«Для мене вони – Герої». Як ексфутболіст Тарас Михалик їздив на передову до «любешовської банди»

Уродженець Любешева Тарас Михалик відомий своїми виступами за київське «Динамо». Однак шість років волинянин грав за московський «Локомотив», за що отримував чимало критики, зокрема повернувшись до Луцька, де останні роки футбольної кар’єри захищав кольори луцької «Волині». Мало хто знає, що волинянин, ще граючи у москві, постійно жертвував гроші на Збройні сили України. Зараз ексфутболіст взагалі перекваліфікувався у волонтера та постійно ганяє авто для воїнів на передову.

Про це йдеться у матеріалі на YouTube-каналі SportArena.

Тарас Михалик розповів, що дружить із багатьма хлопцями на передовій, тому не може відмовити їм у допомозі:

«Зараз у них є потреба в авто, тому ми стараємося знайти їх, купити та пригнати. Допомагаємо не лише з автомобілями, але зараз потреба саме в них. В основному хлопці потребують джипів, пікапів та мікроавтобусів. Останні два авто ми пригнали з Болгарії, бо в Польщі та Німеччині, мабуть, вже вибрали все, що тільки можна. Я рахував, скільки авто перегнав, це вже понад десяток, але головне не кількість, головне – щоб вони приносили користь та допомагали хлопцям на передовій. Кілька разів допомагали футболісти з «Динамо», зокрема Жора Бущан, Микита Бурда, Микола Шапаренко та Сергій Сидорчук. Було таке, що допомагали і луцькі хлопці. Все інше стараюся купити сам».

Читати ще: «Я замовив сто футболок для фанатів», – Тарас Михалик про «Волинь» та конфлікт з ультрас

Для колишнього футболіста, який нині тренує молодіжну команду «Волині», це вже навіть не п’ята поїздка на Донбас за шість місяців повномасштабної війни.

«Бувало, що за один раз об’їжджали Краматорськ, Слов’янськ, Бахмут, аби потрапити в різні бригади до хлопців. Буває, що приїжджаєш туди, а там саме «спекотно». Усі ці вибухи не біля тебе, але ти це все бачиш і чуєш. Та ми приїхали на день і поїхали, а хлопці там перебувають щодня. Те, що ми робимо, – це насправді дуже мало. Ці люди там живуть, вони дійсно для нас Герої. Ти спілкуєшся з цими людьми і дивуєшся, наскільки спокійно вони реагують на ситуацію, заряджаючись енергією», – каже Тарас Михалик.Раніше Донецька область асоціювалася у нього з «Донбас Ареною», футболом, а зараз – більше з друзями та війною, адже багато з них нині тут. Футболіст наголошує, що зараз основне, аби Україна перемогла, і хлопці та дівчата повернулися з війни живі та здорові.

З його слів, у волонтерстві бувають різні випадки, багатьох людей доводиться переконувати, але якщо куплені речі врятують бодай одне життя, то все це робиться недаремно.

«Якось ми приїхали з поляком на польський завод, де потрібно було купити метал на бронежилетні плити. Вони говорили, що потрібно чекати місяць-півтора, але я сказав, що мені потрібно це на завтра. Поляки ж відповіли, що так не працюють. Але за допомогою відео про війну на телефоні цих людей вдалося переконати, і вони віддали мені метал якоїсь фірми. Ці плити вже за два дні були у нас.

Також ми купували вживані британські каски просто на паркінгу. Їх було близько сотні. Буквально недавно кум мені розповів історію, що йому телефонував однокласник, якому ми передали жилет і каску, та попросив подякувати, бо ця каска врятувала йому життя, захистивши від осколка. Я вважаю: якщо ми врятували життя хоч одній людині за допомогою цих касок, то вже недаремно їх купували», – говорить волинянин.

Товариш Тараса Михалика Олег, який нині на передовій, жартує, що саме він зробив із Тараса футболіста: «Так точно, це ми зробили з нього футболіста. Я з його старшим братом сидів на лавочках і пив, а він круги намотував навколо стадіону. І не дай Бог десь сачкане. А потім, коли ми «набирали форму», починали навчати його техніці, обробляти м’яч. Ви самі розумієте, яка в нього техніка, це все наша школа. Так ми його і навчили».

