«Боятися слід не того, хто знає про свій туберкульоз, а того, хто про нього не підозрює». Що всім треба знати про одну з найпідступніших хвороб

Туберкульоз входить до десятки найбільш поширених у всьому світі захворювань й найбільш смертельно небезпечних інфекційних недуг. Проте його помилково вважають невиліковним, соромляться і навіть сахаються. Більшість воліють нічого не знати про цю хворобу, аж доки не почують діагноз, який спричиняє заціпеніння і шок.

Та чи такий страшний туберкульоз, як його уявляє собі більшість людей? Хто і як може захворіти? Які симптоми мають настрожити? Чи легко його виявити і чи важко вилікувати? А головне – як жити з діагнозом «туберкульоз»?

Нині в Україні доступні всі найсучасніші методи діагностики й препарати для лікування туберкульозу, рекомендовані ВООЗ. Усі послуги з виявлення, діагностування та лікування цієї хвороби цілком безплатні для пацієнтів. А національним календарем щеплень рекомендована вакцина БЦЖ, яка запобігає розвитку важких форм дитячого туберкульозу.

24 березня – Всесвітній день боротьби з туберкульозом. Напередодні Інформаційне агентство Волинські Новини мало нагоду поспілкуватися про туберкульоз із медичною директоркою з амбулаторно-поліклінічної роботи КП «Волинська обласна інфекційна лікарня» Наталією Чурсіною та медичною директоркою з фтизіатрії Оксаною Комар.

Зауважимо, минулоріч обласний фтизіопульмонологічний медичний центр приєднали до обласної інфекційної лікарні. Це єдиний медичний заклад на Волині, де лікують цю хворобу.

ЩО ТАКЕ ТУБЕРКУЛЬОЗ?

Туберкульоз – інфекційне захворювання, яке може вражати не лише легені, а й всі інші органи та системи організму.

Найдавніші писемні згадки про туберкульоз було зафіксовано в Індії (3300 років тому) та Китаї (2300 років тому). Мікобактерію віднаходили в останках матері й дитини віком 9000 років у місті Ятліт-Ям, що зараз на дні Середземного моря. Є гіпотеза, що рід Mycobacterium виник понад 150 млн років тому.

Туберкульоз страшний тим, що мікобактерія здатна спровокувати розпад будь-якої тканини: легені, кістки, серцева сумка, очі, вуха, статева система, лімфатичні вузли. Інфекція може розповсюджуватися і током крові й лімфи, і бронхіальним деревом, і навіть у кишківнику.

«Величезна помилка думати, що коли в легенях нічого немає, то і туберкульозу бути не може, – наголошує Наталія Чурсіна. – Усе залежить від того, яке підґрунтя було для туберкульозу, тобто який стан імунітету людини, чи є якісь хронічні захворювання й на фоні чого розвинулася недуга».

Відкритої і закритої форм туберкульозу не існує. Це застарілі поняття, які вже не використовують у професійному медичному середовищі. Замість терміна «відкрита форма» вживають «людина з бактеріовиділенням». Важливо, що через кілька тижнів після початку ефективного лікування людина з туберкульозом уже не може когось інфікувати, навіть якщо в її аналізах ще залишається збудник.

«Цей стереотип виник тому, що раніше збудник туберкульозу виявляли мікроскопічно. Це доволі грубий метод, однак дієвий, коли часу обмаль і пацієнт важкий з низкою очевидних симптомів. Також тут йдеться про наявність деструктивних змін в легенях. Однак тепер маємо технічну змогу ідентифікувати збудник на перших етапах, навіть тоді, коли початкові прояви туберкульозу ще не видно рентгенологічно, – зауважує Наталія Чурсіна. – Тому боятися так званих «відкритої» чи «закритої» форм і загалом так їх називати нема сенсу. Адже ми не знаємо, скільки часу бактеріовиділювачем є людина, яка живе і не знає про свій діагноз, а тому не лікується. А якщо ми вже діагностували туберкульоз і людина знає, що вона якийсь час небезпечна для інших, то лікарі її попереджають, пояснюють, як поводитися побуті, з рідними, на роботі, в громадських місцях, як обстежитися, що потрібно зробити, аби виявити всіх, кого вона могла інфікувати. А головне – лікарі призначають лікування, й уже через два тижні дисциплінованого прийому таблетованих препаратів хворий не може передати інфекцію іншій людині. Основна умова – якісне, правильне лікування з дотриманням усіх настанов лікаря. І немає значення, який це різновид туберкульозу, чи він стійкий, чутливий. Тому боятися треба не ту людину, яка знає про свій туберкульоз, а ту, яка про хворобу не підозрює. Тому що саме така людина, яка не лікується, розповсюджує туберкульоз».

