«Дружина – біженка в ЄС, чоловік без роботи в Україні». Чому розлучаються сім'ї під час війни

«Кількість шлюборозлучних справ з початку війни збільшилася приблизно в півтора рази».

Про це розповів адвокат Володимир Ємельянов. Тенденцію до збільшення кількості охочих розлучитися помітили й інші юристи. Проте цікаво, що спостереження адвокатів-практиків суперечать офіційній статистиці. Так, за даними Мін’юсту України, за 2022 рік шлюб розірвало майже на 12 тисяч менше сімей, ніж за 2021 рік.

Про це пише Політика країни.

Опитані журналістами юристи пояснюють це тим, що сама конструкція розлучень в Україні поламана через війну. Точніше – через те, що війна розкидала подружжя по різних частинах України та по різних країнах. За словами Володимира Ємельянова, переважна більшість звернень від його клієнтів сьогодні зводяться до питання «як правильно розлучитися, якщо один із подружжя за кордоном».

Статистика не показує реальний стан справ, бо шлюборозлучні процеси масово затягуються – особливо, якщо розлучення передбачає поділ майна і якщо є діти. Питання аліментів, опіки, графіків зустрічей із дітьми залагодити непросто, якщо дружина вивезла дітей до Європи та не планує повертатися до України як мінімум до кінця війни.

Крім того, сам процес розлучення зараз займає у 2-3 рази більше часу, ніж до повномасштабного вторгнення.

«Якщо в середньому до війни розірвання шлюбу (за наявності неповнолітніх дітей) у судовому порядку навіть за взаємною згодою тривало 2-3 місяці з моменту подання позову, то зараз – від пів року та довше. Залежить від регіону, завантаженості судів, від того, чи згодні сторони на розлучення, чи перебувають обоє в Україні», – каже Михайло Євсєєв, адвокат, який спеціалізується на сімейному праві.

Здебльшого розлучення затягуються через складнощі з поданням заяв про розлучення, якщо один із подружжя за кордоном.

«Процедура ускладнилася, оскільки дружині за кордоном потрібно побігати консульськими установами і переслати документи в Україну. На консульства велике навантаження, бо, крім розлучень, вони займаються всіма питаннями щодо надання допомоги громадянам України за кордоном. На жаль, вони працюють повільно», – каже Володимир Ємельянов.

Важливо, що шлюборозлучні процеси проходять через суд у тих випадках, де є неповнолітні діти, де необхідно поділити майно або якщо одна із сторін не хоче розлучення. Якщо ж дітей немає, ділити нічого, і подружжя згодне розлучитися, можна розлучитися і без суду – просто подавши заяву до РАГСу (або ЦНАПу). Але навіть таке «просте» розлучення в умовах війни може обернутися проблемами.

«Наприклад, люди реєстрували шлюб і проживали в Мелітополі, який опинився під окупацією. Зараз розлучитись там неможливо. Потрібно виїхати на підконтрольну Україні територію, отримати статус переселенця і вже потім подавати позов до суду згідно з правилами підсудності», – розповідає Михайло Євсєєв.

Як змінилася ситуація з розлученнями в Україні під час війни, з яких причин найчастіше розлучаються і з якими труднощами стикаються охочі розірвати шлюб?

Три категорії справ про розлучення

Справи про розлучення в Україні в умовах війни можна поділити на три категорії.

Перша – це сімейні пари, на чиє рішення розлучитися не вплинула війна. Це люди, які розлучаються через свої побутові причини, і кількість таких розлучень не змінюється рік у рік.

«Відсоток населення, який укладає і потім розриває шлюби, майже не змінюється – неважливо, пандемія чи війна. Бувають, звичайно, сплески активності саме в укладенні шлюбів – це особливі дати, літній період тощо. Кількість розірвань шлюбів у судовому порядку з року в рік стабільна. Цієї тенденції не торкнулася війна», – каже Михайло Євсєєв.

