«Добре, щоб у ваших перлинок були свої мушлі», – психолог з Луцька про те, як пережити підлітковий вік

Усі звикли вважати, що підлітковий вік – складний період між дитинством і юністю. Батьки помічають, що окрім того, що їхні діти змінюються фізично, вони ще й стають більш вразливими, емоційними. І часто стається так, що з ними в цей період виникає чимало конфліктних ситуацій. На це впливають і гормональні зміни, й інші психофізіологічні фактори. Про те, як допомогти батькам розібратися з цим, як найменш болісно пройти той хиткий місточок між дитинством і юністю, в ефірі програми «Психолог і я» телеканалу «Аверс» говорили з психологом Дариною Самолюк.

Отож, Дарино, поговорімо про підлітковий вік і ті проблеми, які він із собою несе.

Мені здається, що це надзвичайний вік. І оцей шлейф того, що він проблемний, складний, якось суперечить із моїм світоглядом. Тому що в тебе перед очима діти дорослішають, стають відповідальнішими, проявляються на повну. Вони перестають бути тінню батьків і стає видно, що ж це за особистість, що це за душа, які таланти розкриваються, які здібності, які мрії й бажання з’являються, які цілі. Коли раніше батьки були беззаперечним авторитетом, то тепер діти ставлять деякі речі під сумнів.

Тому, якщо трошечки змінити фокус і перестати називати цей вік складним і проблемним, то можна сказати, що цей вік – новий. Тут виникають не так нові проблеми, як нові питання.

Підлітковий вік ще називають віком мушлі. І дуже багато батьків переживають, що дитина закривається, їм здається, що вона щось приховує. Іноді, коли приходять на індивідуальні консультації, вони справді налякані й трішки гіперболізують моменти, які виникають. Але хочу всіх заспокоїти. Ваші діти – то таки ваші діти. Я часто жартую, що всі питання – до виробника. Згадайте себе в підлітковому віці.

По-друге, до 10-11 років ви ж мали доступ до дитини, виховували її. Невже із нею станеться щось таке критичне, що піде урозріз із вашим вихованням, з вашою генетичною інформацією, яку ви їй передали, коли вона у вас народилася? Тому, шановні батьки, вчіться насолоджуватися цим періодом і якось цей фокус трішечки зміщати.

Насправді, напевно, це все дуже індивідуально. Для когось цей період може видатися складним, а для когось – абсолютно спокійним і не болючим. Є така думка, що як у дорослому віці люди закривають свої гештальти, то коли в дитинстві щось недодали, у підлітковий період це вилазить на поверхню. Це правда?

Підлітковий період називають умовно кризовим. І виділяють певні підкризи. Одна з них – так звана підкриза довіри або підозрілості. Коли батьки відмічають, що десь дитина втрачає довіру до них, до соціуму, до якихось груп, де вона раніше перебувала, то є такий зв’язок із першими трьома роками від народження, чи дитина до трьох років сформувала базову довіру до світу. Тобто чи було задоволено всі її фізіологічні потреби – чи достатньо її носили на ручках, чи вона вчасно їла тощо. Якщо ця базова довіра до світу сформувалася, то з довірою й підозрілістю особливих проблем не буде.

У підлітковому віці формується і критичне мислення. Батьками треба подивитися на це під іншим кутом. Той факт, що ваша дитина кілька разів поставить запитання, уточнить, не буде сприймати все за чисту монету, означає, що в майбутньому дорослому житті вона не буде сприймати за чисту монету інформацію від керівника чи можновладця по телевізору.

Звісно, батькам зручно сказати раз – і щоб це було виконано. А тут доводиться аргументувати свою позицію, дбати про те, щоб ті речі, які ти озвучуєш, відповідали дійсності, щоб вони були конструктивними, логічними.

Класно говорити з дітьми на рівних. Вони вже часом знають більше за нас. Дуже часто ставлять запитання, які й нас змушують замислитися, коригувати свою думку.Побутує така думка, що нинішнє покоління дітей Z значно прогресивніше і швидше дозріває.

Так, у ВООЗ відмічають, що підлітковий вік помолодшав, і виставляють межу з 9 років. Батьки справді часто до цього не готові, переймаються, чи це нормально, що дитина так рано подорослішала. Все індивідуально. Не треба цього боятися. Зрештою, дитина не дорослішає в одну секунду. Треба лише бути уважними, відмічати якісь особливості.

