«Для дитини головне – щоб батьки були емоційно доступні», – психолог з Луцька

Чи усі в дитинстві переживали психологічні травми? Чи можна від них зцілитися в дорослому житті? До яких наслідків вони можуть призвести? Як налагодити зв’язок зі своєю внутрішньою дитиною? На ці та інші запитання в ефірі програми «Психолог і я» телеканалу «Аверс» відповідала психолог, кандидат філософських наук Тетяна Запорожець.

Коли трапляється, що дитина впала й забила колінце, тобто отримала фізичну травму, ми знаємо, що робити й до якого лікаря бігти. Що ж таке дитяча психологічна травма?

І куди дмухати, так? Певна аналогія тут є. Коли стається травма, то руйнується цілісність організму, порушується функціональність. Інколи цю травму видно зовні, інколи – ні. Наприклад, коли закритий перелом, ми йдемо робити рентген. Навіть коли травму не видно, вона болить і заважає. Психологічної травми рентген не покаже, але вона порушує структуру особистості й завдає шкоди. Із фізичними травмами ми звертаємося до лікаря й нам надають допомогу. Коли дитина отримала психологічну травму і їй відразу не надали допомогу, то її наслідки супроводжують упродовж життя. Це рана, яка періодично затягується і ми начебто її не відчуваємо, та коли хтось ненароком до неї доторкнеться, вона починає кровоточити.

У Ліз Бурбо є книга «П’ять травм, які заважають бути собою». Вона мені першою потрапила до рук ще до моєї діяльності психолога. Я везла її студентці в маршрутці, почала читати і просто плакала, бо почала розуміти себе, свою поведінку, свої реакції і реакції близьких. Вона пише про те, що коли у нас є рана, ми її замотуємо, щоб вона перестала боліти. А коли хтось із близьких підходить і починає нас обіймати, то тисне на неї. І робить це не навмисне, а тому, що відчуває, що її треба вилікувати. А ми кажемо: «Ти мені робиш боляче».

Дитяча травма має вплив і на поведінку, і на доросле життя. У чому це виявляється?

Наслідків може бути дуже багато, і говорити про якийсь конкретний не можна. У мене є такий образ-метафора: до травми людина – це ціле дзеркало, коли травма трапляється і ми з нею не впоралися, це дзеркало розбивається на друзки. І ці уламки душі розлітаються й можуть виявлятися в різних сферах. Тобто причина одна, а вияви можуть бути і в симптоматиці, і в стосунках, і у відчуттях, і в нерозумінні того, чого я хочу в житті, або в тому ж перфекціонізмі тощо. Коли ми всі ці уламочки зберемо, поставимо на місце той пазлик, тоді й відбувається зцілення.Коли дитина отримує психологічну травму, її психіка запихає це десь дуже глибоко, в далекий темний куточок душі, і ми вдаємо, наче нічого не було й можна з цим жити. Але біль там захований. Колись це може виявитися в тих же панічних атаках, саморуйнуванні, залежностях, залежних стосунках, нездатності побудувати стосунки. Це заборона себе виявляти, бути видимим, заборона на те, щоб взагалі жити тощо. Я щоразу в роботі дивуюся, наскільки дитяча психіка вибудовує захисні конструкції. І з цим людина живе все життя.

Чи може бути в люблячій сім’ї дитина психологічно травмована?

По-перше, ми не можемо її ізолювати, посадити у вакуум, вона все одно контактуватиме зовні. По-друге, те, що для дорослих абсолютна дрібничка, для дитини може бути травмою, адже вона сприймає усе по-іншому. Наприклад, якщо малюка до двох років залишити на няню чи бабусю, він сприймає це так: «Мама мене покинула». Це трагедія, горе і дуже сильна образа на маму. За Ліз Бурбо, це травма покинутого. І коли приходять дорослі успішні чоловіки, яким по 30-40 років, вони й досі не можуть пробачити батькам, що, скажімо, на пів року завезли до бабусі. Або ж коли малеча несе татові, який для неї є божеством, свій малюночок, а він зайнятий, відмахується, мовляв, може бути. Це для дитини може бути серйозною травмою і переконанням у тому, що вона – таке собі, може бути, щось посереднє. Коли дитина не отримує підтримки, визнання і прийняття від найближчої людини, залишається травма. Навіть у хорошій гармонійній сім’ї може бути всяке. Немає ідеальних батьків, немає ідеальних дітей. Достатньо хороші батьки – це коли вони можуть впоратися зі своїми почуттями і дати емоційну підтримку дитині.

Як щодо обіймів і поцілунків? Наскільки часто це треба робити?

Це треба робити щодня і багато разів. Для дитини фізичний контакт – це емоційна потреба, особливо в травматичних ситуаціях.

Що ж потрібно робити батькам у першу чергу?

Іграшки, їжа, одяг – це просто догляд. Доглядати за дитиною можуть усі. Для неї головна потреба – емоційний контакт, щоб батьки були емоційно доступні. І навіть якщо мама йде на роботу, але надає малечі достатньо цього емоційного контакту, це багато компенсує. Якщо дитина завалена іграшками, але батьки не мають на неї часу, вона відчуває, що вони емоційно холодні. Це часто може бути причиною депресії вже в зрілому віці. Важливо дозволяти дитині виявляти емоції, хай які вони є.

