«Британці зробили зі своєї мови комерцію і заробляють мільярди». Лучанка Ірина Полякова – про вивчення англійської, репетиторство і мовне чуття

Лучанка Ірина Полякова понад тридцять років успішно допомагає іншим опановувати англійську мову. Однак вона не просто передає свої знання іншим, а вчить англійську любити.

У 2011 році заснувала Iryna Polyakova School – школу поглибленого вивчення англійської мови. За десять років мовна школа прийняла на навчання більш як тисячу учнів. Тут допомагають не лише готуватися до ЗНО чи IELTS, а й вивчати мову з нуля, реанімувати знання, підвищувати рівень англійської професійного спрямування. До слова, понад 30 випускників школи вступили на навчання до європейських вишів.

Для Ірини Полякової викладання англійської мови – не просто цікава робота. Англійська – це її покликання і справа всього життя.

Ірино Сергіївно, як у вашому житті з’явилася англійська? І чому обрали саме вчительську професію?

Це історія сімейна. Англійська була зі мною змалечку, з дня у день. Я з родини освітян, і мені дуже пощастило з рідними. Мій тато за фахом – викладач англійської мови, свого часу був директором школи №1 і гімназії №18, потім пішов у перекладознавство. Любов до англійської саме від нього.

Мама – викладач математики, заступник директора з навчально-виховної роботи. Вона обдарований учитель і глибока людина, її дуже люблять діти. Уміла пояснювати матеріал надзвичайно доступно й зрозуміло. Від неї, мабуть, мені передався талант взаємодіяти і знаходити спільну мову з учнями. Проте до математики у мене особливих сентиментів не було.Коли настав час визначатися, ким бути, у мене не виникло ані найменшого сумніву: вирішила опановувати англійську, аби стати викладачем.

Англійську мову любила змалку, я її просто обожнювала. Багато слухала The Beatles. Мій тато дуже любить музику, співає, грає на гітарі, знає багато англійських пісень. І тому для мене англійська завжди була, наче музика.

Я навчалась у 5-й школі, де англійська на той час була напрочуд сильна. Мені дуже пощастило із вчителями. У школі в мене була дуже потужна вчителька англійської – Оксана Костянтинівна Кудінова.

Відтак вступила у Волинський педінститут. А вже в університеті успішно йти обраним шляхом мені неабияк допоміг Олександр Олександрович Бєляков, який є провідним викладачем на факультеті іноземних мов. Завдячую йому багато чим, зокрема і любов’ю до літератури. Якщо студент потрапляє до нього у підгрупу, то не захопитися цією професією просто неможливо.

Мушу зауважити: нині наш університет випускає дуже багато фахівців, але, на жаль, з-поміж них небагато тих, хто обирає зрештою вчительську професію. Видно, у них покликання інше.Натомість коли я вступала в університет, точно знала, що буду викладачем, тому що мої батьки все життя були вчителями, викладали, були класними керівниками. І я зростала в цій учительській атмосфері. Тобто знала, як це робити, що з цим робити, мені не було складно уявити себе в класі з дітьми.

Здобувши вищу освіту, пішла на роботу у свою рідну школу. І це мені категорично не сподобалося, адже не так я уявляла собі роботу в школі, очікувала зовсім інших вражень від вчителювання. Побачила і відчула на собі, що вчителі мають дуже багато абсолютно непотрібних обов’язків. Це постійна писанина якихось методичок, проведення відкритих уроків: тоді освітян дуже суворо перевіряли. Плюс оця шкільна метушня, класне керівництво, якась постійна морока заважають сконцентровувати максимум зусиль учителя на основному – викладанні, професійній самовіддачі.

Не можу сказати, що мені було нецікаво працювати у школі, але було направду дуже важко. Робота вчителя у школі – це титанічна праця. І тому я дуже добре розумію колег, які працюють у середній школі.Відтак я пішла працювати у Волинський інститут економіки та менеджменту. Студенти – зовсім інша аудиторія, з ними напрочуд цікаво працювати. Там я викладала в основному бізнес-англійську та курс англійської на факультеті перекладознавства, а також літературу Англії та Сполучених Штатів Америки.

