Борис Бабеляс: «Волинські ялинки хоче вся Україна»

Начальник відділу лісового господарства Волинського обласного управління лісового та мисливського господарства Борис Бабеляс понад 26 років віддав улюбленій справі. Дерев, які посадив власноруч, нині не злічити. Про будні й свята лісівників, любов до того, що робить, лісові страви й любимих онуків він розповів в ефірі програми «Про життя» телеканалу «Аверс».

Борисе Павловичу, з яким деревом себе асоціюєте?

Асоціюю себе з лісом, а не з якимсь окремим деревом. Бо ліс – це такий симбіоз рослин, тварин, птахів, не можна щось виокремлювати. Звісно, є дерева, як більше до душі. Це дуб, що наповнює людину енергією. У нас на Волині найпоширеніші сосна і ялина, тут їм підходить ґрунт, вони в нас найкращі, найкрасивіші.

В усій Україні новорічні ялинки хочуть тільки волинські. Ці дерева мені теж до душі.Чим же волинські ялинки відрізняються від решти?

Із 60-х років минулого століття волиняни мали передові місця у веденні традиційного лісового господарства. Наші ялинки вирощені з любов’ю, з душевним трепетом, з повагою до тих людей, які потім будуть їх використовувати. У кожне деревце наші лісівники вкладають душу.

Любити ліс – це має бути якась така людська здатність чи можна цього навчитися? У вас як пов’язалося життя із лісом?

На мою думку, справу всього життя не можна навчити любити. Треба бути в певному розумінні хворим лісом. Людина, яка приходить у ліс і не відчуває любові до нього, надовго там не затримається. А той, хто йому себе присвятив, іншої праці для себе не уявляє, намагається залишити наступним поколінням результат своєї роботи.

Специфіка лісового господарства відрізняється від усіх галузей народного господарства, у яких цикл річний, а в лісі він – сторіччями. Той, хто садить ліс, його не рубає, а користується тими лісами, які насадили діди-прадіди. Кожен лісівник старається залишити дітям і внукам найкраще, аби вони знали, що їхні батьки були достойними людьми.

Я родом з Коритниці Локачинського району. Ліс був за метрів 100-150 від батьківської хати. Усе моє дитинство минуло в лісі. У нашій родині лісівників не було, я перший, але сьогодні, дякувати Богу, нас уже троє: донька й зять теж працюють у лісовому господарстві.

От якби зібрати всіх браконьєрів, тих, хто рубає ліс, і змусити посадити хоча б по одному дереву, уявляєте, яка то була б краса? Але ж усіх не змусиш і не знайдеш…

Останніми роками стараємося залучити і школярів до висаджування дерев у лісі. Починаємо з п’ятих-шостих класів, бо ж то трохи фізично важча робота. Адже коли ти своїми руками щось зробиш, то зовсім інше ставлення до цього матимеш. Звісно, якби сьогодні всі ті люди, що заробляють на незаконно зрубаній деревині, посадили хоч по одному дереву, було б дуже добре. Здебільшого люди йдуть красти ліс від безвиході, адже треба годувати сім’ї. хтось їде на заробітки, а хтось обирає ось такий незаконний шлях. Як кажуть, життя змушує.

Дуже багато претензій суспільство заявляє і до лісівників, мовляв, вони не пильнують як належить або й самі беруть у тому участь.

На жаль, трапляється й таке. Один майстер лісу має під охороною 700-1000 гектарів, тобто добра десь на 10-12 мільйонів. Він відповідає за цей ліс. Там нема ні замка, ні паркану. І коли хтось щось краде з тієї мільйонної комори, починають казати, що то майстер щось не встиг, не зробив. Ми залишені наодинці з собою – що заробиш, за те й живеш. Це нонсенс. Бо держава не має згадувати про ліс тільки тоді, коли йде повоєнна відбудова чи трапляється якась біда. Але на жаль, це так. І виходить, що лісівників критикують.

Утім лісове господарство на сьогодні має чітку вертикаль, площі лісів не зменшилися ні на одну сотку. А критика – це проплачений піар тих, хто зацікавлений зіпсувати комусь кар’єру. Гроші платять, і три людини говорять. А спитай такого критика, що ж далі, то він каже, що на далі він не підписувався. Нині ви бачите, що критика суттєво зменшилася. Тому що ми взяли на себе соціальну функцію, забезпечуємо дровами і атовців, і ФАПи, долучаємося, якщо потрібні ремонти в школах.