Збудник туберкульозу – бактерії комплексу Mycobacterium tuberculosis (застаріла назва – «паличка Коха»). Німецький мікробіолог Роберт Кох уперше описав свою знахідку в 1882 році. А у 1905 році за це відкриття отримав Нобелівську премію з фізіології та медицини.

Туберкульоз розвивається у приблизно 10% людей, інфікованих цими мікобактеріями. За статистикою, мікобактерією туберкульозу інфіковано 25% населення світу, але завдяки роботі імунної системи ризик захворіти протягом життя мають 5-15%.

ХТО І ЯК МОЖЕ ЗАХВОРІТИ?

Захворіти може кожен, ця недуга, попри стереотипні уявлення, не має соціального статусу, статі і віку.

«Туберкульоз – аж ніяк не соціальне захворювання, на нього хворіють не лише так звані неблагополучні люди. Так, вони теж хворіють, бо ще менше звертаються по медичну допомогу, тим часом передаючи інфекцію одне одному, – пояснює Наталія Чурсіна. – Насправді груп ризику аж 24. Найперше це пацієнти з імуносупресіями, тобто з ВІЛ і цукровим діабетом; люди з хронічними респіраторними захворюваннями; курці; медпрацівники; люди, які були в контакті з хворими на туберкульоз або які мають близький чи опосередкований контакт з хворими; люди, які працюють або працювали з діоксидом кремнію у металургійній галузі; особи, які перебувають в СІЗО, під вартою; особи з вперше виявленими фіброзними залишковими змінами в легенях, які не отримували лікування від туберкульозу; особи з захворюваннями, що призводять до зниження імунітету, зокрема пацієнти після трансплантацій та імуносупресивної терапії, онкохворі; особи, які зловживають алкоголем чи вживають наркотики; мігранти, внутрішньо переміщені особи, військовослужбовці; малозабезпечені, які перебувають за межею бідності; особи без визначеного місця проживання; особи, які раніше лікувалися від туберкульозу; особи з дефіцитом харчування або особи з індексом маси тіла менш як 18, тобто дуже худі люди; особи після гастректомії; люди з хронічною нирковою недостатністю; особи, старші за 60 років; вагітні, а також жінки у післяпологовому періоді протягом трьох місяців після пологів; особи, які перебувають у медичних закладах психоневрологічного профілю, особи, які живуть в притулках».

Основний шлях передання збудника мікобактерії – аерозольний. Тобто інфікування може відбутися через інфекційний аерозоль, що утворюється під час кашлю, чхання, сміху, плювання, емоційної розмови. Однак для цього треба тривалий час перебувати в контакті з хворою людиною у непровітрюваному приміщенні. Але навіть це не означає, що ви захворієте, інша річ – коли у вас ослаблений імунітет та ще й присутні певні хронічні хвороби.

Є міф, що туберкульоз передається в побуті. Насправді це інфекційне бактеріальне захворювання не передається через рукостискання, воду та їжу, спільне користування посудом, сидінням унітаза, а також через поцілунки і статевий акт, тобто біологічні рідини. Інфікування відбувається лише повітряним шляхом.

Читати ще: «На туберкульоз може захворіти кожен», – лікар із Луцька про прогресування епідемії, яка не має кордонів

Туберкульоз розвивається дуже повільно. Інкубаційний період – від шести місяців, коли можуть почати з’являтися перші ознаки хвороби. Загалом, від часу потрапляння мікобактерій в організм до дебюту захворювання може минути від кількох місяців до двох років, іноді навіть більше.

«Людина, яка захворіла на туберкульоз, тривалий час може почуватися відносно задовільно, і саме це дає змогу інфекції розмножитися, а заодно передатися іншим», – пояснює лікарка.

У цьому й полягає підступність туберкульозу, адже людина, яка почувається відносно здоровою, не звертається до лікаря.

«Інфікуватися, скажімо, в громадському транспорті нереально, адже він постійно зупиняється, відчиняються двері, є свіже повітря, а влітку й узагалі вікна часто на протязі. Завдяки повітряному обміну інфекційний аерозоль вивітрюється. Тому боятися захворіти у такий спосіб не варто, – запевняє лікарка. – А от у салоні літака такі ризики є, адже це закрите приміщення з кондиціонованим повітрям, яке береться із салону і повертається туди охолодженим».

