В Індійському океані існує місце, яке не вдасться відвідати навіть найбільш екстремальним мандрівникам – загадковий Північний Сентінельський острів, де людям заборонено бувати під страхом смерті.

Офіційно він належить до територій Індії, але фактично відрізаний від світу й живе своїм життям. OBOZREVATEL вирішив розповів докладніше про те, чому ця територія закрита і туди не можна плавати туристам.

Невелика ділянка суші

Відомо, що Північний Сентінельський острів входить до складу Андаманського архіпелагу і Нікобарських островів, розташований усього за 50 км від найближчого сучасного міста. Його загальна площа становить 59,67 кв. км, висота найвищої острівної точки – 122 метри. Загалом же це невелика ділянка суші, де практично вся місцевість – густі зарості.Починаючи з 1947 року, острів належить Індії, але тільки за документами. Водночас там живуть люди – плем’я сентінельців, яке, за припущенням, ще навіть не відкрило вогонь. Територія острова оточена смугою відчуження в 5 км, і там, як стверджується, «дійсно можуть вбити».

Місцеве населення

Північний Сентінельський острів – єдиний дім племені з однойменною назвою Сентінелес. Ці люди ні з ким не контактують, адже відкинули будь-який зв’язок із цивілізацією. Точних даних про їхню чисельність немає. За деякими приблизними оцінками, заселення острова відбулося майже 50-60 тисяч років тому.

Плем’я ендемічне. Навіть найбільш незначне втручання в життя острова збоку може призвести до його повного вимирання. У цих людей просто немає жодного імунітету до захворювань нашого часу. Іншої інформації ні про сам сучасний острів, ні про його жителів немає. Оскільки чужинців там не люблять, налаштовані до них дуже вороже і від будь-якого контакту з ними категорично відмовляються.

Що каже історія

Ще венеціанський купець і мандрівник Марко Поло у своїх записках зазначав, що люди, які живуть на Північному Сентінельському острові, вирізняються жорстокістю і дуже схожі з дикою расою. Побачивши човен, що підпливає до берега, аборигени проявляють агресію – починають обстрілювати його з луків, демонструючи відсутність потреби в будь-якому спілкуванні з іншими людьми.

Вперше взаємодія людей на острові з рештою світу відбулася в 1867 році, і це зафіксований випадок. Біля берегів Сентінельського острова зазнав аварії корабель «Нінева». Вижили 106 осіб, які на узбережжі розбили свій табір. Але до того моменту, поки їх знайшли і врятували, потерпілим довелося ще декілька разів боротися за своє життя, відбиваючи атаки місцевого племені.У 1880 році експедиція на чолі з М. В. Портманом зробила висадку на узбережжі острова. У джунглях вони знайшли вже покинуті житла й стежки. Вони навіть захопили шістьох осіб – літніх чоловіка та жінку і чотирьох підлітків.

Аборигенів доправили в Порт-Блер на Південний Андаман, але подальший розвиток подій результатів не приніс. Люди похилого віку дуже швидко померли через хворобу. Зрозуміти, про що вони розмовляють, було неможливо. Їхня мова зовсім не схожа на жодну з наявних у світі. Що стосується підлітків, то їх не стали тримати, а з дарами відпустили назад.

Налагодити контакт із плем’ям намагалися й пізніше – в 1883, 1885 і 1887 роках. Але жодна зі спроб не мала успіху. Острів так і залишився закритим для всіх.За всі ці роки був лише один контакт, до того ж порівняно мирний – на початку січня 1991 року. Вийшло це у Т. Пандіта, котрий спостерігав за островом і остров’янами дистанційно протягом 20 років. Він із 1990 часто залишав на березі подарунки для аборигенів. Якось невелика група представників племені наблизилася до човна, а один навіть наважився сісти в нього. Тривало це зовсім небагато часу, надалі аборигени продовжували бути агресивними і ворожими щодо чужих людей.

У 2018 році поспілкуватися з племенем намагався місіонер зі США Д. А. Чау, але спробу було припинено випущеною місцевим жителем стрілою.

Що відбувається з островом і його племенем зараз

Ще в 1956 році з’явився документ про захист племен, який є гарантом їхньої недоторканності. Починаючи з 2005, влада Андаманських островів пообіцяла більше не втручатися у відокремлене життя людей на Північному Сентінельському острові й перестала робити кроки в бік налагодження будь-яких контактів із племенем.

Що стосується Індії, то уряд цієї країни наклав заборону на відвідування Північного Сентінельського острова ще в 1997 році.