Архітектор Тарас Пахолюк: «У Луцьку мішанина всього, яку хотілося б досолити, як страву...»

Гостем проєкту «misto. перезавантаження» (спільнота молодих, активних людей, які прагнуть об’єднати лучан і змусити misto дихати, – Ред.) сьогодні став луцький архітектор, урбан-пленер Тарас Пахолюк.

Тарасе, а що для тебе Луцьк?

Крім того, що Луцьк, то моє рідне місто, де я виріс і провів багато часу, воно дуже вдало розташоване. Зокрема, з річкою! Це коли вже я подорослішав, то зрозумів, що для мене дуже важлива позиція в місті, коли є річка чи якась водна структура, що робить місто набагато сильнішим. Луцьк для мене – це місто швидких доступностей, достатньо комфортне для проживання з сім’єю, звісно не без своїх моментів, але повторюсь, з дуже вдалим розташуванням: нам близько до Польщі, до Львова, до Києва.

А як, щодо точки зору як урбаніста?

О! У Луцьку мішанина всього, непричесана, яку хотілося б довести до смаку, тобто наче досолити місто, як страву. Чи поцукрити. Звісно, по спеціях можна гратися, але є багато речей, якими можна пишатися. Врешті самі лучани знають про Луцьк, напевно, виключно з точки зору тільки Луцького замку і не ідентифікують себе з містом, де є ком’юніті, де люди організовуються навколо чогось. Натомість кожен живе своїм життям і немає якихось позицій, які б об’єднували людей. І врешті люди не мають за що зачепитися оку, розмов про місто. Кожен сам по собі і ця рутина з’їдає романтику життя в місті.

Ти згадував замок Любарта, а що думаєш про доступність Старого міста? Луцьк має багату історію, але ця частина міста мертва.

Старе місто – це маячок, навіть більше, це – великий маяк на мапі нашого міста, який має приваблювати і туристів, і лучан до прогулянок, пізнання та розуміння історії нашого міста, його формування. Натомість зараз Луцький замок фактично затиснутий між Стирем як водною артерією міста, що логічно, як фортифікаційна споруда. А Старе місто розділене дорогою і ринком, ну і трансформаторною підстанцією також. Відповідно для того, щоб пішоходу потрапити в стару частину міста, треба подолати велику кількість перешкод, які не кожен захоче долати, щоб не виходити з комфорту під час прогулянки. До прикладу, в нас є гарна пішохідна вулиця Лесі Українки, якою всі захоплюються: і лучани, і гості міста, але вона працює як фільтр. Поясню: багато людей люблять прогулюватися цією вулицею, і це можна побачити по їхній кількості, але в основному її використовують як транзит. І дуже цікаве спостереження: чим нижче ми спускаємося до Старого міста від Театрального майдану, доходимо до Кривого Валу, перший фільтр, вже менше людей, проходимо до Сенаторки Левчанівської, навіть ЦНАПУ, ще один фільтр і ще менше людей, і в кінці цей відрізок майже завжди порожній. Коли проходимо медколедж, треба далі завернути поганою дорогою, оминути нефункціональні півсфери, перейти дорогу, яка має чотири смуги і жодного острівка безпеки, потім пройтися доріжкою півтораметрової ширини, що впритул для двох людей... А це – основна пішохідна артерія, яка мала би зв’язувати центр міста зі Старим містом. І це ще не все: далі треба піднятися прибудинковими сходами першого будинку на вулиці Братковського, і вже тоді йти цією легендарною вулицею, яка веде до замку, і там насолоджуватися старими маленькими будиночками, автентичною бруківкою тощо. На що подивитися є, місце, де погуляти, провести час – є, так, там немає закладів, а тому, як маяк, зараз працює виключно історія. Історія без атракції, без чогось нового, сама історія, як камінь, зараз нікого не цікавить, вона нефункціональна, оскільки не додає місту нічого нового. На мою думку, правильне місто – це комбінація історичного і сучасного, в хорошому сенсі сучасного. Це не означає, що спінери треба крутити вздовж вулиці. Це означає загалом, що ця зона повинна перерости в щось, що об’єднує людей. Врешті вона в центрі міста, і повинна притягувати до себе, а не відштовхувати через те, що там нема що робити, нема як дійти. Колись це було якраз ядром міста: зокрема площа Ринок, а мало хто про це знає, навколо замку кипіло життя. У радянський же період історію замку було максимально знівельовано електропідстанцією, хаотичним ринком, несистемною забудовою, благоустроєм тощо.

Переконана, що багато лучан, як і я, практично вперше чують про площу Ринок, де вона могла знаходитись в Луцьку, адже в підсвідомості – то площа Ринок у Львові, Варшаві?