І навіть коли діти в певний момент починають якось різкіше висловлюватися, більше сердитися, зачиняти двері в свою кімнату, треба не забувати, що та дитина не розуміє до кінця, що з нею відбувається. У неї ж ще й фізіологічні зміни відбуваються, і ті емоції спровоковані низкою чинників. Вона ще не знає, як із собою новою жити, а нам хочеться якось її приструнити.

Тому свою напругу, якусь сердитість треба ділити хоча б на два і бути таким собі адвокатом своїй дитині. Я завжди кажу батькам так: ми з вами залишаємося такими, як і були вчора, місяць і рік тому, а в дитини все дуже стрімко змінюється, росте і розвивається. То, напевно, наша відповідальність у тому, щоб виставити такі бустери, аби було комфортно і їй, і нам з нею.

Які ж такі зміни відбуваються з дитиною і до чого бути готовим батькам?

Батьки мають бути готовими до всього! Фізично підліток стає майже таким, як дорослий. Так само й психологічно. Він уже багато всього розуміє, може опрацювати будь-яку інформацію, починає дивитися на відносини в соціумі між словами. І передусім він випробовує якусь сімейну ієрархію – де його місце. Він сприймає себе як повноцінного дорослого, ставить під сумнів якісь дії, тези батьків. Випробовує, де він може диктувати мамі умови, а де мама – йому.

Але ж насправді мислення може бути дещо доросле, й ідеї, мрії також, а рівень відповідальності і впливу ще дитячі, тому що дитина не може сама про себе подбати, не може себе забезпечити. Це такий секрет, який батьки мають озвучувати і казати: «Так, ти за габаритами вже дорослий, ти емоційно вже багато всього розумієш, але, вибач, ти ще і юридично дитина й не маєш можливості себе забезпечити, тому, будь ласка, займи своє місце в сімейній ієрархії, наше слово останнє, ми ставимо підпис під усіма дозволами, встановлюємо правила, за якими живемо і взаємодіємо. Окей, ми можемо їх обговорювати, ти можеш висловити свою думку, ми готові тебе почути. Але останнє слово за нами».

Батьки часто не готові до оцього почуття підліткової самотності й не знають, що з цим робити. Згідно з дослідженнями, підлітки відчувають самотність більшою мірою, ніж навіть люди поважного віку. Тож дуже часто підлітковий вік називають віком мушлі. Тому стукайте до дітей у кімнату, тобто стукайте по цій мушлі. Це нормально. Добре, щоб у ваших перлинок були свої мушлі – власні кімнати. Я своїм дітям дозволяю такий собі відносний порядок у їхніх кімнатах і кажу: «Головне, щоб цей безлад не поширювався за двері». У них кімнати замикаються, але в нас є домовленість, що на мою вимогу вони ці двері відчиняють. Тобто я стукаю у їхні мушлі.

У підлітковому віці є дуже велике емоційне навантаження на організм дитини. Якого режиму потрібно дотримуватися, щоб було і корисно, і здорово?

У підлітковому віці режим і правила я раджу погоджувати з дитиною. Вони хочуть випробовувати свою ініціативу, бо одна з підкриз – це підкриза ініціативності. Їх треба, по-перше, залучити до цього процесу. З іншого боку, правила дають дітям відчуття стабільності й безпеки. Батькам часом здається, що це обмеження, але жодні правила не обмежують. Свобода якраз і можлива у межах якихось правил. Бо свобода без правил – це просто хаос.

Як психолог я прихильниця думки, що здорові стосунки та здорові емоції забезпечать здорове тіло. Якщо у вас з дитиною здорові довірливі стосунки, то ви з нею домовитеся і про той шпинат, який вона буде їсти, і про обмежену кількість кока-коли, яку вона буде пити. Якщо нема здорових довірливих стосунків, то це буде емоційно й енергетично затратно і для батьків, і для дитини.

Правила – це завжди про здоров’я. Туди ви можете вписати і режим харчування, і якісь заборони.

Як щодо режиму сну? В такому віці діти хочуть вже набагато пізніше лягати.

Думаю, багато батьків зіштовхувалися з ситуацією, коли посеред ночі вони заходять, а дитина грає у щось в гаджеті. Це можна вирішити методом вимкнення Wi-Fi о десятій вечора. Звісно, що краще це робити через довіру. Однозначно, що правило сну має бути у формі заборони. Це має бути проговорено з дитиною. Підлітки класно сприймають аргументи.

Звісно, якщо однолітки грають, і грають багато, то вони це бачать. Якщо вони спробували ту гру чи активність у соцмережі, то їм цього хочеться і ця потреба в них не задоволена. Зі своїми дітьми я практикувала по-різному. Був навіть такий момент під час карантину, коли перевстановлювали якісь програми в комп’ютері, чоловік попросив сина пограти в якусь гру годину чи півтори. А він сказав, що не хоче.