Статистично вищі шанси захворіти у тих, хто регулярно перебуває в одному приміщенні з людиною з туберкульозом упродовж трьох місяців, а щоденний контакт становить близько восьми годин.

ЯКІ СИМПТОМИ МАЮТЬ НАСТОРОЖИТИ?

Субфебрильна температура, кашель понад два тижні, біль в грудній клітині, підвищена втомлюваність, зниження ваги, підвищена пітливість – основні, але не специфічні симптоми туберкульозу. Коли бодай кілька тижнів присутні щонайменше два-три з них, то неодмінно слід звернутися до сімейного лікаря.

«Як людина стоїть на перших сходинках у тваринному світі, так туберкульозна інфекція – на найвищих сходинках у бактеріальному світі. Вона дуже розвинена, має багато механізмів пристосування до людини. Мікобактерія зацікавлена, щоб організм, у якому вона проживає і яким харчується, якомога довше не давав сигналу про те, що він хворий», – пояснює Наталія Чурсіна.

Є скринінгова анкета з 13 запитаннями, які допоможуть оцінити потребу в подальшому обстеженні на туберкульоз. Якщо пацієнт дає ствердну відповідь більш ніж на три питання та хоча б на одне з перших восьми, обстеження треба пройти негайно.

Підступність симптомів туберкульозу в тому, що вони цілком можуть бути характерними і для інших хвороб чи станів.

«У курців, людей з хронічними захворюваннями або ж вадами дихальних шляхів, хворих на генетичну недугу муковісцидоз кашель буде майже постійно, а це шанс пропустити туберкульозну інфекцію. Підвищена втомлюваність також може не настрожити. Підвищена пітливість характерна людям з цукровим діабетом, ендокринними патологіями, може бути нормою навіть для спортсменів. Туберкульозну температуру людина навіть не відчуває, вона проявляється зазвичай у вечірню пору, коли присутня загальна втома за день, відтак можна просто не помітити чогось підозрілого. Задишку під час незначних фізичних навантажень можна списати на гіподинамію. Навіть біль у грудній клітині можна пояснити невралгією чи нирковою колькою», – констатує Наталія Чурсіна.

Суттєвим чинником є те, чи пацієнт хворів раніше на туберкульоз, чи має хронічні захворювання, які спричиняють зниження імунітету, як-от ВІЛ-інфекція, цукровий діабет, онкопатологія.

«Однак через нерозголошення медичної таємниці більшість сімейних лікарів не знають про наявність у пацієнта ВІЛ-інфекції, тому можуть не вжити певних заходів задля виявлення туберкульозу. Важко лікувати сухоти і при цукровому діабеті, адже обидві ці хвороби допомагають одна одній прогресувати, а пропустити туберкульоз у діабетика дуже просто», – пояснює лікарка.

Дуже ускладнює перебіг туберкульозу онкологія. Хіміотерапія знижує імунітет, а при туберкульозі його треба підвищувати і підтримувати. Як лікування онкологічних недуг провокує нудоту, блювання, так і препарати проти туберкульозу можуть спричинити такі неприємні для пацієнта побічні дії.

«Тому дуже важливо не просто відділити наявність онкопроцесу від туберкульозу, а ще й чітко підтвердити, що у пацієнта активний туберкульозний процес», – додає Наталія Чурсіна.

ЯКА ДІАГНОСТИКА ЕФЕКТИВНА?

У Волинському обласному центрі контролю і профілактики хвороб наголошують: туберкульоз виліковний, якщо вчасно його діагностувати, пройти повний курс терапії та дотримуватися всіх рекомендацій медиків. До слова, на початку 2023 року в Україні оновили стандарти медичної допомоги при туберкульозі, щоб вони відповідали останнім рекомендаціям ВООЗ.

Пріоритетним та першочерговим методом діагностики є молекулярно-генетичний метод дослідження за системами GeneXpert або Xpert МТБ/RIF, який дає змогу за кілька годин не лише підтвердити наявність цього захворювання, а й визначити чутливість до основних протитуберкульозних препаратів, а відтак підібрати правильне лікування. За допомогою цього методу можна досліджувати не лише мокротиння, а й інші біологічні рідини, в тому числі кал у дітей, які ще не вміють відкашлювати мокротиння. В українських медзакладах інстальовано 286 таких систем.

