Аби музейний простір став доступнішим: волинські музейники переймали досвід польських колег

Мистецтво для всіх: під таким гаслом об’єдналися музейники Підкарпатського воєводства Польщі та Волині, аби зробити мистецький простір доступним для всіх, зокрема для людей з інвалідністю.

Новий українсько-польський проєкт має назву «Музеї прикордоння – простір для інтеркультурного діалогу». Його реалізовує Волиньрада спільно з містом Стальова Воля Підкарпатського воєводства Республіки Польща у рамках програми транскордонного співробітництва «Польща – Білорусь – Україна». Загальна вартість українсько-польського проєкту становить понад 1,8 мільйона гривень, а кошти на його реалізацію виділяє Євросоюз.

«Особливість проєкту полягає в наданні музейним об’єктам інклюзивності, аби розширити доступ до них маломобільних груп населення, – розповідає менеджерка проєкту Ірина Дубняк. – Безпосередніми партнерами в реалізації цих завдань є Волинський краєзнавчий музей та Регіональний музей у Стальовій Волі. Останній уже обладнаний для потреб людей з інвалідністю: тут є підйомники, звукові маячки, тифлографіка, що дозволяє незрячим на дотик сприймати графічні зображення, а також путівники та презентаційні матеріали шрифтом Брайля».

Пані Ірина пояснює: проєкт «Музеї прикордоння – простір для інтеркультурного діалогу» має на меті підвищити туристичну привабливість транскордонного регіону Волинь – Підкарпаття шляхом налагодження ефективного міжкультурного діалогу між музеями. А також – зміцнити потенціал місцевих музеїв Польщі та України завдяки обміну досвідом, промоції культурної спадщини та пам’яток історії регіонів по обидва боки кордону.Проєктом також передбачено серію навчань для волинських музейників, зокрема щодо особливостей роботи з людьми з інвалідністю, промоції музейних колекцій та залучення відвідувачів.

Один із таких тренінгів відбувся для волинських і польських музейників 7-8 липня у Стальовій Волі. Окрім здобуття цінних знань у царині доступності музейного простору для людей з інвалідністю, волиняни мали нагоду поспілкуватися з польськими колегами, поділитися досвідом, задумати низку спільних заходів, а найголовніше – на власні очі побачити, як у Польщі працюють над промоцією музеїв та над тим, аби вони були доступними абсолютно для всіх.Як зауважив лектор Марцін Дзьолко, будь-який мистецький простір має бути доступним для людей з інвалідністю, і нині в Польщі цьому приділяють велику увагу. І йдеться про доступність реальну, практичну, а не «для картинки».«Звісно, усе і зразу впровадити годі. Але має бути алгоритм, певний маршрут, яким варто рухатися до досягнення мети», – акцентує пан Марцін.

Передусім, зазначає він, зручним має бути паркінг біля музею. Далі варто подбати про те, аби будь-хто із маломобільних груп людей зміг без проблем дістатися до будь-якої експозиції. Зокрема йдеться про ліфти для людей на візках.

Окрім того, якщо заклад претендує на доступність для маломобільних груп населення, то варто зважати й на ширину дверей, аби людина на візку могла легко потрапити до приміщення, також не має бути високих поріжків, а експонати мають бути розташовані на такій висоті, аби їх було зручно оглядати і дітям, і людям на візках.Не останню роль відіграє й освітлення – воно мусить бути точковим, аби на експонатах не було бліків, що заважають їх оглянути людині на візку.

«Доступність до музейного продукту для людей на візках потрібно забезпечити на першому поверсі», – додає пан Марцін.

Здебільшого виставкові зали не пристосовані для того, щоб там могли вільно пересуватися люди на візках, тож готуючи ту чи ту експозицію, потрібно зважати й на це.З його слів, дуже тішить той факт, що і в Польщі, й загалом у світі до людей з інвалідністю та їхніх потреб, у тому числі в царині культури, стали чутливішими на владному рівні. Звісно, ще немає чітких алгоритмів, як зробити для них максимально доступним культурний простір, але велику роботу в цьому напрямку вже проведено.