У цих містах площі Ринок сформовані у період Відродження. Стилістика тоді формувала квадратні площі, в центрі якої є ратуша чи основна ядрова споруда, навколо якої виростали будинки, пов’язані з комерцією. Наша площа Ринок трикутна, що взагалі достатньо унікально. Мало хто про неї знає, оскільки ратуша наша згоріла століття назад. У війну її не відбудували, зараз це колишня будівля магазину «Тисяча і одна дрібниця». Але навколо збереглося дуже багато всього. Загалом ця площа примикає до вулиці Данила Галицького, на якій знаходиться музей-аптека. І зараз це найбільш визначна точка на колишній площі Ринок. Решта залишається таким, як є, як вже склалося історично. Але треба допрацьовувати, бо дуже багато моментів, коли місто починає інвестувати, і я, й мої колеги щасливі від того, що Луцьк розвивається, проводяться реконструкції. Але, наголошую, можна було б допрацювати на 10% і стільки ж по додачі по вартості, а може й без додачі, й була б економія, і воно б спрацювало краще. Але немає аналітичної частини в проєкті, немає загалом бачення міста, яким воно має бути: Луцьк – місто як державна структура, чи що таке Луцьк? Ми не знаємо! Чи є в нас якась ідея розвитку міста – ні. Є генплан, але він абсолютно не гнучкий, а кожного року, та й кожного дня щось змінюється, і Луцьк повинен бути адаптивний до цього. Розробляється документ «Інтегрована концепція розвитку міста» і відносно нього місто рухається. Відтак є розуміння, що ідейно, тут не повинна бути така забудова, не пасує ще один торговий центр, ера яких пройшла. До речі, місця під парковку зараз більше, ніж самого торгового центру і що це: мати плац з бруківки і асфальту, з величезним сонячним споживанням, з перегрівами?

Це все про атмосферу міста, як ти себе в ньому почуваєш. З іншого боку, в нас величезна річка. Чому вона не балансує кліматично в структурі міста? Бо дойти до неї взагалі нереально! Або йти хащами, або до річки ніяк не добратися.Власне, хотіла б почути думку щодо набережної Луцька. Як їй надати життя, щоб вона почала функціонувати? Бо зараз йдемо Парковою і приходимо в нікуди...

Бо це шлях у глухий кут! Якщо я не маю для чого йти туди, то я не хочу йти. Якщо я прогулююсь, то для чого мені тоді йти в глухий кук, потім повертатися назад, якщо я буду насичуватися рівно тим самим. От парк і набережна, це власне про прогулянки, про біг, велоспорт, ролики, подихати свіжим повітрям. Це про те, щоб жити життям в місті.

Зараз, мені здається, це обмеження свободи, доступність до річки – це обмеження свободи, особливо коли є аж дві річки.

Як зробити місто туристично привабливим? Інвестиційно привабливим? Що для цього треба?

Луцьк немає бігдати! Немає бігдати ні по мережах вода-каналізація, немає по транспортному навантаженню, сміттю, деревах... Нам потрібно розпочати з аналітики: спочатку з формування підрозділу в муніципалітеті, який буде відповідати за аналітику міста. Тоді набагато легше і комфортніше з нею працювати, оскільки швидше бачиш проблеми. Якщо, до прикладу, в Старе місто не йдуть пішоходи, немає пішохідного трафіку, значить там є проблема.

Гаразд, а як бути з людьми, які не підтримують такий рух змін в місті взагалі?

Треба спілкуватися з ними. Зрештою, є громадські слухання. До прикладу, коли була ідея «загнати людей під землю» (йдеться про план будівництва підземного переходу в центрі міста – авт.) то були слухання на Театральному майдані і той, хто хотів, прийшов на них і відстояли, щоб не було. Люди хочуть приймати рішення, хоча не бачать прямих механізмів свого впливу. Партисипативні методи взаємодії і під час проєктування, і формування загальної концепції міста включають в себе дуже багато елементів: це і спілкування, і воркшопи, спільні толоки, багато речей. Це не якийсь один механізм і не про одноманітність. Є люди, які прожили п’ятдесят років і звикли ходити звичним маршрутом, перескакуючи між калюжами, звично, але не комфортно і це не означає, що так має бути завжди. В нас є над чим попрацювати, мені здається.

Було таке твердження, що Луцьк – місто втрачених амбіцій. Що думаєш з цього приводу?

Можливо, хтось і втратив амбіції, бажання, але це точно не про мене і не про людей з мого оточення. Я вважаю, що Луцьк має дуже багато можливостей. Так, є велика кількість моментів, над якими потрібно попрацювати і цим треба займатися розумно, зі стратегією, з розумінням і з аналітикою. Не просто так: ми хочемо оновити, хочемо, щоб в нас була фішечка, давайте зробимо фішечку... У нас їх багато, але де наша аналітика про фішечки Луцька, де підходи, доступність до них? Де загалом комунікаційна стратегія міста?Що побажаєш лучанам?

Бути небайдужим до свого міста! Мені здається велика кількість людей думає, що від них нічого не залежить, але хочу сказати, що він нас всіх все залежить... Хочеш змінити цей світ – почни з себе!Читайте про проект «misto. перезавантаження» у соцмережах:

https://instagram.com/misto.reboot

https://www.facebook.com/misto.reboot

https://youtube.com/@misto.reboot

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---