Друга категорія – розірвання шлюбів із військовослужбовцями ЗСУ. Найчастіше намагаються розлучитися дружини, які залишилися вдома, а їхні чоловіки пішли на фронт.

«Чоловік служить, не відпускають на ротацію чи у відпустку, з інших причин відсутній вдома тривалий період, або виїхав до іншої країни на початку війни. Дружина залишилася без захисту, без чоловічого плеча. Непоодинокі випадки, коли такі обставини стають причиною бажання розлучитися. Це відбувається, зазвичай, на емоціях, але таки відбувається», – каже Михайло Євсєєв.

Окремий вид справ – розлучення із військовослужбовцями, чиє місцезнаходження невідоме. Наприклад, дружина не має даних про те, де її чоловік служить, чи він у полоні або вважається зниклим. У такому разі процес розлучення дуже складний. Зокрема, щоб розлучитись із зниклим безвісти, спочатку потрібно в судовому порядку довести факт його загибелі. Однак не всі турбуються подібною бюрократією.

«Нещодавно проходив обмін полоненими. Хлопцю, який був у полоні 11 місяців, дають зателефонувати дружині, а вона не хоче з ним розмовляти – як виявилося у неї за цей час з’явився новий чоловік. Потім вона пояснила це так: «Я не знала, де ти, мені потрібна була чоловіча підтримка, один мій знайомий її надав, вибач, я думала ти загинув». На жаль, бувають і такі історії», – розповідає Михайло Євсєєв.

Третя категорія – розірвання шлюбів, пов’язаних із виїздом жінок із дітьми за кордон.

Найчастіше саме жінки-біженки, перебуваючи за кордоном, звертаються до адвокатів із проханням розірвати їхній шлюб в Україні. За рік війни багато хто з них знайшов за кордоном роботу, налагодив побут, влаштував дітей в іноземні школи та дитсадки, отримує соцдопомогу. А багато ще й зустріли там нове кохання.

«Дружина з дітьми поїхала в перші дні війни за кордон. Чоловік залишився в Україні, сидить без роботи, в армію йти не хоче/не може/не беруть, він у депресії, грошей до Європи не надсилає – то навіщо мені такий чоловік потрібен, думає вона. Хочу розлучитися і розпочати нове життя», – приблизно так, за словами Михайла Євсєєва, сформульовано запит половини його клієнтів.

Проте трапляються й дзеркальні ситуації. Коли ініціатор розлучення – не дружина, яка разом із дітьми поїхала за кордон, а чоловік, який лишився в Україні.

«24 лютого вона зібрала валізу, взяла дитину і поїхала до подружки у Францію. Їй дали житло, допомогу, повертатися не хоче. Я її тут чекаю, прошу повернутися, а вона не хоче. А тут я ще й у соцмережах побачив, що вона з якимсь французом фотографується біля Ейфелевої вежі. Зробіть так, адвокате, щоб швидше з нею розлучитися, але при цьому, щоб я мав право бачити дитину», – з такими проханнями до Михайла Євсєєва звертається друга, чоловіча половина його клієнтури під час війни.

Неможливо ні поділити майно, ні організувати батькові побачення з дітьми

За словами Володимира Ємельянова, незважаючи на всі бюрократичні та військові складнощі, більшість пар розлучаються за взаємною згодою. Але все ж таки виникають питання з аліментами, місцем проживання дитини. Їх можна вирішити у РАГСі: той, хто за кордоном, звертається до Консульства із заявою про розірвання шлюбу, відправляє його в Україну, і цього достатньо, щоб друга особа на території України могла подати аналогічну заяву про розірвання шлюбу.

«Другий варіант: мама з дитиною за кордоном, батько в Україні, і вони вирішили розлучатися через суд. Той, хто в Україні, звертається із заявою до суду, до заяви додається нотаріально засвідчений договір про визначення місця проживання дитини (наприклад, подружжя домовилося, що дитина залишається з мамою за кордоном. У рішенні суду це фіксується, як і порядок виплати аліментів», – каже Володимир Ємельянов.

