Гроші не завжди були у формі монет, папірців чи тим більше віртуальних знаків, замкнених у пластикових картках.

Якби історія обернулася трохи інакше, то платіжні засоби сьогодні виглядали б... Як? Men 24 зробив підбірку найцікавіших варіантів.

Якими могли б бути гроші, якби історія обернулася інакше

Рис усьому голова

Men 24 не береться стверджувати, що Японія запозичила у Китаю все. Дещо запозичила – придворний церемоніал, спосіб вираження думок на письмі ієрогліфами. А от китайські монети з дірками, які носили зв’язками – ні.

Тож аж до пізніх самурайських часів японці розплачувалися один з одним здебільшого – рисом. Рисом і зарплату отримували. Сьогодні було б, погодьтеся, дивно зварити на вечерю тарілку грошей.

Дві морські свинки за жбан самогону

У нас морських свинок дарують дітям на день народження. А от у Південній Америці їх їли і їдять досі. Правда, тут ще питання до зоозахисників, який варіант для цих тваринок менш шкідливий.

Але ми про інше: раніше в Америці свинок використовували як основну грошову одиницю. За двох свинок інки продавали, наприклад, жбан кактусового самогону. Була б така традиція й нині, відвідування барів увечері виглядало б, ну, скажімо так, ефектніше.
Скальпи в банкоматах

Так, у Північній Америці морських свинок за гроші не вважали. Там був свій спосіб розрахунку – скальпами. Хоча це питання спірне й до кінця не вивчене. Не можна стверджувати, що явище це було масовим, але траплялося – точно.

А уяви, якби... Ні, навіть не уявляй. Як банкомат видає тобі два довговолосих скальпи й три з короткою зачіскою, бо «крупні купюри» закінчилися. Не уявив? От і не уявляй.

Тютюн як перша вільноконвертована валюта

У XVII столітті найбільшим експортером тютюну в Європу була британська колонія у Північній Америці – Віргінія.

Центральна влада не дозволяла карбувати там монети, а британських фунтів туди завозили мало, тож всі розрахунки проводили зв’язками тютюну. До слова, зв’язки ці були віртуальними – адже тягати на своїх плечах оберемки листя охочих було мало.

Цілком можливо, що тютюн цінувався не лише в Америці й задовго до XVII століття. Адже його знайшли усередині мумії єгипетського фараона Рамзеса ІІ, до Єгипту ж він потрапив найімовірніше з островів, розташованих біля Австралії.
Какао-боби й мрія про грошове дерево

Буратіно вірив, що гроші можна посадити в землю, і з них виросте грошове дерево. Чи так вже він помилявся? У індіанців майя й ацтеків таке дерево було, адже основним платіжним засобом у певний період були какао-боби.

Шкода, що ті часи минули. Погодься, це було б мило – лежати вдома догори пупцем і спостерігати, як на балконі на якомусь кущі дозрівають гроші.

Кігті й зуби – дорожчі за золото

Грошима, зрозуміло, могло бути щось цінне або щось таке, що складно дістати. Для мешканців Африки, наприклад, особливо складно було дістати не золото і дорогоцінні камені – вони ж просто лежать у землі, а не намагаються відкусити тобі голову.

Інша річ – вполювати лева чи, ще краще, акулу.
Залізним прутом по розпусті

Це – Спарта! Спартанський лідер Лікург, схиблений на аскетизмі, вирішив, що вся розпуста – від грошей. Щоб бути розпусником нікому не хотілося, Лікург запровадив особливі «спартанські» гроші – важезні залізні товсті прути завдовжки у два метри.

Що у підсумку? Спартанці повернулися до натурального обміну. Чи стали вони менш розпусними – хтозна.

У всьому винні бобри, а коні – не винні

Іронія долі – коні зародилися в Америці, але потім вимерли на всьому континенті. Але до того часина встигла перебратися до Азії по так званій Берингії – це перешийок, який колись з’єднував материки суходолом. Потім коні розплодилися по Африці та Європі, і ось у XV столітті знову потрапили до Америки.

Місцевих мешканців коні вразили. Та так, що вже за якихось сто років індіанця без коня не можна було й уявити. Мустанги на рівнинах зі соковитою травою плодилися з неймовірною швидкістю, тож кожна родина мала такий-сякий табун у кілька сотень голів.

Тож не дивно, що саме коні були тоді основним платіжним засобом. Рушниця, наприклад, коштувала десять мустангів. Тепла ковдра – два. А гідна наречена – навіть до ста коней.
Брила з вапна – гроші, які неможливо вкрасти

Копійка важила від 3,5 до 5 тонн. Ну, гаразд, не зовсім копійка, але – гроші. Ця платіжна одиниця, до слова, ще не так давно стояла на острові Яп у Мікронезії. Чому стояла? А спробуй-но потягати її в кишені.

На феях (так називалися ці вапняні брили) ставили позначки власників – ось так люди й знали, хто багатий (з десяток каменів за пазухою має), а хто голодний (може хіба що на ті брили пооблизуватися). Якби така традиція була б в Україні, найбагатшим у нас був би не Ренат Леонідович, вочевидь, а Григорій Савич.

Що цікаво, феї могли належати тільки чоловікам. Ні, жінок у Мікронезії не зневажали, у них просто були свої окремі гроші – браслети з рідкісних морських раковин. Звісно, такого твердого курсу, як брили з вапна, вони не мали...