Тобто якщо ми послаблюємо їм ці заборони, вони цим наситяться і вже не бігтимуть на ті ігри, як голодні. Бо що більше батьки ці гайки закручують, то більше їм хочеться й вони не піддаються правилам. Тому треба діяти м’яко, з розмовами. Бо пігулок проти підліткового віку і тривожності батьків ніхто не вигадав. Тут діє метод заїждженої платівки – пояснювати, наголошувати, роз’яснювати, що ви від них хочете. Це не буде за секунду, але однозначно дасть результат.

Є певна категорія дітей, які закриваються у мушлю, а є ті, які хочуть самоствердитися в очах однолітків, батьків, учителів, починають трохи зухвало поводитися. Яку лінію поведінки обрати батькам, щоб правильно дитину скерувати?

Це підкриза ініціативності. Діти справді, формуючи свідомий образ «Я», коли виявляють цю ініціативу, ловлять реакції, відповідно до яких вибудовують свою подальшу поведінку. Під дією цих реакцій формується і самооцінка. Тобто одна дитина, активно проявляючись, може зловити на собі якийсь осуд чи критику, її самооцінка знижується, падає активність та ініціативність. Інша – навпаки.

Батьки мають пам’ятати, що в дитини формується самооцінка, і зі свого боку її не принижувати, не підривати її цінність як людини. Дуже часто батьки не розмежовують дитину і її цінність та її вчинки, якусь їх нікчемність. Не треба ототожнювати дитину і її вчинок.

Не треба хвалити за очевидні речі, бо тоді дитина не може адекватно себе оцінити. Треба хвалити за докладання зусиль. Не варто хвалити за таланти, бо це вроджені характеристики, за вроду. Але відзначати успіхи, навіть те, як дитина змінилася з учорашнього вечора відносно себе самої, а не Петрика з сусіднього під’їзду. І не треба перекладати якісь свої комплекси, своє світосприйняття на дитину.

Дуже часто батьки нарікають, що в підлітковому віці дитина стає лінькувата. Вони вже відходять від такого глобального батьківського контролю й можуть не дуже охоче сідати за уроки, не дуже сумлінно їх виконувати. Як діяти в такому випадку?

Це дуже комплексне питання. На нього немає однозначної відповіді. У кожній сім’ї це відбувається по-своєму. Але є загальні точки. По-перше, батькам варто запитати в себе, що вони лінуються робити. Можливо, хтось ходить на роботу й лінується розпочати власний проєкт. А може, ви лінуєтеся переїхати від батьків, бо вам так зручно? Може, лінуєтеся дбати про стосунки в парі? Тобто передусім треба це питання ставити собі, бо діти – наше дзеркало.

Другий момент. Сучасні діти – надзвичайні. Вони вчаться маніпулювати змалечку, ставлять запитання на кшталт «Що мені ця наука дасть в житті?». А батьки не знають, як на це відповідати.

Це все можна коригувати правилами. Якщо є правила, то є речі, які не обговорюються. Якщо держава виділяє на одну дитину певну суму коштів, будує школи, розробляє програми, оплачує роботу вчителів, намагається реформувати освіту, то чому дитина має ставити під сумнів цю систему?

Коли дитина ставить запитання про те, що дасть їй освіта, або нарікає, що якісь не такі уроки, скажіть їй: «Напевно, ти будеш працювати в освіті. Станеш міністром і тоді зможеш так реформувати школу, що вона буде подобатися дітям. А поки ти внизу, ти можеш тільки дотримуватися шкільних правил і наших сімейних».

Тобто треба зняти питання критики системи. Тому що потім ця дитина виростає і каже: «Чому я маю в місті їхати 50 кілометрів на годину? Я хочу 120». І що такому дорослому скажеш?

Ми, батьки, відповідальні за те, з якою системою мислення відправляємо дітей у доросле життя.

Ще один аспект – справді багато домашніх завдань, діти відвідують багато гуртків, бо є така пропозиція. А джерел натхнення в дітей небагато. А коли немає джерела натхнення, насолоди, задоволення, вона може впасти у стан ліні, відсутності енергії до життя.

