«Депресія має здатність маскуватися», – психотерапевт з Луцька

На жаль, нині діагнозом депресія нікого не здивуєш. Утім дуже часто люди не знають, до кого звертатися по допомогу – до психолога, психотерапевта чи психіатра. Про причини цього хворобливого стану, його ознаки й симптоми, хто перебуває у групі ризику та де шукати порятунку, в ефірі програми «Психолог і я» телеканалу «Аверс» говорили з психологом, психотерапевтом Світланою Кіндер – фахівчинею, яка, власне, і працює з людьми, що потерпають від депресії.

Світлано, які ознаки вказують на депресію?

Є поняття психологічного розуміння, що таке депресія, і соматичного як захворювання. Загалом, депресія – це психічний розлад. І є різні ступені вираження депресивного стану, починаючи від поганого настрою і закінчуючи вітальною депресією, що дуже страшно і, як то кажуть, не дай Бог, щоб таке було, бо це найбільш інтенсивний ступінь страждань. Людина страждає і фізично, і духовно.

Термін депресія заїздили, ми його використовуємо навіть на побутовому рівні, не задумуємося про те, що насправді це несе в собі. А це серйозний психічний розлад, який лікують психіатри, але в тандемі з психотерапевтами, рідше психологи, оскільки цей стан належить до клінічних форм. А психотерапевти є більш підготовленими, вони вивчають психіатрію, мають знання, компетенцію для того, щоб визначити, що це депресія, вони не лікують медикаментозно, але діагностувати психотерапевт може, і тоді розуміє, чи може самостійно працювати певний час з таким клієнтом.

Я зрозуміла, що таке депресія і що це справді страшно, коли до мене на прийом прийшла дівчина-підліток. Це була просто маска, людина, в якої абсолютно не працює міміка, не виражає жодних емоцій, голос рівний, тихий, таке враження, що просто тілесна оболонка. Починається все зазвичай не відразу з такого стану, а ніби з поганого настрою. У кого його не буває? Таке складне життя, багато стресів, що поганий настрій внаслідок якоїсь невдачі, фрустрації, ще чогось – це звична справа, але наших ресурсів, наших адаптивних здібностей вистачає для того, щоб упоратися з цією ситуацією. А ось коли вже ніби затягується цей процес, триває місяць, більше і розгортаються ці симптоми, вони погіршуються, тоді це насторожує.

Ще буває таке, що симптоми можуть виникнути відразу, це ендогенна депресія. Психогенна депресія – це те, про що ми говорили, це коли такий стан спричинений стресовими факторами, якимись подіями в житті, а ендогенна – це внутрішня, коли ніби нічого не передувало, було все нормально.Якщо на хлопський розум, це ж не означає, що людина просто лежить, як зазвичай собі це уявляють, не миється, не розчісується, абсолютно втратила інтерес до життя?

Це вже найглибші форми, оця вітальна депресія.

Але є такі симптоми, що передують цьому стану? Що має насторожити?

Має насторожити те, що в людини тривалий час поганий настрій, їй нічого не хочеться, в неї немає бажань, її нічого не радує, в неї немає сил фізичних, душевних, психічних, велика втомлюваність, дуже важко вставати вранці, тобто ранок – це найгірша пора доби, яка може бути.

Тобто це такий маркер, так?

Це маркер, навіть добові коливання депресії є клінічним симптомом. Спочатку людина вранці встає і вона така розбита, їй нічого не хочеться. Ну і, власне, ближче до вечора в неї накопичується ресурс, енергія, щоб щось робити. І навіть коли депресія вже глибша, як я казала, вітальна, то вже під вечір ці люди можуть щось робити, в них продуктивність збільшується, вони в щось включаються, чимось можуть зацікавитися. А коли це починається, то просто ну от не хочеться робити нічого взагалі, поганий сон, неспокійний, переривчастий. Можуть з’являтися якісь незрозумілі страхи, людина може боятись і переживати, як вона даватиме раду своїм обов’язкам, хоча до того вона багато років працювала і прекрасно справлялася. Бракує сили на комунікацію, на зустрічі, контакти з людьми, тобто людина закривається. Якщо є питання важливі, потрібно щось зробити, то цей обов’язок ще рухає людиною, тому що в неї сім’я, робота, вона себе витягує з цього стану і через не можу робить те, що має робити.

Перебуваючи в депресії, може виконувати ті самі обов’язки?

Може. Наприклад, якщо починається тривожний тип депресії. Ще виникнення депресії залежить від генетичних, соціальних, біологічних факторів.

Тобто це можна успадкувати?

