Температура падає нижче 50 градусів морозу за Цельсієм взимку, повітря майже позбавлене кисню, а низький тиск ускладнює дихання. Все це робить Антарктиду найбільш ворожим місцем для людей на планеті.

Щоб пережити такі жорсткі умови, дослідники на найхолоднішому континенті планети впадають у так звану «психологічну сплячку». Про це, як пише Кореспондент з посиланням на Newsweek, свідчить нове дослідження.

На Антарктиді ніхто не живе постійно. Але дослідники їздять на континент, тому що його незаймане середовище пропонує безцінне місце для проведення досліджень у сфері астрофізики, гляціології, геофізики, зміни клімату і виснаження озонового шару. Але життя в таких суворих умовах не легке.

Білі пейзажі набридають монотонністю, приватний простір стає розкішшю. Крім того, вченим місяцями доводиться контактувати лише один з одним, не маючи доступу до людей у зовнішньому світі. Інколи виникають затримки з доставкою провізії. А у випадку загрози евакуація часто неможлива. До того ж місцева інфраструктура руйнується швидше, ніж будь-де на планеті. Тож будь-якої миті зв’язок із зовнішнім світом може бути втрачений і довго не доступний.

Поганий настрій і порушення сну, від яких страждають дослідники у найбільш холодний і темний сезон на Антарктиді отримав назву «зимовий синдром». Щоб зрозуміти, як суворий антарктичний клімат впливає на тимчасових мешканців континенту, вчені провели дослідження серед двох команд на французько-італійській станції у місці, відомому під назвою Dome C. Через надзвичайно низьку температуру в цій точці, члени команд, які працюють на станції, рідко виходять назовні. Вони усамітнені в трьох частинах станції, сполучених переходами: тихим спальним районом, шумним простором зі столовою кімнатою і спортзалом, а третя частина обставлена різним науковим обладнанням і побутовими системами. За станом людей на станції стежили з лютого до листопада.

Перша команда складалася з 14 чоловіків з середнім віком до 38 років. А в другій було троє жінок і 10 чоловіків віком 34 роки. Вчені попросили їх вести журнал сну, а також заповнити певні анкети з питаннями, мета яких було оцінити емоційний стан і роботу механізмів, які працюють в таких надзвичайних умовах. З початком антарктичної зими учасники дослідження почали скаржитися на проблеми зі сном і на втрату позитивних емоцій.

Психолог з Університету Манчестера Натан Сміт пояснив, що це пов’язано з явищем, відомим як «психологічна сплячка». Вчені виявили, що члени команд на антарктичній станції часто вдавалися до певних тактик: вони продумували сценарії для значно гірших ситуацій, ніж та, в якій вони були насправді, вони активно працювали над негайним вирішенням проблем і активно намагалися розслабитися. Дослідники на станції намагалися позбавити себе проблематичних ситуацій. Але в середині антарктичної зими, як виявилося, вони нічого такого не робили. Вірогідно це тому, що працівники станції стали «байдужі і неемоційні в зимові місяці».

«Раніше вчені вважали, що психологічна сплячка – це захисний механізм проти хронічного стресу, що має сенс. Якщо умови не контрольовані, але ви знаєте, що в якийсь момент у майбутньому все стане краще, можна дійсно спробувати розібратися з ситуацією таким чином, щоб заощадити енергію», - сказав Сміт.

«Історично це небезпечний стан. Перебуваючи в ньому, люди повільно реагують на зміну умов. І в надзвичайному холоді це може призвести до серйозних ушкоджень чи смерті», - додав він.

Однак, на думку вченого, сучасні станції в Антарктиді більш обжиті сьогодні і забезпечують високий рівень захисту проти небезпечних елементів життя на континенті. Тож механізм відсторонення від хронічного стресу дійсно може бути ефективним рішенням для життя на антарктичних станціях.