Де вдосконалювали знання?

Уже будучи викладачем інституту, поїхала на стажування у Великобританію. Мала на меті стати професіоналом, так би мовити, більш унікальним, універсальним. На той час бізнесова англійська як профіль була свого роду челенджем для викладачів – не всі могли її викладати. Я купила собі бізнес-курс і не думала, що затримаюсь у Великій Британії надовго.Та сталося так, що за кордоном пробула два з половиною роки. Благо, інститут пішов мені назустріч із цим стажуванням. І ось, коли перебувала за кордоном, мене почало непокоїти те, що відбувається у нас із вивченням англійської мови. По-перше, я вже була фаховим спеціалістом. І ось потрапила в країну носіїв мови. Та ви ніколи не повірите, що цілий місяць я звикала до їхньої вимови, словесних конструкцій.

Лиш тоді зрозуміла, що цей стандарт англійської мови, який ми вивчаємо, то хіба Чарльз Діккенс й Ернест Хемінгуей ним писали свої книжки. Але люди так не розмовляють. І коли мені британці казали, що спілкуюсь надто правильною книжковою англійською, мене це вразило. Бо я зрозуміла, що ми в Україні вчимо англійську і не замислюємося над тим, що вона не жива, не реальна, не сучасна.

І я подумала, що як фахівець мушу щось із цим робити. Тому що діти, мої вихованці, мають знати живу мову, аби мати змогу спокійно поїхати вчитися в іноземний університет, вийти в люди і могти вільно розмовляти. Звісно ж, підтримуючи фундаментальну базу знань із граматики, лексики та всього решти.

Тобто стажування у Великобританії дало мені потужний поштовх, аби передивитись стандартні погляди і в методиках, і в підходах, і загалом у розумінні, як вивчати й викладати англійську в сучасному світі.Читати ще: Репетиторка з Луцька – про секрети вивчення англійської мови і блог в Instagram. Інтерв’ю

Чому середньостатистична школа в Україні не спроможна дати школярам достатньо знань для вільного володіння англійською у майбутньому, бодай на побутовому розмовному рівні?

Дві години на тиждень у звичайній школі – це дуже мало навіть упродовж 11 років. Ми зараз не говоримо про заклади з поглибленим вивченням англійської. Це не створить для школяра мовної ситуації.

До того ж, учень мусить мати таку мотивацію, щоби, вийшовши з уроку, йому хотілося продовжувати вивчення англійської, виконувати з інтересом домашнє завдання, пробувати розмовляти англійською з однокласниками. Хай який талановитий вчитель, двох уроків надто мало для достатніх знань і практики.Крім того, надзвичайно важливою є диференціація навчального процесу. Тобто в одну навчальну групу не мають потрапляти учні з однаковими здібностями. Свого часу мій тато пропонував оцю селективну систему, вона трошки існувала у 18-й гімназії, та згодом звелася нанівець. А загалом таку ініціативу мало б пропонувати, власне, Міністерство освіти.

Чому іноземці краще знають англійську? Тому що значна частина з них постійно має якусь практику: екскурсії, канікулярні програми. Вони можуть собі це дозволити. Звичайна гімназія в Німеччині може дозволити собі обмін учнями, проживання у сім’ях тощо. У нас же цього поки немає.

Я не скажу, що в наших школах поганий рівень викладання. Ні, він доволі непоганий. Просто цього критично мало. За дві години на тиждень цілком занурити учня у мовлення практично неможливо. І саме тому той, хто хоче знати мову краще, звертається до репетитора. Інакше зараз ніяк.

Побутує думка, що нині вчителі у школі не зацікавлені викладатися максимально, адже тоді зменшується потреба учнів у репетиторстві, яке для багатьох є суттєвим джерелом доходу. Чи так це насправді?

Я не вірю в те, що справжній фахівець, який любить свою професію, одну роботу може свідомо виконувати на найнижчому рівні, а іншу роботу – максимально якісно. Так не буває.

Мені здається, що професійні, кваліфіковані й затребувані викладачі однаково якісно працюють й у школі, й індивідуально. Вони просто не можуть дозволити собі працювати інакше. Принаймні я не знаю, як це можна прийти на роботу у школу й відпочивати, а вже на репетиторстві викладатись на 200%.

