Чому розлучаються у війну і як цьому запобігти

Повномасштабна війна розділила тисячі українських сімей. У березні кількість родин по всій країні, які розлучитися з рідними, сягнула 44%. Це люди, які були змушені покинути місто або навіть країну через війну.

Водночас є й ті, хто свідомо розриває стосунки чи шлюб. Причин рівно стільки ж, скільки і пар, що розходяться. Події сьогодення стають каталізатором у стосунках: проблеми, на які раніше жінка або чоловік закривали очі, загострюються і призводять до розлучень.

Не є винятком і зіркові подружжя.

Наприклад, з початку війни про розлучення оголосили Володимир Дантес та Надя Дорофєєва. Також у розриві стосунків зізналися і відомі ресторатори Міша і Даша Кацуріни. Дмитро Ступка та Поліна Логунова, Наталія Валевська і Володимир Пригладь, Тарас і Тіна Цимбалюки теж вирішили розійтися.

«Українська правда. Життя» запитала у психотерапевтки і співзасновниці Української спільноти транзактного аналізу Марії Фабрічевої, чому деякі подружжя наважуються розривати стосунки у той час, коли інші навпаки їх будують. Також фахівчиня надала поради тим парам, які прагнуть зберегти стосунки.

Точка неповернення. Чому люди розривають стосунки під час війни?

Загострення страху за своє життя і дітей, втрата відчуття безпеки поряд з чоловіком/дружиною під час війни можуть штовхати людей на радикальні рішення.

Психотерапевтка Марія Фабрічева назвала три причини, які можуть передувати розриву стосунків в умовах війни.

Різні політичні погляди

«На соціальному рівні здається, що люди мають бути більш згуртовані. Але у людей, які певний час жили як подружжя чи партнери, можуть бути різні політичні погляди», – зауважила експертка.

Війна почалася в Україні не 24 лютого, а 8 років тому. І якщо до повномасштабного вторгнення РФ в окремих українських сім’ях ще було місце різним політичним поглядам, то тепер це видається неможливим. Тому такі сім’ї розпадаються, пояснює Фабрічева.

«На жаль, є випадки, коли одна людина в сім’ї могла підтримувати навіть окупацію країни, «русский мир», а інша мала свідому проукраїнську позицію», – зауважила психотерапевтка.

Коли у людей настільки різні цінності, погляди та мораль, вони не можуть співіснувати. Особливо, коли розпочинається війна.

«Це велика криза, це шок, удар по особистих кордонах зокрема. Обставини вийшли за рамки типового побутового досвіду. Загострюється усе», – наголошує Фабрічева.

Втрата базової довіри

Сім’я – той осередок суспільства, який для кожного (в ідеалі) має стати гарантом безумовної довіри та безпеки.

Часто люди продовжують жити у шлюбі заради дітей та побуту, так і не навчившись слухати і розділяти почуття та страхи одне одного.

До прикладу, частина українців до останнього не вірила у повномасштабний наступ Росії. Однак є ті, хто сумнівався та закликав вжити першочергових заходів безпеки. Деякі з цих людей зазнавали зневажливого ставлення від близьких через страх перед війною.

Коли війна «постукала у двері», докорів і звинувачень на кшталт «а я говорив(ла)» було не уникнути, вважає Фабрічева.

«Це також могло стати кризою, яка розламала подружні стосунки. Постало питання: як я можу бути поряд з тобою, якщо я тобі не довіряю?

Хтось впорався, відновив довіру одне до одного, а хтось ні», – розповідає психотерапевтка.

Насильство у сім’ї

Війна стала точкою неповернення до минулого життя. Люди перед цілком реальною загрозою смерті усвідомлюють цінність часу.

За словами Марії Фабрічевої, розірвати стосунки могли наважитися сім’ї або пари, де зловживали випивкою, наркотиками або де панувало насильство – як психологічне, так і фізичне.

Постало питання: навіщо продовжувати стосунки з тим, хто не може забезпечити ні довіру, ні підтримку, ні спокій?

«Одна зі сторін могла вирішити, що «досить, я більше не хочу тебе рятувати, не хочу терпіти», наприклад, побої чи нетверезі витівки і так далі; забирають дітей і від’їжджають до мами, подруги, за кордон тощо.

Щось схоже ми могли спостерігати, коли почалася пандемія коронавірусу», – розповідає психотерапевтка.

Безпека, недовіра і втома – три критичні фактори, які можуть впливати на те, що люди розлучаються під час війни, підсумовує експертка.

«Гупання дверима – не привід для розлучення. Засікайте час»

Марія Фабрічева зауважує, що за час повномасштабної війни звернень від людей, які наважилися на розлучення, у її практиці було не так багато: у співвідношенні 1 до 10.

«Особисто у мене не дуже багато запитів було щодо розлучень. Часто люди схильні все ж сідати за стіл переговорів і домовлятися», – розповідає психотерапевтка.

Часто чоловіки та жінки починають говорити про наміри розлучитися на емоціях, додає експертка.

