Аеророзвідник з Волині, нагороджений орденом «За мужність», нищить ворожу техніку дроном

Йому 21 і він з перших днів війни – на передовій. Про орден «За мужність» ІІІ ступеня, який йому вручив сам Президент України 4 червня, хлопець воліє не згадувати, а його мама-волонтерка у лютому за п’ять днів наїздила 5500 кілометрів, аби відволіктись від тривожних думок про долю сина.

У день, коли всі українці відзначають День захисника України, доречною буде розповідь про мешканців села Лище Підгайцівської громади Тамару Шевчук та її старшого сина – стрільця 128-ї окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади Артема Перванчука, йдеться на сайті Підгайцівської громади.

Попри юний вік, наприкінці листопада буде два роки, відколи він служить за контрактом у Збройних силах України. Отримав повістку одразу по завершенню училища в 2020 році, однак з першої спроби медична комісія потрапити до війська юнаку не дозволила. І з другої теж вдалося не зразу.

Мама зізнається, що була проти такої ідеї та шукала шляхи, як втримати сина, однак він наполягав. А 128-му бригаду обрав не випадково, оскільки у 2014 році там служив батько. Артем ним дуже пишався і сам намагався себе проявити на службі. Про це свідчать численні відзнаки від керівництва бригади, які солдат Перванчук отримував ще до повномасштабного вторгнення росії на територію України.

Читати ще: Директор школи з Волині змінив шкільні класи на окопи

Там він і захопився аеророзвідкою, а тепер ці уміння допомагають йому нищити ворожі колони за допомогою напарників та дрона. Нещодавно на сторінці підрозділу Артем розповів, що спершу мав простий дрон, потім волонтери дістали хороший, «далекобійний». Він хоч і цивільний, але дуже корисний. Без дронів вони можуть почути ворожу техніку хіба за звуком, коли вона підійде на 1,5 кілометра, а з дронами засікають її на відстані до 10 кілометрів, дають координати артилеристам і вони накривають ворогів вогнем.На одному з таких завдань Артем із побратимами проявили себе настільки, що Верховний Головнокомандувач Збройних сил України Володимир Зеленський під час візиту у Запорізьку область в червні 2022 року відзначив його орденом ІІІ ступеня «За мужність».Однак юнак досі волів би не згадувати ні про свої звитяги, ні високу нагороду, яку одразу поспішив відправити мамі. Річ у тому, що під час виконання бойового завдання загинув його найкращий друг із позивним Тернопіль. Важка втрата досі юнаку болить.

До армії Артем закінчив 9 класів Лищенської школи та училище на Львівщині, де навчався ковальського та різьбярського ремесла. Мама каже, що любов до ковальства проявилась ще в дитинстві, коли він із підручних матеріалів клепав кільця, пробував робити ножі.Читати ще: «Мами нема, не хочу Бозі». Трирічна донечка загиблої бойової медикині із Волині щодня ходить на цвинтар і чекає, коли мама «прокинеться»

Після училища ціле літо працював у кузні в Луцьку і йому подобалась ця робота. Любив виготовляти оригінальні вироби з дерева та прикраси з металу. Роботи часто викладав на сторінку в Instagram.Тамара Шевчук, як і кожна мама, чекає сина у відпуску й вже знає, що має зустрічати Артема з голубцями та печінковим тортом, бо саме за цими смаколиками він найбільше сумує.

Він воює зараз на Херсонщині. Пройшов Гуляйполе, Авдіївку, Донецьк, Бахмут. З нуля ще не виходив. Тато Артема теж служить на нулі на Харківщині.До розлуки з сином жінка ставиться по-філософськи, однак для її спокою він хоча б раз на день мусить дати про себе знати: або зайти в інтернет, або відписати, або подзвонити.

«Будь-яка звісточка в мережі – і я вже спокійна, знаю, що з ним все гаразд. Хоча бувало, коли зв’язку не було і п’ять-шість днів», – зазначає жінка.

Артем разом з побратимами зустріли війну на східних позиціях. Завдяки місцевому населенню, яке відчувало наближення біди та їхало на поміч своїми тракторами, приходили з лопатами – хто з чим міг, вони змогли швидко окопатись, підготуватись і вистояти в першу добу збройного протистояння.

Читати ще: Втратив на війні руку, але не віру: історія сильного духом захисника з Волині

Коли Тамара розповідає про Артема, її очі іскряться любов’ю. Вона не раз повторює: «В мене син, яким я пишаюся. Він з дитинства був моєю правою рукою. Дуже відповідальний, на нього часто лишала чотирьох молодших синів і завжди знала, що все буде в порядку».Для молодших братів Артем – беззаперечний авторитет, його слова здатні заспокоїти бешкетування тоді, коли мамі не до снаги. Діти виділили для братового ордена та інших відзнак окрему поличку в кімнаті та нетерпеливо чекають кожної можливості поспілкуватись по відеозв’язку.

Війна повністю змінила світогляд жінки й вона сама частенько думає, що якби було на кого лишити дітей, пішла б служити до лав ЗСУ. З перших днів війни, аби менше тривожитись, допомагала волонтерам евакуйовувати людей. Перевозила їх у безпечні міста на заході України або до кордону з Польщею.Зранку 24 лютого везла з Луцька до кордону сім’ї, коли ще навіть черг не було. Потім – Тернопіль, Житомир, Чернівці. За перші п’ять днів війни проїхала 5500 кілометрів, бувала й по дві доби в дорозі.

Нині ж чекає звісточок від сина і хоча б на кілька днів додому.Коли ми планували розповісти історію Артема, він тримав у таємниці, що насправді робить на війні, однак на сторінці 128-ї бригади все ж розповів, що дрони вони використовують не тільки для аеророзвідки, а й для знищення ворогів.

Читати ще: «Україна доб’є Росію й вона щезне з карти світу», – дід чотирьох онуків з тероборони Волині

«Чіпляємо боєприпаси різного калібру й сили ураження (наприклад, ВОГи, гранати від РПГ, невеликі кумулятивні снаряди, до яких приладнуємо саморобні хвостовики для стабілізації в повітрі) й скидаємо просто на техніку чи в місця скупчення піхоти.

Щоб влучити, треба підлетіти досить низько – на 100-150 метрів, тоді дрон можна збити зі стрілецької зброї. Щоб уникнути цього, координуємо роботу з нашими мінометниками. Поки ворог ховається від мінометів, ми можемо підлетіти на висоту навіть 50 метрів і влучно скинути снаряд. Або працюємо в парі з іншим оператором дрона. Напарник наближає свого дрона і вороги вискакують, щоб збити його, а я несподівано підлітаю збоку й скидаю боєприпас просто на них.

Так ми відучили росіян стріляти по дронах, вони воліють сидіти в укритті й не висовуватися. А ми тим часом можемо безперешкодно нищити їхню техніку. Був випадок, коли таким способом ми з операторами із сусідніх підрозділів за дві доби пошкодили й спалили три російські БМП і один МТЛБ (гусеничний тягач). І це на відстані понад п’ять кілометрів!» – підсумував Артем.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---