«З цими хлопцями ми з дитинства. Це любешовська банда», – каже Тарас Михалик, розповідаючи про друзів на передовій.

Відзначимо, нещодавно Тарас Михалик разом з Артемом Федецьким їздили до прикордонників на кордон з Білоруссю: «Як кажуть по телебаченні, ситуація там відносно спокійна. Відносно спокійно – це означає, що сьогодні все нормально, а завтра ситуація може змінитися. Федецький приїжджав з прикордонниками туди. Вони їхали з Луцька, а я там близько, він набрав до мене, і я під’їхав. З білоруської сторони летять ракети, але будемо сподіватися, що білоруси – розумний народ. Ми віримо, що вторгнення не землі не буде, але як то кажуть: хочеш миру – готуйся до війни. На кордоні всі готові».

Читати ще: «Зараз ми граємо матч за життя проти свинособак». Федецький – про тероборону, виклик Ракицького до збірної та росіян у пеклі. Інтерв’ю

Уже під час війни на Донбасі Тарас Михалик виступав у московському «Локомотиві». Каже, що розірвати контракт було фактично неможливо через фінансове питання. До того ж, порадившись із військовими, вирішив грати в росії та допомагати війську заробленими грошима.

«Коли я спілкувався з хлопцями, з військовими, то там вже був підписаний довгостроковий контракт. Розірвати цей контракт, напевно, можливо було. Але там була непосильна для мене сума, яку треба було закрити. Хлопці мені сказали, що я можу і грати там, і допомагати військовим. Я думаю, багато з людей не знали про це. Я публічна людина, тому були моменти, що люди критикували, – пригадує Тарас Михалик. – До повномасштабної війни в нас 90% країни казало, що війна десь там далеко. У нас з росією були відносини на державному рівні, ніхто їх не розривав, відбувалася торгівля. На артистів та футболістів більше звертали увагу, бо вони – публічні люди. А те, що в нас не один мільйон людей їздив на заробітки… Все змінилося 24 лютого. Коли я з’їздив перший раз на передову... ти бачиш це все живу і починаєш все це сприймати по-іншому».

Останні два місяці ексфутболіст взагалі не спілкується ні з ким із росії: «Я спілкувався з адекватними людьми, які все розуміли. Зараз вони деколи телефонують, але я просто переключився та якось не можу взяти слухавку. Мабуть, з тих всіх людей, що могли зателефонувати звідти, на початку перетелефонувало відсотків двадцять. Я скидав відео з розбитими колонами усім, з ким спілкувався. Але мало хто відповідав взагалі хоч щось».

Він пригадав, що під час виступів за «Локомотив» у нього навіть був конфлікт з масажистом через Майдан: «Людина почала розповідати, ніби в нас добавляють амфетамін в кашу чи чай. Я запитав, чи він це бачив. Але він сказав, що ні, але йому розповідав друг, а другу розповідав друг. На цю тему ми трошки з ним завелися. Це було більше, ніж сварка. Він зі мною потім кілька днів не спілкувався, а потім прийшов і вибачився, сказавши, що був неправий».

Тарас Михалик каже, що найбільше хоче, аби після перемоги всі військові повернулися додому живими та здоровими.

«Не думав, що найперше зроблю після перемоги, але я говорив з кимось на днях, і ми згадували Поворознюка (Олександр Поворознюк – бізнесмен-аграрій, президент ФК «Інгулець»). Він казав, що збере фанатів і поставить бідон горілки. Я не знаю, чи зберу всіх фанатів, але багато хлопців, навіть ті, які не вживають, говорять, що нап’ються. Хотілося б просто зібрати всіх тих хлопців, до яких ми їздимо на передову. Дай Бог, щоб вони всі повернулися живі та здорові. Готовий закрити будь-який заклад у місті, щоб вони тільки приїхали з перемогою. Коли ти до них приїжджаєш на пів дня, ти заряджаєшся емоціями на кілька днів, а вони там кожного дня. Для мене вони найбільші Герої».

Олександр ЗЕЛІНСЬКИЙ

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---