«Бахмут тримається завдяки силі волі бійців», – військовий з Луганщини, який служить на Волині

Боєць із позивним Шалун не хоче називати свого імені й показувати обличчя. Сам родом із Луганщини. З дитинства мріяв стати прикордонником, у 2021-му пішов на службу. Каже: за два роки служби побував у різних гарячих точках, місяць тому вийшов із Бахмута, зараз захищає кордон на Волині.

Суспільне поспілкувалося з прикордонником про його рідне місто, яке нині в окупації, службу, друзів та війну.

Служба на блокпостах з окупованими територіями

Зі слів бійця, прикордонником він став тому, що його батько – колишній прикордонник.

«Мама підтримувала мої рішення завжди. Я розумів, що війна, але свого рішення б не змінив. Мені цікаво було, кінологи, різновиди несення служби на кордоні», – згадує.

На початку, коли він пішов служити, попав у зону АТО, в місто Золоте, на стику з окупованим містом Первомайськ. Там служба була на блокпостах, перевірка документів, осіб, і звісно, нагляд за суміжною окупованою територією. У порівнянні з тим, що зараз, квіточки.

Тоді, розповідає, частина місцевого населення була проти, частина – за. Завжди на кожній окупованій території є такі люди.

Після цього Шалун брав участь у бойових діях під Кремінною, по всій Луганській області.

«А потім ротація. Після того на Бахмут. Спочатку було складно, коли ще нічого було не зрозуміло, було недостатньо зброї, недостатньо засобів захисту, тобто бронежилетів, касок, цього було трохи малувато. По трохи все налагодилося», – каже прикордонник.

Повномасштабне вторгнення

Коли почалося повномасштабне вторгнення, військовий на той час був на підвищенні кваліфікації в «учебці». Він не вірив до останнього...

Того дня чоловік залишився без домівки, адже росіяни окупували його рідне місто Старобільськ на Луганщині. На щастя, момент родина бійця встигла евакуюватися.

Наразі у Старобільську, розповідає військовий, панує беззаконня. Як 90-ті, заходять в магазини і... Більшість людей з домівок не виходять, зв’язку нема, інтернету нема, відрізані від світу.

Бахмут

Прикордонник потрапив у Бахмут чотири місяці назад. Місто було вже розбите, пусте, каже.

«Нема там життя більше в цьому місті. Зараз там одна тільки назва від міста залишилася. Кожен день гинуть люди, що наші, що їхні... як би це не звучало. Я був разом із «збройниками» та бійцями ТРО, нацгвардійцями, ми здійснювали оборонні й наступальні операції», – каже боєць.

З його слів, артилерія, зброя у Бахмуті вирішують дуже багато.

На думку військовослужбовця, Бахмут тримається завдяки силі волі бійців наших.



За час перебування у Бахмуті, розповідає, місто змінилася доволі сильно. Більше стало артобстрілів, накривали танками, мінами, градами...

«Ми там перебували в такому ангарі, техніка там наша була, БТР, боєприпаси. Це неподалік «нуля», ніби такий логістичний пункт. Вони вичислили й цей ангар почав обстрілювати танк, потім міни, гради. З того ангару залишилася «живою» тільки одна кімната, де були ми... Я не знаю, як це так сталося. Мабуть, диво», – каже Шалун.

Мрії про перемогу

На Волині для нього трохи незвично, адже не чути вибухів, все спокійно. Так, на відновлення йому потрібен час, але він каже, що якщо буде команда повертатися у зону бойових дій – поїде, а відновлюватися буде вже після перемоги.

«Хочеться додому, розумієте, народився там, прожив все життя, хочеться додому повернутися», – ділиться військовий.

Боєць каже, що позивний Шалун командир відділення вигадав.

«Бували різні моменти, жарти... Якби не гумор, я не знаю... без гумору життя дуже погане, особливо в Бахмуті», – додає.

Військовий мріє після перемоги поїхати відпочити десь, на риболовлю, щоб було спокійно, без метушні.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---