«Скажімо, коли створюють фільм, думають про те, щоб він мав сурдопереклад для людей з вадами слуху, а експозиції – спеціальні таблиці шрифтом Брайля для осіб з вадами зору, – провадить лектор. – Про це треба дбати в комплексі – на етапі створення культурного продукту, а не постфактум».

Є спеціальні культурні програми й для людей із розумовими вадами. Як розповів пан Марцін, у Польщі для них проводять спеціальні заходи. Наприклад, перед виставою чи виставкою їм простими словами розповідають, що вони там побачать. Для надзбудливих осіб з інвалідністю є спеціальні зони тиші, де вони можуть порелаксувати та приборкати емоції. Окрім цього, в музеях Польщі нині розповсюджені кімнати для освіти.Дуже важливим аспектом доступності музею для людей з інвалідністю є й інформація про те, як туди краще дістатися: яким маршрутом, яким транспортом тощо. У Польщі таку інформацію зазвичай розміщують на сайтах музеїв.

А ще в місцевих музеях поширеною є така практика: якщо людина з інвалідністю потребує асистента, аби відвідати заклад культури, то його їй неодмінно забезпечать.

«Доступність – це не лишень відсутність бар’єрів, а й володіння інструментами, як їх долати та обходити максимально безпечно», – резюмував експерт.

У межах навчання волинські музейники мали нагоду відвідати місцевий Muzeum COP – Centralny Okręg Przemysłowy. Тут запроваджено низку новацій, аби заклад був максимально доступним для маломобільних груп населення.Волинській делегації поталанило потрапити саме на відкриття експозиції. І всі були по-доброму шоковані розмахом та масштабом імпрези. Адже це стало подією міського рівня. Попервах навіть було враження, що ми потрапили не на відкриття музею, а на справжнісінький фестиваль: на сцені виступали гурти із запальними композиціями, довкола – купа атракцій для дітей та молоді, та й загалом гостей – не злічити.Неабияк здивувала довжелезна по квитки черга до музею. Виявляється, для поляків це – не дивина, а радше норма. У день відкриття квиток до Muzeum COP – Centralny Okręg Przemysłowy коштував 1 злотий, тож охочих оглянути експозицію не бракувало. Втім і звичайна ціна квитка не кусається: в інші дні за нього правлять лише 7 злотих.Велику увагу тут приділяють інтерактиву, тож не дивно, що молоді, а надто школярам, в музеї направду цікаво. Окрім того, тут усе продумано, аби люди з інвалідністю почувалися комфортно та мали доступ до огляду експозицій.Досвідом написання проєктів, розробки та впровадження інноваційних освітніх програм для людей з інвалідністю із учасниками тренінгу поділилася керівниця відділу освіти Національного етнографічного музею у Варшаві Анна Грунвальд. Вона має чималу практику організації освітніх програм та проєктів для дітей, є авторкою та співавторкою підручників, публікацій і сценаріїв.Пані Анна наголосила на тому, що не варто боятися помилок, які, звісно ж, будуть. Важливо чітко розуміти, для якої аудиторії розраховано той чи той проєкт, орієнтуватися на її потреби та враховувати вимоги часу.

«Наприклад, коли робили спеціальні таблиці шрифтом Брайля, то з подивом з’ясували, що цю абетку знає всього 1% незрячих, – розповіла вона. – Тож важливо було забезпечити аудіосупровід. А це, до слова, потребує набагато менших коштів».

Із її слів, дуже добре, коли люди, які розробляють той чи той проєкт, готують експозицію чи її аудіовізуалізацію, опиняються, так би мовити, «у шкірі» особи з інвалідністю. Скажімо, споглядають ту ж експозицію із рівня людини на візку чи дитини, або ж використовують беруші, аби зрозуміти, як усе сприймає людина із вадами слуху, або слухають аудіосупровід із зав’язаними очима, щоб усвідомити, чи він достатньо добрий для людини, позбавленої зору.У цьому контексті неоціненним став досвід Анджея Трача – президента культурно-спортивної асоціації глухих SURDOSTAL у Стальовій Волі, перекладача й викладача жестової мови, фотографа. Пан Анджей має вади слуху, тож він як ніхто інший знає, із якими проблемами доводиться стикатися людям з інвалідністю і в повсякденні, і в культурній сфері. Він поділився простими й дієвими порадами, як можна зробити максимально комфортною комунікацію із людьми з інвалідністю та залучати їх до культурного життя.У межах зустрічі волинські музейники відвідали художню галерею Альфонса Карпінського. Тут також приділяють чималу увагу доступності закладу культури для людей з інвалідністю. Зокрема в галереї облаштовано підйомник, аби люди на візках мали доступ до експозицій на горішньому поверсі. Окрім того, тут дбають про освіту та розвиток і дітлахів, і осіб з особливими освітніми потребами. У галереї облаштовано навчальні кімнати, до яких залюбки навідуються школярі, а також тут працюють із людьми, які мають особливості психічного розвитку.