«Це більше про імпульсивність. І тут я б порадила засікати час, а не подавати на розлучення.

Може ви видихнете і впораєтесь зі своїми емоціями, поспілкуєтеся, вгамуєтеся і зможете домовитися між собою. Сварки і гупання дверями – це ще не привід для розлучення», – наголошує Фабрічева.

З її слів, у такий складний період, як-от війна, чи не найкраще злітають «маски» з людей.

«Не вірю, що у людей, які не здатні підтримати свого партнера у критичний момент, було все добре до війни.

Криза – це завжди перевірка зв’язків на міцність. Криза завжди оголює приховані негаразди, які були між людьми за часів мирного життя, коли вони намагалися їх ігнорувати», – підкреслює фахівчиня.

Коли разом 24/7: п’ять порад, як вгамувати негатив

Психотерапевтка розповіла, як впоратися зі своїми емоціями людям, які 24 години на добу кожного дня перебувають разом в одному помешканні:

Знайдіть для себе час та місце, де ви можете побути наодинці, аби видихнути: подумати, поплакати, побути у спокої. Це про особисті кордони.

Проговорюйте свої емоції вголос. Є така вправа – кожні дві-три години проговорити вголос, що ви відчуваєте. Варто оцінити ці емоції від 0 до 10.

«Емоції можуть бути пов’язані наприклад з тим, що людина прочитала у новинах», – зауважила психотерапевтка.

Займайтеся спортом або будь-якою іншою фізичною активністю, якщо є можливість.

Займайтеся рутинними побутовими справами, які ви робили у мирний час.

Приділіть увагу негативним почуттям і «виписуйте» свій гнів, думки та емоції на папері.

«Ми всі зараз злимося на ворога. Це – об’єктивний гнів і це нормально. Але ми дуже часто накопичуємо емоції всередині себе, а потім не можемо впоратися з ними і направляємо гнів на тих, хто поряд.

Це дуже розповсюджена причина конфлікту: людина не може достукатися до ворога, докричатися до Путіна чи до якогось родича з Росії, тому перенаправляє свій гнів на ту людину, яка знаходиться поряд і яка насправді ні в чому не винна», – наголошує Марія Фабрічева.

«Не піду у бомбосховище»: як запобігти сваркам через різні погляди на безпеку

Марія Фабрічева визнає, що в умовах війни можуть виникати і виникають скандали між подружжями на тлі різного ставлення до заходів безпеки.

Наприклад, чоловік або жінка ігнорують сирени повітряної тривоги. Зазвичай у таких випадках спрацьовує ланцюгова реакція, через що вся сім’я не дотримується заходів безпеки.

Психотерапевтка пояснила, чому це неправильно:

«Людина ігноруванням може виражати пасивну агресію, не розуміючи, що у такий спосіб може наражати на небезпеку себе або інших.

Якщо у сім’ї присутній такий розподіл, наприклад, хтось не хоче йти в укриття, то це треба обговорити. Але не тоді, коли вже гуде, а у тихий час».

Можна спробувати переконати партнера такими словами:

«Я за тебе хвилююсь»

«Я боюся йти до бомбосховища без тебе»

«Пішли до укриття заради мене/дітей»

Водночас Фабрічева зауважила, що у мирний час такі слова вважалися різновидом маніпуляції, адже промовляючи їх, люди ігнорують бажання і вибір партнера.

За її словами, важливо пам’ятати, що під час війни діє «етика воєнного часу» – соціальні правила, які були актуальними ДО, зараз мають іншу ціну.

«Сварки у воєнний час більш небезпечні, ніж розподіл власних кордонів, компетенцій і зон відповідальності», – наголошує експертка.

Переживати за життя та здоров’я чоловіка/дружини, коли вони ігнорують заходи безпеки в умовах війни – нормально. При цьому варто усвідомити, що кожна людина несе відповідальність за своє життя сама (йдеться виключно про дорослих).

Якщо чоловік/дружина навідріз відмовляється покидати домівку, варто прийняти це, відзначивши, що це його/її вибір та відповідальність. У такому разі варто попросити партнера зробити все задля власної безпеки вдома. Однак самій/самому взяти дітей і спуститися до безпечного місця:

«Це твоя відповідальність. Мені дуже шкода, я за тебе хвилююся, але ти маєш право робити вибір для себе».

Водночас, якщо ви вирішуєте разом залишитися під час повітряної тривоги вдома та сидіти ігнорувати сирени, це також особиста відповідальність, підкреслила Фабрічева.

Різні погляди та ставлення до власної безпеки у воєнний час – велика соціальна дилема, наголошує вона.

Але як не переживати за кохану людину, коли вона свідомо ставить під загрозу власне життя та здоров’я?

«Я скажу неприємну річ. У такі моменти ми більше переживаємо за себе. Ми хочемо бути хорошими, бути рятівниками. У людей є така ретроспектива: забігати у майбутнє і намагатися там бути гарною людиною і це нормально. Так у кожного.

