Аристократка з Волині, яка стала святою. Фото, відео

Волинська дослідниця тривалий час вивчає джерела про Галшку Гулевичівну – легендарну українську меценатку, яка наприкінці свого життя жила у Луцьку.

Нещодавно Православна церква України канонізувала волинську шляхтянку Галшку Гулевичівну. Власне під таким повним ім’ям вона й відома широкому загалу. Хоча це її дівоче прізвище, яке вона використовувала впродовж життя. Була двічі заміжня, першим чоловіком був Христофор Потій, другим – Стефан Лозка. Двічі ставала удовицею.«Жіноче меценатство для того часу не було винятком, чому є непоодинокі приклади, – розповідає завідувачка Музею історії Луцького братства, який є відділом Волинського краєзнавчого музею Олена Бірюліна. – Чому важлива канонізація? Не тільки тому, що в такий спосіб вшанували конкретну волинську доброчинницю. На мій погляд тому, що таким чином вшановуємо усіх тих, хто піклувалися про школи, храми та шпиталі (останні здебільшого тоді існували при церковних інституціях). В особі Галшки Гулевичівни можемо пошанувати жінок того часу, про соціальне життя яких знаємо менше, ніж про діяння чоловіків. Тепер, коли Церква визнала пані Гулевичівну святою, люди ще більше цікавитимуться її жіночою долею. Яким було її життя: тихим і повільним, чи мало якісь драматичні повороти долі?»Треба сказати, що в історії Волині відомо кілька жінок на ім’я Галшка Гулевичівна. Зокрема, так величали дружину луцького городничого Владислава Зубцевського. Вона здійснила останню волю свого чоловіка, який заповів Луцькому братству двір напроти основної братської резиденції. Та ділянка увійшла в історію як «двір Зубцевщина». Дещо пізніше луцький братчик і доктор медицини, грек Олександр дон Музеллі планував збудувати на Зубцевщині для братського шпиталю нову споруду.

«Канонічна» ж Галшка відома найбільше тим, що у 1615 році пожертвувала Київському братству двір на київському Подолі та 10 тисяч злотих (на той час це величезна сума) для справ милосердя, заснування церкви і школи. Хоча оригінальний фундушевий запис Галшки Гулевичівни 1615 року не зберігся. Він відомий в копії 1774 року. Саме ця пізня копія і є єдиним джерелом інформації про Галшчину фундацію. Деякі недоладності в тексті фундації спричинили недовіру до нього. Хай там як, але ж існує ще один документ, який опосередковано підтверджує благородний вчинок Галшки. Це королівський привілей 1629 року для Київського братства, в якому ще раз затверджується фундація Галшки Гулевичівни.«Нещодавно я взялася зробити невелике дослідження про ім’я «Галшка», наскільки воно було поширене, звідки прийшло на українські землі, – каже Олена Андріївна. – Передивилася десь до півтисячі жіночих імен з останньої чверті XVI– першої половини XVII століття. Виокремила не надто велику групу шляхтянок – до 30 осіб, які носили ім’я Галшка. Частина жінок була польського походження, вони з’явились на Волині в результаті шлюбів з місцевими чоловіками. Помітно, що мода на це ім’я серед місцевого жіноцтва поступово зростає у XVII– XVIIIст., а найраніші приклади, мабуть, є наслідуванням такого імені у сім’ях магнатів князів Острозьких та Радзивілів. В шляхетській родині Гулевичів це ім’я прижилося. Нині ж сприймається, як чуже».

