, Франції, Італії. Початкова освіта – той трамплін, із якого починається їхня подальша діяльність.

«Це складова життя, навіть якщо людина обирає іншу професію. Якщо вже хтось проникся цією мистецькою бацилою, то вона в тій чи тій мірі все одно проявиться», – каже Іван Гаврилюк.

НЕ ВСІ ВИПУСКНИКИ СТАЮТЬ ХУДОЖНИКАМИ

На сьогодні в Луцькій художній школі навчається близько 600 учнів. У цілому на Волині нараховується тільки три художні школи: у Луцьку, Володимирі та Ковелі. Натомість музична школа є в кожному райцентрі.

Переважно діти відвідують художню школу в Луцьку три рази на тиждень після завершення занять у загальноосвітніх закладах. У цілому навчаються протягом 12-13 академічних годин на тиждень. Поєднувати заняття в художній школі з обов’язковою програмою закладу загальної середньої освіти непросто, але, як коментує Іван Миколайович, образотворче мистецтво – це поклик.

«Увесь процес відбувається під безпосереднім керівництвом викладачів. У нас 20 викладачів: це досвідчені педагоги з апробованим шляхом у навчальному процесі. Саме завдяки викладачам наша школа сьогодні є однією з найкращих у країні за рівнем навчання. Це засвідчують і керівники вищих навчальних закладів, де навчаються наші діти, і та діяльність, яку ми провадимо», – розповідає очільник установи.Луцька художня школа співпрацює з низкою навчальних закладів в Україні та за кордоном. Завдяки налагодженому співробітництву педагоги школи знають, на що потрібно орієнтуватися при підготовці учнів.

ГЕРЦЬ НА ТВОРЧІЙ НИВІ

Важливі теж такі види діяльності, як-от конкурси та виставки. Традиційно після закінчення семестру кожен учень виставляє експозиції робіт, які напрацював за семестр. Так діти вчаться відповідального ставлення до праці.

Протягом року художня школа проводить близько 14 виставок та конкурсів.

«Наприклад, конкурс «Писанковий дивосвіт» ми проводимо 26 років поспіль. Він давно вийшов за рамки школи. Цей конкурс виник для того, щоб нагадати про наші національні традиції. Ми й навчання організовуємо так, аби діти формували свій світогляд на нашій українській базі. Ми маємо колосальні традиції українського мистецтва, яке, на жаль, ще не вивчене. Тому «Писанковий дивосвіт» – це своєрідний місточок до нашого національного. Водночас це хороше завдання з композиції, поєднання форми та кольору. Наступний вагомий і цікавий проект, який ми проводимо, – «Луцький замок», на який приїжджають 40 учасників із 10 міст України. Протягом двох-трьох днів між дітьми з різних шкіл триває герць на творчій ниві. Після кожного такого пленера ми маємо колосальну збірку робіт про Луцьк, які виставляємо, зокрема, на День Незалежності.

У цілому дуже важливо реагувати на події, які відбуваються, ювілейні дати. Це має виховний процес, який не можна виключати з загальнонавчального. Діти повинні формуватися на тих засадах, які важливі для нас на державному рівні. От торік ми святкували 150-річчя з дня народження Лесі Українки, організували всеукраїнський конкурс, провели цикл виставок. Тішить, що діти активно включилися в процес, і творчість Лесі Українки стала більш зрозумілою, ширше вираженою.

Маємо низку проектів, пов’язаних із подіями в місті. Ми належимо до місцевої громади і Луцьк для нас – значиме і любиме середовище. Так виховуємо й учнів. До Дня міста традиційно реалізовуємо проект «Територія творчості», де кожен охочий може спробувати себе в будь-якій техніці, робимо виставки. Кожна дитина може засвідчити своє відношення до міста, своє бачення, свою любов, виразити свої думки через образотворчі засоби.

Наш колектив бере активну участь у святковому оформленні міста до Великодня, Різдва. Вважаю, школа повинна працювати не тільки у стінах закладу. Вона повинна мати ширший світогляд, формуватися на ширших засадах, тобто активніше включатися в процеси, які відбуваються в місті», – каже Іван Гаврилюк.ПРОЦЕС МЕДИТАЦІЇ ТА ТВОРЕННЯ

На його переконання, напрочуд важливо формувати середовище, аби учень міг розслабитися та сконцентруватися на творчому процесі.

«Передусім це середовище – територія навчального закладу, приміщення, де комфортно, легко дихається. Діти, коли приходять до нас із загальноосвітнього закладу, переключаються, включаються в процес медитації, творення. По-трохи ми все робимо для того, щоб наше приміщення дійсно відповідало запитам сучасної школи. Ми живемо в час, коли все динамічно розвивається, тому дрімати не доводиться. Потрібно постійно слідкувати за тим, що відбувається навколо, і старатися вже сьогодні робити краще, ніж було вчора. Нині ми перебуваємо в приміщенні, де тепло. А раніше, коли починався зимовий період, ми заходили сюди, як на фронт. Діти сиділи одягнуті. Приміщення старе, воно намерзалося і було дуже некомфортно працювати. У 2020 році ми провели тепломодернізацію приміщення, замінили комунікації», – інформує директор художньої школи.

