Доводилося оперувати до 10 осіб за добу: історія військового хірурга з Волині

Старший лейтенант медичної служби з Каменя-Каширського Михайло Бакай працює старшим ординатором хірургічного відділення у госпіталі Національної гвардії України. Коли росіяни вторглися в Україну ще в 2014 році, Михайло збагнув, що має стати на сторожі порятунку наших військовослужбовців, відтак пройшов курси тактичної медицини.

У 2016 році медик закінчив єдиний в Україні факультет підготовки лікарів для ЗСУ в Національному медичному університеті ім. О. Богомольця і до початку широкомасштабної агресії вів приватну лікарську практику за профілем флебології в інституті вен. Про лікаря розповідає газета «Полісся».

Після 24 лютого 2022-го життя його кардинально змінилося. Хірург добровільно пішов на військову службу. Тоді українським лікарям доводилось зіткнутися з новими викликами. Відтоді вже більше року на операційному столі пана Михайла не звичайні цивільні хворі, а поранені бійці Нацгвардії, азовці та спецпризначенці.

«До моменту, коли травмований солдат потрапляє у медзаклад нашого рівня, триває складний шлях евакуації, – пояснює хірург. – Після поранення бійця доправляють до мобільного шпиталю, далі – у прифронтову лікарню і вже по тому потягом – в розташування тилового медзакладу. Ушкодження, яких зазнають військові на полі бою, значною мірою відрізняються від характеру травм у цивільних у мирний час. Тож щодня ми з колегами дістаємо уламки металу із тіл наших захисників, зашиваємо рани, відновлюємо цілісність кісток. Усіх цих перелічених хірургічних маніпуляцій не роблять у лікарнях, що поблизу лінії фронту. Осколкові травми – це поранення із досить заплутаною траєкторією в кожному конкретному випадку. Наше завдання – виконати реконструктивні або первинно відтерміновані операції після мінно-вибухових травм, з чим досить успішно справляється відділення НГУ», – зауважує медик.У перші місяці повномасштабної війни медичні працівники буквально жили в лікарнях, а надто в тих, що розташовані у столиці та її околицях. Така доля спіткала і Михайла, який тоді зайняв пост військового медика у сьомій лікарні Києва. За день, пригадує лікар, бувало, що доводилося оперувати по 8-10 постраждалих, серед яких нерідко траплялися і діти. Коли ж рашисти під тиском ЗСУ змушені були відступити і Києву стало трохи легше, здібності хірурга знадобилися у госпіталі Нацгвардії. Подекуди, зізнається Михайло, виконував функції уролога, проктолога, торокального хірурга тощо.

«Я вкотре переконався, яким тісним є світ. Адже моїм пацієнтом був наш земляк, випускник Камінь-Каширського ліцею № 2. Я не буду називати імені героя, оскільки не маю права розголошувати приватність. Втім зауважу, що, незважаючи на чергове поранення, отримане на Донеччині, він відчайдушно продовжував рватися у бій. Після лікування та короткотривалої реабілітації молодий боєць продовжує атакувати ворога у Бахмутському напрямку. Ось такий безстрашний патріот родом з нашого міста», – підсумовує лікар.

Працюючи з військовими, Михайло Бакай не забуває про свій улюблений профіль флеболога. Сподівається, що прийде час і все стане на свої місця. Втім доки реалії такі, що наразі його руки надзвичайно потрібні для порятунку життів наших захисників.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---