Для діагностики туберкульозу також застосовують такі обстеження, як рентгенографія або комп’ютерна томографія органів грудної клітини. При позалегеневих формах туберкульозу, окрім цих методів, можуть використовувати магнітно-резонансну томографію, бронхоскопію тощо.

Якщо не вдалося підтвердити туберкульоз за допомогою зазначених методів діагностики, застосовують біопсію з отриманням матеріалу та подальшим мікробіологічним та морфологічним дослідженням.

«На сьогодні в Україні доступні всі методи діагностики туберкульозу, що рекомендовані ВООЗ. Усі послуги з виявлення, діагностики та лікування туберкульозу є безплатними для пацієнтів», – наголошують фахівці.

Зі слів Наталії Чурсіної, на Волині на вторинному рівні встановлено уже дев’ять систем GeneXpert. Тому пацієнтам з районів нема потреби їхати до Луцька, сімейний лікар скеровує у найближчий заклад:

«Завдяки цьому таке дослідження для пацієнта доступне, а головне – безплатне. Хоча для держави воно недешеве, оскільки вартість дослідження одного зразка біологічного матеріалу – близько 60 доларів».

ЯК І ДЕ ЛІКУЮТЬ?

Лікування туберкульозу – процес тривалий. У середньому він триває від чотирьох до вісімнадцяти місяців. Однак раннє виявлення хвороби дозволяє лікуватися в амбулаторних умовах і не випадати з життя. Більшість лікується амбулаторно з першого дня хвороби – це ефективно й безпечно для навколишніх. І тільки пацієнтів, які перебувають у важкому стані, госпіталізовують. Стаціонарно пацієнта потрібно лікувати суто за показами.

«У стаціонар зазвичай потрапляють пацієнти, яких привозить швидка. Це хворі, які вже настільки знесилені, що навіть не можуть зібрати мокроту для діагностики. Також у стаціонар ми кладемо пацієнтів із супутніми тяжкими патологіями, які важко переносять лікування від туберкульозу й мають перебувати під наглядом лікарів, – відзначає Оксана Комар. – Крім того, у стаціонар можемо покласти, якщо є потреба у дезінтоксикаційній терапії або корекції лікування, якщо треба викликати якихось інших спеціалістів. Якщо ж людина вже тривалий час отримує лікування і не заразна, можемо спрямувати її навіть в інший стаціонар – це безпечно і для персоналу, і інших пацієнтів».

Для успішного лікування вкрай важливі три головні фактори: правильно підібрана схема лікування, якісне харчування та емоційний спокій. Оскільки деякі протитуберкульозні ліки провокують депресивні стани, дуже важливо мати внутрішні сили і позитивне налаштування на боротьбу з хворобою.

«Щоб здолати туберкульоз, треба приймати призначені препарати, бути дисциплінованим і терпеливим пацієнтом. Важливо, щоб хвора людина довіряла лікарю, а він натомість підтримував пацієнта. Адже лікування тривале, препарати можуть спричинити неприємні побічні реакції, але 99% з них дуже легко корегувати, якщо пацієнт вчасно про це повідомив, – додає Оксана Комар. – Водночас для лікування важливе повноцінне і регулярне харчування, ми ретельно стежимо за станом кожного пацієнта і даємо конкретні рекомендації. Основа – білки й жири, оскільки медпрепарати жиророзчинні і мають доходити саме туди, де є туберкульозне вогнище».

Якщо пацієнт потребує психологічної допомоги, не може самотужки впоратися зі своїми переживаннями через хворобу, то з ним працює штатний психолог. Такі ж функції може виконувати й фтизіатр, який його лікує.

«Усі пацієнти охоплені медико-психо-соціальним супроводом, який нам забезпечує «Червоний хрест». У них в штаті є психологи – дорослий, дитячий, клінічний, вони мають ефективну методику роботи з хворими, – провадить Оксана Комар. – До слова, у нашому медзакладі заплановано відкриття ресурсної кімнати, де працюватиме психолог. Окрема така кімната буде і для роботи з дітьми та їхніми батьками, де фахівці працюватимуть не лише з хворими, а й з тими, хто має латентну туберкульозну інфекцію. Тобто це ризик виникнення хвороби, а не сама недуга, але лікувати треба, щоб вона не розвинулася».