Можна, ризик збільшується утричі, коли в сім’ї у когось була депресія. Є така тенденція до наслідування, спадкового передання. Не факт, що людина захворіє, але вона чутлива, вона в групі ризику. І коли людина потрапляє в певні несприятливі умови, то якраз це середовище і спонукає до розгортання, до виникнення депресії. Наприклад, біологічні якісь механізми. Також певним чином працює нервова система, і це теж може бути такою передумовою, слабким місцем для розвитку депресії. Ми знаємо тривожний тип особистості – людина, яка за все переживає, кілька разів буде перевіряти, чи вимкнена праска, світло, чи замкнені двері, прийде на півгодини раніше, щоб не спізнитися. Це може бути така когнітивна жуйка, тобто людина жує якусь думку, може, наприклад, якась пісня влізти в голову, якесь речення.

Ну, пісня час до часу кожному влазить в голову.

Так, але це не означає, що в цієї людини точно буде депресія, це означає, що людина якимось чином належить до тривожного типу особистості. Вона переживає за своє здоров’я, прислуховується до себе, розвивається такий собі іпохондричний тип особистості, тобто дуже переймається, і якщо щось заболіло, відразу думає про якусь дуже страшну хворобу.

Така гіперуважність до себе?

Так, до себе і свого фізичного стану. Це можуть бути якісь фізичні дискомфортні відчуття. Наприклад, погано працює кишково-шлунковий тракт, часто болить голова, якісь болі невідомого походження, що мігрують,ніби тисне в серці, вегетативні можуть бути симптоми – пітливість, почервоніння. Тобто людина чутлива до зовнішніх чинників, і коли вона приходить до лікаря на обстеження, тому що не дуже добре почувається, то він каже, мовляв, вибачте, ви здорові, у вас нічого немає. Тоді ця людина думає: «Напевно, у мене щось дуже серйозне, просто лікар не зміг поставити діагноз». Власне, такий тривожний тип є передумовою до закріплення такої реакції, якогось поведінкового патерну, певного типу мислення, що людина за щось переживає, щось може статися. Це якесь таке відчуття небезпеки.

Читати ще: «Емоціями наша душа розмовляє зі свідомістю», – психолог з Луцька

Коли зрозуміти, що це саме цей стан, а коли не варто хвилюватися? Тому що такі речі, про які ви говорите, наприклад, пітливість, хвилювання можуть бути ситуативні в житті і не завжди ж вони свідчать про наявність депресивного стану, можливо, це спричинено якимись іншими хворобами, характером.

Так, певні риси характеру теж можуть бути передумовою розвитку депресії.

Хочеться зрозуміти, хто в групі ризику, це більше люди зрілого віку чи підлітки, молодь? Що впливає на це? Можливо, якась ситуація в сім’ї може спровокувати депресію, стреси, неприємні події?

Так, це може бути розлучення, смерть близької людини, переїзд в інше місто, навіть зміна роботи. У моїй практиці трапляється, особливо в період здачі ЗНО, що діти опиняються в зоні ризику.

На що варто звернути увагу?

Якщо це поганий настрій, то він же в нас не постійно поганий, тобто сталось щось хороше, якась радісна подія, ми реагуємо на це, можемо злитися, радіти. Тобто він змінюється відповідно до контексту, відповідно до тої ситуації, яка створюється, а коли депресія,то хай що відбувається, настрій не змінюється, тобто він постійно поганий і людина не отримує задоволення ні від чого. Це називається агедонія, тобто відсутність задоволення і бажань. Тобто це статичний емоційний стан, який не змінюється, він може погіршуватися, але не змінюється. З’являється туга, її просто аж відчуваєш на фізичному рівні. З’являється дуже сильний, нестерпний біль за грудиною і відчуття порожнечі, яку нічим не можна заповнити.

Такий екзистенційний вакуум в психології, так?

Так. Втрата змісту життя, людина не розуміє, для чого їй жити, задоволення вона ні від чого не отримує, перспективи не бачить, тому що копирсається в своєму минулому, звинувачує себе, в неї страшенне відчуття провини. Це ще один симптом, який може бути в кожного з нас, він дуже сильний, людина сама над собою влаштовує таке судилище, розпинає себе, звинувачуючи у якихось навіть дрібницях, але настільки перебільшує, що здається, ніби вона винна у всіх бідах на цьому світі. Дуже знижується самооцінка.

Переоцінка життя відбувається, напевно?

Ну, переоцінка, бачите, не має критичності, тобто що все в чорно-білих тонах. Таку метафору мені підказали самі клієнти, бо це ж від них іде. Я пам’ятаю дівчину, яка казала: «Я все бачу в чорно-білих тонах, а точніше, в чорних, білих немає». Тобто вони спотворюють все, що відбувалося, історію твого життя, якесь бачення, уява лише малює, що все буде погано, сенсу жити немає, мовляв, я невдаха, нікчема, нічого мені задоволення не приносить, через мене страждають мої близькі, тобто вони страждають від того, що страждаю я, що я в такому стані, вони на мене дивляться, вони мене привели до психотерапевта чи до психіатра, вони за мене все роблять, а я нічого робити не хочу. Це все може розгорнутися до такого найглибшого ступеня розладу, коли людина звинувачує себе у всіх бідах, глобальних катаклізмах, це вже як маячня.

