Сатурн обігнав Юпітер за кількістю супутників.

Тепер у цієї планети їх 82 – більше, ніж в будь-якої іншої планети в Сонячній системі.

Астроном Скотт Шеппард, який керував дослідженням, розповів, що може означати це відкриття.

20 нових супутників Сатурна виявила команда астрономів за допомогою наземного телескопа Субару в обсерваторії Мауна-Кеа на Гавайських островах. Діаметр виявлених тіл – близько п’яти кілометрів. 17 з них рухаються за ретроградною орбітою, тобто проти напрямку обертання планети.

Три супутники рухаються за прямою орбітою, тобто в напрямку обертання планети. Два з них обходять навколо Сатурна приблизно за два земних роки. Період обертання третього – понад три роки.

Період обертання ретроградних супутників також становить понад три роки. Водночас один з них визнаний найбільш віддаленим від планети супутником Сатурна.



Залишки великих небесних тіл

«Вивчивши орбіти цих супутників, ми зможемо більше зрозуміти про їхнє походження і про умови, в яких виникла планета», – говорить астроном Скотт Шеппард з Інституту Карнегі у Вашингтоні.

З кінця 1990-х років планетою з найбільшою кількістю супутників вважався Юпітер, пояснив пан Шеппард в розмові з BBC. Найбільш віддалені від планети нові супутники згруповані в три кластери на основі нахилу їхніх орбіт щодо планети.

Астрономи вважають, що частина нових супутників – це залишки щонайменше трьох великих небесних тіл, розбитих на шматки зіткненнями з іншими супутниками або з зовнішніми об’єктами, наприклад з астероїдами.

«У цих супутників досить сильний нахил орбіти щодо Сатурна, і вони досить віддалені від планети, тому ми не думаємо, що вони сформувалися одночасно з планетою. Ми вважаємо, що вони в якийсь момент потрапили в її орбіту. Сьогодні, якщо повз буде пролітати астероїд, планета не зможе його захопити, тому що не зможе розсіяти його енергію», – говорить пан Шеппард.

Однак на початку існування Сонячної системи, коли Сатурн тільки формувався, планету оточувала щільна хмара газу і пилу. Вона допомагала розсіяти енергію об’єктів, що проходили поруч. У більшості випадків ці об’єкти притягувалися до планети і ставали її частиною, каже астроном.

«Ми вважаємо, що ці нові супутники взаємодіяли з хмарою газу і пилу. Це були астероїди або комети, які пролітали неподалік», – пояснює пан Шеппард.

«Більшість об’єктів починали наближатися до планети за спіральною орбітою, і в підсумку ставали її частиною. Але ці об’єкти, ми гадаємо, потрапили в орбіту якраз тоді, коли хмара газу і пилу почала розсіюватися. Вони почали рухатися за орбітою навколо планети, не наближаючись до неї. Ми думаємо, це останні залишки небесних тіл, які сформували Сатурн», – каже астроном.

Телескоп і алгоритми розрахунку

Виявити супутники вдалося, застосувавши нові алгоритми розрахунку до даних, зібраних за допомогою телескопа Субару. З їхньою допомогою вчені змогли зв’язати відомі орбіти з раніше відкритими потенційними супутниками Сатурна.



«Ми здогадувалися, що це можуть бути місяці Сатурна, але не могли повністю уявити їхні орбіти, щоб це підтвердити, – пояснює пан Шеппард. – За допомогою нових розрахункових потужностей, я зміг пов’язати ці 20 об’єктів, які ми вважали супутниками, і визначити їхні орбіти».

У складі команди астрономів, крім доктора Шеппарда, працювали Девід Джуетт з Каліфорнійського університету Лос-Анджелеса і Яе Клейна з Гавайського університету. За словами Шеппарда, у Сатурна, ймовірно, є ще безліч супутників, про які ми не знаємо. Але астрономам потрібні більш потужні телескопи, щоб виявити більш дрібні супутники, діаметр яких становить близько кілометра.

Астрономи оголосили конкурс на кращу назву для нових супутників Сатурна. Відповідно до назв кластерів, за якими вони згруповані, супутники мають називатися на честь гігантів з нордичної, галльської або інуїтської міфології.