Вибір же схеми лікування залежить від того, яка саме мікобактерія вразила людський організм і до яких препаратів вона чутлива.

«У нас є всі протитуберкульозні препарати. Упродовж останніх років, навіть попри війну, не було жодних перебоїв з їх постачанням, – акцентує Наталія Чурсіна. – А з початком повномасштабного вторгнення маємо доступ до бази пацієнтів по всій Україні. До нас може звернутися людина з будь-якого регіону, а ми натомість швидко отримуємо інформацію про її аналізи, схему лікування, контактуємо з її лікарем. Нема потреби заново обстежувати пацієнта. Українці приїздять навіть із-за кордону, бо зручніше отримати ліки вдома і спокійно продовжувати лікування. У тій же Польщі українці з туберкульозом не хочуть афішувати свій статус, адже законодавство у нас різне: там пацієнти ізольовані від початку до кінця лікування. У нас же після рішення комісії про те, що хворий уже не становить інфекційної загрози для інших, людина може вийти на роботу, отримувати лікування амбулаторно й спостерігатися в сімейного лікаря».

Туберкульоз має властивість повертатися до тих, хто перехворів, але під час лікування не дотримувався режиму та схеми лікування. Ця хвороба може бути стійкою до найбільш ефективних протитуберкульозних препаратів. Україна є однією з країн із високим рівнем інфікування лікарсько стійкою формою туберкульозу.

Лікування від туберкульозу дуже дороге. Благо, його повністю покриває держава. Більше того, Україна цілком перейняла стандарти ВООЗ і стала однією з перших, хто закупив нові схеми і курси лікування для всіх пацієнтів. Тобто наша держава – серед передових країн у лікуванні туберкульозу. Адже навіть не у всіх країнах Європи є ці сучасні препарати.

«Деякі хворі кажуть, мовляв, скажіть, які ліки найдієвіші, я готовий все купити. Але хай скільки людина заробляє, препарати для лікування туберкульозу дуже дорогі, – наголошує Наталія Чурсіна. – Лікування в середньому коливається від чотирьох до вісімдесяти п’яти тисяч. Це тільки протитуберкульозні препарати. І це без врахування витрат, коли пацієнта треба госпіталізувати, коли виникають якісь побічні реакції й тому слід застосовувати ще низку препаратів. А ще харчування й обстеження. На щастя, держава покриває всі ці витрати й ми маємо усі найсучасніші ліки».

ЯКА СИТУАЦІЯ НА ВОЛИНІ?

За минулий 2023 рік рівень туберкульозу на Волині зріс до 21%, померло 74 людини. Минулоріч на всі форми активного туберкульозу (нові випадки та рецидиви) захворіло 745 осіб, що становить 73,14 на 100 тисяч населення (2022 рік – 616 хворих або 60,47 на 100 тисяч населення; Україна – 45,1). В рази зріс на Волині і дитячий туберкульоз: з 19 хворих у 2022 році до 93 у 2023-му (зростання у 4,9 раза).

Найбільше хворих зареєстровано в Луцькому районі (206) та обласному центрі Волині (154), у Ковельському районі – 198, у Володимирському районі – 103, на Камінь-Каширщині – 84.

Лікарі впевнені, що причина не в тому, що різко збільшилася кількість хворих, покращилося насамперед виявлення, особливо серед дітей.

Читати ще: Найбільше хворих – у Луцькому районі: на Волині зростає захворюваність на туберкульоз

«По-перше, ефективно запрацювали сімейні лікарі, які почали краще виявляти цю хворобу. По-друге, ми активно проводимо роз’яснювальну роботу з лікарями різних спеціальностей і первинки, і вторинки. А по-третє, у нас побільшало систем GeneXpert, це стало доступно в районах, тому є умови, щоби краще виявляти хворих. Крім того, багато уваги приділяємо обстеженню дітей із вогнищ туберкульозу», – пояснює Наталія Чурсіна.

«Коли був ковід, люди мали обмежену можливість звертатися до лікарів, але хвороба нікуди ж не зникала. Тепер цих обмежень немає, люди почали більше звертатися, відтак статистика стала реалістичнішою», – додає Оксана Комар.

Ще одним фактором зростання числа хворих стали внутрішньо переміщені особи, адже на Волинь прибули люди з регіонів, де вищий ризик мультирезистентного туберкульозу.