Який рівень знань у вчителів різних поколінь? Адже тепер часто чуємо, мовляв, уже працює те покоління, в час навчання якого диплом можна було купити…

З приходом платної освіти ситуація із якістю знань змінилася. І це таки правда. Такою стала політика Міністерства освіти: виші мусять тримати студентів, які нехтують навчанням, адже вони платять за нього. Тому що освітні заклади просто не можуть фінансово впоратися з утриманням самих себе.

Я пригадую свої роки навчання. В наш час вилетіти з університету було запросто. Тоді відраховували без жодних сентиментів: якщо ти належно не підготувався, якщо не склав іспит, якщо пропускаєш заняття. Зараз таких студентів тримають до останнього, ставлення надто лояльне.

Та я не думаю, що на факультетах іноземних мов щось кардинально змінилося. Навпаки – можливостей для якісного й цікавого навчання стало значно більше: кращий доступ до інформації, все інтерактивне, розвиток невпинний. Тому я вважаю так: хто хоче вчитися, той вчиться. Професійні, талановиті й самовіддані вчителі є.Мені здається, що ми скоро прийдемо до усвідомлення того, що аж ніяк не всім потрібно вступати в університет, що не всім потрібна вища освіта. Для цього у нас має зростати імідж професійно-технічної освіти, слід зробити престижним навчання у коледжах, які почасти можуть давати не гіршу, а то й кращу освіту, аніж деякі університети.

Мені дуже хочеться, аби в нашій країні робітничі професії були престижними і приносили гідний заробіток. Скажімо, в тій же Англії середньостатистичний електрик живе краще, аніж людина, яка працює менеджером в офісі.

Не треба всім прагнути ставати бакалаврами і магістрами. Треба прагнути ставати професіоналами.

Чи можна вивчити англійську мову самотужки, без репетитора?

Вивчити самостійно мову можна, якщо ви поїдете в країну її носіїв. У всіх інших випадках вам потрібен куратор, помічник, мотиватор. Я більш ніж переконана.

Сидіти в інтернеті, виловлювати якісь навчальні сайти – незайве, звісно, але аж ніяк не вирішальне. Адже якщо ви, скажімо, наберетеся лексичних одиниць, то все одно не зможете будувати речення. Вам треба людина, з якою можна розмовляти, листуватися. Тобто треба потрапити у безвихідну комунікативну ситуацію.

Якими джерелами радите користуватися людям, які вчать мову, але не перебувають у мовному середовищі, мають бажання, але не мають коштів на репетитора?

Найефективніші у вивченні англійської мови інтернет-платформи для знайомств. Найкраще спілкуватися з носієм мови. Треба завести собі так званого pen pal, тобто друга з листування.

Найперший і найсильніший фактор у вивченні мови – мотивація. Викладачі мають бути мотиваторами, але і у тих, хто хоче знати іноземну мову, мусить бути сильна внутрішня мотивація.

Найстаршій моїй учениці 54 роки, і ми вчимося майже з нуля. Обидва її сини в Канаді, тому жінка має гарну мотивацію вчити англійську. Півтора місяця – й ця людина вже може розказати про себе.Чи має бути якась система у самостійному вивченні мови? Чи можна слухати фоном серіали, як багато хто радить?

Можна слухати серіали фоном, але вже з базовою англійською. З нуля – ні, з нуля допоможе тільки людина навпроти вас.

У вивченні мови всі спочатку так загораються, а потім не розуміють одного – це важко. Вчити іноземну мову – як тренуватися у спортзалі: треба тримати динаміку й розвиватися поступово, важлива регулярність.

А на самих початках, коли у тебе нічого не виходить, оце і відбиває бажання. Я хочу розмовляти, але не можу, мені не вдається. Нам потрібно спітніти у спортзалі, щоб отримати якийсь результат. Так само і тут.

Кожен, хто береться за вивчення англійської мови, має розуміти, що не буде швидко, не буде дуже легко, доведеться докладати зусиль. Для того щоб опанувати мову, з нею треба жити, з нею треба подружитися, її потрібно полюбити.

