«Додому тягне, але ми хочемо в українське Дебальцеве»: подружжя переселенців волонтерить у Рожищі

Волонтерське об'єднання жінок з вулиці Чайковського (нині Любомира Гузара) у Рожищі готує смаколики військовим з початку повномасштабної війни, аби хлопці знали: про них турбуються, за них переживають, їх чекають. До цього гурту небайдужих та щирих українок долучилося й подружжя Віри та Віктора Змійових, які знайшли прихисток на Волині, тікаючи від війни.

Про це повідомляє Рожищенська міська рада.

Жінки жартома називають 71-річного Віктора Леонідовича завгоспом, бо у підвалі, де облаштували волонтерки склад, він – дбайливий господар. А на кухні біля господинь – підсобний працівник. І води наносить, і важкого ящика піднесе, і банки з закрутками посортує, і будь-яку іншу роботу зробить, аби жінкам було легше.

Віра та Віктор Змійови народилися та проживали у місті Дебальцеве Донецької області. Мали власний будинок, город, працювали і жили у мирі та достатку. Все змінилося з початком АТО.«Тоді ніхто й подумати не міг, що все так повернеться. Що доведеться покидати дім, рятуючись від небезпеки постійних обстрілів. Не день і не два ми жили в підвалі, та сподівалися, що все стихне. Так минув 2014-й. А в січні 2015-го ситуація стала просто нестерпною. 30 січня, у день 60-річчя дружини, нам розбили літню кухню, частково пошкодили будинок. Після цього ми вирішили виїздити до родичів дружини, які кликали нас на Волинь», – згадує Віктор Леонідович.

Читати ще: Волонтерки з Рожища з лютого 2022-го печуть, консервують і роблять сухі борщі для ЗСУ

«Були сльози, розпач та розуміння того, що якщо не сьогодні, то, можливо, ніколи. Донька працювала у мерії, тож дізналася, що буде евакуаційний автобус. Ми зібрали невеличку валізу та два наплічники і разом з дочкою й онуком вирушили в дорогу», – згадує Віра Михайлівна і демонструє валізу, у яку потрібно було вмістити усе своє життя. А ще пухову хустину – це одна з небагатьох улюблених речей, яку вдалося взяти з собою.«Було три автобуси – останній евакуаційний рейс. Ми потрапили в другий. Росіяни активно обстрілювали територію, нам пощастило прорватися, а третій автобус обстріляли, – згадує пережите Віктор Змійов. – А далі були Бахмут, Слов'янськ, Київ та Рожище».

Читати ще: Можна накрити територію усієї громади: у Луцьку волонтери сплели понад 70 тисяч квадратних метрів маскувальних сіток

Подружжя Змійових навперебій розповідає, як щиро та тепло прийняли їх на Волині не лише родичі, допомагали знайомі й незнайомі люди. Так і обжилися. І українською стали розмовляти.

За приблизно десять років життя у Рожищі Змійови знайшли тут уже друзів та однодумців. І, як самі кажуть, стали бандерівцями.

Чи мріють повернутися у рідне Дебальцеве?

«Звичайно, додому тягне, але ми хочемо в українське Дебальцеве, а це поки що неможливо. Тому й допомагаємо нашим військовим, аби хоч такими невеликими волонтерськими справами сприяти наближенню Перемоги», – підсумовує розмову Віктор Змійов.

Віра Михайлівна натомість зізнається, що їхнє волонтерство зародилося ще там, на Донбасі. Коли Дебальцеве було вісім місяців без води, Віктор Леонідович постачав її українським військовим з власної свердловини. А вони з дочкою прали їм одяг.

Тож коли тут, у дворі будинку, де проживають, побачили, як знайомі згуртувалися і працюють для допомоги нашим захисникам, не могли залишитися осторонь. Адже добре розуміють: Перемога залежить від кожного з нас.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---