Також лікарі відзначають, що фіксували зростання рівня виявлення туберкульозу серед військових, адже на початку повномасштабного вторгнення людей відправляли на війну екстрено, без можливості повноцінного обстеження. Наразі, кажуть, ситуація нормалізувалася, однак медики все одно очікують зростання кількості хворих на туберкульоз серед військових. І не лише через проблеми з виявленням, а й через те, що військовослужбовці повсякчас перебувають у стресі та максимально складних побутових умовах.

Читати ще: Одна дитина померла: зафіксували спалах туберкульозу серед найменших волинян

Щодо дитячого туберкульозу, то в більшості випадків неповнолітні переймають хворобу від дорослих родичів. По суті, показник захворюваності дітей на туберкульоз – це показник недовиявлення цього захворювання серед дорослого населення.

«Дітям характерні й різні позалегеневі форми туберкульозу, але близько половини – все-таки легеневі. Найнебезпечніший – туберкульозний менінгіт, тобто туберкульоз мозкових оболонок. Ця форма важко лікується, бо нелегко діагностувати запальний процес, а розвивається повільно і, на жаль, має високу летальність. Саме тому так важливо вакцинувати новонароджених, аби убезпечити від ускладнень цієї недуги», – зауважує Наталія Чурсіна.

За останніми даними, близько 17% дітей на Волині не отримали щеплення вакциною БЦЖ, яке роблять відразу після народження. Протипоказів для нього дуже мало, тому зазвичай відсутність цього щеплення пов’язана з відмовою батьків.

«Був період, коли справді не було вакцини, але зараз вона є. Протягом двох місяців після виписки з пологового батьки мають можливість просто прийти до свого сімейного лікаря, щоб вакцинуватися. А вже після двох місяців треба робити пробу Манту: якщо вона негативна – дитину БЦЖують, якщо вона сумнівна й схожа на позитивну – тоді вже просто спостереження», – пояснює лікарка.

До речі, в останні роки у школах вже не роблять проби Манту усім дітям, як це було колись. Підходи нині змінилися, пріоритет – визначати реакцію Манту лише у групах ризику.

ЧИ РЕАЛЬНО ПРОФІЛАКТУВАТИ?

Профілактика туберкульозу – поняття дуже умовне. Тут найважливіше насамперед оперативне виявлення недуги та якісне і вчасне лікування. Адже від початку прийому ліків до припинення бактеріовиділення – лише 14 днів, у цей короткий період важлива самоізоляція. А виявлення хвороби, на жаль, може тривати роками, у цьому й полягає її підступність. Людина, не підозрюючи про свій діагноз, повсякчас перебуваючи в соціумі, наражає на небезпеку інших, передусім рідних та колег.

«Тому якщо у родині, робочому колективі чи загалом у вашому оточенні виявили людину, яка захворіла на туберкульоз, то варто і собі пройти обстеження. Навіть якщо ви почуваєтеся цілком здоровими, – наголошує Оксана Комар. – Головне – не зволікати і вчасно звернутися до лікаря. Якщо ви два тижні кашляєте, тримається температура, постійно відчуваєте слабкість та закрадаються сумніви, що звичайна застуда не має так себе проявляти, неодмінно зверністься до свого сімейного. Не варто самостійно приймати якісь противірусні препарати чи тим паче – антибіотики. А сімейний лікар з поміччю скринінгової анкети вже зорієнтується, чи є підстави шукати туберкульоз і які обстеження потрібні пацієнту надалі. Головне – впевнитися, що з вами все гаразд. Не рідкість, коли у пацієнта виявляють туберкульоз без бактеріовиділення, в такому разі можна спокійно пролікуватися вдома під дистанційним контролем лікаря».

Задля профілактики важливим є провітрювання приміщення, це в принципі корисна звичка не лише з точки зору убезпечення від туберкульозу. Також не варто довго перебувати в одному приміщенні з людьми, які кашляють. Якщо ж обставини змушують певний час бути з такою людиною поруч, то вона має вдягнути маску. Використання маски має стати поведінковою нормою етикету, акцентують лікарі, адже ми мусимо дбати не лише про себе, а й про інших. Так само з профілактичною метою слід неодмінно робити щеплення БЖЦ дітям, яке не втрачає актуальноті.

Нині захворюваність на туберкульоз в Україні перебуває у стані контрольованої епідемії, хоча медики прогнозують зростання кількості хворих. Головна причина – війна.