Є багато неповних сімей, коли мама чи тато мусять багато часу проводити на роботі, щоб прогодувати дітей, через це можуть приділяти їм мало уваги. Також є діти закриті, які не показують своїх емоцій, до них треба достукатися.

Питання в тому, чому вони закриті? Маленька дитина – відкрита світові, людям. Десь було втрачено момент. Це може навіть бути реакцією на фразу «Сиди тихенько, щоб тебе не було видно й чути, не заважай». Дитина потребує любові мами й тата і січе всі реакції дорослих. Вона думає: «Мама розсердилася, значить, я погана. Треба бути хорошою, тоді вона мене любитиме». І ця слухняна дитина виростає з купою проблем, бо хоче всім догодити.

Недолюблена дитина навіть в дорослому віці часто стоїть із простягнутою до батьків рукою, щоб її полюбили. Нерідко ми хочемо від партнера те, чого нам не дали батьки. Часто травматики підсвідомо шукають таких самих травматиків і ще більше посилюють свої травми. Що гармонійніша людина, то менше вона залипає у залежні стосунки, вона самодостатня, легше переносить самотність, не старається заслужити любов.

Чи можна зцілитися від дитячих травм у дорослому житті?

Зцілення можливе. Усе можна поставити на місце, тому що за кожною травмою є ресурс. Психологічна травма – це ще й запакована енергія в тілі. Це та енергія, яку ми не виявили у травматичній ситуації. Найбільш травматичні періоди – це дитячий вік до п’яти років та підлітковий. Наприклад, дитину б’ють батьки. Вона не може захиститися і втекти. І ця енергія запаковується в тілі. Коли ми розпаковуємо травму, розв’язуємо той вузол, виділяється дуже багато енергії. Зазвичай там – ресурс. Травма обмежує нашу свободу і запаковує частину нашого потенціалу. Коли це розпаковується, то воно розширюється, людина дуже часто фізично, емоційно відчуває зміни в житті чи перестає на щось реагувати.

У психологіє є таке поняття, як внутрішня дитина. Який зв’язок це має з дитячими травмами?

У роботі з клієнтами ми завжди виходимо на цю внутрішню дитину. Це наша травмована частина. Але коли ми її зцілюємо, вона стає нашим ресурсом. У тому віці, в якому дитина отримала травму, ця частинка душі залишається. Вона болить, реагує на певні зовнішні подразники. Коли людина плаче, ображається, психологи часто запитують, на скільки років вона почувається. Зазвичай така людина згадує ситуацію, коли це сталося, а її не було кому підтримати. Тоді ми даємо своїй внутрішній дитині підтримку вже зі свого дорослого стану.

ЧИТАЙТЕ ЩЕ: «ЦЕ ХВОРОБА СІМЕЙНА», – ПСИХОЛОГ З ЛУЦЬКА ПРО ТЕ, ЯК ПОДОЛАТИ ЗАЛЕЖНІСТЬ

Як знайти контакт зі своєю внутрішньою дитиною?

Є багато книг і вправ на цю тему, їх можна знайти в інтернеті. Можу дати дієву пораду. Знайдіть своє фото, на якому вам від трьох до п’яти років. Його можна поставити в рамочку або заставкою на телефон. І коли вам важко, якась складна ситуація, накривають емоції, дивіться на це фото й кажіть: «Ми впоралися».

У соціумі можна розпізнати травмовану людину?

Питання, для чого нам це? Спочатку треба розібратися з собою, щоб не реагувати на чиїсь реакції. Звичайно, якщо травма не зцілена, у людини ідуть неадекватні емоційні реакції на певну ситуацію, що включає ту травму, той біль. Це багато болю всередині. Звідси залежності, зовнішня агресія, постійна зміна партнерів, самотравмування тощо.

Чи можна налагодити зв’язок з мамою, якого бракувало з дитинства? І чи потрібно це робити?

Це можуть бути роки роботи. Кажуть, що мама – друга після Бога. Є така штука, що коли ми виростаємо, то бачимо, що мама не така, як ми хочемо, треба її «полагодити». Починаємо їй книжки якісь підсовувати, щось розповідати. Таким чином ми ставимо себе вище, а це вже порушення порядків, адже є сімейна ієрархія. І коли дитина ставить себе вище за батьків, то це має певні наслідки й проблеми в дорослому житті. Маму не треба переробляти.

ЧИТАЙТЕ ЩЕ: «БУЛЕРАМИ СТАЮТЬ НЕДОЛЮБЛЕНІ ДІТИ», – ПСИХОЛОГИНЯ З ЛУЦЬКА РОЗПОВІЛА ПРО НАСЛІДКИ БУЛІНГУ ТА МОБІНГУ

Коли ми намагаємося пробачити щось батькам, то знову стаємо на позицію Бога. Не треба прощати, треба зрозуміти, що батьки дали нам життя, а також те, що могли, і так, як уміли. Чекати від них чогось з простягнутою рукою – безглуздо. Має бути вдячність за те, що вони для вас зробили, і прийняття їх такими, якими вони є.

Що ми можемо зробити як дорослі для своїх дітей тепер?

Просто любити їх і бути в емоційному контакті. Не треба собі ставити планку, щоб бути ідеальними батьками. Для того щоб бути емоційним контейнером для дітей, впоратися з цим, мама має давати раду своїм емоціям.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---