Вийшовши з уроку від репетитора, ви не можете забути про англійську, ви мусите повсякчас бути з нею, намагатися думати нею, пригадувати слова, повторювати про себе фрази, варто писати картки зі словами, аби вдома всюди на них натрапляти. Коли ви вчите мову, значить, вона мусить бути присутня всюди навколо вас: у телефоні, на холодильнику, біля кавоварки, у ванній.

Нині дуже часто чуємо, що вивчення англійської мови – вимога часу, принаймні для людей прогресивних. Я з цим згідна. А ви?

Безумовно. Англійська – мова номер один у світі, це факт. Так склалося геополітично, історично, глобалізаційно. Увесь світ вже давно усвідомив, що англійська – найкомфортніша мова міжнародного спілкування. Так є уже багато років поспіль і, я певна, буде й надалі.

З появою інтернету, коли різні країни вийшли на міжнародні платформи, їм потрібен був цей єдиний комунікативний інструмент. І ним закономірно стала англійська мова.

На мою думку, головну роль у цьому зіграла Велика Британія. Британці зуміли зробити зі своєї мови комерцію. І я досі дивуюся, як їм це вдається: завдяки своїй рідній мові вони заробляють мільйони, мільярди. Вони мають безліч мовних шкіл, Британські Ради сертифікують на знання англійської мови тощо. Тобто для них це колосальна кузня капіталу, накопичуючи який, нічого не потрібно вкладати. Це просто їхня рідна мова, якою вони розмовляють споконвіку, яка стала для них джерелом мільярдних прибутків по всьому світу.Одначе останніми роками свої позиції у світі посилює Китай. Чи зможе китайська згодом витіснити англійську або ж принаймні стати серйозним конкурентом?

Однозначно не зможе. По-перше, англійська мова, на відміну від китайської, має мелодію, а це дуже важливо.

По-друге, вона значно легша у вивченні і вимові, а це взагалі принципово важливо. Вона легша і граматично, і артикуляційно для більшості людей у світі.

По-третє, досконало опанувати ієрогліфічні символи напрочуд важко, і мало хто з іноземців на це здатен. А це теж ключовий аргумент не на користь конкурентності китайської мови.

Тому я переконана, що китайській мові ніколи не стати домінантною у світі.

За що ви любите англійську мову? І чи справді вона така складна, як багато хто вважає?

Ні, англійська насправді не важка, українська мова значно складніша. Найважче в англійській мові – це 12 часових форм. Зазвичай під час вивчення англійської вони найбільше лякають. Одначе після доступного й компетентного пояснення, як їх використовувати, страх минає. Так, українцю одразу збагнути це буває складно, адже ми звикли до простих і зрозумілих усім трьох часових форм.

А люблю я англійську за мелодію. За те, що саме англійською мовою виконують абсолютну більшість музичних хітів у світі. І просто за те, що я з нею щодня, що мені з цією мовою комфортно. Я без англійської не живу. Не лише свій робочий кабінет і школу оточила відповідною символікою, а й дім.Свого часу дуже цікавилася історією Великої Британії, мені направду дуже цікава ця країна. Хоча історія кожної нової країни, в яку я мандрую і яка справляє на мене гарне враження, зрештою викликає мій інтерес.

Схиляю голову перед британцями за те, як вони бережуть свою історію, як пишаються своєю культурою і як шанують свою мову.

В інституті я вчила ще німецьку. На жаль, любов до цієї мови не з’явилася, вона для мене надто різка.

Мене дуже часто мучило питання: як це – бути поліглотом, чи можливо це взагалі і як же людям вдається опанувати величезну кількість мов? Та я ставлю під абсолютний сумнів ці знання.Ті, хто називає себе поліглотами, можуть знати хіба елементарні побутові речі й мати рівень А1 чи А2. Я теж можу сказати дещо італійською, дещо німецькою, але ніколи не назву себе поліглотом, тому що поліглот має знати мову досконало. Звісно, бувають у світі унікально обдаровані люди, генії, адже людський мозок надзвичайний. Та насправді, я гадаю, справжній поліглот – величезна рідкість.