Але не завжди подружжю вдається дійти згоди, особливо з «дитячого» питання.

Зокрема, вимоги батька бачитися з дитиною після розлучення цілком обґрунтовані та законні. Але на практиці це неможливо, якщо дитина перебуває з мамою за кордоном і повертатися вона не планує. А виїхати для зустрічі з дитиною за кордон тато не може – закон воєнного часу забороняє.

У таких випадках суд може зобов’язати маму регулярно привозити дитину до України для зустрічі з батьком, але, за словами юристів, це буде лише формальне рішення суду, яке на практиці неможливе.

«Мама ж не возитиме з Німеччини дитину до Львова щонеділі, щоб тато з ним побачився на дві години. А змусити її здійснювати поїздку на відстань у тисячу кілометрів неможливо. Тобто чоловік буде мати на руках рішення суду, але виконати його нереально, поки мама з дитиною не перебувають на території України», – зазначає Михайло Євсєєв.

Таким же нездійсненним у низі випадків виявляється розподіл майна. Так, поділити майно, яке знаходиться на окупованій території, можна лише на паперах – фактично доступу до нього немає.

За словами Володимира Ємельянова, якщо раніше ключовим питанням при розлученні був поділ майна, то зараз цю тему вважають за краще взагалі не порушувати.

«Допомога адвоката зараз полягає в супроводі процесу розлучення. А питання поділу майна залишають на потім. Хоча до війни це було першочергове питання, і часто саме на етапі поділу майна люди передумували розлучатися. Зараз більша частина розлучень відбувається через емоційні пориви – від довгої розлуки сімейний зв’язок втрачається, люди розчаровуються у сім’ї», – каже Володимир Ємельянов.

Крім того, нерідкі випадки, коли один із подружжя банально не знає, де перебуває його чоловік/дружина, з яким він хоче розлучитися. Тоді розлучення стає величезною проблемою.

«Бувають ситуації, коли дружина чи чоловік не знають, де точно перебувають їхні половинки. Наприклад, чоловік не знає, де дружина – поїхала кудись у Польщу і не виходить на зв’язок. Чоловік хоче розлучитися – а куди подавати позов? Якщо у дружини прописка в тому ж умовному Мелітополі, а повістка має приходити за місцем реєстрації, нової адреси в Україні у неї немає, повідомлення за кордон законом не передбачено. Що робити?» – наводить приклади Михайло Євсєєв.

За словами Володимира Ємельянова, якщо один із подружжя не перебуває на території України, то інший може подати позовну заяву за місцем своєї реєстрації. Тоді чоловік повинен повідомити дружину за кордоном про слухання справи, щоб вона могла бути присутня або в режимі відеоконференції, або особисто.

Однак із повідомленням про дату слухання нерідко виникають проблеми.

«Часто навіть на території України суди не можуть сповістити відповідача про судове засідання через елементарну відсутність марок та конверті. Зазвичай, суди публікують оголошення на сайті про дату засідання та вважається , що відповідачеві повідомлено про слухання справи. У разі неявки на судове засідання суд може ухвалити рішення розглядати справу без участі одного з подружжя», – каже Володимир Ємельянов.

Але в такому разі в майбутньому є ризик того, що рішення суду про розлучення буде анульоване.

«Припустимо, суд призначає перше слухання, чоловік з’явився, а дружина ні, або навпаки. Інформації про повідомлення однієї зі сторін суд не має. Судовий порядок денний повернувся без отримання адресатом. Тобто одна зі сторін офіційно не повідомлена. У такому разі суд не має права розглянути позов. Переносять засідання, намагаються встановити, де чоловік/дружина. Це може затягнутися на довгий час. А якщо суд винесе рішення, не повідомивши сторони належним чином, надалі це може стати підставою для скасування рішення суду», – пояснює Михайло Євсєєв.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---