«Польща має набагато більше фінансових можливостей облаштовувати свої музеї для потреб різних груп відвідувачів. Ми в Україні маємо ще зовсім мало таких практик, але вже з’являються можливості переоблаштовувати наші музеї, – зауважила директорка Волинського краєзнавчого музею Оксана Важатко. – І досвід, який уже мають поляки, для нас дуже цінний, адже ми наочно бачимо ці зміни й можемо їх дуже просто втілювати у наших умовах».

Вона додала: під час лекцій польські колеги звертали увагу не лише на здобутки, а й на невдачі, тож українські музейники мають нагоду вчитися на чужих помилках, робити висновки та покращувати власну роботу в цій царині.

Здебільшого музеї в Україні, на жаль, не пристосовані для людей з інвалідністю. Але неабияк тішить той факт, що на цю проблему направду почали зважати та шукати шляхи її розв’язання.«Деякі наші музеї є пам’ятками культурної спадщини, тож там дуже обмежені можливості до змін, – провадить пані Оксана. – Але ми почули про те, що не обов’язково змінювати все й одразу. Доступність – поняття дуже широке й починається ще далеко за межами музею. Ми зрозуміли, що таки можемо впроваджувати деякі зміни».

Оксана Важатко розповіла, що в межах проєкту «Музеї прикордоння – простір для інтеркультурного діалогу» у Волинському краєзнавчому музеї заплановано виставку «Мистецтво для всіх. Порцеляна», яка має бути доступною для людей з вадами зору.

«Ми намагатимемося зробити все таким чином, аби незрячі могли зрозуміти, якою ж була порцеляна різних періодів. І тут ідеться не про те, що відвідувачі братимуть до рук експонати. Ми будемо робити тактильні копії, 3D-копії, доповнюватимемо експозицію етикетками шрифтом Брайля, – пояснює пані Оксана. – Окрім того, будуть освітні програми, орієнтовані на групи людей з вадами зору. І вже по тому, як ця виставка відбудеться, ми зможемо зрозуміти, наскільки нам вдалося це втілити, та оцінити свою роботу».Вона також розповіла про те, що Волинський краєзнавчий музей уже звертався по консультацію до архітектора. Адже будівля доволі давня, крім того, вона є пам’яткою культурної спадщини, тож втручатися в її архітектуру не можна. Але є певні рішення, до яких можна вдатися, аби забезпечити доступність закладу культури для людей з інвалідністю.

Зокрема, за порадою архітектора, думатимуть над тим, як облаштувати зовнішній ліфт на торці музею, який дав би доступ маломобільним людям до всіх поверхів, а відтак – до всіх експозицій музею. Крім того, такий ліфт не псуватиме загального вигляду споруди.

Також Оксана Важатко звернула увагу, що Художній музей, який розташований на території Луцького замку і є підрозділом краєзнавчого музею, є доступним для людей з інвалідністю, адже там немає високих порогів, достатньо широкі двері, також нема перешкод у переходах між залами. Крім того, наукові працівники цього музею радо проведуть екскурсії для різних груп відвідувачів.

Утім, наголосила вона, коли йдеться про доступність, то це не лишень про людей з інвалідністю, а й про дітей, людей поважного віку, мам із немовлятами у візочках.«Одне слово, роботи чимало. Але ми знаємо напрямок, у якому нам рухатися, маємо мету та план щодо її втілення, надійних партнерів, а найголовніше – працюємо однією згуртованою командою, яка маленькими кроками, але впевнено йде до чудового результату», – резюмувала директорка Волинського краєзнавчого музею.

Оксана ГОЛОВІЙ

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---