«Батьки реально думали, що вже немає дитини, коли ми не виходили на зв’язок», – 18-річна переселенка, яка переїхала до Луцька

Вісімнадцятирічна Соломія Гаврилюк протягом трьох років жила в Одесі, де навчалася у місцевій консерваторії. А з початку війни вона вирішила покинути Південну Пальміру та перебратися до Луцька. Дорога була дуже складною.

Про це дівчина розповіла телеканалу «Аверс».

«Я спала, телефон розривався, всі казали подивитися новини, натомість з рідними зв’язатися було дуже складно. Моя сестра навчається в Києві. Перша новина, яка мені трапилася, – про вибухи в столиці. Я почала плакати, в мене була істерика, адже зв’язку не було ні з мамою, ні з татом, ні з сестрою. Це був жах. Але через дві години ми зідзвонювалися через Viber та Telegram. У мене є друзі, які разом зі мною вступили в консерваторію, вони з Коломиї. По них тато приїхав на авто, в якому було одне вільне місце. Ми сіли і поїхали. З Коломиї я дісталася у Львів, а потім – до Луцька, де мої мама і тато», – пригадує дівчина.

Вона виїхала з Одеси одразу 24 лютого: «Це була дуже складна дорога. Ми застали і вибухи, і відсутність бензину, і перебої зі зв’язком. Сім годин ми не виходили на зв'язок, і батьки думали, що вже немає дитини. Це було дуже страшно. Але приїхавши додому… Тут мама, рідні стіни. Навчання продовжилося дистанційно. Звичайно, я прийшла в свою альма-матер, музичну школу №1. Звернулася по допомогу до викладачки Ольги Чуріної, оскільки в нас такий інструмент, що є твори з фортепіано. Юрій Кирилович допоможе мені в цьому, ми з ним домовилися і будемо співпрацювати, адже екзамени ніхто не відмінить».Дівчина також розповіла і про людей, які пережили вибухи в Одесі та не можуть звідти виїхати.

«Багато людей виїхало, вони не застали вибухів. Але були такі, що й застали. Вони розповідають про це, а ти не знаєш, чим можеш допомогти, ти не можеш. У них немає можливості виїхати. Наприклад, є хлопчик з Черкас, якому справді важко, є дівчинка з Житомира, діти з Маріуполя. Вони мусять там сидіти. Але наша консерваторія допомагає дітям, які мешкають у гуртожитку, фінансово. Це хоч якась допомога», – каже Соломія Гаврилюк.

Нині вона цінує кожну хвилину, коли може грати. З її слів, перший час не було можливості робити це у навчальному закладі, вдома якось атмосфера не та і звук не той. Зараз дівчина дуже сумує за друзями, які у різних куточках світу.

«Розумію, що навіть ті короткі посиденьки біля консерваторії з кавою зараз були б дуже необхідні. Ці п’ять хвилин… Вони потрібні. Хочеться миру, щоб все відбудували, зібрати всю сім’ю в колі. Навіть зараз я з мамою, сестра у Полтаві, і виїхати звідти майже неможливо. Хочеться поїхати на якийсь відпочинок, бажано в Крим, але хоча б у мирну Одесу», – розповідає музикантка.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---