Хоча з нульовим бюджетним фінансуванням нас ніхто не змушує витрачати свої кошти на якісь інші потреби. Ми платимо податки, зокрема подвійний земельний податок, на сьогодні на одну зароблену гривню ми маємо 98 копійок затрат, і це в кращому випадку. Про які надприбутки тут можна говорити?

Серйозні гроші з обороту витягує соціалка. Попри це, лісівники не допускають великих пожеж, бережуть ліс. Ця критика йде в основному від незнання й нерозуміння нашої специфіки. Так, машину з лісом видно всім. Бо раніше як було – один везе силос, другий – буряки, третій – картоплю тощо, і серед них та десята машина дров губилася. А тепер їде та одна машина з лісом – і створюється враження, що все пропало, все вирізали. Але ні одна соточка не випадає з лісовідновлення. Нинішній стиглий ліс колись був теж маленьким. Так і той, що його нині садимо, колись виросте.

У силу різних причин, як-от зміни клімату, лісівники стараються передбачити ці процеси на 10-20 років, вводять листяні породи, роблять змішані насадження, які є стійкішими. Не кожен розуміє, що та велика сосна чи дуб починається з малесенької насінинки.

Ви належите до тієї когорти людей, які не просто з господарської точки зору підходили до своїх управлінських функцій, а ще й із наукової. Сьогодні наука в лісі є?

Так, є, але не тією мірою, як ми хотіли б бачити на виробництві. Якщо є проблеми, наприклад, всихання лісів, залучаємо науковців, проплачуємо їхню роботу. Сьогодні наука в Україні зависла на років 30-40, тому що її фінансували за залишковим принципом. Нині вивчають тільки ті напрямки, на які хтось зміг вибити фінансування чи ця тема комусь цікава і її проплачують приватно.

У нас державні стандарти, норми не змінювалися ще із минулого століття й були створені за часів Радянського Союзу, а це кардинально не відповідає тим умовам, які в нас є нині, зокрема на Волині. Найперше, що сьогодні потрібно зробити, – це інвентаризацію лісів і привести ці норми до теперішніх реалій, прив’язати до українського законодавства, щоб можна було жити за своїми, а не чужими законами, які не завжди є правильними.

Можна сказати, що лісівники – напіввійськове формування, у нас є команда – і ми її виконуємо. Є рамки, в межах яких ми працюємо. Звісно, хтось за них випадає, але це поодинокі факти, як і в будь-якій сфері.

Людині порядній, яка поважає працю колег, можна збагатитися в лісі?

У всі часи була приказка, що в лісі ще ніхто не пропав. Але надто і не збагатишся. Це специфічна галузь, коли ти практично більшість часу проводиш у лісі – і ніч, і день, і вихідні. То з чого маєш жити? Звісно, з лісу. Лісівники – люди, які охороняють мільйонні багатства для суспільства. Коли людина рятує сотні тисяч гектарів, цього не видно, а тільки-но поставить гарний паркан – кажуть, що вкрав. А чому не заробив?

Ви маєте хороших друзів? Що цінуєте в дружбі?

У всі часи лісівники були людьми веселими й товариськими. Спілкування з природою робить їх більш відкритими. Звісно, маю друзів. А в дружбі найбільше ціную вірність.

А на роботі які професійні якості для вас є визначальними?

Наразі я працюю начальником відділу лісового господарства ВОУЛМГ. І переконаний, що мій відділ – найкращий в управлінні. Бо підібралися якраз ті спеціалісти, за яких я абсолютно можу поручитися. Вони і свій час, і запал та енергію віддають улюбленій роботі. Специфіка нашої роботи в тому, що ми не на виробництві. Ми контролюємо, аби лісівники не виходили за рамки, встановлені чинним законодавством. Тобто відповідаємо за ведення лісового господарства в області.

Колектив управління дуже серйозний. Кілька років тому прийшов начальник управління Олександр Кватирко. Не скажу, що відбулися якісь серйозні кадрові зміни. Ті, хто багато років віддав галузі, працюють і нині, але тішить те, що прийшло дуже багато перспективної молоді. І я щиро радію. Адже тепер на зарплату в п’ять-шість тисяч рідко хто хоче йти.