Читати ще: Волинську меценатку Галшку Гулевичівну визнали святою

Історикиня переконана, що ім’я шляхтянки (а віднедавна і святої) треба писати без м’якого знака. В руськомовних документах (тобто староукраїнських) XVI – XVII ст тільки так і зустрічається – «Галъшка». В паралельних волинських актах старопольською мовою натомість можна зустріти форму Halzka/Halszka, з м’яким «л». Мабуть це повпливало на істориків XIX ст, які писали дослідження про знаменитих волинських жінок, як от про княжну Острозьку – «Гальшку», яку, до речі, в оригінальних актах іменують Алжбетою.«Ми не дуже добре усвідомлюємо, що відбувалося з Галшкою в дитинстві. В краєзнавчих роботах пишуть про вплив на неї рідного діда, єпископа луцько-острозького Феодосія, який одначе помер задовго до Галшчиного народження. Впливовим був її батько – Василь Гулевич. Не був він магнатом, був середньої заможності, мав кільканадцять маєтків. Але ми нічого не досі не чули про матір Галшки Василівни. Виникало питання: яка з трьох дружин пана Василя Гулевича стала матір’ю Галшки? Мені хотілося знайти для Галшки матір, дізнатися, з якої вона родини. Бо ж не схоже, щоб її батько, заклопотаний багатьма посадами, які займав, і маєтковими справами, особисто займався вихованням дітей. Тоді хто? Можливо, її сестра Марія, старша на 25 років, чиї діти були ровесниками Галшки. А може й старша сестра Ганна, яка невдовзі по Галшчиному народженню вийшла заміж за князя Юрія Пузину?» – роздумує Олена Бірюліна.На її думку, матір’ю Галшки була третя дружина її батька – Олександра з давнього волинського роду Угриновських. Народивши після Галшки ще одну доньку Бонну-Марину (останню свою дитину), Олександра, ймовірно, померла. Бо у жодному пізнішому документі третьої дружини Василя Гулевича не згадано. Тобто є ймовірність, що майбутня свята зростала без матері. Всього у сім’ї Василя Гулевича від трьох жінок було семеро дітей, між якими не завжди панували приязні стосунки.

За словами історикині, зв'язок доньки Галшки з матір’ю Олександрою прослідковується через маєтки. Йдучи вперше заміж, Галшка отримала від батька у посаг свою материзну – село Несвіч (нині село Несвіч Луцького району). Цим селом ще раніше володіла Олександра Угриновська. У такий спосіб власне й вдалось вперше назвати ім’я Галшчиної матері.

Читати ще: Галшка Гулевичівна і Луцьк: маленькі спогади з великої історії

«На сьогоднішній день з’ясовано, що Галшка так ніколи й не стала бабусею. У двох шлюбах вона мала тільки двоє дітей (це дуже мало за мірками того часу!): доньку Катерину і сина Михайла. Була активною учасницею їхньої долі, обох сама готувала до шлюбного життя. Але онуків так і не діждалась. Для мене це вражаюча інформація, – зізнається Олена Бірюліна. – Мабуть, це якось вплинуло на її вчинки. Молодою і бездітною померла Галшчина донька Катерина, згадавши у заповіті свою улюблену матір, і поклавши на неї обов’язки впорядкувати свої судові справи за маєтності. Цей факт дає можливість розшифрувала раніше незрозумілі місця із заповіту самої Галшки – там, де вона пише про своє перебування у Мозирі, з якого потім заповідає срібні речі Луцькому братству. Цю інформацію відкрив для мене нещодавно білоруський колега».Треба сказати, що немає інших джерел про стосунки Галшки з Луцьким братством, окрім її заповіту від 1641 року. Вона просила поховати її у братській церкві. Історикиня пояснює це тим, що коли Галшка повернулася з Києва на Волинь, у неї уже не було тут своїх маєтків. Де вона стало перебувала між 1632 і 1642 рр. – наразі невідомо. Проте відомо, що Галшка підтримувала тісні стосунки з молодшою сестрою Бонною-Мариною, яка була монашкою у Четвертинському монастирі, а потім стала ігуменею жіночого монастиря в Жидичині. Документи вказують, що Галшка позичала у сестри чималу суму грошей.

«Я не можу підтвердити документально, але з високою долею вірогідності можна припускати, що підтримував Галшку в останні роки життя її племінник, син сестри Ганни – князь Олександр Пузина. Він більше відомий як луцько-острозький єпископ Афанасій. Думаю, надавав їй прихисток, можливо, навіть саме він покликав її повернутись на Волинь, – каже Олена Бірюліна. – Дуже ймовірно, що сам єпископ і відспівував Галшку Гулевичівну після її смерті».В одному з документів, де Гулевичівна судиться за чоловікові маєтки на Київщині, її одночасно називають і Галшкою, і Ганною. Невідомо, чи це не звичайна описка писаря, але з цього факту маємо хоч якусь прив’язку до дня в році – як відомо, день святої Ганни відзначають 22 грудня. Тож якщо її хрестили Ганною, можна припустити, що народилася вона у грудні.

У грудні наступного року виповнюється 445 років з часу народження (один з варіантів її появи на світ – 1577 рік) Галшки Гулевичівни. Час вже подумати про вшанування її пам’яті.

Сергій НАУМУК

Фото і відео Олександра ДУРМАНЕНКА

Луцьке братство діє й досі

Один раз на рік – у день смерті Данила Братковського – у крипті відправляють богослужіння

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---