Читати ще: Бути хворим – не соромно, бо це виліковно: волинські медійники вчаться розвінчувати міфи про туберкульоз

Утім світові фахівці стверджують, що туберкульоз до 2030 року може зникнути як такий – теоретично і практично. Однак цей шанс людству випаде лише у разі успішного впровадження так званого Глобального плану дій з ліквідації туберкульозу на 2023-2030 роки, який реально може звести нанівець цю недугу. По суті, це інвестиційний план, спрямований на подолання туберкульозу як проблеми громадського здоров’я, що передбачено Цілями сталого розвитку ООН. Уся річ – у новій ефективній вакцині. Головна умова – щоб кожна держава забезпечила належний рівень вакцинації.

«Моя особиста думка, на жаль, песимістична: до 2030 року ми не встигнемо. В Україні – війна, у світі – різні інші катаклізми та конфлікти. Війна спричинила величезну міграцію. І ми, українці, вже поділилися своїм мультирезистентним туберкульозом, та й не тільки ним, щонайменше з Європою. А там бракує фахівців, які знайомі з нашим туберкульозом і знають, як давати йому раду, – констатує Наталія Чурсіна. – Дуже багато людей повертаються з-за кордону лікуватися вдома, тому що там вони не можуть ні порозумітися, ні знайти адекватної допомоги, адже тамтешні лікарі просто не стикалися з такими формами туберкульозу і з таким розповсюдженням, не працювали з низкою медпрепаратів тощо».

ХВОРИМ БУТИ НЕ СОРОМНО

Діагноз туберкульоз – це майже завжди стрес, сором і що найгірше – дискримінація. Більшість хворих не хочуть афішувати свій діагноз, а іноді й лікуватися. Тим часом соціум усе ще має безліч міфів і стереотипів про цю хворобу. А хворому потрібні розуміння й підтримка, які зрештою дають сили й віру в одужання.

«Це правда, що більшість людей дуже далекі від цієї хвороби. Тому дуже добре, якщо хворий має емоційну опору у своїй родині, серед близького оточення. Медики ж зі свого боку роблять усе можливе, аби хвора людина впоралася з переживаннями, підтримка лікаря й довіра до нього – обов’язкові, чи це фтизіатр, чи сімейний. Ми працюємо з лікарями, консультуємо, проводимо різні тренінги в цьому напрямку. Якщо ж людина лишається сам на сам з хворобою, рідних немає або вони відвернулися, то ми неодмінно з’ясовуємо, чи потрібна такому пацієнту допомога психолога, профільних громадських організацій. І такі організації, як-от «Мережа 100 відсотків життя Рівне», «TBpeopleUkraine», PATH, радо йдуть нам назустріч, впроваджуючи свої соціально значущі проєкти, – зауважує Наталія Чурсіна. – Однак зусиль лише організацій мало, дуже важливо, аби в проблематику туберкульозу активно включалися громади».

Благо, українське законодавство, принаймні коли йдеться про державні підприємства, гарантує хворому на туберкульоз лікарняний: протягом року людину не мають права звільнити.

«Звісно, ми рухаємося в бік зменшення курсів лікування, хворий зазвичай стає працездатним набагато раніше. Тобто пацієнт може прийти і сказати, що добре почувається, тоді лікар оцінює його епідеміологічний стан і аналізи, виносить це на комісію й вона ухвалює рішення, – розповідає Наталія Чурсіна. – Звільнень з роботи через діагноз «туберкульоз» ми не фіксували, але стикалися з проблемними ситуаціями у школах і дитсадках. Але це радше через батьків, необізнаних у темі, які гадають, що коли хтось із батьків захворів на туберкульоз, то їхня дитина може інфікувати решту в групі чи класі. Ми обстежуємо таких дітей і, якщо вони здорові й не є бактеріовиділювачами, можуть спокійно відвідувати освітній заклад. Звісно, виникають нюанси, непорозуміння, бувають резонансні ситуації. А от щодо приватних підприємств, то хворого можуть попросити написати заяву на звільнення, й людина, мало того, що в стресі від діагнозу й процесу лікування, то ще й у такий непростий період життя може лишитися без роботи».

P.S.

Мирослав Р. з Івано-Франківська працював зубним техніком й провадив цілком собі здоровий спосіб життя. Щоправда, з однією згубною звичкою – курінням. Як інфікувався туберкульозом, навіть тепер, після одужання, поняття не має. Нині про боротьбу з підступною недугою пригадує з неабияким полегшенням, адже доки з’ясовував, що саме з ним не так, допустив думку про онкологію.

