«Колонізація людьми інших планет уже не є науковою фантастикою. Вона може бути науковим фактом», – кілька років тому сказав видатний британський фізик Стівен Гокінґ.

І підкреслив: у майбутньому на нас чекає або освоєння космічного простору, або загибель.

Простір за межами Землі – це можливий ключ до вирішення проблем перенаселення, скорочення ресурсів і зміни кліматичних умов, повідомляє hromadske.

Нині увага вчених пильно прикута до Місяця. Останні дослідження показують, що там є ресурси для заселення людей. А країни (ба навіть бізнесмени) вже активно долучаються до вивчення супутника Землі – згадаймо хоча б останній індійський проєкт «Чандраян-2».

Наскільки ж близька перспектива колонізації Місяця? І чого в ній більше – політики, грошей чи права?

Від наукової фантастики – до наукової реальності

Минуле століття стало періодом активної розробки космічних технологій. Передусім – через «холодну війну» між США та СРСР, яка призвела до гонки озброєнь і технологічної конкуренції.

Початком дослідження Місяця можна вважати запуск радянського супутника «Луна-1» у січні 1959 року. Того ж року СРСР вдалося доправити на Місяць свій космічний апарат, а вже в 1961-му радянський космонавт Юрій Гагарін здійснив політ навколо Землі. Лише тоді США активно включаються в «космічну гонку». І це було рішенням передусім політичним, а не дослідницьким.

Тізель Муйр-Хармоні, кураторка історії космічних досліджень Смітсонівського музею, пояснює: перші успіхи СРСР у космосі склали враження, що капіталізм може бути не найефективнішою економічною моделлю. Це вдарило по глобальній репутації США.

Тож Джон Кеннеді дає завдання відправити людину на Місяць до кінця десятиріччя. Цієї мети в 1969 році досягла знаменита місія «Аполлон-11».



Та вже через кілька років США (а згодом – і СРСР) згорнули свої космічні програми з дослідження Місяця. Це призвело до появи конспірологічних теорій: мовляв, насправді американці ніколи не ступали на місячну поверхню. Але вони не враховують низки важливих чинників.

Політика з місячним присмаком

Після 1976 року на Місяць тривалий час не було посаджено жодного космічного апарата. Були тільки дистанційні дослідження, які підтвердили існування льоду в кількох кратерах. А ще – запущено кілька навколомісячних супутників, зокрема Японією та Індією. Та в останні роки супутником Землі знову зацікавилися. Найактивніше – Китай.

У грудні 2013-го – вперше за 37 років – КНР посадила на місячну поверхню свій апарат «Юту». А на початку 2019 року Національне космічне агентство Китаю повідомило про успіх місії «Чанґ’е-4» – першу у світі посадку на темний бік Місяця (той, який не видно з поверхні Землі).



Чому саме Місяць?

Що ж так тягне космічні держави світу повертатися на Місяць? Передусім – ресурси, пояснює експерт з астрополітики аналітичного центру «Ad Astra» Дмитро Борзенко.

Так, на супутнику Землі накопичився ізотоп гелія-3, термоядерний синтез якого може дати набагато більше енергії, ніж урану чи плутону, які використовуються в ядерній енергетиці зараз. А повільне обертання Місяця навколо осі дозволить розгорнути там сонячні батареї, які б працювали безперервно. Місячні ґрунти, у свою чергу, можуть стати джерелом кисню та деяких хімічних сполук, зокрема оксидів титану й заліза.

Близьке розташування Місяця ще й робить його зручним майданчиком для відпрацювання космічних технологій. Витрати на транспортування і зв’язок будуть значно меншими, ніж, наприклад, у випадку Марсу (порівняйте три дні та понад шість місяців польоту). Та й комунікація між Землею та Місяцем буде швидшою.

Цікаво, що про Місяць як найбільш імовірне місце життя землян після їхньої рідної планети заговорили й бізнесмени. Очільник «Amazon» Джеф Безос, у власності якого є й космічна компанія «Blue Origin», не так давно заявив: «Саме виживання людства залежить від колонізації космосу, починаючи з Місяця». Для Ілона Маска, засновника «Tesla» та іншої космічної компанії – «SpaceX», Місяць є трампліном для амбітнішої мрії – колонізації Марсу.

Якщо жити – то як?

«Попри те, що стратегії колонізації Місяця залишаються здебільшого на папері, країни та приватні структури вже роблять перші кроки, що говорить про «ренесанс» ідей колонізації небесного тіла», – зауважує Дмитро Борзенко.

Питання в тому, як створити комфортні для проживання людини умови, а саме – можливість дихати (атмосферу з киснем), захист від сонячної радіації та низьких температур і пристосування до вшестеро слабшої за земну сили тяжіння. Найбільш реалістичну концепцію місячного поселення – «місячне село» – в 2015 році запропонувало Європейське космічне агентство (ЄКА) на чолі з Йоганном-Дітріхом Вернером.

З того часу ідею ЄКА підхопила Асоціація місячного села (АМС) – створена в 2017 році неурядова організація, яка об’єднує близько 220 людей із майже чотирьох десятків країн світу.

Майбутнє «місячне село» розташовуватиметься, найімовірніше, на південному полюсі Місяця: там є райони, куди завжди падає сонячне світло, внаслідок чого б відпало питання пошуку джерел енергії. У пріоритеті АМС – кратер Шеклтон, адже його дно захищене від сонячного світла. Це дозволить зберігати там вразливі до впливу Сонця ресурси, наприклад – лід, а отже – забезпечувати майбутню місячну колонію принаймні питною водою і киснем.



Право (чи безправ’я) в космосі

Хоча «місячне село» й декларується як ініціатива партнерства, питання конкуренції держав у космосі лишається фактично неврегульованим.

Документів, які б регулювали питання освоєння космосу і Місяця зокрема, не так і багато. Базовий Договір про відкритий космос 1967 року проголошує його «надбанням усього людства», забороняє розміщувати там зброю масового знищення і фактично обмежує будь-яку діяльність держав у космосі до науково-дослідницької.

У свою чергу, Угода про діяльність держав на Місяці та інших космічних тілах від 1979 року додатково заборонила розширення державами власних територій за рахунок Місяця чи, приміром, астероїдів. Але ані США, ані Росія, ані Китай не є її учасниками. Індія ж підписала Угоду, але не ратифікувала її.

«Договір про космічний простір і Угода про Місяць не містять також визначених положень щодо видобутку корисних копалин на небесних тілах за межами Землі. Причина полягає у рішучій протидії великих космічних держав будь-якій забороні видобувної діяльності на Місяці та інших тілах у майбутньому», – додає експерт.

Більш того, жодне з положень міжнародного космічного права не визначає статусу й юрисдикції космічних поселень. Тож у разі, якщо на Місяці таки з’явиться колонія, щонайменше постане питання: чиїм законам вона підпорядковуватиметься?

Домовленість між державами, які володіють Міжнародною космічною станцією, може дати підказку: згідно з нею, люди і майно в космосі є частиною національного законодавства. Втім питання юридичного статусу космічних поселень й досі лишається не більш ніж предметом досліджень.

Але вже скоро ситуація має змінитися. «Якщо врахувати те, що Місяць може скоро стати ареною для боротьби за ресурси, статус космічного простору як «надбання усього людства» просто не відповідає дійсності», – підсумовує Дмитро Борзенко.