І якщо у мене запитають, чи знаю я англійську досконало, то я без сумніву скажу: ні. Для мене це все-таки мова іноземна. І я вкрай вимогливо ставлюсь до себе самої. Людина не може знати все, а бути самовпевненим – шлях хибний.

В англійській мові є таке визначення ефективності володіння мовою – expert user. Так-от, я вважаю себе саме експертним користувачем, але я не є носієм мови. Вчитися ніколи не пізно, а вдосконаленню немає меж.

Як ви прийшли до ідеї заснування власної мовної школи?

У 2002 році я повернулася з Великої Британії. В Луцьку на той момент практично не було приватних шкіл. А я дуже хотіла започаткувати власну справу і робити це на високому рівні, найкраще. Та просто хотіти мало, ти маєш спершу зрозуміти, як це зробити. Треба осягнути багато важливих моментів, продумати все до найменших дрібниць.

Розпочала з того, що взялася вчити дітей трішки по-іншому. Почала готувати дітей до вступу в англійські школи. Тоді це стало дуже престижно, українці почали дивитися в той бік. Тобто я стартувала з приватного репетиторства.

А коли зрозуміла, що моя основна робота заважає цілком віддаватися репетиторству, тоді усвідомила, що потрібно наважитися кардинально змінити своє життя. Але наважитися мало, у такій справі дуже важливо зібрати професійну команду, знайти своїх людей. Благо, поступово мені вдалося зібрати такий колектив.Це було складно, адже я напрочуд вимоглива до всього, що роблю. Все має бути бездоганно. І в цих людях я хотіла бачити щонайменше потенціал.

Моя сьогоднішня команда – надзвичайно цінне надбання, яким неймовірно дорожу. У моїй школі, крім мене, нині працює семеро викладачів, і кожен з них рідний по духу, мені не доводиться непокоїтися з приводу їхньої кваліфікації, я не сумніваюся у їхній професійності.

Дуже тішуся, що сімейну професійну історію продовжує і моя талановита донька Марія Соловйова, з якою ми працюємо пліч-о-пліч. Вона – моя права рука у школі, моя опора, мій спокій і величезна гордість. Тішуся, що донька, як і я, дуже любить англійську, а головне – професійно її викладає.

На початках мені доводилося працювати з понеділка до суботи, з ранку до пізнього вечора. І всі хотіли тільки до мене. Хоч і зараз працюю дуже багато. Благо, я вже перейшла на той рівень, що можу спокійно поручитися за колег і спрямовувати на навчання до них, запевнивши у їхній компетентності.

За якою методикою ви працюєте?

У нашій школі діє єдина методика. І її розробила я.

Я дещо по-іншому бачу стандартні уроки. У звичайній школі ми звикли впродовж уроку читати трішки тексту, вчити трішки слів, виконувати вправи. На мою думку, це не завжди виправдано. Адже діти перемішують в голові читання, мовлення, лексику, граматику. Це все, звісно, має переплітатися, але трішки інакше, в інакшому форматі.І от у нашій мовній школі уроки не схожі на ті, до яких ми звикли у звичайній школі. Як свідчить практика, наша методика справді ефективно працює. Адже за десять років ми підготували сотні випускників. Як результат, середній бал із ЗНО – 175-190, з IELTS – 6.0-7.5.

Коли ти бачиш, як завдяки твоїй роботі діти вступають в омріяні виші за кордоном, коли вони успішно складають ЗНО, це просто безцінно. Для мене як для викладача це максимальна реалізація і професійне задоволення.

Я в основному беруся за більш складні підготовки, як-от IELTS – це екзамен, без якого ти не можеш вступити в європейський виш на англомовне відділення. І це для мене колосальна відповідальність – братися за таких підопічних, ставлячи амбітну мету – навчання у закордонному виші. Найбільша мотивація і визнання для нас у тому, що батьки довіряють нам своїх дітей.

У нас навчаються з 1-го до 11-го класу, а також дорослі, яким потрібно покращити англійську чи опанувати її на побутовому, розмовному рівні. Нині справді дуже багато охочих вивчати англійську, аби могти без труднощів комунікувати з іноземцями за кордоном, обслуговувати себе у поїздках.