За цей час побудовано багато лісових доріг, зроблено рекреаційну територію у Воротневі, тільки чомусь замість того, щоб порадіти тому, що на місці розвалених обкомівських дач щось зробили, знову ж таки чутно більше критики. Хоча щовихідних там припарковано по 50-70 автомобілів відпочивальників. У цю волинську Швейцарію вкладено не державні кошти, а наші, лісівничі. Те саме і у Звірівському лісництві, й на базі відпочинку «Світязь», яка ще років п’ять тому була занедбана, а сьогодні є базою європейського рівня. У кожному лісгоспі – по сто вуликів, у нас працює шість консервних цехів, аналогів яким нема в Україні. І все це ми робимо самі.

Загалом, створюється враження, що держава випробовує лісову галузь, скільки ще вона витримає. Два роки немає керівника. А колектив працює, виконує всі плани. Це багато про що свідчить.

Бачу, що ви горою стоїте за свій колектив.

Однозначно! Справжній лісівник працюватиме доти, доки Господь йому сили дасть.

Чи багато жінок працює у лісовому господарстві? І як ви, чоловіки, до них ставитеся?

В обласному управлінні працює понад 500 жінок – лісокультуниці, лісові інженери, бухгалтери, економісти, працівниці консервних цехів, шишкосушарок, є і майстри лісу, і помічники лісничих, і навіть лісничі. Гендерної нерівності в нас немає.

А пам’ятаєте, коли посадили своє перше дерево?

Аякже! Ще школярем. Мій покійний дід був штатним працівником у лісництві, я йому допомагав. Із класу третього-четвертого ми зі школи ходили садити ліс.

І можете впізнати той ліс, який садили?

Звісно, всього не запам’ятаєш, бо я вже ж 26 років у лісовому господарстві. І нема такого року, щоб не садили лісу. Коли працював у Шацькому лісництві, ми самі садили ліс, нікого не наймали. Ми збиралися – шість майстрів лісу, бухгалтери, лісокультрниці, водій. Майстер лісу, в якого садили культури, готував обід, а ми всім лісництвом працювали. Отак за тиждень лісокультурну кампанію закінчували. Зараз заїжджаєш – і не можна не радіти з результатів праці.

А обідають у лісі чим? Дегустуєте те, що виготовляють ваші цехи?

Звичайно. Адже все дуже смачне. Лісове та мисливське господарства тісно пов’язані, ми готуємо мисливські страви – кулеші, шурпу й інше.

Самі можете приготувати?

Я люблю готувати. Улюблена страва – шурпа. І є в мене рецепт кулешу. На десятилітровий казанок треба кілограмову пачку пшона, півлітрову баночку домашнього масла, або пів кілограма магазинного, літр сметани, одну баночку жирної тушонки, одну варену курку (м’ясо треба дрібненько пощипати), 30 яєць, обсмажити моркву, посмажити шкварок, посікти зелень, спеції. Отож, спочатку засипаємо у воду пшоно, а потім потроху – решту інгредієнтів. І варимо. Дуже смачна страва виходить. Готувати її треба неодмінно в лісі й не накривати кришкою.

Маєте можливість відпочивати з родиною?

Родина давно звикла до специфіки моєї роботи. Я вже дев’ятий рік у Луцьку в управлінні працюю, а дружина – у Шацьку, вона викладає в лісовому коледжі. У Шацьку працюють і донька з зятем. Жінка допомагає внуків няньчити і батьків доглядає, бо вони вже старенькі. Тож приїжджаю до них тільки на вихідні. Внуки виглядають діда, і вже два дні я повністю у їхньому підпорядкуванні. Тож часу на те, щоб побути з сім’єю, у мене мало.

Ви хотіли б, щоби внуки продовжили лісову династію?

Внучці буде п’ять років, внук на рік менший. У вихідний день я часто саджу їх в машину – і в ліс. Чи шкварку посмажити, чи сосиску, чи позбирати шишки, гриби. Або їдемо в якийсь рекреаційний пункт, у вольєр до кабанів. У Шацьку є куди з’їздити. Враження дитинства лишаються на все життя, тож хочу їм показати красу наших лісів. Звісно, силувати ніхто нікого не буде, але любов до природи хочеться їм прищепити.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---