Група вчених під керівництвом Еске Віллерслева з Кембриджського університету заявила про те, що мамонтів і іншу мегафауну погубили не люди, які почали полювати на них. За словами дослідників, причиною вимирання тварин стало потепління клімату і зростання вологості, повідомляє N+1.

Протягом тисяч років в Арктиці жили великі травоїдні: шерстисті мамонти, носороги, степові бізони і дикі коні. Майже всі вони вимерли близько 12 тисяч років тому, але популяція мамонтів існувала на острові Врангеля ще чотири тисячі років тому. Найпопулярніша гіпотеза говорить про те, що мегафауна зникла через людей, які полювали на неї. Інша ж гіпотеза припускає, що представники мегафауни зникли через кліматичні зміни.

У ході нового дослідження вчені вирішили перевірити, як арктичні екосистеми змінювалися на рубежі плейстоцену і голоцену. Дослідники зібрали 535 зразків пухкої багаторічної мерзлоти і озерних відкладень з 74 точок по всій Арктиці, від Скандинавії і Сибіру до Аляски і Гренландії. Вони відповідають тимчасовому діапазону від 50 тисяч років тому до сучасності. Потім з цих зразків виділили екзогенну ДНК і провели метагеномний аналіз, щоб з'ясувати, яким організмам вона належала.

На підставі цих даних дослідники реконструювали рослинний покрив різних ділянок Арктики за останні 50 тисяч років. На початку цього періоду регіон був покритий мозаїкою з чагарників, різнотрав'я і злаків. Сосни та ялинки зустрічалися рідко, а модрини взагалі були відсутні, що вказувало на дефіцит опадів і низькі температури. В цілому, межа деревної і водної рослинності проходила набагато південніше, ніж зараз.

Починаючи з 50 тисяч років тому різноманітність арктичної флори поступово збільшувалася і досягла піку приблизно 26,5 тисячі років назал, до початку максимуму останнього зледеніння. Тоді в багатьох точках клімат став найбільш сухим і холодним за весь досліджений період, через що трав'янисті рослини стали куди менш різноманітними. Але і потепління, яке почалося після максимуму, не пішло на користь рослинам. До і під час максимуму останнього зледеніння більшу частину Північної Євразії і півночі Північної Америки покривав однорідний мамонтова степ, то з потеплінням клімату рослинність на різних ділянках стала розвиватися різними шляхами. У Північно-Західної і Центральної Сибіру мамонтовий степ протримався найдовше.

Вчені скористалися аналогічною методикою для відтворення фауни мамонтового степу. Багато тварин, що населяли цей регіон, були сусідами одна з одною, а ось генетичні свідчення присутності людей в Арктиці залишаються рідкісними аж до чотирьох тисяч років тому. Дослідники вважають, що це спростовує теорію про те, що стародавні люди мігрували за стадами мегафауни і полювали на її представників.

Додатковий аналіз показав, що на ділянках з рясними опадами і великою кількістю вологолюбних рослин було менше великих і дрібних травоїдних. Ймовірно, саме вологість була головним фактором, що визначав розподіл арктичної мегафауни. Це не дивно, адже глибокий сніговий покрив взимку сильно ускладнює травоїдним доступ до їжі. Навпаки, в сухих умовах, які були характерні для мамонтового степу, снігу випадало трохи - а отже, тварини легко могли дістатися до прихованої під ним рослинності. Віллерслев і його співавтори припускають, що саме зміни клімату, які зробили Арктику більш вологою, погубили місцеву мегафауну.