У природі існує унікальне створіння, яке отримало прізвисько «водяний ведмідь». Мало кому відоме (за виключення зоологів і фахівців з космосу), воно вражає і своїм зовнішнім виглядом, і своєю живучістю.

А «водяний» ведмідь тому, що є мешканцем цього середовища і без вологи жити (в прямому сенсі цього слова) не може. Про це повідомляє poradumo.pp.ua

Вчені класифікують цих мікротварини як екстремофілів, оскільки вони здатні вижити в екстремальних умовах. Навіть менше 10% таких умов вважаються ворожими та смертельними для людей.

Вони існували дуже довго і фактично пережили динозаврів. Вони вже існують протягом близько 530 мільйонів років. Вчені також заморозили їх до температури -200 градусів на декілька днів, та вони успішно виживали. Вони можуть жити протягом десяти років без їжі та води.



Первинна назва істота отримало за виразну схожість з льодяниковим або плюшевим ведмедиком. Правда, ніг у нього шість, так і «морду» милою назвати важко, але в іншому простежується чітко.

Нові види «водяного ведмедя» виявили у зоні Бермудських островів.



Історія відкриття

Є підстави припускати, що водяні ведмеді-тихоходки були саме тими істотами, яких побачив творець мікроскопа ван Левенгук ще в 1702 році. Однак першим офіційним виявленням цих унікумів є 1773 року, коли їх описав німецький пастор Геце. Ошелешений їх зовнішнім виглядом, він дав їм ім'я kleiner wasserb"ar, що перекладається з німецької як маленький (крихітний) водяній ведмідь. Більш детально мікроскопічні істоти були вивчені і описані італійцем-біологом Ладзаро Спалланцани, і сталося це в 1776 році. З-за вкрай повільною рухливості тварин він назвав їх il tardigrado, внаслідок чого офіційним науковим ім'ям став термін Tardigrada, тобто тихоходка.



Будова водяного ведмедя

Перше, що варто зазначити, коли вивчається тихоходка – розмір тварини. Різновидів морських ведмедів налічується близько 960 і величина їх тіла варіюється від 01 до півтора міліметра. Навіть найбільше розглянути без мікроскопа досить важко. Тихоходки входять в клас безхребетних, мають напівпрозоре тіло, візуально розбите на 4 сегменти перетяжками. Через наявність хітинового панцира і періодичної линьки водяного ведмедя іноді порівнюють з комахами. У більшості різновидів наявні чотири пари кінцівок, але одна з найменших «порід», довжиною всього в десяту частку міліметра, є винятком: це шестиног-тихоходка. Кожна лапа закінчується кігтиками в кількості 4-6 штук. Остання пара ніг орієнтована тому.

«Обличчя» у істоти вельми незвичне і нагадує пилозбірник на пилососі. Рот забезпечений свого роду стилетами, якими водяній ведмідь проколює оболонку їжі. У цих тварин є нервова, травна, статева і нервова системи, однак відсутні кровоносна і дихальна. Замість крові порожнину всього тіла займає особлива рідина, а дихання у тихоходоки шкірне. Вони мають додаткові органи дотику у вигляді пари придатків, і, як не дивно, очі, в якості яких виступають пігментні плями на тілі спереду, але не на тому місці, яке можна умовно назвати головою.

Водяний ведмідь має забарвлення, що залежить від умов проживання. Відтінок може перебувати в колірному діапазоні оранжевий – червоний або оливковий – темно-зелений.

Тихоходки різностатеві, але самці значно більш рідкісні, ніж дами, тому зафіксовані численні випадки партеногенезу (розмноження в відсутність запліднення).

Тихоходки поширені по всьому світу від тропіків до полярного кола. Однак, якщо вони можуть вибирати, надають перевагу вологим лишайниками і мохам. Пересування у водяного ведмедя пасивне: обличчя переміщуються за рахунок потоків води або вітру, а також переносяться на пере птахів і хутро тварин.

Особливості харчування

Водяні ведмеді-тихоходки здебільшого живуть за рахунок мохів, дрібних морських водоростей і бактерій. Три океанічні різновиди паразитують виключно на молюсках, більш великих водяних безхребетних і морських огірках. Близько півтора десятків видів водяних ведмедів – відверті хижаки, в раціон яких входять мікроорганізми і круглі черви; така тихоходка небезпечна навіть своїм побратимам – канібалізм для неї повсякденна справа.



Надзвичайно живуча істота

Найбільше водяній ведмідь зацікавив вчених своєю живучістю. Ці створіння здатні зберігати своє життя та здатність до розмноження в широкому діапазоні температур – від абсолютного нуля (-273 градуси) до нестерпної спеки до +150. Вони виживають в агресивному середовищі, наприклад, в сірководневій атмосфері. Радіація теж для них не є нездоланним бар'єром для виживання: після опромінення нею в дозі 570 тисяч рентген половина водяних ведмедів залишилася в живих. Для довідки: смертельним для людини є випромінювання «всього» в 500 рентген. Причому вижили тихоходки раніше могли дати (і далі) потомство.

Космічна стійкість

Найбільше наукове співтовариство зацікавила здатність Tardigrada протистояти умовам космосу. У 2008 році дослідницька група на чолі зі шведом-екологом Інгмаром Йонссоном відправила на орбіту навколо Землі піддослідної партію тихоходок. Одна група була поміщена в вакуум, друга одночасно з цим опромінювалась радіацією, дві були піддані інтенсивній обробці ультрафіолетом. Випробовувані у відкритому космосі пробули 10 днів і майже поголовно виявилися пересушеним. Однак після повернення до більш сприятливі умови велика частина мікроскопічних створінь повернулася до життя, зберігши здатність до відтворення.

Основа виживання

Здатність, завдяки якій водяна ведмідь може переносити настільки широкий спектр несприятливих умов – вміння впадати в анабіоз шляхом контрольованого ангидробиоза. Іншими словами, тихоходка себе висушує, залишаючи в своєму тілі мізерно малу кількість води. Щоб не втратити і їх, тихоходка утворює на поверхні тіла свого роду воскову оболонку. У висушеному вигляді у тихоходки активізуються додаткові захисні функції: молекули цукру запобігають розширення клітин, запускається виробництво антиоксидантів, які протистоять випромінювань і забороняють руйнування ДНК. При вступі в навколишнє середовище води тіло тихоходки починає її вбирати, і всі життєві функції відновлюються.

Природні вороги водяного ведмедя

Незважаючи на всю живучість, водяний ведмідь аж ніяк не є безсмертним. Успішно протидіючи несприятливим зовнішнім чинником, що він досить безпорадний проти хижаків, які не проти їм підкріпитися. Крім власних родичів, тихоходки піддаються атакам коловерток, кліщів, ногохвосток, круглих і дощових черв'яків, личинок різних комах і річкових раків. Частина тихоходок гине, стаючи здобиччю м'ясоїдного гриба: гіфи його переплітаються в петлі, в яких, як у пастці, застрягає водяній ведмідь, після чого грибні нитки вростають в нього. Крім того, існують гриби, чиї спори привабливі для тихоходок в харчовому плані. Однак, потрапивши в кишечник водяного ведмедя, спори проростають, використовуючи тварину в якості поживного середовища.