Англійською про війну в Україні: викладачка волинського вишу веде відеоблог
Анна Данильчук працює у Волинському національному університеті імені Лесі Українки, є доцентом кафедри прикладної лінгвістики, експерткою Українського культурного фонду. Від початку повномасштабного вторгнення Росії почала вести власний блог на YouTube, де розповідає англомовним користувачам про війну, яка триває в Україні.
Науковиця та блогерка розповіла Суспільному про те, що її спонукало започаткувати англомовний блог, хто його дивиться та який фідбек вона отримує. А також про роботу в університеті, співпрацю з Українським культурним фондом та перемогу України.
Анно, звідки з’явилося місце у твоєму житті для блогерства англійською мовою? Що стало поштовхом?
Поштовхом стала війна. Не хотілося б за таких обставин розповідати про свою країну. Раніше я була блогером всеукраїнської газети «День». Тому на якомусь внутрішньому рівні у мене є бажання ділитися спостереженнями. Але часто масштаби не є цікавим для широкого загалу. І коли почалася повномасштабна війна Росії в Україні, було складно емоційно.
Я впродовж кількох тижнів уважно спостерігала, але оскільки володію іноземними мовами, то багато читала іноземної преси. І бачила, що інформація, яку подають там, фокусується на сухих даних – на статистиці, повідомленнях, втратах, аналітиці, але зовсім бракує людських історій. Весь драматизм, глибина українського подвигу, сили – саме в людських історіях. Хотілося, щоб люди про це знали.
Я записала перший блог англійською мовою. У мене було 47 підписників, і я не розраховувала на велику кількість переглядів, але побачила, що їх значно більше, ніж можна було б очікувати. Я почала щодня записувати короткі історії, бо хотіла, щоб світ знав про Україну.
Як обираєш теми? На чому фокусуєшся?
Теми обирає саме життя. Переважно вони присвячені якимось оперативним і динамічним ситуаціям. Війна змінює нас щодня і завжди є про що розповідати. На аналітиці я не фокусуюся тому, що це можуть прочитати від експертів, а стараюся туди принести якийсь людський, емоційний аспект. Інколи, коли ситуація на фронті легша, то стараюся розповісти про українську історію, культуру.
Яка аудиторія в Україні і за кордоном дивиться твої блоги?
Мій блог орієнтований на іноземну аудиторію, тому в Україні його дивляться небагато людей, переважно мої друзі. Аудиторія дуже різноманітна, вона за кілька місяців виросла суттєво – майже сім тисяч глядачів, і це рухається швидко. Я не докладаю жодних зусиль, не рекламую себе. Ясна річ, що це люди, які володіють англійською мовою, відсотків 30 – це США і Британія. Це найбільш відверті союзники. Дуже багато зі Швеції, Фінляндії, Польщі. Мені приємно, що там є люди з Латинської Америки, Південної Африки, Індії, Китаю. Дуже вболівають за нас тайванці, які розуміють, що результати війни можуть вплинути на безпеку для Тайваню, який перебуває в тіні Китаю. Нині світ усвідомлює, що це не російсько-українська війна, а це третя світова війна.
Чи взаємодієш з глядачами-слухачами, якщо так, то яким чином?
Взаємодію. Власне, якщо чесно, це зараз стає складно. Під кожним відео збирається 500-600 коментарів. Я намагаюся всі їх прочитати. Потім у мене вмикаються емоції і я намагаюся на ці коментарі відповідати. Блог записую 30 хвилин, а відповідаю на коментарі три години, частину доводиться лишати без відповіді. Але я дуже ціную ту аудиторію глядачів, яка сформувалась.
Ти тісно співпрацюєш з Українським культурним фондом. Над чим працюєш і які програми уже зреалізувала спільно з колегами?
Мені приємно, що я впродовж трьох років є експертом УКФ і оцінюю програми, які стосуються літератури, видавничої справи, стипендій, наукової культурної діяльності. УКФ фінансує велику кількість маленьких і невеликих організацій, він приносить культуру грантів, конкурсності, прозорості, толерантності, вносить важливі теми, які не виникли в українському суспільстві впродовж десятиліть, а за допомогою Українського культурного фонду вони з’являються. Як на мене, культура, історія – це значно більше, ніж політика, економіка або воєнні дії. Колись іще Черчилль казав: «Ми воюємо за культуру». Так ми захищаємо державність.
З 1 вересня студенти будуть вчитися онлайн чи офлайн? Як налаштовані викладачі, зокрема ти?
Станом на зараз складно уявити, яким буде навчальний рік. Для того щоб навчальний процес відновився в режимі офлайн, потрібно, щоб усі навчальні заклади мали достатню кількість місць в укриттях. З одного боку, я дуже скучила за нормальною комунікацією та можливістю чути відповіді, надихатися від студентів. З іншого – розумію, що безпека – понад усе.
Ми всі наближаємо Перемогу. Скажи, будь ласка, якою ти бачиш перемогу України?
Є програма максимум, де Путін помирає, а Росія розпадається на багато нових країн. Лишилась якась там Московська область, Сибір, Татарстан, Якутія. Але програма реалістична – це те, що ми відвойовуємо країну до кордонів 1991 року. Ми стаємо сильною державою, яка приділяє багато уваги ЗСУ, культурній, політичній, економічній дипломатії, ми стаємо частиною НАТО і ЄС.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу
Науковиця та блогерка розповіла Суспільному про те, що її спонукало започаткувати англомовний блог, хто його дивиться та який фідбек вона отримує. А також про роботу в університеті, співпрацю з Українським культурним фондом та перемогу України.