Анонсує, що в планах – відкриття вечірньої школи для дорослих: «Це дуже затребувано. Дорослі теж повинні мати якусь віддушину, самовиражатися через образотворче мистецтво. Тому побувати в такому середовищі, затратити кілька годин на тижні – це великий плюс для них. Раніше, ще в приміщенні колишньої духовної семінарії, в нас була вечірня школа для дорослих».«АБИ ПО ВУЛИЦІ НЕ ХОДИВ, ХАЙ КРАЩЕ МАЛЮЄ»

Водночас із нового навчального року на Луцьку художню школу чекають зміни в організації навчального процесу.

«Зміни в системі освіти торкнулися і мистецьких закладів. У нас буде трирівнева мистецька школа. Із наступного навчального року ми набиратимемо дітей на перший рівень, починаючи з семирічного віку. Будемо змінювати статут, іншу документацію. Суть же не в документації, а в самій системі.

Якщо зараз ми маємо 12 академічних годин на тиждень, то семирічні учні навчатимуться чотири години на тиждень, трохи старші – шість годин. Тобто з віком кількість навчальних годин збільшуватиметься. По суті це експеримент. Наскільки ця система приживеться – спірне питання. Найгірше те, що ці системи люди придумують у кабінетах. На жаль, сьогодні вже комусь імпонує система дистанційного навчання. Хоча як можна онлайн вчити творчості, наприклад, музики, танцю?» – звертає увагу Іван Гаврилюк.

Додає, аби потрапити в художню школу, насамперед потрібно мати бажання. Відзначає, що сьогодні діти мають великий вибір, можуть, наприклад, займатися спортом чи музикою. Усе – основа багатогранності розвитку.

«Розвиток не повинен бути одностороннім. Це знищення особистості. Саме різносторонність дає право на подальший вибір. До певного віку дитина залежить від батьків. Далі ж повинна сама йти по життю. А самовибір залежить від того, наскільки ти підготовлений, – зазначає Іван Миколайович. – Батьки повинні уяснити одну річ – це не просто проведення часу. Мовляв, аби по вулиці не ходив, хай краще малює. Можливо, краще, щоб ця дитина пішла у спорт чи на танці. Тобто це відповідальність батьків».ЗВУКИ ТЕЖ МАЮТЬ КОЛІР

Насамкінець очільник Луцької художньої школи ділиться тим, як, на його думку, в сучасних реаліях повинен працювати культурно-мистецький заклад. Він впевнений, що в такій установі на засадах образотворчого мистецтва мають формувати особистість.

«Система має бути побудована таким чином, щоб дитина могла розслабитися (якщо вона буде зациклена на всьому, то не зможе сприймати щось нове; в заповнену посудину ми нічого не добавимо). Як я бачу, мають бути взаємозв’язки з навчальними закладами, взаємини між дітьми. Сьогодні учні не повинні вчитися тільки в стінах школи. Вони мають відвідувати цікаві галереї, відомі виставки. Це має бути закладено в програму – не лише класи та аудиторії. По завершенню кожного семестру наша школа стає виставковим залом. Це наша традиція. Але так, як ми виставляємо роботи, – рідкість для художніх шкіл. Зазвичай це роблять в академіях, коледжах. Це правильно. Водночас потрібно проводити паралелі з іншими видами мистецтва. Не можна бути відірваним. Тому ми плануємо поєднувати, наприклад, музику й образотворче мистецтво. Це дуже корисно. Звуки теж колір мають. Треба вчити тих речей, які в подальшому дадуть результат», – зауважує Іван Гаврилюк.

Пригадує, раніше учні вивчали кольорознавство та основи пластичної анатомії, однак у зв’язку зі скороченням кількості навчальних годин довелося оптимізувати виклад.

«А сприйняття кольорів – це філософія життя. Світ кольоровий. Кожен колір має свій вплив, свою дію. Система навчання має проводитися через філософське тлумачення, через ширше мислення, яке виходить за рамки рисунка, установки. Предмети, які ми вчимо, мають доповнювати різнопланові поїздки. Тоді школа буде затребувана і результативна – от що головне. І неважливо, чи та дитина буде художником, якщо в ній засіється зерно іншого світосприйняття, самостійного вибору. Вважаю, система образотворчого мистецтва – це система формування мислення, світогляду. Ми не даємо професію, але спонукаємо до того, щоб дитина знайшла себе й самостійно обрала власний професійний шлях, можливо, навіть не пов’язаний із мистецтвом», – резюмує Іван Миколайович.

Ольга ШЕРШЕНЬ

Фото Олександра ДУРМАНЕНКА

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---