«Кілька разів поспіль протягом року в мене були пневмонії, хоча думав собі, що то сезонне. Й на черговому рентгені випадково помітили якісь мінімальні затемнення, хоч лікарі тоді наче нічого особливого не запідозрили. Тим паче, у мене не було жодних симптомів: не кашляв, нічого не боліло, не турбувало, – пригадує чоловік. – Все-таки пощастило, що лікар вчасно поставив під сумнів підозріло часті пневмнонії. Однак спершу ці незначні сліди на рентгені розшифрували як метастази. Навіть в КТ написали, що у легенях онкопроцес. Але в онколікарні все перевірили й сказали, що пухлини нема, порадили зробити біопсію. І тільки після цього, коли з легені взяли зразок тканини, з’ясувалося, що це туберкульозна паличка. Відтак став на облік, пройшов кількамісячний безплатний курс. Лікування загалом минуло легко, хоч було важко відновлюватися після біопсії, бо по суті, це повноцінна операція, а згодом було певне ослаблення від самих медикаментів. Але я вилікувався і видихнув з полегшенням. Хоча досвід цей максимально неприємний. А от бактеріовиділювачем я не був від початку, тому не становив загрози для сім’ї, колег і друзів. Я продовжував працювати, на роботі всі поставилися з розумінням і дуже підтримували».

Волинянка Оксана Ш. працювала в сільській школі, а тому медогляди проходила постійно. Крім того, повсякчас тримала стан свого здоров’я на контролі, адже має цукровий діабет. Однак під час чергового літнього медогяду перед початком навчального року рентген показав маленький слід від запалення.

«Спершу це не насторожило, бо у мене були часті запалення. Подумалося, що це всього лиш слід, так буває. Аж невзовзі мені наснився страшний сон, мовляв, маю незрозумілу хворобу і майже при смерті. Прокинувшись в холодному поту, вирішила, що треба ще раз перевіритися. На той момент я перебувала за кордоном, зробила рентген, але там мене запевнили, що це таки слід від запалення, як я й думала. Повернулася в Україну, невдовзі надумала ще раз перевіритися вдома. При цьому жодних очевидних симптомів не було, крім того, що постійно була підвищена температура – більш як 37 градусів. Зрештою туберкульоз вдалося підтвердити завдяки КТ, – пригадує жінка. – Сприйняти діагноз було надзвичайно важко. Страшно – не те слово. Це звучало як смертний вирок. Здавалося, що це кінець життя. Я ж не курю, живу в людських умовах, маю нормальне оточнення. Та ще й регулярно проходжу медогляди. Приїхала в тубдиспансер і просто не могла говорити, хоча лікар все доступно пояснював, заспокоював. У мене був такий шок, що я нічого не чула і не розуміла, лише ковтала сльози.

Виявилося, що Оксанин туберкульоз мультирезистентний. Дев’ять місяців непростого для організму лікування, щоденний одномоментний прийом 14 таблеток, відчуження від людей і сором від того, з яким діагнозом живе – буденність Оксани змінилася кардинально.

«Було важко морально. Дуже соромно було зізнатися в цьому діагнозі. Бо ж як це – вчителька з туберкульозом? Така собі самодискримінація. Навіть на роботі всім не озвучувала діагноз, лише директору і близьким колегам, взяла лікарняний. Благо, поставилися всі з розумінням. І хоч я не була бактеріовиділювачем, все одно було незручно перед людьми. А ще й коли стало відомо про мій діагноз, то мені почали дзвонити і наполягати, щоб усі, з ким я контактувала, теж перевірилися. Я розумію, що це правильно, та все одно було неприємно, бо ще від діагнозу не оговталася, а відчуваю провину, що могла заразити інших. На щастя, наразі я вилікувалася і дуже сподіваюся, що ця хвороба більше не повернеться у моє життя. Після пережитого точно знаю, що самотужки впоратися не змогла б. Двічі потрапляла на госпіталізацію у стаціонар, бо була така знесилена від медикаментів, що довелося відкачувати. Було страшно, але умови лікування виявилися комфортними. Вдячна лікарям, які мені допомогли, вдячна рідним й коханому, які підтримували і були поруч. Нікому не побажаю пережити те, що я. Бути здоровим – найвище благо…»

Ірина КАЧАН

Фото Олександра ЗЕЛІНСЬКОГО

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---