Читайте ще: Плакати – можна. Просити про допомогу – треба. Поради психолога, як допомогти собі у миті відчаю

Тому батьки, якщо є така проблема, мають проінспектувати, з яких джерел їхня дитина отримує задоволення. Якщо єдине її джерело задоволення – мобільний телефон і гра, вона втомлена приходить додому після школи чи після гуртка і хоче розслабитися за грою, батьки забирають гаджет, бо не зроблені уроки. Причому це не прописано в правилах, а відбувається хаотично. Дитина розуміє, що за якісь речі вона фактично розплачується своїм задоволенням. А якщо такого задоволення мало, то де в неї мають сяяти очі, де вона має бути натхненною і радісною?

Тобто має бути баланс роботи і задоволення. Якщо, наприклад, ваша дитина любить їздити до бабці в село, відправляйте її туди.

Хотілося торкнутися різниці між дівчатами й хлопцями. Як в обох статей виявляється підлітковий вік?

У підлітковому віці в дітей формуються образи чоловіка і жінки. Базовим у них є завдання сформувати цінності – якими мають бути справжня жінка і справжній чоловік. Причому вони формують не тільки образ своєї статі, а й протилежної. Важливо на ці теми говорити, важливо, які дорослі перебувають навколо дітей, чи бачать вони лише вчительку основних предметів, чи їздять вини в інші міста, чи ходять у музеї, чи є в них гуртки, чи бачать вони якихось альтернативних людей – наприклад, людей мистецтва, як ви поводитеся, чи щаслива мама як жінка, а тато – як чоловік, як ви виявляєте себе вдома і на роботі, наскільки ви доглянуті.

Одна з підкриз – сприйняття світу через призму сорому, в тому числі за своє тіло, яке росте, за свою увагу до протилежної статі. Діти теж через це проходять. З одного боку, вони формують ці образи, а з іншого боку, вони їх сприймають через емоцію сорому. Тут їм потрібно дати такий бекґраунд, що це нормально. Нормально дорослішати, нормально те, що відбувається з дівчатами й хлопцями.

Часто через свою гіперсексуальність, егоцентризм підлітки потрапляють у кризові ситуації. Чи є центри допомоги таким дітям? Куди вони самі можуть звернутися?

Якщо є якісь питання, вони можуть знайти мене в соцмережах – і в Instagram, і уFacebook, я радо відповім. Ніколи не відмовлю в пораді, якщо це потрібно у форматі спілкування в месенджерах.

Щодо егоцентризму. Насправді це формування власного «Я». І коли дитина була приліплена до батьків, то тут вона відділяється, і щоб вибудувати комфортну відстань, їй треба ніби як більше віддалитися й випробувати себе. Тому це норма.

Читайте ще: «Треба визнати, що онлайн – це частина нашого реального життя», – психолог з Луцька

Яка роль матері, а яка – батька у вихованні підлітка? Хто що має робити?

Кожна сім’я – дуже-дуже індивідуальна. Я сповідую таку глибинну екзистенційну парадигму, що кожні батьки для своїх дітей найкращі. Буває, ситуація складається так, що хтось із них дещо більше приділяє уваги дітям, хтось менше, а раптом вони розлучені, а раптом хтось узагалі не бачив свого батька… Людина здатна витримати будь-які випробування, наша психіка готова до випробувань, які на порядок чи два вищі, ніж відбуваються в нашому житті.

Тому не треба потрапляти в отой хиткий стан «добре – недобре», «норма – не норма». Хлопчикам після 11 років потрібна активна позиція батька, те, що вони шукають цей образ, десь навіть підсвідомо, на який вони можуть рівнятися, – це факт. І взагалі будь-яка дитина має бачити біля себе образ батька. Навіть якщо такого чоловіка раптом немає, образ у психіці є завжди. Не завжди тілесне перебування біля дитини закладає правильні моделі.

І мама, і тато мають бути. Ідіть за своєю дитиною, вона вам завжди підкаже, хто їй потрібен саме цієї миті. У одній ситуації вона звернеться до мами, а в іншій першому зателефонує татові.

У підлітковому віці в дитини гостро стоїть потреба знайти себе й відділитися, так звана сепарація, про яку говорять психологи. Як батькам підготувати її до самостійного життя?

Не робити за дитину роботу, яку вона може зробити сама. Чи може ваша дитина в 10 років посмажити собі яєчню? Напевно, може. Чи може вона сама зробити домашнє завдання чи проєкт? Чи потребує того, щоб ви їй домалювали якесь деревце або ж дописали щось? Чи може вона поприбирати? Так. Шановні батьки, не забирайте оцей момент сили у своїх дітей. Якщо дитина з року в рік буде мати обов’язки, якщо рідні не бігтимуть робити за неї її роботу, то все буде гаразд.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---