З якими учнями найважче працювати?

Найскладніше працювати з хлопцями. Чи то психологічно, чи якось гендерно, але хлопці не настільки ретельні. Дівчатка ж більш організовані, старанні, відповідальні. Так буває не завжди, але тенденція присутня.Хоча я умію з усіма своїми учнями вибудовувати партнерські стосунки. Ми комунікуємо на рівних, вони не мають страху перед суворим учителем. Боятися хіба можуть чогось недовиконати, недопрацювати, не виправдати покладених на них сподівань. Але це, навпаки, радше такий мотиваційний інструмент. Однак як людини вони мене не будуть боятися ніколи.

Зі старшокласниками важко тоді, коли вони приходять із дуже занедбаним рівнем англійської. І щоразу в мене виникає питання: де ви були раніше? А коли у тебе лишається один рік на підготовку до ЗНО, то часу направду обмаль, аби показати максимальний результат.

Одна з найбільших фобій у вивченні іноземної мови – страх говорити. Як його подолати?

Страх долають на групових заняттях. Як в нас у школах? Вчитель щось запитав, ти відповів, сів. До того ж, часто діти бояться помилитися, відповісти не так, а це не йде на користь. Раджу створювати умови для групової комунікації, саме там діти розкриваються. Для мовлення має бути тільки групове навчання.

До речі, у мене особисто немає індивідуальних занять у школі. На всіх заняттях у мене присутні двоє-троє людей. Це трошки розслабляє учнів, ти не тиснеш на них своїм авторитетом. Так, вони чують, що ти розмовляєш інакше, краще. Але ти – викладач, ти для них – авторитет, ти мусиш їх стимулювати вчитися, аби поступово вдосконалюватися. Водночас поруч із тобою ровесники, або люди з таким же рівнем володіння англійською. І ось завдяки цьому ми уникаємо мовного бар’єру.

А чому виникає мовний бар’єр?

Зазвичай люди вчать надто багато граматики і правил, тому закономірно виникає страх, що коли вони відкриють рот, то формулюватимуть речення граматично неправильно. А це дурниця.

У процесі навчання можна і варто говорити з помилками, головне – говорити. Не треба боятися своєї некомпетентності, не варто боятися порушувати порядок слів, не слід боятися бути смішним. З чогось потрібно починати.

І вже в процесі спілкування від англомовного співрозмовника ви будете вчитися будувати речення. Але заняття в групі однозначно дає кращий результат.Чи правда, що успіх у вивченні іноземної мови залежить від того, чи є у людини філологічні здібності, мовне чуття? Знання іноземних мов – це вроджений лінгвістичний дар чи все-таки щоденна праця?

Є таке, цього не заперечиш. Звісно, такі здібності допомагають швидше опанувати мову. Але це не означає, що людина без мовного чуття не здатна вивчити іноземну мову.

Чи можна в дорослому віці вивчити англійську з нуля? Скільки часу для цього може знадобитися?

Розкажу вам унікальний випадок зі своєї практики. У мене займалася молода жінка, яка у школі вивчала німецьку. Це провідна актриса нашого драмтеатру. Вона настільки хотіла вивчити англійську, що вже за рік вільно розмовляла – просто, примітивно, але майже на всі загальні теми. Крім того, вона нормально писала і читала.

Я спершу зробила для себе висновок, що це професійне, адже акторська робота передбачає вивчення величезних текстів напам’ять. Але згодом збагнула, що спрацював не лише цей фактор. Все-таки мотивація і самодисципліна – понад усе.

Не треба забувати, що наш мозок – унікальний. І вся шкільна база англійської лежить десь там на окремому файлі. А коли виникає гостра потреба, то ці знання спливають на поверхню.Чому в деяких країнах Європи знання англійської не зарадить?

У багатьох країнах Європи англійську знають, але не хочуть нею розмовляти. Це своєрідний патріотизм. Наприклад, німці не дуже хочуть у себе вдома говорити англійською, навіть якщо вони її знають. Не люблять говорити англійською італійці, хоча також володіють.

