Це, мабуть, найвідоміша корабельна аварія, місце якої досі не знайшли.

Судно Endurance, яке зникло під час злощасної експедиції дослідника Антарктики Ернеста Шеклтона 1914-17 років, лежить на дні моря Ведделла.

Багато хто думав про те, щоб спробувати знайти місце його спочинку; дехто навіть намагався це зробити. Але крижаний покрив моря у регіоні надзвичайно ускладнює навігацію.

Однак доктора Джона Ширса та його колег це не лякає. Після невдалої останньої місії вони знову беруться до справи. Цього разу команда використовуватиме інший тип підводних апаратів – після зникнення такого апарату під час минулої місії.

Якщо команді вдасться знайти Endurance, вони нанесуть його місцеперебування на карту і сфотографують, але не намагатимуться дістати жодних артефактів. Корабель Шеклтона визнали пам’яткою, яка має історичне значення, згідно з міжнародним договором про Антарктику. Тому його не можна жодним чином чіпати.

«Цей корабель став іконою, – каже доктор Ширс. – Епічна історія виживання Шеклтона вражає крізь віки. А серед корабельних аварій вона є найвідомішою серед нерозкритих».

«Якщо ми зможемо його знайти, ми оглянемо його та проведемо детальне 3D-сканування з використанням лазерів. І ми сподіваємось усе це транслювати», – сказав він BBC News.

Хто не чув про Ернеста Шеклтона та його надзвичайну Імператорську трансантарктичну експедицію 1914-1917 років?

Затриманий у морському крижаному полоні понад 10 місяців, корабель Endurance дрейфував морем Ведделла, доки зрештою його не розчавила крига і він не затонув. Історія про те, як Шеклтон та його люди врятувались пішки та на рятувальних човнах, стала легендою.

Де саме Endurance пішов під воду на глибину 3000 м, добре відомо; капітан корабля Френк Ворслі зафіксував його положення, використовуючи секстант і теодоліт. Але дістатися до цієї частини моря Ведделла, на схід від льодовикових шельфів Ларсена на Антарктичному півострові, надзвичайно складно навіть для сучасних криголамів.

Доктору Ширсу та його колегам вдалося це зробити у 2019 році на зареєстрованому в Південній Африці дослідницькому кораблі Agulhas II. Вони застосували автономний підводний апарат (AUV) над імовірним місцем аварії, але через 20 годин під водою робот втратив контакт з поверхнею.
Нову місію фінансує Фонд морської спадщини Фолклендських островів. Вона потребуватиме дозволу Міністерства закордонних справ Британії, і за умови його надання команда «Endurance22» має бути в Антарктиці у лютому наступного року.

Керуватиме місією доктор Ширс, а обов’язки директора з розвідки виконуватиме морський археолог Менсун Баунд. Обидва протягом усього життя захоплювались кораблем Шеклтона. Вони знову використовуватимуть корабель Agulhas, бо впевнені у досвіді його екіпажу. Минулого разу за занурювання відповідали експерти американсько-британської компанії Ocean Infinity. Компанія братиме участь і в цій місії, але цього разу використовуватиме інший підводний апарат.

Ці роботи створені для занурення на глибину, здатні здійснювати тривалі подорожі й можуть бути автономними або керованими волоконно-оптичним тросом. Великий виклик становлять горезвісні крижини моря Ведделла, які так бентежили Шеклтона і до сьогодні заважали усім спробам знайти затонулий корабель.
Щоб мати шанс на успіх, місії потрібна безперервна передача радіолокаційних зображень із супутника. Endurance22 знову отримуватиме карти льоду від німецького космічного агентства TerraSAR-X.

Одне з найбільших питань стосується ймовірного стану затонулого корабля. Вода там занадто глибока, щоб залишки міг пошкодити айсберг, а швидкість седиментації в регіоні вважається досить низькою, тож деревина, ймовірно, має досі височіти над морським дном.

Але рештки могли рознестися на велику відстань; а донні води, що проходять через затонуле судно, майже напевно мають достатньо кисню, що означає, що будь-які організми, які витримують холод, могли з’їсти значну частину дерев’яної конструкції, що опустилася на дно океану.

«Ми насправді не знаємо, в якому стані він буде», – каже доктор Ширс.

«Ми знаємо, що молюски, які зазвичай поїдають дерев’яні затонулі кораблі на півночі, не можуть вижити в холодних водах Антарктики. Але у деревині є значне джерело вуглецю, тому ми цілком можемо знайти дуже цікаві речі, які населяють затонулий корабель. Ми можемо навіть виявити кілька нових видів», – вважає він.