Коли ми смикаємо ближнього, щоб він/вона робили правильно, ігноруючи навіть найбільш чудернацькі і безглузді рішення людини, ми передусім намагаємося бути хорошими у своїх очах. Навіть, якщо цього не визнаємо», – підкреслила Фабрічева.

З одного боку люди щиро бажають, щоб їхні близькі були живими, здоровими і захищеними, а з іншого – не хочуть їх чути і сприймати їхній вибір.

Як наслідок, часто ті, хто закликають своїх партнерів йти до бомбосховища, залишаються вдома разом з ними, і у небезпеці опиняється вже не одна людина, а ціла сім’я.

«Іноді найкраще, що ми можемо зробити для іншої людини – це розслабити руки, відпустити.

Страшно, болісно і, мабуть, неправильно з точки зору соціальної моралі, але треба розуміти, що соціальні правила мирного часу відрізняються від воєнних.

Чоловік або жінка – то не є власність. Це самостійна людина зі своєю інтуїцією, міркуваннями, пасивною агресією», – вважає психотерапевтка.

При цьому Марія Фабрічева підкреслила, що універсального рецепту, як уникати сварок, що можуть призвести до розлучень на тлі різного ставлення до безпеки, – немає.

Батьки розлучаються під час війни. Що і як говорити дітям?

Психотерапевтка наголошує, що у таких випадках варто робити акцент на двох моментах.

Перший акцент. Коли розлучаються батьки – у мирний час чи у воєнний – це означає лише одне: вони дорослі люди і вони у чомусь не зійшлися.

Розлучаються чоловік і жінка. Однак на все своє життя вони залишаться батьками для своїх дітей: будуть продовжувати любити їх і піклуватися про них.

Другий акцент – почуття дитини. Варто пояснити, що розлучення – це дуже сумна новина, і проговорити, що дитина має право злитися на вас. При цьому пояснити своє рішення і запевнити, що так буде краще, ніж якщо батьки будуть мучити одне одного.

«На жаль, і в таких ситуаціях не буде універсального рецепту, адже ми повинні врахувати такі моменти, як-от стосунки дітей з батьком чи мамою, що траплялося у сім’ї, чи були прояви насильства, чи зловживав хтось із батьків випивкою або наркотичними речовинами.

Іноді буває так, що діти настільки втомлюються від сварок батьків, що коли доходить до розлучення, вони видихають», – розповідає Фабрічева.

Також варто врахувати вік дитини.

Якщо вона не досягла підліткового віку, варто залишити складну розмову про розлучення батьків на мирний час, радить експертка.

«Якщо це взагалі маленька дитина, поки варто сказати, що ви переїжджаєте, а тато, наприклад, залишається. Варто уточнити, що ви підтримуватимете зв’язок із ним», – додала фахівчиня.

З більш дорослими дітьми, зокрема підлітками, варто поговорити відверто і пояснити, що у вас різні погляди на життя, але обов’язково додати, що він/вона може і буде спілкуватися і з татом, і з мамою.

«Коли дитина більш доросла, то, відповідно до законодавства, вона має право обрати, з ким з батьків залишиться після розлучення. Треба спланувати, як дитина продовжить спілкуватися в умовах війни з тим із батьків, хто буде на відстані.

Варто повернутися до обговорення деталей після війни. І ми повинні дозволити дитині висловити свої почуття, невдоволення», – наголосила психотерапевтка.

Фабрічева підкреслила, що батькам доведеться знову і знову проговорювати деякі нюанси, адже реакція дитини на розпад сім’ї може змінюватися ледь не щодня.

«Коли дитина усвідомить, що розлучення – назавжди і що життя не буде таким як раніше, емоції можуть змінитися. І якщо дитині не вдаватиметься опанувати їх з допомогою батьків, варто звернутися до дитячого або сімейного психолога», – радить вона.

Страх самотності через розлучення

В умовах війни люди можуть триматися за стосунки через страх залишитися наодинці у такий складний час. У такому разі психотерапевтка радить озвучити побоювання і попросити партнера відтермінувати розлучення до мирного часу.

«Треба говорити, сказати, що ви розумієте бажання розлучитися, але при цьому попросити про відтермінування такого рішення. Попросити свого чоловіка/дружину про перенесення процесу розлучення або переїзду на мирний час.

Домовитися, що ви все ж залишаєтеся в одному домі і обговорити, як будете проводити час», – наголошує Фабрічева.

Якщо на час війни ви все ж залишаєтеся в одному домі, варто вирішити ключові моменти. Наприклад, хто, як і коли проводитимете час із дітьми, чи спатимете ви в одному ліжку тощо.

«Існують правила цивілізованого розлучення: коли ми поважаємо вибір іншої людини.

Потрібно розмовляти. Коли ми говоримо, то можемо почути версію та думку іншої людини і про щось домовитися.

Коли люди не розмовляють, то починають додумувати та формувати думку про ситуацію на основі своїх фантазій. На тлі цього і виникають скандали, що призводять до розриву стосунків», – підкреслила фахівчиня.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---