Зараз пік моди на Інстаграм, і часто ті світлини в соцмережі не відображають суті стану людського. Людина може на фотографіях бути дуже усміхнена і ніби показувати якісь емоції, а водночас переживати цей депресивний стан. Як з такими людьми бути, як правильно встановити діагноз? Тому що вони ж теж страждають, але можуть навіть вигляду не показувати, що щось відбувається.

Дуже гарний приклад навели і правильне запитання, тому що депресія має здатність маскуватися. По-перше, людина може справді усміхатися, хоча насправді в неї діагностують депресивний розлад. Це називають усміхненою депресією.

Депресія маскується під різні соматичні хвороби, тобто не вірить людина, що в неї депресивний розлад, але настільки погано почувається, відчуває біль в якійсь ділянці тіла, що каже: «Ріжте, діагностуйте мене через операцію». Насправді будь-яка діагностика, і навіть розтин, нічого не виявляє, а людині реально десь болить, десь коле.

Власне, депресивні розлади – це такий собі бич ХХІ століття. І за статистикою ВООЗ, близько 246 мільйонів людей у світі страждають на депресію, перше місце з інвалідності – саме за цією нозологією. Тому різні країни несуть великі витрати на утримання таких людей, втрачає економіка, тому це питання звучить все голосніше. Одне із пояснень, з яким я теж згідна, що причиною є те, що настільки швидко рухається технічний прогрес, настільки швидко відбуваються зміни в суспільстві, в світі, що адаптаційні можливості, здібності людини не встигають за цим. Тобто їй бракує ресурсу для того, щоб адаптуватися, вже не кажучи про те, щоб творити і створювати.

Найчастіше, в кого найгарніша картинка у соцмережі, там найбільші проблеми, тому що, можливо, так людина хоче компенсувати, хоче у віртуальному світі додати собі того, чого їй бракує.

Читати ще: «Наше тіло говорить з нами через симптоми», – психосоматолог з Луцька

Чи можуть бути тимчасові вияви депресії або апатії?

Можуть бути тимчасові вияви, тобто вони були, але самі по собі зникли. Спочатку ніби вистачає власних ресурсів упоратися з цим. Це відбувається раз, в нашому мозку формується такий нейронний зв’язок, тобто реакція на якісь труднощі, стресові ситуації, ну, власне, та модель поведінки, як людина реагує – поганим настроєм, смутком, тугою, відсутністю мотивації, відсутністю якоїсь сили волі. Потім знову якась ситуація, знову ніби тимчасовий вияв, і вже ця нейронна стежинка ніби більше протоптується, стає глибшою, тобто це певний спосіб реакції на якісь зовнішні чинники.

І тут такий цікавий та важливий момент, що жінок після 30 років, які нібито самі давали раду тим ситуаціям, трапляється, вже накриває так, що вони звертаються до фахівця з цим, бо виснажується цей ресурс, виснажуються сили організму. Ця стежинка робиться дуже глибокою і вже ніби нічого такого не відбулося, просто якась неприємність, а відреагувала, скажемо так, горизонтальним положенням.

Депресія – це недуга, на яку може кожен захворіти? Чи людина все-таки має мати особливий психічний стан, якісь супутні захворювання, пов’язані з психікою, неврологічні розлади?

Так, будь-яка людина і на будь-якому етапі життя може стати жертвою цього діагнозу. Все залежить від того, яка в неї була історія життя, яка спадковість, як відбуваються біохімічні процеси в мозку, тобто який тип нервової системи, які особливості характеру. І ми знаємо, що серед нас є люди, які завжди кажуть, що все буде добре, ну, оптимісти. Коли навіть дуже важка ситуація, з такою людиною приємно спілкуватися, вона якось десь знаходить той ресурс, навіть тоді, коли його немає. Це свідчить про те, що таку людину депресія може оминути. А є люди, які все бачать через призму негативного фільтру, тобто навіть в житті в них все нормально, але вони будуть вишукувати якісь такі ситуації або якусь таку детальку, де не складається так, як вони хочуть. Такі люди в зоні ризику.

І ті, напевно, які мають дуже великі запити до життя й очікування стосовно інших людей, або ж ті, хто переймається тим, щоб виправдати очікування інших?

Вони переймаються, і, власне, один із способів чи методів лікування депресії – це когнітивно-поведінкова терапія. Тобто це така більш директивна терапія, де є протоколи лікування, людина багато працює, заповнює різні форми. Когнітивно-поведінкова терапія говорить про те, що наші емоції, відчуття спричинені нашими думками, і якщо змінити думку, то, відповідно, зміниться наш емоційний стан і наша поведінка, наші дії. І, власне завдання – відфільтрувати автоматичні думки, які є звичними для нас, ці когнітивні викривлення.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---