Водночас дивує Грузія, де молодь уже практично не знає російської, натомість володіє англійською. В чому феномен?

Гадаю, що десь у владних верхах хтось колись над цим задумався, тому нині Грузія має такі результати. Більше того, я думаю, що це не надто складно зробити і в Україні.

Переконана, що за п’ять років середньої школи з наших дітей можна зробити повноцінних користувачів англійської мови. Потрібно вдосконалити шкільну програму, збільшити кількість годин, поєднувати різні методики.

Головне у навчанні – максимум мовної практики. Має бути більше дискусій, обговорень. Ключове завдання учня – не заробити гарну оцінку заради оцінки, а навчитися саме розмовляти.Із запровадженням зовнішнього незалежного оцінювання рівень англійської в українських школярів зріс?

Гадаю, що так. І це позитив. З’явилося усвідомлення, що ситуація безвихідна. Або ти вчиш – і складаєш ЗНО, або не вчиш – і ризикуєш бути позбавленим права на вищу освіту.

Я все-таки вважаю, що у старших класах має бути спеціалізація і посилене вивчення тих предметів, які учні оберуть для ЗНО і свого подальшого фаху, як у тій же Великобританії та ще в багатьох країнах.

Але поки що той, хто турбується про свій результат на ЗНО, посилено готується сам або йде до репетиторів.

З якого віку варто починати вчити іноземну мову? Чи буває надто рано або надто пізно?

Зараз є така тенденція – віддавати дітей на всі секції світу. Думаю, що багатьом батькам слід навчитися розставляти пріоритети, перш ніж завантажувати дітей максимальною кількістю гуртків.Так, багато батьків прагнуть, аби дитина змалку вчила англійську. І часто буває так, що вона відвідує заняття ривками, нерегулярно – й англійської так і не знає, а батьки не розуміють чому.

Загалом, можна спокійно починати вивчати англійську з п’яти років. Однак дитина має бути зацікавлена, їй має подобатися, в неї мусить бути інтерес. Тобто і батьки, і вчитель мають знайти підхід до дитини. А підхід можна знайти до будь-якого учня.

До слова, наша школа практикує активне залучення батьків, ми намагаємося максимально з ними контактувати, аби вони розуміли своїх дітей і бачили, за які саме послуги вони платять.

Дуже багато мовних шкіл не дають жодного фідбеку. Тобто дітей туди водять, але не знають, що там із ними відбувається. Наш підхід чіткий: батьки мають розуміти, який прогрес робить дитина, які у неї здібності, які труднощі виникають, які емоції вона отримує від навчання тощо.

Чи можна дитині вчити одночасно кілька мов?

Дитячий мозок – це феномен, він направду унікальний. В багатьох сім’ях є така ситуація, що ось це – мова тата, а це – мова мами. І навіть якщо це схожі між собою слов’янські мови, дитині це не зашкодить, навіть якщо на початках вона їх часто міксує. З часом дитина сама собі все відфільтрує і чітко розрізнятиме.

Тому вчити можна, і що раніше, то краще. Головне – дослухатися до дитини і помічати її здібності.Які стереотипи про вивчення англійської мови досі поширені?

Перший міф: я вже це робив багато разів, неодноразово починав учити, але жодного результату ці зусилля не дали. Це навіть не міф, це ставлення самої людини.

Всі дуже бояться англійської граматики. Не потрібно боятися отих 12 часових форм. Наша українська граматика значно складніша. І навіть якщо порівняти англійську граматику з німецькою та італійською, то вони на порядок складніші.

Що порадите тим, хто хоче, але не наважується взятися за вивчення англійської у дорослому віці?

Важлива постійна присутність мови в житті. Бо щойно ви завершуєте тривалий курс її вивчення з репетитором, ваша мова швидко стає rusty – іржавою.

А загалом я порадила б кожному, хто думає про вивчення англійської, спершу визначитися, для чого вона вам потрібна. Має бути чітка й усвідомлена мета і мотивація, а також розуміння, що вчити мову треба буде довго та докладаючи зусиль.

Ірина КАЧАН

Фото Олександра ДУРМАНЕНКА

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---