Анно, звідки з’явилося місце у твоєму житті для блогерства англійською мовою? Що стало поштовхом?
Поштовхом стала війна. Не хотілося б за таких обставин розповідати про свою країну. Раніше я була блогером всеукраїнської газети «День». Тому на якомусь внутрішньому рівні у мене є бажання ділитися спостереженнями. Але часто масштаби не є цікавим для широкого загалу. І коли почалася повномасштабна війна Росії в Україні, було складно емоційно.
Я впродовж кількох тижнів уважно спостерігала, але оскільки володію іноземними мовами, то багато читала іноземної преси. І бачила, що інформація, яку подають там, фокусується на сухих даних – на статистиці, повідомленнях, втратах, аналітиці, але зовсім бракує людських історій. Весь драматизм, глибина українського подвигу, сили – саме в людських історіях. Хотілося, щоб люди про це знали.
Я записала перший блог англійською мовою. У мене було 47 підписників, і я не розраховувала на велику кількість переглядів, але побачила, що їх значно більше, ніж можна було б очікувати. Я почала щодня записувати короткі історії, бо хотіла, щоб світ знав про Україну.
Теми обирає саме життя. Переважно вони присвячені якимось оперативним і динамічним ситуаціям. Війна змінює нас щодня і завжди є про що розповідати. На аналітиці я не фокусуюся тому, що це можуть прочитати від експертів, а стараюся туди принести якийсь людський, емоційний аспект. Інколи, коли ситуація на фронті легша, то стараюся розповісти про українську історію, культуру.
Яка аудиторія в Україні і за кордоном дивиться твої блоги?
Мій блог орієнтований на іноземну аудиторію, тому в Україні його дивляться небагато людей, переважно мої друзі. Аудиторія дуже різноманітна, вона за кілька місяців виросла суттєво – майже сім тисяч глядачів, і це рухається швидко. Я не докладаю жодних зусиль, не рекламую себе. Ясна річ, що це люди, які володіють англійською мовою, відсотків 30 – це США і Британія. Це найбільш відверті союзники. Дуже багато зі Швеції, Фінляндії, Польщі. Мені приємно, що там є люди з Латинської Америки, Південної Африки, Індії, Китаю. Дуже вболівають за нас тайванці, які розуміють, що результати війни можуть вплинути на безпеку для Тайваню, який перебуває в тіні Китаю. Нині світ усвідомлює, що це не російсько-українська війна, а це третя світова війна.
Чи взаємодієш з глядачами-слухачами, якщо так, то яким чином?
Взаємодію. Власне, якщо чесно, це зараз стає складно. Під кожним відео збирається 500-600 коментарів. Я намагаюся всі їх прочитати. Потім у мене вмикаються емоції і я намагаюся на ці коментарі відповідати. Блог записую 30 хвилин, а відповідаю на коментарі три години, частину доводиться лишати без відповіді. Але я дуже ціную ту аудиторію глядачів, яка сформувалась.
Ти тісно співпрацюєш з Українським культурним фондом. Над чим працюєш і які програми уже зреалізувала спільно з колегами?
Мені приємно, що я впродовж трьох років є експертом УКФ і оцінюю програми, які стосуються літератури, видавничої справи, стипендій, наукової культурної діяльності. УКФ фінансує велику кількість маленьких і невеликих організацій, він приносить культуру грантів, конкурсності, прозорості, толерантності, вносить важливі теми, які не виникли в українському суспільстві впродовж десятиліть, а за допомогою Українського культурного фонду вони з’являються. Як на мене, культура, історія – це значно більше, ніж політика, економіка або воєнні дії. Колись іще Черчилль казав: «Ми воюємо за культуру». Так ми захищаємо державність.
Станом на зараз складно уявити, яким буде навчальний рік. Для того щоб навчальний процес відновився в режимі офлайн, потрібно, щоб усі навчальні заклади мали достатню кількість місць в укриттях. З одного боку, я дуже скучила за нормальною комунікацією та можливістю чути відповіді, надихатися від студентів. З іншого – розумію, що безпека – понад усе.
Є програма максимум, де Путін помирає, а Росія розпадається на багато нових країн. Лишилась якась там Московська область, Сибір, Татарстан, Якутія. Але програма реалістична – це те, що ми відвойовуємо країну до кордонів 1991 року. Ми стаємо сильною державою, яка приділяє багато уваги ЗСУ, культурній, політичній, економічній дипломатії, ми стаємо частиною НАТО і ЄС.
Знайшли помилку? Виділіть текст і натисніть
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу
Коментарів: 0
Нідерланди поставили Україні три системи Patriot
Сьогодні 23:33
Сьогодні 23:33
Завод-виробник замінить партію неякісних 120-мм мін для ЗСУ
Сьогодні 22:57
Сьогодні 22:57
Волинський тренер з веслування на байдарках і каное отримав звання «Заслужений тренер України»
Сьогодні 22:03
Сьогодні 22:03
Графіки вимкнення електрики на Волині 29 листопада. Оновлено
Сьогодні 21:09
Сьогодні 21:09
Лишив біля магазину: у волинянина вкрали автомобіль
Сьогодні 20:51
Сьогодні 20:51
Додати коментар:
УВАГА! Користувач www.volynnews.com має розуміти, що коментування на сайті створені аж ніяк не для політичного піару чи антипіару, зведення особистих рахунків, комерційної реклами, образ, безпідставних звинувачень та інших некоректних і негідних речей. Утім коментарі – це не редакційні матеріали, не мають попередньої модерації, суб’єктивні повідомлення і можуть містити недостовірну інформацію.